ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2010 р. Справа № 2-а-565/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Маліночці А.В.
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області
до: громадянина Росії ОСОБА_2
про: примусове видворення за межі України
ВСТАНОВИВ :
Ленінський районний відділ Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до громадянина Росії ОСОБА_2 (далі - відповідач) про примусове видворення за межі України.
Позивач зазначив, що відповідач з 1996 року перебуває в Україні на нелегальному становищі, у зв’язку з неможливістю працевлаштування весь час проживав у сестри та жив за її рахунок, однак наразі вона не в змозі більше утримувати брата в зв’язку з мінімальною пенсією та похилим віком.
Посилаючись на порушення відповідачем міграційного законодавства України та враховуючи те, що до визначеного терміну, а саме до 24 грудня 2009 року ОСОБА_2 територію України в добровільному порядку не покинув, – представник позивача просив примусово видворити відповідача за межі України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав пояснивши при цьому, що у зв’язку з відсутністю коштів він не має можливості поїхати в посольство Російської Федерації в Україні для обміну паспорту старого зразка на його новий аналог та не має фінансової можливості добровільно виїхати до Росії.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Громадянин Росії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну в 1996 році з метою працевлаштування, однак йому не вдалося знайти роботу, а тому весь час він проживав у своєї сестри, яка наразі не в змозі його утримувати в зв’язку з тим, що отримує невелику пенсію.
24 листопада 2009 року при проведенні заходів, направлених на протидію нелегальній міграції, відповідач був виявлений співробітниками СГІРФО Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області.
24 листопада 2009 року інспектором СГІРФО Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області Маліночкою А.В. прийнято рішення, яким громадянина Росії ОСОБА_2 видворено з території України із забороною в’їзду терміном на 5 років та зобов’язано покинути територію України у термін до 24 грудня 2009 року (а.с.4).
Судом встановлено, що у визначений термін відповідач територію України не залишив. На момент винесення рішення по справі відповідач перебуває на нелегальному становищі та проживає разом зі своєю сестрою – громадянкою України.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” №3929-ХП від 04 лютого 1994 року (Закон №3929), відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.
Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Наявність прав іноземців прямо пов’язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Частиною третьою статті 24 КУпАП серед видів адміністративних стягнень визначено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства.
При цьому, слід зазначити, що за правовою природою видворення за межі України є заходом припинення протиправної поведінки іноземців і осіб без громадянства, а не адміністративним стягненням.
Разом із тим, застосування такого стягнення можливо у випадках, передбачених законами України за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.
Таким законом є Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, статтею 32 якого визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України. А саме: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
За наявності інших вищеперелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” від 12 грудня 1990 року №565-ХІІ визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Частиною восьмою статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Такі спори, відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), відносяться до компетенції адміністративних судів.
Примусове видворення здійснюється лише на підставі відповідної постанови адміністративного суду.
Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (ч. 5 ст. 32 Закону №3929).
Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення з України.
Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв’язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду або є обґрунтовані підстави вважати, що він буде ухилятися від добровільного виїзду, рішення про затримання і примусове видворення може ухвалювати суд.
Рішення інспектора СГІРФО Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області від 24 листопада 2009 року про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано фактично по причині неможливості покинути Україну.
Отже, суб’єкт владних повноважень прийняв рішення від 24 листопада 2009 року про примусове видворення громадянина Росії ОСОБА_2 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, але вказаний громадянин територію України у визначений в рішенні строк (до 24 грудня 2009 року) не покинув та продовжує ухилятися від виїзду з України, що відповідно до статті 32 Закону №3929 є підставою для його примусового видворення з України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а отже підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат за правилами статті 94 КАС України.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Видворити в примусовому порядку за межі України громадянина Росії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 20.04.10
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович