ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.04.10Справа №2а-3043/10/15/0170

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді  Тоскіній Г.В., при секретарі  Налбандян Р.В., за участю

представника військової прокуратури –Бакмаєва Ю.О.,

представника відповідача – Янчиковського І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу    

за позовом заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах

громадянина   ОСОБА_3 

до  Військової частини 4125

про стягнення,

                                          ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся з  адміністративним позовом заступник військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_3  до Військової частини 4125 про стягнення з військової частини 4125 на користь ОСОБА_3  2566,73 гривень – суму заборгованості по виплаті грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження військової служби.

Адміністративний позов мотивований тим, що за час проходження військової служби у військовій частині 4125 ОСОБА_3  не отримував у повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення військовослужбовців у мирний час.

В позові зазначено, що позовні вимоги підтверджуються довідкою – розрахунком від 22 вересня 2009 року № 23 на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна на суму 2566,73 гривень. Зазначено, що у військової служби відсутня можливість сплатити заборгованість, у зв’язку з чим прокурор звернувся до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.03.10 було відкрите провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.03.10 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Прокурор у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

У судове засідання позивач не з’явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи,надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача по суті позовних вимог не заперечував, проте наголосив на тому, що у військової частини відсутні кошти на виплату компенсації за неотримане речове майно.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю позивача на підставі наявних в справі  матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті та позивачем надано клопотання про розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення представника прокуратури, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги  підлягають   задоволенню з  наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини 4125 ВВ МВС України № 211 від 22.09.2009 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 22.09.2009 року музиканта – концертмейцстра оркестру старшого прапорщика ОСОБА_3 , звільненого з військової служби наказом Начальника управління Кримського ТРК ВВ МВС України від 21.09.2009 року № 44 о/с у запас Збройних Сил України по статті 26 ч.6 п. «А» (у звїязку з закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» з правом насіння військової форми одягу та направлено на військовий облік до Феодосійського РВК АР Крим.

Судом встановлено, що вислуга років позивача станом на 22.09.2009 року складає:

-          у календарному обчисленні: 14 років 06 місяців 11 днів;

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_3 та військовою частиною 4125, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку № 23 від 22.09.2009 року  вартості речового майна належного до видачі після 11 березня 2000 року старший прапорщик ОСОБА_3 не отримав речове майно на суму  2566,73 гривень.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі  2566,73 гривень ОСОБА_3  не  виплачена.

Суд вважає, що така підстава невиплати як відсутність коштів на виплату заборгованості  не може бути врахована при вирішені справи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів ” № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Але судом встановлено, що Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене  Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” .

Частиною 1 статті   9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас  або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом  дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільняється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Відповідно  до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік ” від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.           З’ясовуючи  питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік ” суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України  гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.  

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік ” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік ” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість  скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)"  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік ” від 28.12.2007 р. № 107-VI .

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за недоотримане речове  майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті   9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1444.

Суд зазначає, що позиція відповідача щодо відсутності коштів, призначених на ці виплати, не може бути прийнята до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України ” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 30 частини1 статті 4 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито”  від сплати державного мита звільняються органи прокуратури при здійсненні представництва  інтересів громадян або держави в суді. Таким чином, положення частини 1 статті 94 КАС України, щодо повернення державного мита судом не застосовуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України,   

                                               ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.          Стягнути з військової частини А4125  Міністерства оборони України (м. Феодосія, с. Краснокамянка, ЄДРПОУ 14322977) на користь ОСОБА_3  ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою АДРЕСА_1 недоплачену компенсацію  за неотримане речове майно в сумі 2566,73 гривень.

 У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                          Тоскіна Г.Л.