5
Справа № 2-209/07
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 червня 2007 року Індустріальний районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючої судді Зосименко С.Г.
при секретарі Карпенко В.Ю.
за участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську
цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми, відшкодування моральної шкоди та зустрічним
позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа:
ОСОБА_4 про стягнення суми та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2000 року ОСОБА_2. звернулася з позовом до ОСОБА_3. про
витребування грошових коштів за невиконаними грошовими зобов'язаннями, який
потім неодноразово уточнювала. У березні 2001 року ОСОБА_3. подав
зустрічний позов до ОСОБА_2., третя особа: ОСОБА_4. про розірвання
договору купівлі-продажу магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнення безпідставно отриманих
грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, який потім також неодноразово
уточнював.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від
21 березня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_2. були задоволені, стягнуто із
ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2. 43836 грн. 05 коп. за невиконаним зобов'
язанням, моральну шкоду у розмірі 5000 грн., у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_3. відмовлено та стягнуто з ОСОБА_3. на користь держави держмито
у розмірі 438 грн. 36 коп. Додатковим рішенням Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 13 липня 2005 року було стягнуто з ОСОБА_3. на
користь держави держмито у розмірі 424 грн. 78 коп.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2006 року
рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2005 року
та додаткове рішення від 13.07.2005 року скасовано та справу направлено на
новий розгляд.
При новому розгляді справи позивачка підтримала свою уточнену позовну заяву
від 29.07.2002 року (т.1, а. с. 119-121), в якій вона посилається на те, що
17 листопада 1999 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-
продажу магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, розташованого по АДРЕСА_1 у м.
Дніпропетровську за 33550 грн. Ця сума була зазначена у договорі за пропозицією
ОСОБА_3. для зменшення витрат при оформленні договору купівлі-продажу. У
нотаріально посвідченому договорі про задаток була зазначена сума продажу 20000
грн. Однак між нею та відповідачем була усна домовленість про продаж
приміщення магазину за 12 тисяч доларів США, що на момент укладання договору
складало 56400 грн. За договором відповідач на грудень 1999 року виплатив їй
суму, еквівалентну 11 тисячі доларів США, 51718 грн. Залишок суми у розмірі
4682 грн. відповідач їй не сплатив. Це підтверджується розпискою, написаною
позивачкою. Вважає, що цю суму відповідач повинен сплатити з урахуванням
індексу інфляції 131,9% за період з 01.01.2000 року до 01.06.2002 року у
розмірі 6175 грн. Крім того, в приміщенні магазину знаходилося торгівельне,
холодильне обладнання та товар, які за домовленість між сторонами залишалися
відповідачу. Факт прийняття майна підтверджується підписом відповідача та його
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5. на акті прийому-передачі. Відповідач повинен
відшкодувати вартість обладнання та товару у розмірі 28552 грн. 73 коп., а з
урахуванням індексу інфляції у розмірі 37661 грн. 05 коп. Вважає, що
незаконними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у
5000 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь 43836 грн. 05 коп. за
невиконані зобов'язання та моральну шкоду.
ОСОБА_3. при новому розгляді справи підтримав свою зустрічну позовну заяву,
подану до суду 21.02.2005 року, в якій він посилається на те, що 26.10.1999
року він та ОСОБА_2. досягли угоди щодо купівлі-продажу магазину ІНФОРМАЦІЯ_1,
розташованого по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську. У забезпечення даної
угоди було укладено договір про задаток, посвідчений 26.10.1999 року приватним
нотаріусом ОСОБА_6 Вартість магазину була визначена у 20000 грн. При
укладанні договору задатку ним було сплачено ОСОБА_2. 18400 грн., що
еквівалентно 4000 доларам США. Потім з ОСОБА_2. була досягнута угода про те,
що магазин буде продано разом із обладнанням, тому його вартість у договорі
купівлі-продажу була визначена у 33550 грн. При оформленні договору купівлі-
продажу магазину у нотаріуса з'ясувалося, що магазин з 08.12.1998 року
знаходиться у заставі згідно договору застави, укладеного між ОСОБА_2. та
ОСОБА_4. ОСОБА_2. умовила ОСОБА_3. позичити їй 5000 доларів США
для погашення боргу ОСОБА_4. Дану суму позивач передав ОСОБА_4., після
чого було укладено договір купівлі-продажу магазину. Суму у розмірі 15150 грн.
за договором купівлі-продажу необхідно було сплатити ОСОБА_2. до 17.11.2000
року. У зв'язку із тим, що у ОСОБА_2. були відсутні документи на торгівельне
обладнання та холодильники, нотаріально посвідчити купівлю цього майна було
неможливо. Але потім відповідачка, маючи ключі від магазину, вивезла із нього
все майно, яке там знаходилося на день придбання магазину. Оскільки ОСОБА_2.
відмовилася від написання розписки на 5000 доларів США, позивач погодився, щоб
вона написала розписку про отримання від нього 11 тисяч доларів США, при цьому
вона зазначила у розписці, що сума за договором купівлі-продажу магазину
складає 12 тисяч доларів США. Отримавши ключі від магазину і впевнившись, що
там відсутнє майно за договором, позивач почав вимагати від відповідачки
повернення коштів за невиконаним зобов'язанням. Вважає, що своїми протиправними
діями відповідачка завдала йому моральної шкоди, а саме вона безпідставно
користується його грошима, які отримала шляхом зловживання довірою, нервові
переживання призвели до утворення у нього виразки шлунку. Просив стягнути з
ОСОБА_2. на його користь 27050 грн. - еквівалент 5000 доларів США, 13728 грн.
- безпідставно отримані кошти у зв'язку із порушенням договірних зобов'язань та
20000 грн. моральної шкоди.
ОСОБА_2. у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги і просила
позов задовольнити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. просила відмовити.
ОСОБА_3. та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги
ОСОБА_3., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. просили відмовити.
Третя особа ОСОБА_4. у судове засідання з'явився. Суду пояснив, що з
ОСОБА_2. він познайомився у 1998 році. Вона позичила 5000 доларів США у
його дружини. А коли не змогла їх віддати, був оформлений договір застави, де в
якості заставного майна був визначений магазин ІНФОРМАЦІЯ_1, який належав ОСОБА_2.
Остання звернулася до нього з проханням зняти заставу, а з боргом вона
пізніше розрахується. Він відмовився. Тоді ОСОБА_2. звернулася до ОСОБА_3.
з проханням погасити за неї борг. ОСОБА_3. погодився і у той же день
віддав 5000 доларів США особисто йому. Заставу було знято і ОСОБА_2. та
ОСОБА_3. оформили нотаріально договір купівлі-продажу магазину. Він був
особисто при цьому присутнім і чув, як ОСОБА_2. обіцяла ОСОБА_3. написати
розписку про те, що позичила у нього 5000 доларів США. Нотаріус при оформленні
договору купівлі-продажу пояснила, що не може зазначити у договорі те, що
магазин продається разом із обладнанням, оскільки у ОСОБА_2. відсутні будь-
які документи на це обладнання. ОСОБА_2. пообіцяла ОСОБА_3. у найближчий
час зробити оцінку обладнання та нотаріально оформити його продаж. Через деякий
час до нього прийшов ОСОБА_3. і розповів, що ОСОБА_2. відмовляється
написати розписку на отримані від нього 5000 доларів США. ОСОБА_3. хотів
віддати ОСОБА_2. частину грошей за договором купівлі-продажу. Він був
присутній у нотаріальній конторі, коли ОСОБА_3. віддавав ОСОБА_2. 10360
грн. ОСОБА_2. написала в приміщенні нотаріальної контори розписку, де
текст розписки був написаний тільки на її розсуд.
Суд, заслухавши пояснення сторони, представника відповідача, адвоката,
вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги первісного та зустрічного
позовів підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що у жовтны 1999 року сторони домовилися про укладання
договору купівлі-продажу магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, який належав ОСОБА_2. на праві
власності, та знаходився по АДРЕСА_1 Дніпропетровського
району Дніпропетровської області. На виконання цієї домовленості сторонами 26
жовтня 1999 року було укладено та посвідчено нотаріально договір про завдаток
(т. 1, а. с. 61). З даного договору вбачається, що ОСОБА_3. видав ОСОБА_2.
, а остання отримала, завдаток в сумі 18400 грн., що еквівалентно 4000
доларів США, у рахунок належних 20000 грн. за договором купівлі-продажу
магазину. Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 17 листопада 1999 року
між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, ОСОБА_7.
продала, а ОСОБА_3. купив магазин ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 54,6 кв. м.,
що знаходиться в АДРЕСА_1
З цього договору вбачається, що продаж вчинено за
33550 грн., з яких ОСОБА_2. одержала 18400 грн. від покупця ОСОБА_3. до
підписання цього договору, згідно договору про завдаток, а інші 15150 грн.
ОСОБА_3. зобов'язується сплатити ОСОБА_2. до 17.11.2000 року. Суд
критично оцінює пояснення ОСОБА_2. щодо дійсної вартості магазину у розмірі
12000 доларів США та домовленості між нею та ОСОБА_3. про продаж магазину
саме за цю ціну, оскільки на підтвердження цього ОСОБА_2. посилається на те,
що ОСОБА_3. при укладанні договору купівлі-продажу попросив її зазначити
суму угоди 33550 грн., а не дійсну вартість магазину за домовленістю для того,
щоб уникнути витрати при оформленні цього договору. У той же час ОСОБА_2. не
змогла пояснити, чому тоді у договорі купівлі-продажу не була зазначена
вартість магазину за інвентарною оцінкою у розмірі 18119 грн. У судовому
засіданні ОСОБА_2. пояснила, що згідно домовленості між нею та ОСОБА_3.
вартість магазину разом із обладнанням була 18000 доларів США, однак ніяких
доказів існування такої домовленості суду не надала.
Суд критично оцінює посилання ОСОБА_2. на те, що нею було передано ОСОБА_3.
обладнання та товар, які знаходилися у приміщенні магазину, згідно акту
передачі (т. 1, а. с. 4-6) оскільки ОСОБА_3., як покупець, категорично
відмовляється від того, що складався такий акт і те, що він такий акт
підписував. Крім того, даний акт написаний ОСОБА_2. власноруч, підписано акт
тільки на першому аркуші без зазначення переліку обладнання та товару, на інших
аркушах взагалі відсутні підписи осіб, які мали б передавати та приймати
матеріальні цінності, відсутній перелік товару, який було залишено у магазині
із зазначенням його найменування, кількості та вартості. В акті на першій
сторінці, де стоять підписи сторін, зазначено, що він складався 06 грудня 1999
року і в той же час вказано, що залишок товару на 25 грудня 1999 року складає
11593,73 грн. Тобто, якщо б даний акт складався та підписувався 06.12.1999
року, сторони не могли знати на яку суму залишиться товару станом на 25.12.1999
року. В акті стоїть підпис ОСОБА_5. як ІНФОРМАЦІЯ_2 у той час, як за
словами ОСОБА_3., ОСОБА_5. ніколи не працювала у нього ІНФОРМАЦІЯ_2, а
згідно довідки ДП „Транспортник” (т. 1, а. с. 55) ОСОБА_5. працювала на
посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 в ДП „Транспортник” з 05.05.1998 року до 30.01.2000
року. ОСОБА_2. не змогла пояснити суду чому перед підписом на акті ОСОБА_5
., яка за словами ОСОБА_2. підписувала акт у той же день, не вмістилася
частина зазначеної суми, а саме запис „73 коп.” Як пояснив у судовому засіданні
ОСОБА_3., ОСОБА_2. взяла у нього в борг 50 грн. і попросила на чистому
аркуші паперу поставити свій підпис про це. З таким же проханням вона
звернулася до ОСОБА_5., яка своїм підписом засвідчила, що ОСОБА_2. взяла
у ОСОБА_3. 50 грн. Те, що ОСОБА_2. зверталася до ОСОБА_3. з проханням
поставити підпис на аркуші паперу про те, що вона взяла у нього 50 грн.
підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_8. та ОСОБА_9. ОСОБА_2
. не змогла пояснити суду, чому печатка на акты передачі стоїть тільки на
другому аркуші, де відсутній підпис осіб, а не стоїть на першому аркуші, на
місці де є підпис ОСОБА_3. Крім того, згідно довідки ДП видавництва „Зоря”
(т. 1 а. с. 56) печатку та штамп ПП ОСОБА_3. отримав 09 грудня 1999 року,
тобто через три дні після того, як було підписано, за словами ОСОБА_2. акт.
