Справа № 2- 99/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

02 квітня  2010 року                                         Шевченківський  районний  суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді                               Трофимової Д.А.

                при секретарі                                        Конопльовій Н.В.,

            розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП „ОСОБА_2.”, Комунального підприємства „Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання № 3”, ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,  

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП „ОСОБА_2.”  про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, в якому вказувала, що 05.02.2001р. вона придбала шляхом приватизації квартиру № 106 у під’їзді – ІІІ в буд. АДРЕСА_1. У даній квартирі вона мешкає з моменту придбання по теперішній час.

12.02.2008р. ПП „ОСОБА_2.” уклав угоду № 1358 з мешканкою квартири № 102 – ОСОБА_3 на встановлення електронного замку на двері загального користування під’їзду № 3 з багатоабонентним мікрокомпресорним домофоном, який відчиняється лише спеціальним електронним ключем, а 16.02.2008р. двері було зачинено. Зазначене обладнання встановлено без її згоди з людиною, яка не мала повноважень для укладення угоди відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦК України, в якій зазначено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження майном, якій підлягає нотаріальному посвідченню або держреєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Проте, зазначене обладнання встановлене всупереч її волі та перешкоджає їй користуватись належною їй приватною власністю, а також належних їй на праві спільної сумісної власності споруд, які призначені для забезпечення потреб загального користування, обмежує цілодобовий доступ до її квартири швидкої та іншої медичної допомоги (вона має хронічне захворювання на ШКТ), правоохоронних органів та інших служб негайної допомоги, рідних, близьких їй людей, друзів.

Вона неодноразово зверталась до ПП „ОСОБА_2.” із заявами про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, але її вимоги залишені відповідачем без задоволення та мотивовані ним укладенням угоди з її сусідами за рішенням зборів стосовно домофонізації за її відсутності. Оскільки такі дії відповідача обмежують її можливість вільно користуватись належним їй майном, вона вважає, що така угода є нікчемною.

У зв’язку з тим, що ПП «ОСОБА_2.» створило перешкоду в користуванні належним їй майном, вона неодноразово, по 30 – 40 хвилин взимку мерзла біля дверей під’їзду в очікуванні членів її сім’ї та відвідувачів, які не мають спеціальних електронних ключів від запірного пристрою, що призводило до простудних захворювань. Вона також намагалась затримати закриття дверей шляхом їх підпирання предметами побуту, що викликало неодноразові конфлікти, психологічний тиск (знущання та погрози) з боку сусідів, які без її згоди уклали угоду з відповідачем на встановлення електронного запірного обладнання, що призводило до її нервових зривів. Для відкриття важкої металевої двері треба постійно докладати неабияких зусиль, щоб здолати силу спеціального зворотного притягувача (електромагнітного доводчика), що вкрай незручно в ситуації, коли руки зайняті сумками, колясками чи іншими предметами поклажі. З моменту встановлення запірного пристрою також перестав провітрюватись увесь під’їзд, у якому на сходових майданчиках та прольотах систематично палять цигарки як його мешканці, так і їх відвідувачі з 1-го по 9-й поверхи, що шкодить її легеням, змушуючи її вдихати сигаретний дим і труїтися нікотином. Все це спричиняє їй моральні страждання та принижує її людську гідність, а також примушує витрачати кошті на лікарські препарати (заспокійливі, проти застудні та проти алергії).

Посилаючись на ці обставини, позивач просила суд зобов’язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належним їй житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, під’їзд № 3, кв. 106 шляхом визнання нікчемною угоди з ПП «ОСОБА_2.» на встановлення запірного пристрою (електромагнітного замку) на вході/виході з під’їзду; демонтажу електромагнітного замку з під’їзних дверей.

Пізніше, в період судового розгляду справи, ОСОБА_1 неодноразово уточнювала свої позовні вимоги, востаннє – 30.06.2009р. вона надала позовну заяву, в якій просить суд визнати нікчемною укладену ОСОБА_3 угоду з ПП „ОСОБА_2.„ на встановлення запірного пристрою (електромагнітного замку) на вході/виході з під’їзду № 3 будинку АДРЕСА_1; зобов’язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні належним їй жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, під’їзд № 3, кв. 106 шляхом демонтажу електромагнітного замку з під’їзної двері під’їзду 3 будинку АДРЕСА_1; зобов’язати відповідачів надати їй цифровий код від електромагнітного замка (запірного пристрою) на вході/виході з під’їзду  № 3 будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на її користь  судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача – ПП „ОСОБА_2.” за довіреністю – ОСОБА_4 позов не визнає.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилась, про день, час і місце судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила.

