Справа №2-927/2007

          РІШЕННЯ

             ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

16 червня 2007 року         Індустріальний   районний   суд    м.

Дніпропетровська   

 

у    складі:  головуючого судді      Слюсар Л.П.

                      при секретарі    Олексенко М.В.,

 

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.

Дніпропетровська цивільну справу за  позовом   ОСОБА_1,

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа КЖЕП №26   про  поділ

майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, про укладання

договору на участь у витратах по утриманню домоволодіння та прилеглої території

, -

 

В С Т А Н О В И В:

 

               У лютому  2007 року позивачка звернулася до Індустріального

районного  суду з позовом до відповідача,  про  поділ майна, що є об'єктом

права спільної сумісної власності подружжя, про укладання договору на участь у

витратах по утриманню домоволодіння та прилеглої території.  В судовому

засіданні позовні вимоги позивачкою були уточнені. В  ході судового засідання 

позивачка  та її представник  уточнили позовні вимоги. В обґрунтування своїх

вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований шлюб  між ОСОБА_3і ОСОБА_1.  В шлюбі народився син ОСОБА_2. В 1999 році між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання.  Відповідно до

договору ОСОБА_4 передала  у власність належну їй на праві власності

квартиру АДРЕСА_1.  Як  дружина

відповідача,  ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_4 , готувала їжу, вела всю роботу

по дому.   ОСОБА_4  померла ІНФОРМАЦІЯ_2.  Після її смерті ОСОБА_3.

переоформив спірну квартиру тільки на себе.    Просили суд   поділити  в

натурі  майно, що є об'єктом спільної сумісної  власності  подружжя, набутого

під час шлюбу виділити позивачці 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 42,8 кв.м. , житловою 27,1 кв.м.

, а відповідачу 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,8 кв.м., житловою 27,1 кв.м. Просили

визнати за ОСОБА_1  право власності на 2/3 частини

квартири АДРЕСА_1 загальною

площею 42,8 кв.м., жилою 27,1 кв.м.  Крім того  просили зобов'язати КЖЕП №26

Індустріального району укласти із позивачкою  окремий договір  найму 2/3

частини квартири.  Все інше майно, яке було набуте в шлюбі і яке було включене

у уточнюючу позовну заяву  добровільно  поділено сторонами. 

Відповідач в судовому  засіданні позовні вимоги не визнав. Просив в позові

відмовити. Суду пояснив, що  дійсно між ним та його бабусею  ОСОБА_4  був

укладений договір довічного утримання.  Умови договору виконував він та його

мати. Позивачка не доглядала бабусю і ніякої роботи по дому не здійснювала. В

той час в них народився син, за яким і доглядала позивачка. Бабуся  була 

онкологічною хворою. 

      Суд, заслухавши пояснення сторін,  свідків,  вивчивши матеріали справи,

вважає, що позов  задоволенню  не підлягає з наступних підстав.

              Як видно з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_1 

зареєстрували шлюб ( а.с.11). В шлюбі народився  син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3( а.с.12).   Відповідно до договору довічного утримання від ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованому  державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної

нотаріальної контори ОСОБА_5 в реєстрі  за номером НОМЕР_3,  ОСОБА_4 

передала у власність  ОСОБА_3.   квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3  прийняв на себе обов'язок  повністю утримувати

ОСОБА_4 , забезпечувати її харчуванням, одягом , доглядом, та необхідною

допомогою та залишив в її довічному безкоштовному користуванні квартиру ( а.с.

13). 

         ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.14).  

               Відповідно  до п.6  Прикінцевих положень Сімейний кодекс

України   може регулювати відносини, які виникнуть починаючи  з дня набрання

ним чинності.

               Згідно  ст.22 КпШС  України майно, нажите подружжям за час

шлюбу, є його сумісною власністю. Кожен з подружжя має  рівні права володіння,

користування і розпорядження цим майном.

                Відповідно до ст.28 КпШС України  у разі поділу майна, яке є

спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визначаються рівними. В окремих

випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи 

інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують

увагу.

