ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2010 рокуСправа № 2а-1071/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
при секретарі судового засідання Курбаю О.В.,
з участю представника позивача Потурай С.І.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,
ВСТАНОВИВ:
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції в сумі 2500,00 грн., та пені в сумі 263,25 грн., всього на загальну суму 2763,25 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі Закон) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця. Вищезгадані підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування, оскільки середньооблікова чисельність працюючих у 2008 році складала 13 чол., з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 чол., а норматив для працевлаштування складає 1 особа. За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі ст.. 20 Закону та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю відповідачу було нарахована до сплати 2 500,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 263,25 грн., всього 2 763,25 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру адміністративно-господарських санкцій і пені, які належить сплатити приватному підприємцю ОСОБА_2, до державного бюджету м. Луцька. В добровільному порядку вище вказана адміністративно-господарська санкція та пеня відповідачем сплачена не була.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала повністю, з підстав наведених в позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач на розгляд справи не з’явився, проте подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.128 КАС України суд проводить розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002 року № 1434, із внесеними змінами від 15.11.2006 року №1602 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі – Закон України № 875-ХІІ). Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів. В зв'язку з цим, порушення відповідачем вимог чинного законодавства зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту інвалідів та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту інвалідів, який є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частина 3 ст. 18 Закону визначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості звітність щодо зайнятості та працевлаштуванню інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості. Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно копії звіту 3-ПН від 12.02.2008 року, наданого відповідачем, вбачається, що підприємцем ОСОБА_2 направлялась інформація у формі звіту № 3-ПН від 12.02.08 року до Луцького центру зайнятості, щодо наявної вакансії для працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. Також даний факт підтверджується довідкою Луцького міського центру зайнятості № 1456/05-04 від 09.04.2010 року, в якій вказано, що на обліку в Луцькому міському центрі зайнятості у 2008 році перебувало 268 осіб з обмеженими фізичними можливостями, які звернулись до служби зайнятості з метою пошуку роботи, а також, що підприємцем ОСОБА_2 12.08.2008 року подавався звіт до Луцького МЦЗ про наявність вільного робочого місця, де може бути використана праця інваліда, а саме на посаді прибиральника виробничих приміщень.
Отже, в судовому засіданні встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2008 році, однак суд вважає, що вини відповідача в цьому немає, оскільки він вживав необхідних заходів по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, створив таке робоче місце, повідомив про вільну вакансію Луцький міський центр зайнятості. Тобто приватним підприємцем виконано вимоги, щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахуванню пені, оскільки адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, підставою для застосування якого є наявність вини фізичної особи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочого місця для інвалідів за 2008 рік немає, в його діях відсутні порушення передбаченні ст.ст. 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.11,17,94,158,160,162,163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені в сумі 2763 (дві тисячі сімсот шістдесят три) гривні 25 копійок., відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі, тобто з 16 квітня 2010 року. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий
Суддя В.В.Мачульський