09.11.20

22-ц/812/1793/20

Єдиний унікальний номер судової справи 489/6615/18

Номер провадження 22-ц/812/1793/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року                                                місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача фізичної особи-підприємця  ОСОБА_3 –  ОСОБА_4 заочне рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 19 квітня 2019 року, під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який є правонаступником Корабельного відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, про повернення майна,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі – ФОП « ОСОБА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який є правонаступником Корабельного відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області (далі – Корабельний ВДВС), про витребування майна із чужого незаконного володіння, шляхом його повернення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки і моделі FORD FIESTA 1.25i 5 doorTrendMex, 2010 року випуску, колір – Coloradored, номер кузова № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво № НОМЕР_3 .

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2016 року, постановленою у цивільній справі №488/5059/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_7 , про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, накладено арешт на спірний автомобіль з передачею його на тимчасове зберігання ФОП ОСОБА_3 .

На виконання вказаної ухвали, 08 вересня 2016 року державним виконавцем Корабельного ВДВС відкрито виконавче провадження та винесено постанову про накладення арешту на транспортний засіб і заборону його відчуження.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2016 року скасовано, заяву про забезпечення позову повернуто до того ж суду для нового розгляду.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2016 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Окрім того, ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_7 , про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, залишено без розгляду та скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2015 року.

Після цього, позивач направила листа до зберігача ФОП ОСОБА_3 з вимогою повернути транспортний засіб, проте остання відповіді не надала, автомобіль не повернула, та продовжує утримувати транспортний засіб без будь-якої правової підстави.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила зобов`язати ФОП ОСОБА_3 повернути їй автомобіль FORD FIESTA 1.25i 5 doorTrendMex, 2010 року випуску, колір – Coloradored, номер кузова № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво № НОМЕР_3 та ключі від нього.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ФОП ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 автомобіль марки і моделі FORD FIESTA 1.25і 5 doorTrendMex, 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та ключі від вказаного автомобіля.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не повертає вищевказаний автомобіль його законному власнику, після того як відпала підстава зберігання чим порушує його право вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, а тому вимоги позивача в частині повернення майна є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2020 року залишено без задоволення заяву ФОП ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки і моделі FORD FIESTA, 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво № НОМЕР_3 (а.с.203).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру МВС з обліковими відомостями внесених до нього, наданого Регіональним сервісним центром в Миколаївській області, автомобіль марки і моделі FORD FIESTA, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , зареєстрований на ОСОБА_1 09 квітня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №5306/01/4841/2016 з оформленням на її ім`я свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 . Також встановлено, що раніше власником даного транспортного засобу був ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунок серії ААЕ №347195 (а.с.35,39,203).

З матеріалів цивільної справи №488/5059/15-ц вбачається, що в провадженні Корабельного суду міста Миколаєва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу вищевказаного автомобіля.

В рамках даної справи, ухвалою Корабельного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову. Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_6 , а саме: автомобіль FORD FIESTA 1.25і 5 doorTrendMex 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 . Автомобіль FORD FIESTA 1.25і 5 doorTrendMex 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 передано на зберігання ФОП ОСОБА_3 . Заборонено Регіональному сервісному центру Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо арештованого майна, у тому числі, здійснювати реєстрацію виникнення, припинення чи зміни права власності на зазначене майно.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 лютого 2016 року задоволено заяву ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову. Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Корабельного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року ухвалу Корабельного суду міста Миколаєва від 15 лютого 2016 року скасовано, а в задоволені заяви ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

З метою забезпечення позову, 07 вересня 2016 року ОСОБА_5 подала ще одну заяву про забезпечення позову, посилаючись на те, що на час розгляду справи автомобіль вже тричі відчужувався на користь інших осіб та на час звернення із заявою його власником є ОСОБА_8 .

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2016 року заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: автомобіль FORD FIESTA 1.25і 5 doorTrendMex 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Автомобіль FORD FIESTA 1.25і 5 doorTrendMex 2010 року випуску, колір Coloradored, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 передано на зберігання ФОП ОСОБА_3 .

Заборонено Регіональному сервісному центру Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо арештованого майна, у тому числі, здійснювати реєстрацію виникнення, припинення чи зміни права власності на зазначене майно.

На виконання вищевказаного судового рішення, 08 вересня 2016 року державним виконавцем Корабельного ВДВС винесено постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2016 року скасовано. Заяву ОСОБА_5 повернуто до того ж суду для нового розгляду.

03 листопада 2016 року, за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року державним виконавцем звільнено майно з-під арешту.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 лютого 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року, позовну заяву  ОСОБА_5  залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2015 року.

У серпні 2018 року позивач направила до відповідача лист з вимогою повернути спірний транспортний засіб, проте остання відповіді не надала і добровільно майно, з якого було знято арешт, позивачу не повернула.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Згідно статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

За такого, враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що підстава на якій відповідач ФОП ОСОБА_3 отримала на зберігання спірний автомобіль відпала, а тому це майно зберігається останньою без достатньої правової підстави. При цьому, послідовність дій ФОП ОСОБА_3 відносно переданого їй на зберігання автомобіля свідчить про те, що саме вона порушує права позивача щодо володіння спірним автомобілем, тому саме на неї має бути покладено обов`язок відновити порушені права, шляхом повернення автомобіля законному володільцю.

Отже, суд першої інстанції правильно визначивши характер спору, суб`єктивний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання представника відповідача на те, що матеріали справи не містять доказів фактичного виконання виконавцем судового рішення в частині передачі автомобіля на зберігання ФОП ОСОБА_3 є безпідставними та спростовуються копіями матеріалів з виконавчого провадження №52172138 з примусового виконання ухвали Корабельного районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2016 року та витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження (Спецрозділ) щодо виконавчого провадження №52172138.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача фізичної особи-підприємця  ОСОБА_3  – ОСОБА_4 залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача фізичної особи-підприємця  ОСОБА_3 –  ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 квітня 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий                                                        Т.В. Серебрякова

Судді:                                                        О.В. Локтіонова

                                                               Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 11 листопада 2020 року