№ 758/1366/16ц

провадження 2/201/250/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за вкладом і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01 липня 2016 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» (зараз це АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів і моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилалися на те, що у позивача є один депозитний вклад в АТ КБ «ПриватБанк», строк договору закінчився, але кошти вкладу банк не повертає, не виконує вимоги договору і закону, завдана моральна шкода та позивач вимушений звертатися до суду з позовом про стягнення грошових коштів вкладу, відсотків і пені. Відповідач, який здійснював діяльність на території республіки Крим, тривалий час не виконував зобов`язань, що випливають із договору банківського рахунку, в тому числі відповідачем не виконані зобов`язання за договором перед позивачем, зобов`язання не тільки в частині повернення суми коштів в порядку, встановленому договором ПАТ КБ «Приватбанк» не виконані, але і нарахованих відсотків.

З посиланням в тому числі і на ст. 509, 512, 525, 526, 1068, 1074, 1075 ЦК України, позивач вважає, що ПАТ КБ «Приватбанк» не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення належних позивачу коштів вкладу разом із нарахованими відсотками згідно умов договорів, що є порушенням вимог чинного законодавства, умов укладеного договору та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому його гроші за вказаним вкладом, договором, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Отже, на сьогодні відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань, безпідставно посилаючись на неіснуючі обставини, що нібито унеможливлюють повернення позивачу суми вкладів, разом із нарахованими відсотками. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана матеріальна і моральна шкода та просив стягнути з відповідача на виконання умов укладених між ними договору суми вказаних в позові коштів по вкладам, повернути кошти згідно відповідей банку про баланс рахунків і розрахунків самого позивача, з урахуванням відсотків річних і витрат позивача, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» вимоги категорично не визнали повністю, заперечували проти них, вважали ці вимоги безпідставними і не підтвердженими, посилаючись на те, що позов не доведений належними доказами, через особливий стан і окупування агресором Криму вони не мають ніякої інформації про ці договори і не мають можливості виплачувати вклади по депозитним договорам в тому числі відсотки. Кошти знаходяться на розрахунковому рахунку, а не на депозитному, тому там відсотки не передбачені. Проти стягнення з них коштів вони заперечують, оскільки зробити це вони не мають можливості, це на даний час буде порушенням закону і обставин в країні. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи ТОВ «Фінілон» в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином; позовні вимоги фактично не визнали повністю і не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 03 лютого 2014 року позивача ОСОБА_1 через уповноважену особу, який діяв на підставі довіреності, ОСОБА_1 уклала з Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» договір банківського вкладу (депозиту) по програмі «Стандарт» в іноземній валюті.

На виконання умов договору банк прийняв, а вкладник передав в управління банку грошові кошти у сумі 17 405.37 доларів США строком на 6 місяців включно зі сплатою процентів. Термін повернення суми вкладу з нарахованими відсотками - 04 серпня 2014 року. Документи, що стосуються банківського вкладу ОСОБА_1 знаходились у довіреної особи ОСОБА_1 , який на той час працював та мешкав на території АР Крим. Після окупації АР Крим та після вчинення щодо ОСОБА_1 протиправних дій, на початку квітня 2014 року ОСОБА_1 змушений був звільнитися та виїхати з півострова. Зважаючи на такі обставини, залишаючи тимчасово окуповану території АР Крим, значну частину документів ОСОБА_1 змушений був залишити, серед яких були і примірники договорів банківського вкладу ОСОБА_1 , укладені з ПАТ КБ «Приватбанк». Також в квітні 2014 р. інформація про рахунки відкриті в ПАТ КБ «Приватбанк» зникла в сервісі "Приват24". Після окупації АР Крим, позивач проживав за межами території України, а довірена особа ОСОБА_1 проживав за місцем своєї реєстрації в м. Донецьк. На той час, коли спливав термін вкладів, почалися бойові дії, банки припинили свою діяльність, пошта також фактично не працювала вже на той час, що унеможливлювало звертання до банку шляхом листування.

Коли довірена особа ОСОБА_1 зміг виїхати з зони антитерористичної операції, він неодноразово звертався у різні відділення ПАТ КБ «Приватбанк» в м. Києві та за телефонами "гарячої лінії" НОМЕР_3 та НОМЕР_1 . Співробітники банку не надавали позивачу ніякої інформації тільки повідомляли, що всі питання знаходяться у стадії вирішення. Так, 01 грудня 2014 року довіреною особою ОСОБА_1 було направлено на ім`я відповідача заяву, в якій він просить надати виписки за вкладним рахунком та повернути вклад. У цій заяві ОСОБА_1 просив банк видати екземпляр договору, який було укладено з банком, виписку за рахунком та повернути вклад. Однак ця заява відповідачем була проігнорована, що є порушенням норм Цивільного законодавства та Закону України «Про звернення громадян».

У березні 2015 року відповідач надіслав ОСОБА_1 лист № 20.1.0.0.0/7-20150310/3889 від 13 березня 2015 року в якому була інформація, що банк не може виконати вимоги позивача у зв`язку з тим, що відповідач не працює на території АР Крим. Така відповідь відповідача суперечить чинному законодавству України, а також фактичним обставинам справи, т.я. договір укладався з ПАТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться за адресою: вулиця Набережна Перемоги, б. 50, місто Дніпропетровськ, 49094, таким чином позивач має взаємовідносини не з якимось відділенням в АР Крим, а з самою юридичною особою, яка знаходиться на території підконтрольній державним органам влади України.

Станом на дату подання позовної заяви відповідачем не сплачено жодної копійки. Загальний залишок вкладу складає 17 405.37 (сімнадцять тисяч чотириста п`ять доларів США 37 центів) доларів США, який не повернуто до цього часу. Це сума залишку без врахування нарахованих відсотків. Позивач вважаємо дії відповідача такими, що порушують положення договору, законодавство та права позивача як споживача, йому завдана моральна шкода.

Відповідач на цей час ухиляється від надання витребуваних доказів про договір, розмір відсоткової ставки після закінчення строку дії депозитного договору, позивач змушений керуватись до положень ч. 2 ст. 1070 ЦК України та правової позиції ВСУ, де ставка за депозитами становить 1% річних. Строк дії договору закінчився, відповідач не повернув грошові кошти, то відповідно до положень ч. 1 ст. 612 ЦКП України він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, тому можливо застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, нарахувавши відсотки і пеню.

Статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою унаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Стаття 1068 ЦК України визначає, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ч. З ст. 1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Відповідно до статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

ПАТ КБ «Приватбанк» не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення належних позивачу коштів вкладу разом із нарахованими відсотками згідно умов договору, що є порушенням вимог чинного законодавства, умов укладеного договору та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому його гроші за вказаним вкладом, договором, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Отже, на сьогодні відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань, безпідставно посилаючись на неіснуючі обставини, що нібито унеможливлюють повернення позивачу суми вкладів, разом із нарахованими відсотками.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зараз термін дії вказаних договору закінчився. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому його гроші за вказаним вкладом, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено.

Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана матеріальна і моральна шкода, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до умов договору сторін відповідач зобов`язується повернути вкладнику вклад за його вимогою в кінці терміну дії вкладу чи у випадках дострокового розірвання договору шляхом перерахування коштів на рахунок.

Згідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На ім`я позивача ОСОБА_1 03 лютого 2014 року через уповноважену особу, який діяв на підставі довіреності, ОСОБА_1 уклала з Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» договір банківського вкладу (депозиту) по програмі «Стандарт» в іноземній валюті.

На виконання умов договору банк прийняв, а вкладник передав в управління банку грошові кошти у сумі 17 405.37 доларів США строком на 6 місяців включно зі сплатою процентів. Термін повернення суми вкладу з нарахованими відсотками - 04 серпня 2014 року. Документи, що стосуються банківського вкладу ОСОБА_1 знаходились у довіреної особи ОСОБА_1 , який на той час працював та мешкав на території АР Крим. Після окупації АР Крим та після вчинення щодо ОСОБА_1 протиправних дій, на початку квітня 2014 року ОСОБА_1 змушений був звільнитися та виїхати з півострова. Зважаючи на такі обставини, залишаючи тимчасово окуповану території АР Крим, значну частину документів ОСОБА_1 змушений був залишити, серед яких були і примірники договорів банківського вкладу ОСОБА_1 , укладені з ПАТ КБ «Приватбанк». Також в квітні 2014 р. інформація про рахунки відкриті в ПАТ КБ «Приватбанк» зникла в сервісі "Приват24". Після окупації АР Крим, позивач проживав за межами території України, а довірена особа ОСОБА_1 проживав за місцем своєї реєстрації в м. Донецьк. На той час, коли спливав термін вкладів, почалися бойові дії, банки припинили свою діяльність, пошта також фактично не працювала вже на той час, що унеможливлювало звертання до банку шляхом листування.

Коли довірена особа ОСОБА_1 зміг виїхати з зони антитерористичної операції, він неодноразово звертався у різні відділення ПАТ КБ «Приватбанк» в м. Києві та за телефонами "гарячої лінії" НОМЕР_3 та НОМЕР_1 . Співробітники банку не надавали позивачу ніякої інформації тільки повідомляли, що всі питання знаходяться у стадії вирішення. Так, 01 грудня 2014 року довіреною особою ОСОБА_1 було направлено на ім`я відповідача заяву, в якій він просить надати виписки за вкладним рахунком та повернути вклад. У цій заяві ОСОБА_1 просив банк видати екземпляр договору, який було укладено з банком, виписку за рахунком та повернути вклад. Однак ця заява відповідачем була проігнорована, що є порушенням норм Цивільного законодавства та Закону України «Про звернення громадян».

У березні 2015 року відповідач надіслав ОСОБА_1 лист № 20.1.0.0.0/7-20150310/3889 від 13 березня 2015 року в якому була інформація, що банк не може виконати вимоги позивача у зв`язку з тим, що відповідач не працює на території АР Крим. Така відповідь відповідача суперечить чинному законодавству України, а також фактичним обставинам справи, т.я. договір укладався з ПАТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться за адресою: вулиця Набережна Перемоги, б. 50, місто Дніпропетровськ, 49094, таким чином позивач має взаємовідносини не з якимось відділенням в АР Крим, а з самою юридичною особою, яка знаходиться на території підконтрольній державним органам влади України.

Станом на дату подання позовної заяви відповідачем не сплачено жодної копійки. Загальний залишок вкладу складає 17 405.37 (сімнадцять тисяч чотириста п`ять доларів США 37 центів) доларів США, який не повернуто до цього часу. Це сума залишку без врахування нарахованих відсотків. Позивач вважаємо дії відповідача такими, що порушують положення договору, законодавство та права позивача як споживача, йому завдана моральна шкода.

Відповідач на цей час ухиляється від надання витребуваних доказів про договір, розмір відсоткової ставки після закінчення строку дії депозитного договору, позивач змушений керуватись до положень ч. 2 ст. 1070 ЦК України та правової позиції ВСУ, де ставка за депозитами становить 1% річних. Строк дії договору закінчився, відповідач не повернув грошові кошти, то відповідно до положень ч. 1 ст. 612 ЦКП України він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, тому можливо застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, нарахувавши відсотки і пеню.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк) , що прийняла від другої сторони вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Той факт, що позивачем були укладені договори банківського вкладу підтверджується довідкою № 33749617 від 29 жовтня 2014 року в якій вказано, що позивач має в ПАТ КБ ПриватБанк рахунок НОМЕР_2 строком на 6 місяців на якому знаходиться 17 405.37 доларів США.

Частиною 2 ст.1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно із ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду.

Крім того Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

За приписами ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважається залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення.

Відповідно до п. 1 та п. З ч. З ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Згідно ст. 47 даного Закону депозитні операції є банківськими операціями.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Виходячи з вищенаведеного, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки. Відповідно захист його прав як споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідними нормами Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди відповідно до ст. 23 ЦК України, де вказано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд вважає вказані вимоги безпідставними, оскільки вони не грунтуються на законі.

В позовній заяві позивачем не було надано належні докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Крім матеріальної шкоди позивачу була завдана і моральна шкода, що полягає в наступному: на час та після вказаної аварії і вимушеного ремонту свого житла і залиття квартири позивач вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною і друзями. Усвідомлення того факту, що через нього (позивача) його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення залиття (відключення води, комісії і перевірки, недоброзичливість деяких сусідів і інш.), фізичний біль та інш., безсоння від болю та від хвилювань в результаті викликало не лише фізичну, але й душевну біль і завдало глибокої душевної травми; особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру і стилем життя позивач активна людина, а в результаті завдання шкоди залиттями квартири вимушений був на деякий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колегами; відношення відповідача до скоєного ним, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає в повному обсязі своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу діями відповідача не було завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У справі «Zolotas проти Греції» (№2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, зі спливом кожного кварталу. Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до частини другої статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Таким чином, виходячи з положень статей 1058, 1060, частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу до банку, до дня фактичного його повернення вкладникові. Отже, банківський вклад є повернутим у день його фактичного повернення, а не в день формального перерахування на рахунок вкладника, з якого кошти неможливо отримати.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19).

Крім того, такої ж правової позиції дотримувався і Верховний Суд України. Зокрема, у постанові від 25 грудня 2013 року №6-140цс13 зазначено, що згідно зі статтями 526, 1058 ЦК України зобов`язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладникові готівкою або надання реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов`язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Позивач не міг користуватись грошовими коштами, перерахованими на його рахунок. Рішення суду не виконувалось. Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування ним грошовими коштами та доводи апеляційної скарги банку цих фактів не спростовують.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже позивач має право на отримання заборгованості по відсоткам та компенсаційних виплат, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; визначаючи розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд здійснює їх розрахунок, який був перевірений судом та оцінений у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами. Позивач надав відповідний розрахунок, який відповідачем не спростований.

Ситуація в АР Крим жодним чином не може бути підставою для невиконання банком (відповідачем) свої зобов`язань, адже банк був зареєстрований та знаходився в м. Дніпро, зараз в м. Києві, де він здійснює свою діяльність в звичайному режимі та виконує перед всіма клієнтами всі свої обов`язки.

Відповідно до ст. 58 «Відповідальність банку за своїми зобов`язаннями» Закону України «Про банки і банківську діяльність»: банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

З моменту внесення вкладником грошових коштів у касу банка в банка виникає на них право власності та обов`язок повернути вкладнику після спливу строку дії договору таку ж грошову суму та додатково проценти, нараховані відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 323 ЦК України («Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна»): «Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.»

Саме така позиція відповідає здоровому глузду та положенням ч. 6 ст. 3 ЦК (розумність, добросовісність та справедливість), а також загальним положенням про виконання зобов`язань, встановлених положеннями ст. 545 ЦК України «Підтвердження виконання зобов`язання» відповідно до яких: прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Якщо Банк «працює» (отримує рефінансування НБУ, приймає депозити, видає кредити, т.і.), - то він зобов`язаний виконувати свої зобов`язання перед усіма своїми клієнтами. В іншому випадку повинно ставитися питання про позбавлення його ліцензії.

Згідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Адже обмеження повернення грошей позивача на невизначений час є нічим іншим - як протиправним привласненням грошових коштів та користування ними без належної правової підстави.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Не здійснюючи повернення вкладів, нарахування та виплату процентів за депозитами, банки порушують положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 1 Першого протоколу, де вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в статті 41 Конституції України.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі; відповідач укладав договір, приймав кошти і зобов`язувався їх виконати у відповідності до норм чинного законодавства незалежно від мораторію та інших чинників, тому відповідач мав можливість виконати умови договорів і повернути вклади позивачу, але без поважних причин цього не зробив.

Стосовно пені, то суд вважає за можливе відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити її розмір до суми вкладу, оскільки вона значно перевищує розмір збитків, заявлених позивачем.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов`язаними з невиконанням належним чином умов укладених договорів і закону позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення. Враховуючи результат вирішення даної справи судові витрати повинні бути покладені на відповідача.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.

Тобто, відповідач (банк) повинен довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно вiдповiдача (крім договірних, зазначених в позові) відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження можливе вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача (банку) з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена.

Позивач при подачі позову не сплатив судовий збір, не звільнений за законом, тому вказане потрібно стягнути на користь держави з відповідача.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково і стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в вигляді суми залишку вкладу в сумі 17 405 доларів США, відсотки за користування вкладом в сумі 2 058.86 доларів США і пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань в сумі 17 405 доларів США, всього 36 868. 86 доларів США та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 1 280 грн., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за вкладом і моральної шкоди слід відмовити.

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, його позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 4, 15, 16, 18, 22, 203, 204, 215, 216, 220, 321, 328, 525, 526, 530, 545, 570, 571, 627, 628, 629, 635, 657, 1058, 1060, 1066, 1068, 1073, 1074, 1166 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в вигляді суми залишку вкладу в сумі 17 405 доларів США, відсотки за користування вкладом в сумі 2 058.86 доларів США і пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань в сумі 17 405 доларів США, всього 36 868. 86 доларів США

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 1 280 грн..

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за вкладом і моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2020 року.

Суддя -