УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/33896/19

Провадження № 22-ц/4820/1531/20

Категорія: 57

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Гриньова А.М.

за участю представника відповідача ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» Вороновської Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/33896/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2020 року (суддя Чевилюк З.А., повне судове рішення складено 19 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фірма «Хмельницькбуд» про захист прав споживачів.

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала, що 30 березня 2010 року між нею та ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» був укладений договір дольової участі в будівництві, за умовами якого відповідач зобов`язався збудувати автопаркінг на 30 місць постійного зберігання автомобілів по АДРЕСА_1 до кінця жовтня 2010 року, прийняти в експлуатацію та передати позивачці бокс № НОМЕР_1 загальною площею 20,44 кв.м. вартістю 108635 грн., а ОСОБА_1 зобов`язалася перерахувати перший внесок в сумі 30635 грн. та оплачувати чергові платежі згідно календарного графіка. Позивачка зазначила, що нею на рахунок відповідача було внесено 88635 грн., проте товариство свої зобов`язання не виконало та не закінчило будівництво автопаркінгу. 07 жовтня 2013 року між сторонами було укладено угоду про розірвання договору дольової участі у будівництві і в період з 22.10.2013 по 31.10.2013 відповідачем повернуто ОСОБА_1 кошти в сумі 88635 грн. без відшкодування завданих їй збитків через невиконання зобов`язання. Позивачка неодноразово зверталася до суду із позовами про відшкодування збитків, проте їй було відмовлено з тих підстав, що відповідно до п. 3 угоди від 07.10.2013 сторони досягли згоди про те, що не будуть мати претензій одна до одної щодо порядку виконання умов договору дольової участі від 30.03.2010. Однак, як вказує позивачка, постановою Хмельницького апеляційного суду від 04.04.2019 визнано нікчемним п.3 угоди від 07.10.2013. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача збитки у вигляді пені в розмірі 30424,51 грн. та у вигляді інфляційних втрат в розмірі 7613,33 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі пені відмовлено. Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» про відшкодування збитків в розмірі інфляційних втрат в сумі 7613,33 грн. закрито.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянтка зазначає, що суд першої інстанції при ухвалені питання про закриття провадження у справі мав винести ухвалу відповідно до вимог ст. 255 ЦПК України, оскільки винесення рішення про закриття провадження у справі чинним ЦПК України не передбачено. Також апелянтка вважає, що суд не правильно застосував норми ч. 5 ст. 654 ЦК України, адже ці положення не містять в собі посилань на те, що у разі розірвання договору за згодою сторін потерпіла сторона не може вимагати відшкодування збитків. Крім того, як вказує ОСОБА_1 , суд першої інстанції відмовився встановлювати ту обставину, що станом на 07.10.2013 індивідуальні гаражі на 22 автомобілі по АДРЕСА_1 було збудовано та здано в експлуатацію, а бокс № НОМЕР_1 не був збудований, а тому не міг бути переданий ОСОБА_1 . Апелянтка вважає, що суд помилково не застосував положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин. Разом з тим, на думку ОСОБА_1 відповідач визнав порушення п.5.2 договору дольової участі з будівництва паркінгу, що підтверджується ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.11.2013, якою було визнано мирову угоду і відповідно до якої товариство погодилося виплатити пеню в розмірі 8000 грн. згідно п.5.2 вищевказаного договору. Зважаючи на викладене, апелянтка просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» погоджується із висновками суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що аналогічний позов про стягнення інфляційних втрат в розмірі 7613,33 грн. подавався позивачкою у справі №686/19675/14-ц і рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України ОСОБА_1 відмовлено в задоволені цих позовних вимог. Представник вважає, що суд першої інстанції правильно встановив безпідставність позовних вимог про стягнення пені з підстав, передбачених ч. 5 ст. 654 ЦК України в зв`язку з тим, що договірні відносини між сторонами було припинено не у зв`язку з істотними порушенням зобов`язань, а за домовленістю сторін, про що було зафіксовано письмово. Крім того, відповідач вказує, що посилання апелянта як на правову підставу стягнення пені з товариства - на договір дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30.03.2010, зобов`язання за яким, в силу ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України є припиненими з 07 жовтня 2013 року, а пеня нараховується відповідачем за період з 17.12.2018 по 16.12.2019, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення пені та про порушення строку позовної давності. Крім того, чинним законодавством України не передбачено поняття «збитків у вигляді пені» та «збитків у вигляді інфляції».

Представник відповідача ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» проти апеляційної скарги заперечила.

Апелянтка ОСОБА_1 до суду не з`явилася, однак про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи в задоволені вимог ОСОБА_1 в частині стягнення збитків у вигляді пені, суд першої інстанції виходив із того, що договірні відносини між сторонами припинено не у зв`язку з істотними порушенням зобов`язань, а за домовленістю сторін, а тому відсутні підстави для застосування ч. 5 ст. 653 ЦК України.

А закриваючи відповідно до ч.1 п. 3 ст. 255 ЦПК України провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» про відшкодування збитків в розмірі інфляційних витрат в сумі 7613,33 грн., суд першої інстанції виходив із наявності судового рішення, що набрало законної сили, по справі №686/19675/14-ц від 24 листопада 2014 року про відмову у стягненні з ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» інфляційних в сумі 7613,33 грн. за період з липня 2010 року по жовтень 2013 року за невиконання відповідачем умов договору дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30 березня 2010 року при ідентичних вимогах в цьому позові щодо стягнення суми інфляційних втрат.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови у позовній вимозі ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді пені, однак в частині закриття провадження у справі про стягнення інфляційних втрат вважає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам процесуального права, що є підставою для його скасування в означеній частині.

Дійшовши висновку про наявність підстав для відмови у позові ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді пені, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу вимог ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку із істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.5 ст.653 ЦК).

Висновки суду в частині відмови у стягненні пені узгоджуються з матеріалами справи.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав відповіді щодо права ОСОБА_1 на відшкодування збитків, не зазначив в рішенні, чи були порушені права позивача та не поновив порушених прав ОСОБА_1 і прийшов до помилкового висновку, що вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Так, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 20 лютого 2015 року встановлено, що 30.03.2010 між ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» та ОСОБА_1 було укладено договір № 7/1-28 дольової участі в будівництві, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є спільна діяльність щодо будівництва автопаркінгу на 30 місць постійного зберігання автомобілів по АДРЕСА_1 . Основою спільною діяльності по будівництву автопаркінгу є забезпечення фінансування дольовиком будівництва на повну суму вартості одного бокса № НОМЕР_1 загальною площею 20,44 кв.м., у складі автопаркінгу на 30 місць постійного зберігання автомобілів по АДРЕСА_1 .

Загальна вартість договору складає 108635,00 грн.

ОСОБА_1 внесла п`ять чергових платежів, згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів на рахунок ПАТ фірма «Хмельницькбуд» станом на 01.11.2010 в сумі 88635,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера № 56 від 13.07.2010, № 43 від 16.06.2010, № 85 від 07.10.2010, № 61 від 28.07.2010, № 90 від 29.10.2010.

Відповідно до розділу 5 договору № 7/1-28 дольової участі в будівництві в разі несвоєчасної сплати першого або чергового внеску дольовиком, забудовник застосовує санкції у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми боргу або має право розірвати договір. В разі несвоєчасної здачі в експлуатацію автопаркінгу з вини забудовника дольовик може застосувати санкції до забудовника в вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості невиконаних робіт по договору. Внаслідок невиконання або неналежного виконання дольовиком своїх зобов`язань за договором, дольовик сплачує забудовнику штрафу в розмірі 10% від фактично сплаченої від даного договору, грошової суми.

Відповідно до п. 4.2 договору № 7/1-28 дольової участі в будівництві дольовик має право при порушенні забудовником умов договору припинити внесення вкладу та вимагати розірвання договору із обов`язковим повідомленням про це забудовника за 30 днів з письмовим обґрунтуванням його претензій.

Згідно із п. 3.4 означеного договору забудовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо дольовик не проводить розрахунки в терміни, встановлені календарним графіком, або в разі відмови дольовика проводити розрахунки відповідно до вимог п. 2.6 та п. 2.7 договору, повернувши дольовику одержані за даним договором кошти в місячний термін з дня укладення договору з іншим дольовиком та внесення ним відповідної грошової суми.

Згідно п. 6.2. договору № 7/1-28 дольової участі в будівництві розірвання договору оформляється за згодою сторін.

05.02.2013 за вих. № 7 ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» було направлено лист ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із зміною проектних рішень гараж № НОМЕР_1 змінив нумерацію та проектну площу на 30,38 кв.м. та запропоновано ОСОБА_1 один із гаражів в автопаркінгу. Також повідомлено, що в порушення умов договору, станом на 05.02.2013 ОСОБА_1 було внесено лише 88365,00 грн. та запропоновано у тому разі, якщо потреба у отриманні гаража відпала або запропоновані варіанти гаражів не підходять, повідомити про розірвання договору.

07.10.2013 між ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» та ОСОБА_1 було укладено угоду про розірвання договору дольової участі в будівництві № 7/1-28 від 30.03.2010, відповідно до п. 2 якої замовник повертає в строк до 30.11.2013 інвестору внесену ним суму інвестиції на будівництво гаража в сумі 88635,00 грн. шляхом зарахування на розрахунковий рахунок дольовика ОСОБА_1 .

Зазначені обставини в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Аналіз положень частини п`ятої статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв`язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Встановивши, що договір 7/1-28 дольової участі в будівництві від 30.03.2010 розірваний за домовленістю сторін, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відшкодуванні збитків відповідно до вимог частини п`ятої статті 653 ЦК України.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 03 травня 2018 року по справі №686/6910/16.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції в п. 38 мотивувальної частини оскаржуваного рішення на ч. 5 ст. 654 ЦК України, як на підставу відмови у стягненні збитків у вигляді пені є помилковим, адже в п. 20 мотивувальної частини цього рішення суд вірно посилався на ч. 5 ст. 653 ЦК України. І це не призвело до невірного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд відмовився встановити обставини справи, а саме щодо побудови та здачі в експлуатацію відповідачем предмету договору №7/1-28 від 30.03.2010 не заслуговують на увагу, адже ці обставини встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2014 року, що набрало законної сили 20 лютого 2015 року.

Аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме не застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 631 ЦК України та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, виходячи з наступного.

Положенням ч. 4 ст. 631 ЦК України визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Враховуючи, що договір №7/1-28 дольової участі в будівництві від 30.03.2010 розірваний 07.10.2013 відповідно до Угоди про розірвання договору дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30.03.2010, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 631 ЦК України, адже ця норма матеріального права не регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами з приводу стягнення збитків у розмірі пені.

Також, тлумачення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Оскільки договір №7/1-28 дольової участі в будівництві від 30.03.2010 не відноситься до договору підряду або про надання послуг, тому відсутні підстави для стягненні пені.

Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 03 травня 2018 року по справі №686/6910/16.

Судова колегія вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме положень ст. 82 ЦПК України.

Так, предметом спору по цій цивільній справі № 686/33896/19 є договір дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30 березня 2010 року та угоди від 07 жовтня 2013 року про розірвання договору дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30 березня 2010 року, що укладені між ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» та ОСОБА_1 , тоді як предметом розгляду справи №2218/15807/2012, на яку посилається апелянтка, був договір дольової участі в будівництві №7/1-26 від 09 червня 2010 року.

Також, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 29 листопада 2013 року по цивільній справі №2218/15800/2012, виходячи із наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження №12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Оскільки ОСОБА_1 не була учасником цивільної справи №2218/15800/2012, тому судове рішення по зазначеній справі не є преюдиційним для цієї справи.

Разом з тим, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України є обґрунтованими.

Так, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Встановлено, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року по цивільній справі №686/19613/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» про встановлення нікчемності укладення пункту угоди про розірвання договору дольової участі в будівництві рішення Хмельницького міськрайонного суду від 05 грудня 2017 року скасовано та визнано пункт 3 (три) угоди від 07 жовтня 2013 року, укладеної між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Фірма «Хмельницькбуд» про розірвання договору дольової участі в будівництві №7/1-28 від 30.03.2010 нікчемним.

Як вбачається із матеріалів справи, підстави позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі інфляційних втрат в сумі 7613,33 грн. від 17.12.2019 не є ідентичним підставам позову ОСОБА_1 по цивільній справі № 686/19675/14-ц до ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» про стягнення збитків, завданих розірванням договору та за зустрічним позовом ПАТ «Фірма «Хмельницькбуд» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення в частині закриття провадження у справі про відшкодування збитків в розмірі інфляційних втрат підлягає до скасування із направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2020 року в частині закриття провадження у справі скасувати.

Справу в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків в розмірі інфляційних втрат в сумі 7613,33 грн. направити до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області для продовження розгляду.

В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2020 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

Т.В. Спірідонова