Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2020 р. Справа153/1830/19

Провадження2/153/494/19-ц

у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Гаврилюк Т. В.

за участю секретаря судового засідання Шарко Л. В.

справа №153/1830/19

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач засновник ОСОБА_3,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення відповідача «Про внесення змін до штатного розпису»,

представники учасників справи: представник позивача ОСОБА_2 , представники відповідача Заболотна Г. В.,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ямпільського районного суду Вінницької області із позовною заявою до приватного підприємства «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення відповідача «Про внесення змін до штатного розпису», в якій просив: визнати незаконним та скасувати рішення №4/1 від 19 листопада 2018 року «Про внесення змін до штатного розпису» за підписом засновника Приватного підприємства «Клембівський сервіс» ОСОБА_3, а також просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі. Свої вимоги мотивував тим, що 20 травня 2013 року згідно рішення №2 засновника приватного підприємства «Клембівський сервіс» за підписом засновника ОСОБА_3 він прийнятий на роботу у ПП «Клембівський сервіс», що знаходиться у селі Клембівка Ямпільського району Вінницької області та призначений директором цього приватного підприємства, про що також міститься запис у його трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 заповненої 19.07.1976. Відповідні зміни ним були подані до Державного реєстратора та керівникам державних установ, згідно п.3 Рішення №2 засновника ПП «Клембівський сервіс» від 20.05.2013. 10 грудня 2019 року на підставі письмової заяви, під час ознайомлення його представником адвокатом Вітвіцьким О.Ю. із матеріалами цивільної справи №153/1748/19 за його позовом до ПП «Клембівський сервіс» про визнання незаконним рішення відповідача, були виявлені нові, раніше невідомі документи, а саме - рішення ПП «Клембівський сервіс» №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» та новий штатний розпис ПП «Клембівський сервіс» від 19.11.2018 за підписом засновника ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3, які останній надав суду 09.12.2019 на виконання ухвали Ямпільського районного суду Вінницької області про витребування доказів від 25.11.2019 у цивільній справі №153/1748/19. Оскаржуваним рішенням ПП «Клембівський сервіс» №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» відповідач вирішив - п.1 Внести з 19.11.2018 в штатний розпис ПП «Клембівський сервіс» зміни. П.2 Вивести з штатного розпису посаду найманого директора ПП «Клембівський сервіс» з окладом 3723 грн. Незаконність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» полягає у тому, що відповідач в порушення вимог законодавства про працю, в порушення його трудових прав, без припинення з ним трудових відносин, вивів посаду директора ПП «Клембівський сервіс» і з штатного розпису, на якій він перебуває по сьогоднішній день. Окрім цього, в оскаржуваному рішенні не зазначено законних підстав та мотивування (обґрунтування) прийняття такого рішення відповідачем, відсутні посилання на нормативно-правові акти, а міститься лише загальна фраза - «В зв`язку з господарською необхідністю», що не є законною підставою, у цьому конкретному випадку, для виведення з штатного розпису посади директора підприємства, яку він продовжує займати. Тобто в оскаржуваному рішенні не зазначено жодного законодавчого акту чи інших нормативно-правових актів, які б давали змогу розуміти законність та вмотивованість такого прийнятого відповідачем рішення. Також відповідач навмисно не ознайомлював його із оскаржуваним рішенням №4/1 від 19.11.2018, прийняв його без його відома та не надав йому копію цього рішення, що не дало йому змоги вчасно його оскаржити в судовому порядку, тому буде просити суд поновити строк звернення до суду з метою оскарження вищезазначеного рішення №4/1 від 19.11.2018.

11.12.2019 за вхід.№8889 позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку. Заява мотивована тим, що 10 грудня 2019 року на підставі письмової заяви, під час ознайомлення його представником адвокатом Вітвіцьким О.Ю. із матеріалами цивільної справи №153/1748/19 за його позовом до ПП «Клембіський сервіс» про визнання незаконними рішення відповідача, були виявлені нові, раніше йому не відомі документи, а саме: рішення ПП «Клембівський сервіс» №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» та новий штатний розпис ПП «Клембівський сервіс» від 19.11.2018 за підписом засновника ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3, які останній надав суду 09.12.2019 на виконання ухвали Ямпільського районного суду Вінницької області про витребування доказів від 25.11.2019 у цивільній справі №153/1748/19. Відповідач не ознайомлював його із оскаржуваним рішенням №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» і йому про таке рішення та зміст цього рішення до 10.12.2019 взагалі відомо не було. Вважає, що відповідач навмисно не ознайомлював його із рішенням №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису», щоб він не мав змоги вчасно його оскаржити до суду. Вищезазначені обставини свідчать про поважність причин пропуску ним тримісячного строку звернення до суду із цим позовом про визнання недійсним та скасування незаконного рішення ПП «Клембівський сервіс» №4/1 від 19.11.2018 «Про внесення змін до штатного розпису» та є підстави для поновлення цього строку, оскільки з таким рішеннями відповідач його не ознайомлював, він його не підписував, він його вперше побачив і ознайомився з його змістом лише 10.12.2019 разом зі своїм представником адвокатом Вітвіцьким О.Ю. Просив поновити йому, пропущений з поважних причин строк, на подання до суду вказаної вище позовної заяви.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Суду пояснив, що виключення засновником ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 , його як директора зі штатного розпису є неправомірним. Про оскаржуване рішення він дізнався у грудні 2019 року, до цього часу про оскаржуване рішення відповідача йому нічого не було відомо. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вітвіцький О.Ю., який діє на підставі ордеру серії ВН №133831 від 17.02.2020 (а.с.27) позовні вимоги свого довірителя підтримав та суду пояснив, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення є наслідком звільнення позивача з посади директора ПП «Клембівський сервіс», що було грубим порушенням законодавства. Виведення посади директора підприємства зі штату не відбулося в законний спосіб. Позивача ніхто не ознайомлював з оскаржуваним рішенням. Запис у трудову книжку позивача ніхто не вносив. Незаконність цього рішення було доведено постановою Вінницького апеляційного суду від 01.07.2020. Зазначив, що саме 10 грудня 2019 року вони дізналися про існування оскаржуваного рішення під час ознайомлення з матеріалами іншої цивільної справи. Не вручення та не ознайомлення позивача з прийнятим оскаржуваним рішенням протягом трьох місяців з дня його винесення стало підставою для пропуску позивачем строку звернення до суду. В першу чергу ознайомлення з рішенням є обов`язком керівника підприємства. Позивач постійно виходив на роботу, але його до роботи ніхто не допускав. Засновник підприємства міг ознайомити позивача з оскаржуваним рішенням вчасно. Прийняте рішення №4/1 від 19.11.2018 є порушенням права на працю позивача, воно є необґрунтоване і таке, що не відповідає ст.5 КЗпП та порушує вимоги Конституції України. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Окрім того, заперечував проти стягнення з позивача судових витрат на правову допомого у розмірі 15000 гривень, так як відповідачем не надано розрахунок суми судових витрат, а надано лише сам договір про надання правової допомоги адвокатом.

Засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що він є засновником та керівником ПП «Клембівський сервіс» і виносити будь-які рішення які стосуються підприємства є його прерогативою. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ПП «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка діє на підставі ордеру серії ВН №073975 від 21.01.2020 (а.с.28) позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що працівник не може оскаржувати рішення засновника підприємства про внесення змін до штатного розпису підприємства. Позивач не звільнений з посади директора ПП «Клембівський сервіс». Потреба у найманих працівниках на підприємстві відпала так як підприємство стало не прибутковим. Засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 не зобов`язаний повідомляти позивача про прийняте ним рішення щодо штатної чисельності, це чітко передбачено у законодавстві. Позивачем обрано не належний спосіб захисту. Позивач мав би оскаржити наказ про його звільнення, а не рішення про внесення змін у штатний розпис. Відповідачем жодним чином не було порушено права позивача. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ПП «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 - Каріта В.В., яка діє на підставі ордеру серії ВН №073977 від 21.01.2020 (а.с.30) у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином. Про причини неявки суд не повідомила.

Заяви, клопотання: заява позивача про поновлення пропущеного процесуального строку (а.с.12); клопотання позивача про витребування доказів (а.с.13); заява позивача про зупинення провадження у цивільній справі (а.с.26); заява представника позивача про відкладення судового засідання (а.с.58); заява представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.61); заява відповідача про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с.64); заява відповідача ОСОБА_3 на виконання ухвали суду від 10.09.2020 (а.с.87); клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (а.с.106); клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (а.с.107), заява представника позивача про поновлення процесуального строку на подання до суду письмового доказу.

Інші процесуальні дії у справі: відкриття загального позовного провадження у справі та призначення підготовчого засідання (а.с.15-18); зупинення провадження у справі (а.с.40-43); поновлення провадження у справі (а.с.45-46); відкладення підготовчого засідання (а.с.52-53); відмова у задоволенні заяви представника позивача про відкладення підготовчого засідання (а.с.70-72); відмова у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду (а.с.73-75); закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті та витребування доказів (а.с.76-80), відмова у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на подання доказу, про що постановлено ухвали окремими процесуальними документами, та які постановлені судом без виходу суду до нарадчої кімнати.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:

Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі - копії паспорта громадянина України (а.с.3-4) судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Клембівка Ямпільського району Вінницької області, там і зареєстрований.

Із копії рішення №2 засновника приватного підприємства «Клембівський сервіс» від 20.05.2013 (а.с.5) судом встановлено, що засновник приватного підприємства «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 для розвитку підприємства та у зв`язку з тимчасовою відсутністю, вирішив: зняти з себе обов`язки директора приватного підприємства «Клембівський сервіс» та призначити з 20.05.2013 директором приватного підприємства «Клембівський сервіс» ОСОБА_1 . Останнього уповноважено подати відповідні зміни до Державного реєстратора та керівникам Державних установ.

Із копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , заповненої 19.07.1976 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.6-7) судом встановлено, що 20.05.2013 позивач був призначений на посаду директора Приватного підприємства «Клембівський сервіс» згідно рішення №2 від 20.05.2013. Окрім того, судом встановлено, що вказана трудова книжка дійсно належить позивачеві, що було підтверджено самим позивачем, оскільки його прізвище у паспорті записано як « ОСОБА_1 », а в трудовій книжці як « ОСОБА_1 ». Будь-які інші записи після 20.05.2013 у копії трудової книжки відсутні.

Із рішення №4/1 засновника приватного підприємства «Клембівський сервіс» від 19.11.2018 (а.с.10, 99) та штатного розпису ПП «Клембівський сервіс», який введено в дію з 19.11.2018 (а.с.11, 100) судом встановлено, що засновник ПП «Клембівський сервіс» у зв`язку із господарською необхідністю вивів з штатного розпису посаду найманого директора приватного підприємства з окладом 3723 грн., будь-які правові підстави (посилання на законом) у даному рішенні відсутні. Також у рішенні відсутню відмітка про отримання даного рішення позивачем.

Із Статуту Приватного підприємства «Клембівський сервіс» (а.с.88-98) судом встановлено, що засновником підприємства є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає у селі Клембівка Ямпільського району Вінницької області. Управління діяльністю підприємством здійснюється повністю та безпосередньо засновником в разі, коли він займає посаду директора підприємства. При необхідності засновник може призначити директора, яке проводиться згідно КЗпП України. До виключної компетенції засновника відноситься призначення та звільнення директора (п.8.2 Статуту). Окрім того, згідно п.8.1 Статуту вказано, що призначання та звільнення директора проводиться згідно КЗпПУ. Також, згідно п.8.3 Статуту вказано, що саме директор Підприємства затверджує штатний розпис Підприємства, видає накази, дає вказівки, що є обов`язковими для всіх працівників Підприємства.

Рішення про відсторонення чи звільнення позивача ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора ПП «Клембівський сервіс» матеріали справи не містять, доказів на підтвердження або спростування даного факту сторонами не надано. Суд же, у відповідності із ст.76-84 ЦПК України, у даному випадку не вправі збирати докази самостійно, оскільки буде порушено один із принципів цивільного судочинства - змагальність сторін (п.4 ч.3 ст.2, ст. 12 ЦПК України).

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, приходить до наступних висновків:

Відповідно положень до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст.4 ЦПК України).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Оскільки позивач вважає, що у даному випаду порушено його право на працю, тому суд має підстави для розгляду даної справи у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Стаття 5-1 КЗпП України визнає державу безпосереднім гарантом перед працездатними громадянами, які проживають в Україні, у реалізації ними права на працю. Якщо йдеться про гарантії правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, то такі гарантії дійсно перебувають в сфері повноважень і можливостей держави.

Частиною 2 ст.22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ПП «Клембівський сервіс» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03 березня 2011 року, код 37467026.

Відповідно до вказаного витягу та п.1.2 Статуту ПП «Клембівський сервіс» засновником підприємства є ОСОБА_3 .

Рішенням засновника ПП «Клембівський сервіс» №2 від 20.05.2013 ОСОБА_1 призначено директором даного підприємства. Рішенням засновника ПП «Клембівський сервіс» №4/1 від 19 листопада 2018 року до штатного розпису ПП «Клембівський сервіс» внесено зміни, зокрема виведено з штатного розпису посаду найманого директора приватного підприємства з окладом 3723 грн. Дане рішення винесене без будь-якої аргументації, лише зазначено, що «засновник ПП «Клембівський сервіс» у зв`язку із господарською необхідністю вирішив».

Штатний розпис - це документ, який встановлює на підприємстві, в установі, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назву посад, чисельність працівників і оклади по кожній посаді (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 27 червня 2007 року №162/06/187-07).

Хоча штатний розпис, з огляду на норми законодавства, не є обов`язковим документом, однак він необхідний у роботі з персоналом. Саме на підставі штатного розпису, а також керуючись правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовими (робочими) інструкціями, роботодавець приймає рішення з персоналу, зокрема про прийняття, переведення працівників на іншу роботу, встановлення посадового окладу, тарифної ставки (окладу) конкретному працівникові відповідно до посади, яку він посідає (кваліфікації), а служба персоналу здійснює добір персоналу, оформляє відповідні документи, у т.ч. накази, аналізує якісний склад працівників, вносить роботодавцеві пропозиції щодо поліпшення складу працівників, оформляє в установленому порядку облікову та інформаційно-довідкову документацію, готує відповідну статистичну звітність.

Наявність штатного розпису є запорукою уникнення непорозумінь з представниками органів контролю за виконанням законодавства про працю, податкових органів, а також можливих трудових спорів з працівниками.

Штатний розпис, як документ, не передбачений жодним нормативним документом. Зважаючи на це, він не є обов`язковим документом, проте в роботі підприємства загалом він є необхідним. У законодавстві поняття «штатний розпис» згадується в ч.3 ст.64 Господарського кодексу України, де йдеться про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. У трудовому законодавстві, а саме в п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, зазначено, що трудовий договір за ініціативою роботодавця може бути розірваний в разі скорочення чисельності або штату працівників. Через те, що процедуру скорочення штату працівників без документа, яким є штатний розпис, провести неможливо, цей документ є необхідним під час звільнення працівників. Крім того, поняття «штатний розпис» також застосовується в розд.1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців» Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мінпраці та соцполітики від 29.12.2004р. №336. У ньому сказано, що посадові інструкції складаються для працівників всіх посад, зазначених у штатному розписі. Для розробки та затвердження посадових інструкцій слід ураховувати, серед іншого, особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Зважаючи на вищенаведене, для дотримання норм законодавства без штатного розпису підприємству не обійтися. Водночас деякі питання не врегульовано законом. Здебільшого вони стосуються підприємств недержавної форми власності. Штатним розписом слід вважати організаційно-розпорядчий документ, що відображає структуру підприємства, установи, організації, чисельність відділів, працівників, а також може відображати розмір їх заробітної плати. Таке формулювання наведено у роз`ясненні Мінпраці від 27.06.2007 р. № 162/06/187-07. Для підприємств недержавної форми власності, як зазначалося вище, єдиної затвердженої форми штатного розпису не існує. Тобто штатний розпис вони складають у довільній формі. Роботодавець може в будь-який час внести зміни до штатного розпису. Підставою для цього може бути зміна структури підприємства, чисельності працівників, розміру зарплати тощо. Наказ про внесення змін (або затвердження нової редакції штатного розпису) складають у довільній формі. У ньому зазначають підстави для змін і конкретну дату, з якої зміни набирають чинності. Зміна структури підприємства зазвичай супроводжується скороченням штату працівників, адже структурна перебудова підприємства призводить до зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами або їх ліквідації. Алгоритм проведення цієї процедури не простий. Однією з важливих умов її проведення є попередження працівників про скорочення. Зміни, які відбуваються, мають здійснюватися на підставі наказу з основної діяльності підприємства про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату працівників підприємства. Згідно зі ст.49-2 КЗпП України про скорочення штату працівників персонально попереджають та в разі масового вивільнення (ст.48 Закону «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI) направляють державній службі зайнятості за місцем реєстрації платника єдиного внеску інформацію за формою № 4-ПН, затвердженою наказом Мінсоцполітики від 31.05.2013р. № 317 не пізніше ніж за два місяці. Зміни до штатного розпису вносяться на підставі наказу по підприємству (установі, організації), в якому висвітлюються причини внесення цих змін.

