КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/9541/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10494/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року у складі судді Хоменко В.С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) (далі - ТОВ «МКТ» (ICTV)), в якому просив:

- визнати недостовірною, такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, та такою, що порочить честь, гідність, інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1

- зобов`язати ТОВ «МКТ» (ICTV) спростувати інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1

- зобов`язати ТОВ «МКТ» (ICTV) публічно вибачитись за інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1

В мотивування позовних вимог посилався на те, що в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_4 був сюжет про ОСОБА_1 , в якому з 34 хвилини по 40 хвилину було повідомлено про те, що «37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 інсценізував власну смерть та отримав 10 000 000 грн.». В тексті звучать слова шахрайство, аферист і тому подібні. Також в сюжеті йде мова про його матір та зазначено, що вона «начебто упізнала в мерці сина». Зазначив, що в даному контексті слово «начебто» свідчить про те, що його матір під час впізнання обманювала слідство та інших зацікавлених осіб, і це при тому, що ще 20.11.2015 року досудове слідство та прокуратура винесли три постанови про закриття кримінального провадження, якими було встановлено зовсім протилежне.

Також зазначено, що з тексту сюжету не витікає жодних висновків, крім тих, що він разом з мамою та сестрою вчинив шахрайство в особливо великих розмірах, що є порушенням закріпленої національним законодавством України та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод презумпції невинуватості, отже, поширена інформація є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема, порочить його честь і гідність.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити та в тексті рішення за результатом розгляду скарги аргументовано встановити: сюжет оціночний вислів або твердження про факт, а саме: інсценування мною смерті з метою отримання коштів для погашення боргів, що одночасно є злочином передбаченим ст. 190 КК України.

Крім того, не погоджуючись з висновками районного суду, посилався на практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 14.04.2020 року справа № 486/213/19, постанову від 29.04.2019 року справа № 428/8931/15-к, постанову від 04.06.2020 року справа № 531/193/19.

В поясненнях на апеляційну скаргу адвокат Успенська Г.С. в інтересах ТОВ «МКТ» (ICTV) просила залишити рішення районного суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначила, що позивачем не доведено, яка саме інформація чи висловлювання, що містяться в сюжеті є недостовірною та не вказано джерело отримання відеозапису, долученого до позову, оскільки в відеосюжеті відсутній логотип телеканалу ICTV, який є обов`язковим для показу під час телевізійної трансляції відповідно до ст. 46 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та вказаний сюжет не містить реклами, що є невід`ємною складовою програми передач каналу, оскільки є основним джерелом фінансування телерадіокомпанії для можливості подальшого функціонування та створення телевізійного контенту.

Також у матеріалах справи відсутні докази, що обліковий запис, через який було розміщено відеосюжет на сайті YouTube, адмініструється відповідачем, а позивачем в своєму позові робилось посилання виключно на адресу в Інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_6.

Вказувала, що хоча рішення районного суду не містить розгорнутого роз`яснення щодо оцінки доказів, проте це не призвело до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до справи, відповідач на судове рішення апеляційної скарги не подав, а тому у відповідності до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої по справі апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , який просив задовольнити апеляційну скаргу, адвоката Успенську С.Г. в інтересах ТОВ «МКТ» (ICTV), яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, в мережі Інтернет на веб-порталі «Youtube» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» з 34 по 40 хвилини була поширена інформація відносно ОСОБА_1 .

Під час відтворення в судовому засіданні електронного носія CD фрагменту з вказаної передачі, судом першої інстанції встановлено, що у передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» містяться фрази «за повідомленням прокуратури 37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 два роки тому застрахував власне життя на понад мільйон доларів, після чого загадково зник. За даними прокуратури, інсценувавши власну смерть, аферист хотів позбутися боргів», «матір ОСОБА_1 написала заяву до міліції, а згодом начебто упізнала тіло свого сина у трупі чоловіка, який потрапив під потяг».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що не знайшли підтвердження як підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а також посилання позивача на обґрунтування правових вимог.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком районного суду, з огляду на наступне.

Відповідно статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію»інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 3 Конституції Українипередбачено, що честь та гідність визнаються найвищими соціальними цінностями та їх порушення, внаслідок поширення про особу недостовірної інформації, надають особі прав вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації та визнання її недостовірною (ст.32 Конституції України, 277 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 15 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При цьому, під час вирішення вимог про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації слід враховувати хто поширював інформацію та за яких обставин мало місце поширення інформації.

Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, №2947/06 від 24 квітня 2008 року).

Відповідно до матеріалів справи, а також долученого до справи листа прокуратури Дніпропетровської обл. №04/2/5-1480/19 від 02.08.2019року убачається, що 07.07.2015 року прес-службою прокуратури Дніпропетровської обл. було організовано брифінг начальника управління прокуратури, під час якого останній проінформував присутніх представників засобів масової інформації про хід досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому відносно чоловіка, який з метою отримання 10 млн. грн. страхових виплат інсценував свою смерть. З посиланням на джерело, у відповіді було озвучену інформацію про те, що у жовтні 2013 року до правоохоронців звернулася жінка з приводу зникнення свого сина, 1978 р.н., якого було оголошено у розшук. Згодом вона впізнала сина у трупі, який було знайдено на одній із залізничних станцій області. З`ясувалося, що незадовго до смерті зниклий чоловік застрахував своє життя від нещасного випадку на суму майже 10 млн. грн., які отримали його мати і сестра. Проте під час розслідування було встановлено, що чоловік насправді не загинув у 2013 році, а разом з матір`ю та сестрою інсценував свою смерть від нещасного випадку для отримання страхових виплат (а.с.59,60).

Крім того, даним листом повідомлено, що за результатами досудового розслідування 27.11.2015 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська направлено у порядку ст. 291 КПК України обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013042020000317 відносно вказаного вище громадянина, його матері та сестри за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до справи, отримана під час брифінгу інформація привернула увагу засобів масової інформації, остільки носила резонансний характер за наслідками якої було необґрунтовано з підстав необґрунтованого набуття у власність родичами позивача грошових коштів майже на 10 млн. грн. та викликала інтерес громадськості й була протягом липня-серпня 2015 року розповсюджена різними засобами масової інформації, в тому числі і в мережі Інтернет, зокрема, на телеканалах 1+1, 112.ua, газета «Факти», gazeta.ua. (а.с.37-40).

Встановлено, що виробником оспорюваної інформації, продемонстрованої в сюжеті відповідача в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5», є ТОВ ТВК «Пілот Продакш».

Встановлено, що телепродукт було створено товариством на замовлення TOB «МК ТРК» (ICTV) на підставі договору № 32763 від 10 травня 2017року, майнові авторські права на який набув відповідач ( п.1.6 договору) (а.с.30-36).

В оспорюваному сюжеті містяться посилання на те, що фактично джерелом викладеної інформації є дані досудового розслідування, повідомлені прокурором під час брифінгу.

Зі змісту сюжету, що міститься у передачі «ІНФОРМАЦІЯ_5» за ІНФОРМАЦІЯ_4, розміщеній у мережі Інтернет, убачається, що інформація, відображена у створеному сюжеті, доноситься до відома громадськості з посиланням на дані прокуратури, де не стверджується про винуватість у вчинення кримінального правопорушення відповідачем. Посилання на дані досудового розслідування, в контексті тематики сюжету, є оціночними судженнями, сформованими за наслідками дій позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що озвучені висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Крім того, оспорювана інформація не була спотвореною за змістом.

Встановлено, що кримінальне провадження щодо матері та сестри позивача закрито.

Проте наявність у позивача статусу обвинуваченого у кримінальній справі за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України матеріалами справи доведена.

Відповідно до справи, на брифінгу не було озвучено про особу, як про це зазначено у сюжеті, проте інформація про особу позивача була висвітлена у інших засобах масової інформації , розміщених невдовзі після її оприлюднення, відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 у інтернет-виданнях, зокрема, - газеті «Факти», gazeta.ua (а.с.38-41).

У сюжеті надана оцінка дій позивача, що має юридичну освіту, та за наслідками яких його родичі з причин ніби то його смерті набули у власність грошові кошти на значну суму.

Посилання на те, що судом ще не винесено рішення у кримінальному провадженні, проте розгляд справи триває з 2015 року, а засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості в обговоренні і висвітлені питань, що мають суспільно важливе значення.

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Висвітлена у сюжеті інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, адже стосуються питань громадського правопорядку, а тому суспільство має бути обізнаним та ознайомленим з такою інформацією.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МКТ» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування.

Окрім цього, позивачем не зазначено, яка саме інформація чи висловлювання, що містяться в сюжеті, є недостовірною та не доводиться факт недостовірності такої інформації.

Доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування законного по суті рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції було перевірено кожен аргумент позивача та надано правову оцінку наданим ним доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач:

Судді: