ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

16 квітня 2010 р.                                                                                   № 10/257-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

суддівВолік І.М.

Капацин Н.В.

Кролевець О.А.

розглянувши касаційну скаргуСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2009 р. та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р.

у справі                                   № 10/257-09

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Готель Асторія"

доСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4

простягнення 20 949,88 грн.

та за зустрічним позовомСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Готель Асторія"

провизнання недійсними окремих пунктів договору

встановив:

Подана Суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_4 касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХП1 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Згідно ч. 4 ст. 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази сплати державного мита. Виходячи зі змісту наведених норм, особа, яка оскаржує судове рішення, повинна надавати суду прямий доказ, який однозначно свідчив би про оплату державного мита.

Відповідно до вимог п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", при поданні касаційної скарги підлягає сплаті 50 відсотків ставки з оскаржуваної суми, що підлягає сплаті в разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції.

Із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів розмір ставок державного мита встановлено у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В порушення вказаного Декрету, додане до касаційної скарги платіжне доручення  містить неправильне обрахування суми державного мита, яке підлягає сплаті в касаційній інстанції. Враховуючи наведене, дане платіжне доручення не можна вважати належним доказом сплати державного мита у встановленому порядку.

Разом з тим, касаційна інстанція зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1113 ГПК України скаржник не позбавлений можливості повторного подання касаційної скарги після усунення зазначених недоліків в загальному порядку, тобто з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема, приписів розділу ХІІ-1 ГПК України.

Керуючись статтями 86, 111, п. 4 ч. 1 ст. 1113, ст.ст. 1115, 1117  ГПК України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р., Вищий господарський суд України

у х в а л и в:

Повернути касаційну скаргу Суб’єкту підприємницької діяльності –фізичній особі ОСОБА_4, а справу направити до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя          І. Волік

Судді:          Н. Капацин

    О. Кролевець