Працівник, якого це стосується, має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (статті 32 та 103 КЗпП України) про істотні зміни його умов праці. Виконання цих умов не було дотримано ПП «Клембівський сервіс» по відношенню до позивача ОСОБА_1 , що є порушенням КЗпП України, на недопустимість яких вказується у п.8.1 Розділу 8 Статуту підприємства. Відповідачем не надано суду доказів про те, що ОСОБА_1 був повідомлений за два місяці про зміну його умов праці - виведення посади найманого директора приватного підприємства. Також, відсутні відомості, що засновник підприємства не мав можливості перевести ОСОБА_1 на іншу роботу.

Окрім того, у суду відсутні відомості про те, що ПП «Клембівський сервіс» надавалася інформація, яка мала б бути адресована Ямпільській районній філії Вінницького обласного центру зайнятості, про вивільнення працівника.

Окрім того, судом беззаперечно встановлено, що саме директор підприємства (п.8.3 Розділу 8 Статуту ПП «Клембівський сервіс») затверджує штатний розпис підприємства, видає накази, дає вказівки, що є обов`язковими для всіх працівників підприємства. Тобто, у даному конкретному випадку, саме позивач ОСОБА_1 як директор (оскільки рішення про його звільнення або відсторонення від займаної посади директора, у матеріалах справи відсутнє), мав право на винесення наказу про внесення змін до штатного розпису із відповідними посиланнями на підстави внесення таких змін.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Відповідно до п.1 ч.1 cт.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином, скорочення штату працівників без штатного розпису зробити неможливо, він є необхідним документом для звільнення працівників у зв`язку з вказаними умовами. Отже, для дотримання норм трудового законодавства без штатного розпису не обійтися.

Зміна структури підприємства зазвичай супроводжується скороченням штату працівників, адже структурна перебудова підприємства призводить до зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами або їх ліквідації.

Алгоритм проведення цієї процедури не простий. Однією з важливих умов її проведення є попередження працівників про скорочення. Зміни, які відбуваються, мають здійснюватися на підставі наказу з основної діяльності підприємства про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату працівників підприємства.

Суд звертає увагу, що наказ про введення в дію штатного розпису в новій редакції можна видавати лише після спливу терміну, визначеного в наказі про скорочення штату працівників, та за умови, що всі працівники, які підлягали вивільненню за п.1 ст.40 КЗпП України - звільнені.

Тобто, судом беззаперечно встановлено, і це не заперечувалося засновником ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 та представником відповідача ОСОБА_4 , що ОСОБА_3 , як власник ПП «Клембівський сервіс», не попереджував позивача про скорочення штату на підприємстві. Окрім того, позивачеві не повідомлялося про винесення рішення №4/1 від 19.11.2018 «про внесення змін до штатного розпису», яке безпосереднього його стосувалося.

