АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1890/10 Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бєлки В.Ю.
суддів Глазкової О.Г.
Кримської О.М.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 лютого 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, премії та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Торгівельний будинок «Мегаполіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, премії та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати. Справа розглядалася неодноразово.
В уточненій позовній заяві було зазначено, що з 11.06.2007 року по 30.10.2007 року вона працювала на посаді спеціаліста відділу продаж ТОВ «Торгівельний будинок «Мегаполіс». 30.10.2007 року вона була звільнена з роботи за угодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України Після звільнення відповідач не провів повний розрахунок з нею та не сплатив компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1762,67 грн. та премію у розмірі 1130,64 грн. В зв’язку з чим, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в розмірі 1762,67 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.10.2007 року по 02.02.2010 року у розмірі 151368,80 грн., премію в розмірі 1130,64 грн., суму компенсації з урахуванням індексу інфляції невиплаченої своєчасно премії в розмірі 489,71 грн., суму компенсації з урахуванням індексу інфляції невиплаченої своєчасно компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 763,45 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 лютого 2010 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду,вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Із матеріалів справи вбачається наступне.
З 11 червня 2007 року по 30 жовтня 2007 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 30.10.2007 року вона була звільнена з роботи за угодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України.
Як зазначає позивач, в день звільнення відповідач не провів повний розрахунок з нею, який нею зазначений в уточненій позовній заяві, а тому суд повинен був стягнути не виплачені грошові суми з урахуванням індексу інфляції, а також середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП України. Також зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги довідки про її заробітну плату, не застосував закон, який поширюється на правовідносини, а саме п.1 ст. 19 Заокну України „ Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, ст.2 Закону України „Про оплату праці”, Інструкцію зі статистики заробітної плати № 5 від 13.01.2004 року. Проте, з доводами апелянта погодитися неможна..
Статтями 10,60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Але позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження свої позовних вимог.
Як вбачається із пояснень представника відповідача, в день звільнення позивачки, тобто 30.10.2007 року відповідач не провів повний з нею розрахунок, а провів 12.11.2007 року з урахуванням компенсацій за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивачу перерахована загальна сума 6330,36 грн. з урахуванням утримання податку та інших обов”язкових платежів, що підтверджується довідками-розрахунками (а.с.37-39). Зазначена сума грошей перерахована на особисту картку, що знаходиться у „Приватбанку”, на ім.”я ОСОБА_3(а.с.97-98).
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з”ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, дав належну оцінку доказам і правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді