ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2010 рокуСправа № 2а-665/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Валюха В.М.,
при секретарі судового засідання Польовій М.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача Біляка М.Д.,
представника відповідача Бордюженко Е.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокурора міста Луцька Решетника Олексія Леонідовича, виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка Миколи Дем’яновича про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до прокурора міста Луцька Решетника О.Л. про визнання бездіяльності неправомірною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є депутатом Луцької міської ради, маючи інформацію про надання неякісних послуг інвалідам армії Департаментом соціальної політики Луцької міської ради, звернувся до начальника зазначеного департаменту з проханням надати адреси всіх інвалідів армії, які перебувають на обслуговуванні, для того, щоб перевірити їхнє забезпечення. Проте листом від 26.06.2009 року начальником Департаменту соціальної політики Луцької міської ради було відмовлено у наданні такої інформації із посиланням на статтю 23 Закону України «Про інформацію» та рішення Конституційного суду України від 30.10.1997 року. Крім того, позивач звертався до начальника відділу реєстру житлового фонду Луцької міської ради із проханням надати інформацію про те, скільки інвалідів армії перебуває на обліку для покращення або отримання житла, та просив надати їх адреси проживання, оскільки мав намір перевірити умови їх проживання та причини перебування на черзі протягом десятиліть, але листом від 12.10.2009 року було відмовлено у наданні адрес проживання інвалідів армії, які перебувають на квартирному обліку. З таким же проханням позивач звертався до начальника відділу ведення Державного реєстру виборців, у якому також було відмовлено. Після цього позивач звернувся до Луцького міського голови Шиби Б.П. з проханням забезпечити виконання вимог Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» працівниками виконкому та апарату міської ради, проте міський голова листом від 23.09.2009 року повідомив про відсутність підстав для надання інформації про місце проживання інвалідів армії. На звернення позивача не відреагував і прокурор міста Луцька Решетник О.Л., який у письмовій відповіді від 23.10.2009 року повідомив про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування. Позивач зазначає, що виходячи з положень статті 141 Конституції України, статей 3, 8, 10, 14, 30, 36 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», він як депутат міської ради має право на одержання інформації про місце проживання інвалідів армії, а відповідні органи та посадові особи зобов’язані надати йому таку інформацію, в зв’язку з чим вважає, що Луцький міський голова не забезпечив виконання підлеглими законних вимог депутата міської ради. На думку позивача, його звернення щодо незаконних дій Луцького міського голови було розглянуто прокурором міста Луцька Решетником О.Л. формально, прокурор не скористався наданими статтею 20 Закону України «Про прокуратуру» повноваженнями щодо виклику посадових осіб, відібрання пояснень щодо порушень закону, внесення приписів про усунення очевидних порушень закону, тим самим відповідач прокурор міста Луцька не забезпечив нагляд за додержанням Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто, проявив посадову бездіяльність, яку позивач просить визнати неправомірною.
В ході судового розгляду справи позивач подав заяву про доповнення позовних вимог (а. с. 32-33), яку обґрунтовує тим, що як депутат міської ради 23.10.2010 року звернувся з депутатським запитом, який був підтриманий сесією міської ради, до прокурора міста Луцька з питань мотивів та підстав порушення кримінальної справи відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. На депутатський запит листом № 1249 від 11.03.2010 року за підписом виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. було відмовлено у наданні відповіді по суті запиту. Позивач вважає, що дії виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. є неправомірними, оскільки депутатський запит направлявся щодо надання інформації у кримінальній справі, у якій не проводиться досудове слідство чи судовий розгляд, а право на отримання такої інформації передбачено статтями 11, 13, 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Позивач також просить визнати неправомірними дії виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. щодо ненадання відповіді по суті на депутатський запит та зобов’язати прокурора міста Луцька надати відповідь по суті депутатського запиту.
В судовому засіданні позивач та його представник, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про доповнення позовних вимог. Позивач суду також пояснив, що прокурор міста Луцька Решетник О.Л. під час розгляду депутатського звернення на дії Луцького міського голови Шиби Б.П. щодо ненадання інформації про місце проживання інвалідів армії проявив посадову бездіяльність, яка полягає у тому, що відповідач не викликав особисто Луцького міського голову для дачі пояснень, не вніс припису про усунення порушень закону, зробив невірний висновок про відсутність підстав для прокурорського реагування. Крім того, неправомірними є також дії виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. щодо ненадання відповіді по суті на депутатський запит, оскільки такий запит був наданий у кримінальній справі, у якій є остаточне рішення Верховного Суду України, а тому відповідач зобов’язаний був надати відповідь на запит по суті або направити за належністю цей запит прокурору Волинської області. Позивач та його представник просять визнати неправомірною бездіяльність прокурора міста Луцька Решетника О.Л. щодо неналежного розгляду звернення з приводу відмови Луцького міського голови Шиби Б.П. у наданні інформації про адреси проживання інвалідів армії, а також визнати неправомірними дії виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. щодо ненадання відповіді по суті на депутатський запит у кримінальній справі відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. та зобов’язати прокурора міста Луцька надати відповідь по суті депутатського запиту.
Представник відповідача прокурора міста Луцька Решетника О.Л. в судовому засіданні адміністративний позов не визнала та пояснила, що 19.09.2009 року в прокуратуру міста Луцька надійшло звернення позивача, яке того ж дня було передане помічнику прокурора для розгляду. В ході перевірки прокуратурою міста Луцька відбиралися пояснення в заявника та службових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, збиралася необхідна для повного, всебічного та об’єктивного вирішення звернення письмова інформація. Через відсутність підстав для прокурорського реагування під час перевірки за зверненням документи прокурорського реагування не вносилися. Про наслідки перевірки заявник був повідомлений прокуратурою міста Луцька у встановленому порядку. Розгляд звернення депутата Луцької міської ради ОСОБА_1 здійснювався виключно в межах та у відповідності з вимогами чинного законодавства. Представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В судовому засіданні відповідач Біляк М.Д. адміністративний позов не визнав та пояснив, що 02.03.2010 року в прокуратуру міста Луцька надійшов запит депутата Луцької міської ради ОСОБА_1 від 23.02.2010 року про надання інформації щодо підстав та мотивів порушення кримінальної справи відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. за фактами вимагання та отримання хабарів в особливо великих розмірах за вирішення питання про виділення в оренду земельної ділянки. Оскільки цей депутатський запит стосувався надання інформації у конкретній кримінальній справі, тому відповідно до пункту 2.6 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн, запит не був розглянутий по суті, позивач у десятиденний строк був письмово повідомлений про те, що запит не підлягає до задоволення і розцінюється як незаконне втручання у діяльність органів прокуратури по конкретній кримінальній справі. Крім того, прокурор міста Луцька не порушував кримінальної справи відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К., на його адресу не надходила окрема постанова Апеляційного суду Волинської області, він не може ставити питання про відповідальність вищестоящого прокурора. Відповідач Біляк М.Д. просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Луцької міської ради. 17.09.2009 року позивач звернувся до Луцького міського голови Шиби Б.П. з проханням надати інформацію про місце проживання інвалідів армії, які стоять на обліку в Департаменті соціальної політики Луцької міської ради, оскільки начальник вказаного департаменту відмовив у наданні такої інформації (а. с. 27). Листом від 23.09.2009 року № 9-15/7 Луцький міський голова Шиба Б.П. повідомив, що депутатам місцевих рад не надано законом права на отримання інформації про особу без її попередньої згоди, а тому відсутні законні підстави для надання позивачу інформації про місце проживання інвалідів армії (а. с. 28). 19.10.2009 року в прокуратуру міста Луцька (вхідний № 7660 вх.) надійшло звернення позивача від 14.10.2009 року, яке того ж дня згідно візи було передано для розгляду помічнику прокурора міста Луцька. У зверненні позивач вказав, що Луцький міський голова Шиба Б.П. заборонив надавати інформацію про адреси інвалідів армії, які знаходяться на обслуговуванні в Департаменті соціальної політики Луцької міської ради та стоять на обліку на отримання житла, своїми діями міський голова перешкоджає виконувати депутатські повноваження, а тому позивач просив відповідно до статті 36 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» порушити питання відповідальності міського голови за невиконання вимог закону щодо забезпечення гарантій депутатської діяльності (а. с. 29). Листом від 23.10.2009 року № 7286 вих. прокурор міста Луцька Решетник О.Л. за результатами розгляду депутатського звернення позивача повідомив про відсутність підстав прокурорського реагування (а. с. 11).