За твердженням ОСОБА_2. ОСОБА_3. повинен був віддати їй вартість
холодильного та торгывельного обладнання до 01.01.2000 року або повернути його.
Це зазначено і на другому аркуші акту. Однак, звертаючись до суду з первісним
позовом 14 лютого 2000 року, ОСОБА_2. не ставить вимоги щодо повернення їй
обладнання або товару. Свідки ОСОБА_10., ОСОБА_11, ОСОБА_12,
ОСОБА_13, ОСОБА_14., допитані у судовому засіданні, підтвердили, що
магазин було продано, що в магазині залишилося обладнання, але жодний із
свідків не заміг підтвердити, що це було саме обладнання, яке належало ОСОБА_2.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт передачі ОСОБА_2
. ОСОБА_3. обладнання та товару та загальну суму 29357 грн. 73 коп.
Також при розгляді даної справи ОСОБА_3. не надав суду доказів того, що
ОСОБА_2. самовільно, тайкома вивезла з магазину торгівельне та холодильне
обладнання чи товар. Ніяких письмових угод щодо продажу торговельного та
холодильного обладнання сторонами не укладалося. Тому позовні вимоги ОСОБА_2.
в частині стягнення з ОСОБА_3. вартості обладнання та товару у розмірі
28552 грн. 73 коп., а з урахуванням індексу інфляції у розмірі 37661 грн. 05
коп. задоволенню не підлягають. Також не підлягаю задоволенню зустрічні позовні
вимоги ОСОБА_3. щодо стягнення з ОСОБА_2. на його користь 13728 грн. -
безпідставно отриманих кошти у зв'язку із порушенням договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 161 ЦК України (в редакції 1963 року) зобов'язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок
закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 162 ЦК України (в редакції 1963 року) одностороння відмова
від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються,
за винятком випадків, передбачених законом.
17 листопада 1999 року ОСОБА_3. було складено розписку (т.1, а. с. 195),
з якої вбачається що він зобов'язується згідно договору купівлі-продажу
магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 сплатити ОСОБА_2. суму у розмірі 15150 грн., що
еквівалентно 3000 доларів США до 17.11.2000 року. 10 грудня 1999 року ОСОБА_3.
в нотаріальній конторі повернув ОСОБА_2. частину суми за договором купівлі-
продажу у розмірі 10360 грн., про що ОСОБА_2. склала заяву, яка була
посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_15. (т. 1, а. с. 182). Більше ніяких
коштів за договором купівлі-продажу ОСОБА_2. від ОСОБА_3. не отримувала.
Таким чином, ОСОБА_3. не було виконано зобов'язання за договором купівлі-
продажу належним чином і позовні вимоги ОСОБА_2. в частині стягнення з
відповідача на її користь суми невиконаного зобов'язання підлягає частковому
задоволенню, оскільки згідно норм Цивільного кодексу України в редакції 1963
року не передбачено стягнення суму заборгованості з урахуванням індексу
інфляції. Статтею 214 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено стягнення
тільки 3% річних з простроченої суми, але позивачка таких вимог не заявляла.
Тому підлягає стягненню з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2. сума у розмірі
4790 грн. ( 15150 грн. - 10360 грн.)
З письмових пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_15. (т. 1, а. с. 129)
вбачається, що 08.12.1998 року за р. № 4955 нею було посвідчено договір
застави між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, по якому
ОСОБА_2. передавала у заставу ОСОБА_4. магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, а він надав їй позику в сумі 17990 грн. (т. 1. а. с. 149).
17.11.1999 року від ОСОБА_4. до нотаріуса надійшла заява про погашення
боргу ОСОБА_2. по договору застави (т. 1, а. с. 130) і на підставі цієї заяви
було знято заборону відчуження магазину ІНФОРМАЦІЯ_1. Про наявність договору
застави та накладення заборони відчуження магазину ОСОБА_2. не повідомила
ОСОБА_3. ні під час укладання договору завдатку, ні під час укладання
договору купівлі-продажу. Останній дізнався про це тільки від нотаріуса, яка
відмовилася посвідчувати договір купівлі-продажу магазину, оскільки він
знаходився у заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України (в редакції 1963 року) перевід боржником
свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.
Відповідно до ст. 202 ЦК України в редакції 1963 року уступка вимоги і перевід
боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в
простій письмовій формі.
17.11.1999 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_3. було укладено в простій
письмовій формі угоду про уступку боргових зобов'язань за договором завдатку №
НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 113). З розписки ОСОБА_4. (т. 2. а.
с. 68) вбачається, що ОСОБА_4. отримав від ОСОБА_3. суму 5000 доларів
США 17.11.1999 року. Ці гроші ОСОБА_3. віддав ОСОБА_4. з дозволу
останнього за ОСОБА_2., яка попросила у ОСОБА_3. цю суму в борг для того,
щоб розрахуватися за магазин, який знаходився у заставі. У судовому засіданні
ОСОБА_4. підтвердив, що він отримав суму у розмірі 5000 доларів США саме
від ОСОБА_3. і тільки після того було знято заставу з магазину, який
належав ОСОБА_2. Заяву ОСОБА_4. про отримання ним коштів по договору
застави у розмірі 17990 грн. було посвідчено 17.11.1999 року приватним
нотаріусом ОСОБА_15. (т. 2, а. с. 114). 10 грудня 1999 року ОСОБА_2.
написала власноруч розписку (т. 1, а. с. 62), з якої вбачається, що вона
отримала від ОСОБА_3. 51718 грн., що еквівалентно 11000 доларів США. У
судовому засіданні ОСОБА_2. не змогла пояснити, що означає фраза „Згідно
договору сума повернута”. Таким чином ОСОБА_2. підтвердила, що ОСОБА_3.
віддав їй саме 11000 доларів США. На момент розгляду справи суму боргу у
розмірі 5000 доларів США ОСОБА_2. не повернула ОСОБА_3. і тому
відповідно до ст. 161 ЦК України в редакції 1963 року підлягає стягненню.
Враховуючи, що згідно довідки НБУ в Дніпропетровській області № 19-113/2993 від
06.05.2006 року , яка знаходиться в матеріалах справи, курс долара на 17.1.1999
року становив 464-4500 грн. за 100 доларів США. Таким чином з ОСОБА_2. на
користь ОСОБА_3. підлягає стягненню сума боргу у розмірі 23222 грн. 50 коп.
(5000 доларів США х 4,6445 грн.).
Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України (в редакції 1963 року) моральна
(немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діями іншої особи.
яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду.
якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
При розгляді справи позивачкою ОСОБА_2. не було надано суду доказів
заподіяння їй моральної шкоди з вини відповідача, тому позов і частині
відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає. Спричинення моральної
шкоди ОСОБА_3. знайшло підтвердження у судовому засіданні. ОСОБА_3.
нервувався з приводу неповернення коштів у розмірі 5000 доларів США, які
необхідні були йому для початку роботи магазину, що призвело до погіршення
стану його здоров'я після зазначених вище подій, а саме утворилася виразка
шлунку і він був взятий на облік лікаря (т. 2, а. с. 116-120). ОСОБА_3.
вимушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Але
суд критично відноситься до визначеної позивачем по зустрічному позову суми
моральної шкоди у розмірі 20000 грн. та вважає, що сума у 5000 грн. реально
відображає моральні страждання ОСОБА_3.
Крім того підлягає стягненню з ОСОБА_2. не сплачений нею при подачі позову
судовий збір у розмірі 446 грн. 86 коп. та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. та з ОСОБА_3. не сплачений
ним при подачі зустрічного позову судовий збір у розмірі 416 грн.28 коп. та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгулу справи у розмірі 30 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 161, 162, 201. 202 ЦК України, ст.
ст.10, 11, 27, 31, 60, 88, 169, 209, 210, 213, 214, 224 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму
невиконаного зобов'язання у розмірі 4790 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму
боргу у розмірі 23 222 грн. 50 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а
всього - 28 222 грн. 50 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 446
грн. 86 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгулу справи у
розмірі 30 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у
розмірі 416 грн. 28 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи у розмірі 30 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Індустріальний
районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня
проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього
протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
С.Г. Зосименко