                  Аналогічні норми передбачені і ст. ст. 60,70  СК України.  

Так ст. 60 СК України   майно , набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині

та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст.70 СК

України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної  власності

подружжя, частки майна  дружини  та чоловіка є рівними.

             Однак договір довічного утримання був укладений  в 1999 році і

припинений в 2001 році.

              Відповідно до  Цивільного Кодексу України  в редакції 1963

року  договір довічного утримання відносився до договорів надання послуг.

                Так ст. 425 ЦК України в редакції 1963 року  за договором

утримання одна сторона, що є непрацездатною особою, за віком або станом здоров'

я ( відчужувач) передає  у власність другій стороні ( набувачеві майна) будинок

або частину його, взамін  чого набувач майна зобов'язується надавати

відчужувачеві довічне матеріальне  забезпечення в натурі у вигляді житла,

харчування, догляду і необхідної допомоги.

В судовому засіданні позивачка  посилалася на те, що вона також була стороною в

договорі і здійснювала безпосередній догляд за ОСОБА_4   Однак як

встановлено в судовому засіданні,  позивачка навідувалася в гості до   ОСОБА_4 із дитиною  дуже рідко і догляд не  здійснювала.

Суд не може прийняти до уваги показання свідка  ОСОБА_6, матері позивачки,

яка розповіла про те, що позивачка через день ходила до ОСОБА_4  і що

договір довічного утримання був укладений з метою поліпшення житлових умов

подружжя ІНФОРМАЦІЯ_6, оскільки це спростовується доказами по справі і показаннями

свідків ОСОБА_7,  ОСОБА_8

 Як показала в судовому засіданні  свідок ОСОБА_8.,  мачуха відповідача,  

померла ОСОБА_4 була рідною бабусею  відповідача.  І хоча вона мала двох 

онуків, однак вирішила залишити належну їй квартиру меншому онукові ОСОБА_3. 

Договір довічного утримання  виконувався ОСОБА_3, а догляд здійснювала вона. 

Оплату комунальних послуг за договором здійснювала  свідок. Дружина відповідача

не виконувала умов договору,  стороною в договорі ОСОБА_1 не була.

Свідок  ОСОБА_7 , сусідка,  підтвердила, що  саме ОСОБА_8  доглядала  онкологічно хвору  ОСОБА_4 по тричі вдень

приходячи до неї,  і не бачила як ОСОБА_1  здійснювала догляд.  В

розмові  ОСОБА_4 завжди казала, що квартиру хоче залишити ОСОБА_3.  

Також суд не може взяти до уваги показання свідка  ОСОБА_9,  яка особисто

не бачила хто здійснював догляд і ні одного разу не була в спірній квартирі за

життя ОСОБА_4,   якій  все відомо  тільки зі слів  позивачки.

Свідок ОСОБА_10, сестра позивачки , яка також не змогла пояснити, який

же догляд здійснювала позивачка за померлою ОСОБА_4  Розповіла, що в той

період часу сім'я її батьків  жила дуже матеріально скрутно і не могли надавати

ніяку матеріальну допомогу.

Відповідно до ст.11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за

зверненням фізичних чи юридичних осіб,  в межах заявлених ними вимог  і на

підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з вищевикладеного, суд  не вбачає законних підстав для задоволення

позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.              

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із позивачки  підлягає стягненню не доплачений

при подачі позову судовий збір в сумі 51 грн. та збір на інформаційно-технічне

забезпечення в сумі 30 грн.

                    Керуючись ст. ст. 22,28 КпШС України, ст. 425 ЦК України в

редакції 1963 року  ст. ст.11, 15, 60, 88,  212-215   ЦПК України,  суд -

 

ВИРІШИВ:

 

    В задоволені позову ОСОБА_1 відмовити в повному

обсязі.

                Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави  

судовий збір у розмірі в розмірі 51 грн. та збір на інформаційно-технічне

забезпечення в  сумі 30 грн.

 Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області

через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня

проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього

протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне

оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня

проголошення рішення.

 

             

                   

Суддя                                                                       Л.

П.  Слюсар