Представник відповідача – КП „Виробниче ремонтно-експлуатаційне об’єднання              № 3” за довіреністю Соболєва К.М.   в судове засідання також не з’явилась,   надавши суду заяву, в якій зазначила, що позов ОСОБА_1 не визнає та просить розглянути справу без її участі.  

Тому суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача ОСОБА_3 та представника КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне об’єднання № 3».

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи,  суд вважає, що уточнений позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована та проживає в кв. 106 в буд. АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6, що підтверджується копією технічного паспорта, складеного 23.12.2001р. ОП „ЗМБТІ” та свідоцтвом № 12237 про право власності на житло від 05.02.2001р. (т. 1, а.с. 37, 38-41).

Дійсно, 12.02.2008 року між ПП „ОСОБА_2.” в особі підприємця ОСОБА_2 (виконавця) та мешканцями 34-х квартир 36-квартирного під’їзду № 3 в будинку АДРЕСА_1 (замовниками) укладено договір № 1358 щодо встановлення металевих дверей та багатоабонентного мікропроцесорного домофону, електронного замку, блоку живлення універсального, комутатора, кнопки виходу, дверного доводчика та електронних ключів в кількості 36 штук. Даний договір підписаний виконавцем та від замовників – мешканців під’їзду № 3 - представником квартири № 102 - ОСОБА_3 та узгоджений  з мешканцями  34-х квартир, окрім мешканців квартир: № 106 – ОСОБА_1, та № 121 - ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 42).

ПП „ОСОБА_2 здійснювало встановлення системі обмеженого доступу за договором, укладеного за вільного волевиявлення мешканців під’їзду, де проживає сім’я  позивача, виконувало виключно технічні роботи, та відповідає лише за їх якість та якість застосовуваних матеріалів. Встановлення системи обмеженого доступу (домофону) та заміна вхідних дверей є сферою волевиявлення власників квартир, розташованих у під’їзді, та відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України замінені двері є спільною сумісною власністю власників квартир. Тому вони мають право приймати рішення про їх заміну та встановлення будь-якого обладнання в під’їзді на підставі п. 1 ч. 2 ст. 369 ЦК України. З метою реалізації цього права мешканцями  під’їзду і було укладено договір з ПП „ОСОБА_2.”.

Згідно ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або якщо це не випливає із суті договору. Договір на монтаж передбачає обов’язок виконавця здійснити, а замовника – оплатити встановлення системи обмеження доступу.

Укладений договір відповідає ст. 203 ЦК України і є дійсним. Слід також зазначити, що п. 4.1 договору на проведення монтажних робіт встановлюється обов’язок замовника провести всі необхідні узгодження для виконання робіт (монтажу). На момент укладення договору (12.02.2008р.) жодного звернення до ПП „ОСОБА_2.” щодо незгоди із встановленням системи обмеження доступу не було зареєстровано. Таким чином, ПП „ОСОБА_2.” згідно положенням ст. 629 ЦК України добросовісно виконало свої зобов’язання за вказаним договором.

І, напроти, в порушення ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачем не було надано жодних доказів вчинення відповідачами дій, яки би перешкоджали їй користуватися її власністю. Як вона сама пояснила у судовому засіданні, їй безоплатно було надано електронні ключі. Факт отримання безкоштовно двох ключів від системи „Домофон” до під’їзду № 3 в буд. АДРЕСА_1 підтверджується і заявою її доньки – ОСОБА_6 від 15.02.2008р. на ім’я  ПП „ОСОБА_2.” (т. 1, а.с. 58).

Твердження позивача про те, що встановлення системи обмеження доступу унеможливить доступ екстрених служб до квартири є безпідставним. Жодних звернень від комунальних служб, медичних чи охоронних служб щодо неможливості потрапити до під’їзду, закритого системою обмеження доступу (домофоном) не було. Таких доказів позивачем не надано.

