Дата документу 09.11.2020 Справа № 554/813/20

Провадження № 2/554/927/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.

за участю секретаря судового засідання - Кучеренко В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Кулія В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія "Букрос", третя особа - арбітражний керуючий ПАТ «БК «Букрос» Тищенко Оксана Іванівна, про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати

УСТАНОВИВ:

03.02.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохав суд стягнути з відповідача нараховану йому, але не виплачену при звільненні заробітну плату за період з 07.11.2017 по 23.05.2019 у сумі 25 469,40 грн., а також моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що з відповідачем перебував у трудових відносинах та нерегулярно отримував заробітну плату, у зв`язку із чим станом на листопад 2012 утворилась заборгованість у сумі 25 469,48 грн. У порушення вимог трудового законодавства (ч. 1 ст. 116 КЗпП України) у день звільнення роботодавець письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив їх виплату. Через несвоєчасну виплату заробітної плати він зазнав моральних переживань, через усвідомлення відсутності засобів для існування, через що погіршився сон, порушився звичайний спосіб життя; він вимушений був брати в борг кошти в своїх знайомих та друзів, що також було принизливо для нього.

Ухвалою суду від 07.02.2020 відкрито загальне позовне провадження з викликом всіх учасників справи, а також витребувано у ПАТ «БК «Букрос» в особі арбітражного керуючого Тищенко Оксани Іванівни довідку про нараховану, але не виплачену ОСОБА_1 заробітну плату при звільненні за період з серпня 2010 року по день звільнення 02.11.2012 р.

11.03.2020 до суду від ПАТ «Бурова компанія "Букрос" (далі - ПАТ «БК «Букрос») в особі арбітражного керуючого Тищенко О.І. надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній прохав відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначено, що ОСОБА_1 був звільнений 28.02.2013 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з ліквідацією підприємства відповідно до наказу № 12-К від 28.02.2013 за підписом ліквідатора ПАТ «БК «Букрос» А.О. Коломійця. Довідка, на яку посилається позивач, є, на думку відповідача, неналежним доказом заборгованості по заробітній платі. Позивачу необхідно надати довідку про наявність заборгованості за підписом ліквідатора ОСОБА_3 . Суми, визначені у довідці без вирахування податків та інших зборів. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди зазначено, що позивачем не доведено наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні (тобто всіх складових, які є підставою для відшкодування моральної шкоди). Належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань через невиплату заборгованості по заробітній платі не надано. Також, у відзиві зазначено, що позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки у позові обґрунтовується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, з моменту звільнення до звернення до суду пройшло більше семи років, а позивач жодного разу не звертався ані до арбітражних керуючих, ані до суду. Також, у відзиві зазначено, що у ПАТ «БК «Букрос» відсутні дані про включення позивача в реєстр вимог кредиторів ПАТ «БК «Букрос» і взагалі відсутні дані про його роботу на підприємстві. Незаконні дії попередніх розпорядників майна під час ліквідаційної процедури товариства призвели до істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та інтересам ПАТ БК «Букрос». За даними фактами у провадженні СУ ГУ НП в Полтавській області знаходиться об`єднане кримінальне провадження №12016170020002255 від 06.09.2016 за ч.1 ст.388 КК України. Будь-яких документів, що підтверджують чи спростовують виплату заробітної плати керуючий санацією надати не може в зв`язку з тим, що зазначені документи не передавалися від попередніх арбітражних керуючих до Тищенко О.І.

Ухвалою суду від 01.04.2020 продовжено проведення підготовчого провадження у справі.

22.04.2020 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Зазначено, що довідка про заборгованість із заробітної плати є належним доказом у справі, видати її за підписом ОСОБА_3 неможливо, оскільки на момент звернення до суду арбітражним керуючим є ОСОБА_4 . Позивач намагався отримати відомості по наявну заборгованість, про що свідчать його звернення до Управління праці, однак таких відомостей не вдалось отримати, що не залежить від волі позивача. Відомості про внесення позивача в реєстр кредиторів виходить поза межі предмета спору. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, суд визначає суму без утриманих податків та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця. Зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідач станом на день звернення до суду не розрахувався із позивачем. Такі дії завдали шкоду, пов`язану із грубим порушенням його права на оплату праці, яку він оцінює у розмірі 5 000,00 грн., яка є, на його думку, справедливою компенсацією.

Ухвалою суду від 10.06.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті з викликом всіх учасників справи.

Ухвалою суду від 04.08.2020 до ПАТ «БК «Букрос» застосовано захід процесуального примусу у вигляді накладення штрафу у сумі 6 591,00 грн. за невиконання ухвали суду за ненадання до суду витребуваних доказів без поважних причин.

06.08.2020 надійшли письмові пояснення від арбітражного керуючого Тищенко О.І., відповідно до яких зазначено, що в ході аналізу значного обсягу первинних документів відділу кадрів ПАТ БК «Букрос» виявлені документи на підтвердження існуючого на поточну дату боргу ПАТ БК «Букрос» перед колишнім працівником ОСОБА_5 по заробітній платі, а саме заборгованість по заробітній платі на час звільнення становила 24 237,31 грн., сплачено через банківську установу 13 294,00 грн. Таким чином, залишок заборгованості по заробітній платі становить 10 943,31 грн.

Інших заяв по суті справи від учасників до суду не надходило.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник, ОСОБА_2 , прохали стягнути суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 10 943,41 грн. та стягнути моральну шкоду у сумі 5 000,00 грн.

Представник відповідача Кулій В.М. не заперечував проти стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі, яка погоджена арбітражним керуючим, та заперечував проти стягнення суми моральної шкоди за необґрунтованістю та посилався на банкрутство ПАТ БК «Букрос», у зв`язку із чим товариство з 2013 року не працювалою

Третя особа, арбітражний керуючий ПАТ «БК «Букрос» Тищенко Оксана Іванівна, участь якої у судовому засіданні була забезпечення в режимі відеоконференції, будучи належним чином повідомленою судом про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання 29.10.2020 не з`явилась, про причини неявки суд не повідомляла, нявка якої, в силу наявності письмових пояснень, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні встановлено, що мирову угоду між сторонами не укладено, оскільки відповідач в особі арбітражного керуючого не погодився на умови позивача щодо відшкодування моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові заяви сторін по суті справи, дослідивши зібрані у справі докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, встановив наступне.

Згідно із записами трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносних з ПАТ БК «Букрос» з 1981 року та був звільнений 28.02.2013 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з ліквідацією підприємства відповідно до наказу ліквідатора ПАТ «БК «Букрос» А.О. Коломійця № 12-К від 28.02.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

На рахунок наявної заборгованості по виплаті заробітної плати позивачем надано копію довідки № 479 від 03.12.2012 за підписом голови правління Валі Марооф М та бухгалтера Скрипки Н.А., відповідно до якої заборгованість станом на 03.12.2012 становить 25 469,48 грн.

У ході розгляду справи арбітражним керуючим ПАТ «БК «Букрос» Тищенко О.І. надано відомості та підтверджуючі документи про те, що на час звільнення заборгованості перед ОСОБА_5 по заробітній платі становила 24 237,31 грн., частину заборгованості сплачено через банківську установу 13 294,00 грн., таким чином залишок заборгованості по заробітній платі становить 10 943,31 грн.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України, а також Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату пращ» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що всупереч передбаченим законом вимогам, позивача не було повідомлено письмово про нараховані суми, належні працівникові при звільненні.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства по оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позовна давність, заявлена стороною відповідача у справі, не застосовується.

Відповідно до положень абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, перерахувати (сплатити) податок на доходи фізичних осіб з суми заробітної плати, яка перерахована юридичною особою за рішенням суду на рахунок виконавчої служби для виплати фізичній особі, повинна юридична особа, яка є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб.

Конституційний суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вiдсутнiсть фiнансово-господарської дiяльностi або коштiв у роботодавця не виключає його вини в невиплатi належних звiльненому працiвниковi коштiв. Відповідач, як юридична особа і господарюючий суб`єкт повинен таким чином організовувати виробництво, щоб бути спроможним виплатити зарплату своїм працівникам, щонайменше тим, що звільнилися з роботи.

Суд вважає обґрунтованою та доведеною вимогу позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі, що визнана стороною позивача у судовому засіданні.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у сумі 5000,00 грн., суд виходить з наступного.

У даній цивільній справі правовідносинии між позивачем та відповідачем розглядаються в площині працівник та роботодавець, які стосуються гарантій на оплату праці працівника. При цьому, роботодавець не може в межах цих правовідносин обмежувати право працівника на отримання заробітної плати.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3,4,11,31 ЦПК України).

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом та гарантоване Конституцією України (ст. 43).

Відповідно до ч. 3,4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральні шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування

Відповідно до ч. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Керуючись вищезазначеним, а також враховуючи, що при звільненні позивачу не було надано письмового повідомлення про належні йому при звільненні виплати, тривалий час він намагався вирішити питання щодо виплати заборгованості по заробітній платі, отримати відомості про суму заборгованості, що підтверджується письмовими зверненнями останнього, наявними в матеріалах справи, що свідчить про те, що через такий стан справ він вимушений був змінити нормальний спосіб життя та жити у побоюванні того, що заборгованість ніколи не буде встановлена та сплачена з 2013 року.

Тому суд вважає обґрунтованою вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., яка є достатньою і справедливою компенсацією за порушення роботодавцем трудового законодавства з оплати праці.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 681,60 грн. (по 840,80 грн. за кожну з двох позовних вимог).

Керуючись статтями 1-5, 10, 76-83, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія "Букрос", третя особа - арбітражний керуючий ПАТ «БК «Букрос» Тищенко Оксана Іванівна, про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія "Букрос" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 10 943,41 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія "Букрос" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія "Букрос" на користь держави судовий збір у сумі 1 681,60 грн.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 28.11.1997, адреса зареєстрованого АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Бурова компанія "Букрос" (Код ЄДРПОУ 00143136, юридична адреса 36034, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Половка, будинок 88/1).

Третя особа - Арбітражний керуючий ПАТ «БК «Букрос» Тищенко Оксана Іванівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №318 від 28.02.2013, адреса АДРЕСА_2 ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та проголошено 09.11.2020 року.

Суддя М.О. Материнко