Важливо звернути увагу на те, що штатний розпис затверджується на початку діяльності підприємства. Розроблення штатного розпису має здійснюватися з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема, Закону «Про оплату праці», Інструкції №58, Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

З часом, за необхідності, створюється новий штатний розпис, або вносяться зміни до існуючого, зокрема у випадку введення нових штатних одиниць, зміни розміру заробітної плати або істотних умов роботи (систем і розмірів оплати праці, розрядів і найменувань посад тощо).

Після внесення змін видається наказ, який має містити обґрунтування цих нововведень і їх формулювання. У разі структурної перебудови підприємства видається наказ про затвердження нового штатного розпису і скасування чинного. В інших випадках наказом вносяться зміни без перезатвердження чинного документа. Кількість і періодичність змін штатного розпису не обмежується.

Дата виведення посад (скорочення) або дата затвердження штатного розпису з урахуванням змін структури підприємства, наприклад, у зв`язку з реорганізацією (внесення змін до раніше визначених умов праці), мають бути такими, щоб підприємство, як цього вимагає ст.49-2 КЗпП України, мало змогу не пізніше ніж за два місяці попередити працівників, яких стосуються зміни. Тобто, у судовому засіданні судом встановлено, що зазначена вище процедура виведення з штатного розпису посади найманого директора, дотримана не була.

Окрім того, відповідно до п.8.1 Розділу 8 Статуту ПП «Клембівський сервіс» управління діяльністю ПП «Клембівський сервіс» здійснюється повністю та безпосередньо засновником ОСОБА_3 , у разі, коли він займає посаду директора цього підприємства. При необхідності він може призначити директора. При цьому, відповідно до п.8.3 Розділу 8 Статуту ПП «Клебівський сервіс» директор підприємства зокрема затверджує штатний розпис підприємства, видає накази, дає вказівки, що є обов`язковими для всіх працівників. А до виключної компетенції засновника підприємства ОСОБА_3 відносяться, зокрема призначення та звільнення директора. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що засновник підприємства ОСОБА_3 затверджував новий штатний розпис підприємства, в той час виводячи з штатного розпису посаду найманого директора приватного підприємства, перебуваючи на посаді директора ПП «Клембівський сервіс», про що зазначено у п.8.1 Розділу 8 Статуту ПП «Клембівський сервіс».

У той же час, в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено підстави, мотиви та посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких, засновник ПП «Клембівський сервіс» вирішив вивести з штатного розпису посаду найманого директора приватного підприємства з окладом 3723 грн. Окрім того, ним не було повідомлено та не ознайомлено позивача з прийнятим рішенням, що є грубим порушенням вимог КЗпП.

Слід зазначити, що з аналізу ст.40 КЗпП України можна зробити висновок, що виведення з штатного розпису посади найманого директора приватного підприємства, фактично є скорочення штату працівників на підприємстві і фактично є розірванням трудового договору з ініціативи власника, тобто зазначене необхідно розцінювати як звільнення позивача із займаної посади. А посилання представника відповідача у своїх поясненнях на те, що позивача не звільнено з посади не заслуговують на увагу, так як не знайшли свого підтвердження у судовому засідання та не підтвердженні письмовими доказами, та які суперечать діям засновника ОСОБА_3 , який перейняв на себе обов`язки директора у даному випадку.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 27 травня 1988 року Кодекс законів про працю був доповнений главою ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників, в якій з`явився новий термін «вивільнення працівників». Поняття вивільнення охоплює собою всі випадки звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. Закон вимагає попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації.

У судовому засіданні не було встановлено те, що засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 пропонував позивачеві зайняти іншу посаду на підприємстві. Про вказану обставину жодна із сторін у судовому засіданні не згадувала.

Тому, на думку суду, в даному випадку, вимоги позивача до приватного підприємства ґрунтуються на положеннях КЗпП України, ст.17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.43, 46 Конституції України. І тому, вирішуючи питання щодо законності виведення з штатного розпису посади найманого директора приватного підприємства, суд дійшов висновку, що трудові права позивача є порушеними та такими, що підлягають судовому захисту, і відповідно, підлягають до задоволення і заявлені позовні вимоги позивача.

Суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). А тому, суд не має підстав для дачі відповіді на кожен аргумент, на які у своїх пояснення посилалися сторони, а вважає за необхідне чітко, зрозуміло та доступно відповісти на позиції сторін у загальному.

Що стосується заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку, то суд зазначає наступне:

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Проте, Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У рішенні від 13.09.2006 по справі №6-26370кс04 та постанові від 30.09.2015 по справі №21-2231а15 Верховний Суд України зазначив, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. Суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити "визнати поважними причини пропуску процесуальних строків".

Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

У зв`язку з наведеним та враховуючи обставини справи, зокрема те, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що засновник ОСОБА_3 не попередив позивача про прийняте рішення №4/1 від 19.11.2018, а про його існування, як було встановлено судом, позивач дізнався під час ознайомлення його представником адвокатом Вітвіцьким О.Ю. із матеріалами цивільної справи №153/1748/19 за його позовом до ПП «Клембівський сервіс» про визнання незаконним рішення відповідача лише 10 грудня 2019 року, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду з позовом поважними, так як позивачем доведено те, що він не міг дізнатися про порушене своє право з листопада 2018 року. Тобто, позивач не знав про порушення своїх прав з листопада 2018 року, а про існування такого порушення дізнався лише 10 грудня 2019 року, і наступного дня - 11 грудня 2019 року за вхід.№8888 звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Тому, суд вважає за необхідне поновити позивачеві процесуальний строк на звернення до суду із позовом до приватного підприємства «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення відповідача «Про внесення змін до штатного розпису».

Засновника ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 подав до суду заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якій заявлено попередній розрахунок суми судових витрат в сумі 15000 гривень. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 та засновник підприємства ОСОБА_3 заяву підтримали. Вказали, що докази розміру витрат у зв`язку із розглядом даної справи будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення, а не до закінчення судових дебатів, так як їм не було відомо, що рішення буде ухвалено судом саме в цей день. Представник позивача та позивач заперечували проти заяви засновника ПП «Клембівьский сервіс» про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Що стосується поданої заяви, то суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог

Судом встановлено, що між відповідачем ПП «Клембівський сервіс» в особі директора ОСОБА_3 та адвокатом Заболотною Г.В. укладено договір про надання правової допомоги адвокатом від 21.01.2020. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували б, що відповідач поніс витрати на оплату послуг за правничу допомогу, суду до закінчення судових дебатів не надано.

Тому, суд не знаходить підстав для розгляду питання про відшкодування відповідачеві понесених судових витрат при ухвалені судового рішення у судовому засіданні саме 05 листопада 2020 року. Суд звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений права звернутися із відповідною заявою протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що позовні вимоги позивача задоволено, а тому у порядку ст.141 ЦПК України має підстави стягнути із відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору у сумі 768 гривень 40 копійок згідно квитанції №12 від 11.12.2019.

Керуючись ст.ст.3, 4, 5, 6, 10, 12, 17, 76-84, 89, 92, 95, 120-127, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 20, 251, 256, 257, 260, 261 ЦК України, ст.ст.40, 41, 43, 43-1, 47, 49-2, 232, 233, 234 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд

В И Р І Ш И В :

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на звернення до суду із позовом до приватного підприємства «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення відповідача «Про внесення змін до штатного розпису», як такий, що пропущений з поважних причин.

Визнати незаконним та скасувати рішення №4/1 від 19.11.2018 року засновника Приватного підприємства «Клембівський сервіс» ОСОБА_3 «Про внесення змін до штатного розпису».

Стягнути із Приватного підприємства «Клембівський сервіс» (Код ЄРДПУ 37467026, юридична адреса вулиця - Пирогова,2 село Клембівка Ямпільський район Вінницька область 24532) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_1) понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 70 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.

Відповідно абз.2 ч.1 ст.354 ЦПК України якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.

Головуючий Т. В. Гаврилюк