Не відповідає дійсності і твердження позивача про те, що представниками КП „ВРЕЖО № 3” було незаконно, за власною ініціативою, без згоди з мешканцями під’їзду № 3 буд. АДРЕСА_1 підключено до загального електролічільника встановлений ПП „ОСОБА_2.” електронний багатоабонентний мікрокомпрессорний домофон, як і те, що позивач вимушена сплачувати за електроенергію, яку споживає домофон. Оскільки ПП „ОСОБА_2.” повинен узгоджувати підключення домофонів та розраховуватись за користування електроенергією безпосередньо з енергопостачальною організацією відповідно до укладеного між ними договору, що і підтверджується  договором № 10669 від 12.05.2008р., укладеного між ВАТ „Запоріжжяобленерго” та ПП „ОСОБА_2.”.

Крім того, представник КП „ВРЕЖО № 3” – Соболєва К.М. пояснила, що на підставі п. 3.20 БНІП 2.08.01-89 „Житлові будинки” мешканці багатоверхових будинків мають право на установку вхідних під’їзних металевих утеплених дверей з домофонами. Встановлення домофонов в під’їздах багатоверхових будинків виконується за рахунок мешканців і виключно з їх ініціативи, при умови надання балансоутримувачу безперешкодного доступу у під’їзд. Тому, зі згоди мешканців під’їзду (35 квартир з 36) і було 12.02.2008р. укладено договір № 1358. ОСОБА_1 були надані ключі від домофону відповідно до кількості співвласників квартири.  

Представник ПП „ОСОБА_2.” – ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1, яка проживає в квартирі № 106 даного під’їзду, відмовилася від спільної оплати виконаних робіт та укладення договору на встановлення переговорного пристрою і його обслуговування. Вона та її дочка ОСОБА_6 отримали безкоштовно два магнітні ключі від електромагнітного замку і має вільний доступ в під’їзд будинку. ОСОБА_2, як приватний підприємець, ніяких цивільно-правових відносин з позивачем ОСОБА_1 не мав. Договір на обслуговування багатоабонентного мікропроцесорного домофону з нею не укладався, вимог щодо його обов’язкового укладення не пред’являлось. Таким чином, відсутні будь-які обставини, що могли вказувати на порушення майнових або немайнових прав ОСОБА_1 зі сторони ПП „ОСОБА_2.”, в тому числі, не мав можливості вчиняти перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 майном.

Щодо монтажу електромагнітного замку під’їзної двері та надання їй цифрового коду, то це не може бути виконане тому, що після виконання робіт, право власності на встановлені металеві двері та обладнання набули власники квартир під’їзду, якими було спільно оплачено вартість монтажних робіт та вартість обладнання.  Крім того, умовами укладеного договору не передбачено проведення операцій по програмуванню електронного блоку з встановлення кодів. Такі роботи не замовлялись власником (жителями будинку), тому ПП „ОСОБА_2.” не має права самостійно вносити зміни до порядку роботи електронного блоку, та виконавець не має майстра по виконанню таких робіт і програмування з встановлення кодів не здійснювалось. Тому ПП „ОСОБА_2.” не має відношення до їх використання, а виконання вимоги по демонтажу або програмуванню електронного блоку  порушуватиме права інших власників майна.

До того ж, протоколом загального збору мешканців 3-го під’їзду житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.09.2009р. було постановлено не давати ОСОБА_1 цифровий код – ключ від електроомагнітного замку (домофона), встановленого на вході/виході з під’їзду № 3 житлового будинку АДРЕСА_1, у зв’язку з потенціальною безпекою передачі такого коду – ключа третім особам.

Більш того, зняття системи обмеження доступу поставить під загрозу право на життя інших мешканців під’їзду, право на особисту недоторканість, право на недоторканість житла, які гарантовані ст.ст. 27, 29, 30 Конституції України, та обмежить право інших громадян, що мешкають у під’їзді, на захист своїх прав та свобод, що встановлене ст. 55 Конституції України.

Аналізуючи у сукупності надані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно до ч.ч. 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, до яких належать і витрати на правову допомогу.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.06.2008р. між суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_4 та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 7/06 з надання правової допомоги останньому при розгляді  справи за позовом ОСОБА_1, вартість послуг складає 2500 грн., яка сплачена рахунковими квитанціями АААГ № 582146 від 10.06.2008р. на суму 1000 грн.; АААГ № 562147 від 07.10.2008р. на суму 1500 грн.;  ААБК № 084009 від 05.10.2009р. на суму 1000 грн. (т. 1, а.с. 55-57). Вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_2

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 27, 31, 59-61, 79-81, 84, 88, 208,  209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,  ст.ст. 16, 215, 317, 319, 369, 382, 391 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП „ОСОБА_2.”, Комунального підприємства „Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання                № 3”, ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,  відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3500 (три тисячі п’ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя