Постанова

Іменем України

09 листопада 2020року

м. Київ

справа № 344/17396/16-ц

провадження № 61-3526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2018 року в складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Ясеновенко Л. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зміну правовідношення, визнання договору недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та його знайомою ОСОБА_2 було укладено усний договір комісії, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалась безоплатно від свого імені, але за кошти позивача придбати у ПАТ «КБ «Хрещатик» у власність нежитлові приміщення і в подальшому передати їх у власність позивача. На виконання зазначеного договору він особисто сплатив ПАТ «КБ «Хрещатик» кошти в сумі 2 410 080 грн як оплату за придбані нежитлові приміщення. 24 лютого 2016 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № №136-150 та договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № №151-165, посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. відповідно за рестровими номерами № 63 та №67 . Проте після спливу обумовленого строку, а саме восени 2016 року, відповідач ОСОБА_2 відмовилась передати у його власність придбану на виконання договору комісії нерухомість, відчуживши при цьому без його згоди 06 вересня 2016 року нежитлові приміщення № №136-150 за удаваним договором дарування своїй матері- ОСОБА_3

23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 змінив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення № №136-150, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв. м; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення № №151-165, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв. м, визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування щодо вищевказаних нежитлових приміщень № №136-150, застосувати наслідки недійсності правочину; зобов`язати відповідачів передати ключі від вказаних приміщень і не чинити йому перешкод у користуванні ними. Також заявою від 24 січня 2018 року позивач змінив підстави позову і зазначив, що оскаржувані правочини купівлі-продажу нерухомості, а також договір дарування були удавані, тобто вчинені сторонами для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 24 лютого 2016 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим № 63, відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала за ціною 1 403 480 грн нежитлові приміщення АДРЕСА_4 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 148688226101.

Згідно з пунктом 5 указаного договору сторони підтвердили факт повного розрахунку за придбану нерухомість.

Відповідно до пункту 9 договору вбачається, що на час придбання нерухомості покупець не перебував у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, а кошти, за які придбавається нерухомість, належали особисто покупцю на праві приватної власності, про що доведено до відома продавця.

Відповідно до пунктів 13, 15 договору сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні; те, що волевиявлення є вільним та відповідає внутрішній волі, а також те, що цей договір містить весь об`єм угод між сторонами по відношенню до предмету договору.

Між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 24 лютого 2016 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим № 67, відповідно до умов якого ОСОБА_4 придбала за ціною 1 406 600 грн нежитлові приміщення АДРЕСА_5 , позначених у плані літерою «А», площею 270,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 154957626101.

Згідно з пунктом 4 указаного договору 703 300 грн сплачено покупцем до підписання договору, а іншу частину покупець зобов`язався сплатити рівними частинами протягом чотирьох місяців (до 24 червня 2016 року) з переходом права власності на придбані приміщення після остаточного розрахунку за них.

Пунктом 11 договору визначено, що на час придбання нерухомості покупець не перебував у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, а кошти, за які придбавається нерухомість, належали особисто покупцю на праві приватної власності, про що доведено до відома продавця.

Відповідно до пунктів 17, 19 договору сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні; те, що волевиявлення є вільним та відповідає внутрішній волі, а також те, що цей договір містить весь об`єм угод між сторонами по відношенню до предмету договору.

Відповідно до копії довіреності, посвідченої 25 лютого 2016 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим номером 71 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 уповноважила позивача ОСОБА_1 представляти її інтереси в будь-яких установах, організаціях чи підприємствах, центрі з надання адміністративних послуг, які стосуватимуться питань управління та експлуатації всього належного їй нерухомого майна без права його відчуження (а.с.17-18 т.1).

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 31989815 від 26 серпня 2016 року дія вказаної довіреності припинена за заявою ОСОБА_2 26 серпня 2016 року (а.с.192 т.1).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Судом встановлено, що предметом оскаржуваних договорів купівлі-продажу є нерухоме майно, вартість якого значно перевищує розмір, встановлений пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. З положень, визначених статтею частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до статей 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, враховуючи те, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог щодо укладення між ним та ОСОБА_2 усного договору комісії, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалась безоплатно від свого імені, але за кошти позивача придбати у ПАТ «КБ «Хрещатик» у власність вищевказані нежитлові приміщення і у подальшому передати їх у власність позивача, письмових доказів, які б свідчили про факт укладення договору суду не надано та судом встановлено, що спірні нежитлові приміщення були придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська