ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/3168/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,

за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області, про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив суд скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6953-56 від 15.05.2019 якою позивачу визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5 211,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що попри наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця, він підприємницьку діяльність не здійснював та жодні звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органу ДФС не подавав, а відтак у позивача відсутній обов`язок по сплаті єдиного внеску.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 позов залишено без задоволення у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання з`явився представник апелянта, підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про апеляційний розгляд повідомлений належним чином. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 18.08.2006, види діяльності - роздрібна торгівля з лотків та ринках, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.

Відповідно до Реєстру страхувальників позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області як платник єдиного внеску з 22.08.2006.

17.07.2019 державним реєстратором до Єдиного державного реєстру внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

За даними витягу з інтегрованої картки платника - фізичної особи ОСОБА_1 (код класифікації доходів бюджету « 71040000» - для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 30.04.2019 за позивачем обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 5 211,36 грн.

Вказана сума недоїмки нарахована контролюючим органом (відповідачем) в автоматичному режимі, в т.ч.: за 4-ий квартал 2018 року (по строку сплати до 20.01.2019) - всього у сумі 2 457,18 грн., за 1-ий квартал 2019 року (по строку сплати до 20.04.2019) - всього у сумі 2 754,18 грн.

15.05.2019 ГУ ДПС у Київській області сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-6953-56, відповідно до якої станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 5 211,36 грн.

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-6953-56 ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не зважаючи на те, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як фізична особа-підприємець зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок. Саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв`язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності. Оскільки відомості про припинення державної реєстрації позивача в ЄДР відсутні за спірний період, оскаржувана вимога прийнята в межах чинного законодавства.

Апелянт зазначає, що він не займався підприємницькою діяльністю, отже єдиний соціальний внесок не підлягає сплаті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Колегія суддів зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи-підприємці).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

-для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, у силу положень ч. 4 ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VII з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку та фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

В силу частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Згідно з частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Визначальною умовою для наявності обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця.

Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації.

Документом, який підтверджує статус фізичної особи - підприємця відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV, як суб`єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, позивач будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець упродовж періоду 4-ий квартал 2018 року - 1-ий квартал 2019 року фактично підприємницьку діяльність не здійснював, звіти щодо сплати єдиного соціального внеску (в т.ч. у межах розміру мінімального страхового внеску на місяць) до органу ДФС не подавав, сум доходів від підприємницької діяльності не отримував та водночас ніде офіційно не працював як найманий працівник, то він був зобов`язаний сплатити єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць 4-го кварталу 2018 року та 1-го кварталу 2019 року.

Нарахування позивачу єдиного соціального внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з наведеними вище нормою п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги. Інші доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вказаного не спростовують, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області, про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко

Повний текст постанови виготовлено 23.10.2020