Крім того, судом встановлено, що позивач звернувся до прокурора міста Луцька Решетника О.Л. з депутатським запитом № 13 від 23.02.2010 року, в якому просив проінформувати депутатів міської ради та виборців про те, з яких підстав та мотивів була порушена кримінальна справа відносно депутата міської ради Москвича Д.К., чому прокуратура використала для провокації проти депутата міської ради громадянку, яка вже вчинила шахрайські дії проти виборців, які висновки зроблені особисто прокурором щодо незаконного порушення кримінальної справи проти депутата міської ради Москвича Д.К. (а. с. 43). Депутатський запит позивача було підтримано 29 голосами «за» депутатів на 53 сесії Луцької міської ради, що підтверджується листом Луцького міського голови від 02.04.2010 року (а. с. 42), витягом з протоколу 53 сесії Луцької міської ради (а. с. 45). На зазначений депутатський запит, який надійшов в прокуратуру міста Луцька 02.03.2010 року, листом від 11.03.2010 року № 1249 вих. за підписом виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. була надана відповідь про те, що запит не підлягає до задоволення і розцінюється як незаконне втручання у діяльність органів прокуратури по конкретній кримінальній справі (а. с. 44).
Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року (з наступними змінами та доповненнями) депутатське звернення – викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов’язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (з наступними змінами та доповненнями) прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Прийняте прокурором рішення може бути оскаржено вищестоящому прокурору або до суду.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн (з наступними змінами та доповненнями), звернення депутата місцевої ради – це пропозиція, прохання, вимога здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію, що надсилається депутатом місцевої ради відповідно до статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Згідно із пунктом 5.5 зазначеної Інструкції звернення депутата місцевої ради розглядається протягом 10 днів, а відповідно до пункту 6.1 цієї ж Інструкції звернення громадян, запити, звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад вважаються вирішеними та знімаються з контролю, якщо поставлені в них питання перевірено, вжито необхідних заходів, дано вичерпні відповіді згідно з чинним законодавством і направлено письмову відповідь.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що розгляд депутатського звернення позивача з приводу відмови Луцького міського голови Шиби Б.П. у наданні інформації про адреси проживання інвалідів армії було проведено прокуратурою міста Луцька з дотриманням порядку та строків, визначених Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн, при цьому позивачу вчасно була надана письмова відповідь з питань, порушених у його депутатському зверненні.
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що при розгляді його депутатського звернення необхідно було до прокуратури міста Луцька викликати особисто Луцького міського голову для дачі пояснень та дати припис про усунення порушень закону, оскільки згідно із статтею 20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, а не зобов’язаний викликати посадових осіб, вимагати від них усних та письмових пояснень щодо порушень закону, давати приписи про усунення очевидних порушень закону, тобто, реалізація таких повноважень залежить виключно від розсуду прокурора. При цьому, зважаючи на вчинення прокуратурою міста Луцька ряду дій, а саме відібрання пояснень у позивача (а. с. 24) та службової особи Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Пахолюк З.В. (а. с. 55), витребування письмових документів (а. с. 26-28), суд приходить до висновку, що було вжито необхідних заходів для перевірки депутатського звернення позивача, відсутні підстави вважати, що така перевірка була проведена неповно.
Крім того, суд погоджується з висновком прокуратури міста Луцька щодо відсутності підстав надавати депутатам місцевих рад інформацію про місце проживання інвалідів армії без попередньої згоди цих осіб, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно із статтею 23 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року (з наступними змінами та доповненнями) інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані неї документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.10.1997 року № 5-зп у справі № 18/203-97 щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г.Устименка) зазначено, що частину четверту статті 23 Закону України «Про інформацію» треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).
Як передбачено статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи.
Таким чином, відомості про місце проживання особи є конфіденційною інформацією, яка не може поширюватися, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що право на отримання інформації про місце проживання інвалідів армії надано йому як депутату міської ради Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки статті 11, 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», які регламентують права депутатів місцевих рад, в тому числі на одержання необхідної інформації, не передбачають право депутата місцевої ради отримувати інформацію про місце проживання інвалідів армії чи інших виборців без їх попередньої згоди. Отже, Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містять винятків із загального правила про те, що відомості про місце проживання особи є конфіденційною інформацією про особу, яка не може поширюватися без її попередньої згоди. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов’язку органу чи посадової особи з’ясовувати попередню згоду особи про надання іншій особі конфіденційної інформації, в зв’язку з чим суд також не бере до уваги твердження позивача, що під час розгляду його депутатського звернення на дії Луцького міського голови прокуратура міста Луцька зобов’язана була з’ясувати наявність згоди інвалідів армії на надання інформації позивачу про їх місце проживання.
З урахуванням наведеного, адміністративний позов в частині визнання неправомірною бездіяльність прокурора міста Луцька Решетника О.Л. щодо неналежного розгляду депутатського звернення з приводу відмови Луцького міського голови Шиби Б.П. у наданні інформації про адреси проживання інвалідів армії до задоволення не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутатський запит – це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради – також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради. Згідно із частинами першою та четвертою статті 22 цього ж Закону депутатський запит може бути внесений депутатом місцевої ради або групою депутатів попередньо, або на пленарному засіданні ради у письмовій чи усній формі. Запит підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради. Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов’язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради.
Пунктом 2.6 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн (з наступними змінами та доповненнями), передбачено, що не підлягають розгляду звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад, у яких містяться пропозиції, вказівки чи вимоги у конкретних кримінальних, цивільних, господарських справах, у тому числі з питань слідства і нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Авторам таких звернень у 10-денний строк надаються роз’яснення про неприпустимість втручання в діяльність органів прокуратури з посиланням на відповідні рішення Конституційного Суду України та процесуальне законодавство.
У рішеннях від 19.05.1999 року № 4-рп/99 у справі № 1-12/99, від 11.04.2000 року № 4-рп/2000 у справі № 1-19/2000, від 20.03.2002 року № 4-рп/2002 у справі № 1-11/2002 Конституційний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов’язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах. При цьому, питання нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове (попереднє – до сформування системи досудового) слідство, провадження досудового (попереднього – до сформування системи досудового) слідства у кримінальних справах, участі прокурора в судових засіданнях є саме такими, що пов’язані зі здійсненням правосуддя в конкретних справах. Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи процесуальні дії у кримінальних справах, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків заборонено чинним законодавством. Тому будь-які пропозиції, вказівки і вимоги народного депутата України до прокурорів та слідчих прокуратури в конкретних кримінальних справах Конституційний Суд України вважає неправомірними, прокурори та слідчі прокуратури не повинні розглядати по суті такі пропозиції, вказівки та вимоги.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що розгляд депутатського запиту позивача № 13 від 23.02.2010 року щодо надання інформації у кримінальній справі прокуратурою міста Луцька було проведено з дотриманням порядку та строків, визначених Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн, при цьому позивачу правомірно було відмовлено у вимозі про надання інформації по суті депутатського запиту, Луцькій міській раді та позивачу вчасно було надано офіційну письмову відповідь на вказаний депутатський запит.
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що прокурор міста Луцька зобов’язаний був надати відповідь по суті його депутатського запиту, оскільки, як слідує із змісту депутатського запиту позивача № 13 від 23.02.2010 року (а. с. 43), у ньому містилася вимога щодо надання інформації у конкретній кримінальній справі, порушеній відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К., що є неприпустимим втручанням в процесуальну діяльність прокуратури міста Луцька у конкретній справі. При цьому, на думку суду, прокурор не повинен розглядати по суті депутатський запит, у якому міститься вимога про надання інформації у конкретній кримінальній справі, незалежно від того, що у цій справі постановлено остаточне судове рішення. Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України «Про статус депутатів місцевих рад», Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами», як і інші нормативно-правові акти не наділяють депутата місцевої ради правом звертатися із депутатським запитом до прокурора у конкретній кримінальній справі.
Крім того, як встановлено судом, кримінальна справа щодо депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. за статтею 368 Кримінального кодексу України порушена 22.01.2009 року прокурором Волинської області, окрема постанова Апеляційного суду Волинської області від 10.07.2009 року у цій справі була направлена прокурору Волинської області, що підтверджується листом прокуратури Волинської області від 15.04.2010 року № 06/2-790-09 (а. с. 54). Суд також не бере до уваги твердження позивача про те, що його депутатський запит № 13 від 23.02.2010 року щодо надання інформації про підстави та мотиви порушення кримінальної справи відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. прокурор міста Луцька повинен був направити за належністю прокурору Волинської області, який порушив вказану кримінальну справу, оскільки відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» дати офіційну письмову відповідь на депутатський запит зобов’язані саме органи та посадові особи, до яких безпосередньо звернуто депутатський запит.
З наведених вище підстав не підлягають також до задоволення позовні вимоги про визнання неправомірними дій виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка М.Д. щодо ненадання відповіді по суті на депутатський запит у кримінальній справі відносно депутата Луцької міської ради Москвича Д.К. та зобов’язання прокурора міста Луцька надати відповідь по суті депутатського запиту.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 КАС України, на підставі Конституції України, Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про прокуратуру», суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокурора міста Луцька Решетника Олексія Леонідовича, виконуючого обов’язки прокурора міста Луцька Біляка Миколи Дем’яновича про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов’язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі, тобто з 21 квітня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М.Валюх