ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №626/553/17 Головуючий 1 інстанції: Васянович Г.М.

Провадження № 11-кп/818/3374/20

Категорія: ч.4 ст.187, ч.5 ст.185,

п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ст.257, ч.1 ст.263 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                                Люшні А.І.,

суддів                        Савенка М.Є., Яковлевої В.С.,

за участю секретаря                        Чепурної Ю.С.,

прокурора                                Гудзь В.В.,

захисника                                 Тимошенко Н.І.,

обвинуваченого                         ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду м.Харкова судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , 1996 року народження, на 60 діб, до 12 листопада 2020 року.

В апеляційній скарзі обвинувачений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, судом першої інстанції було порушено його право на захист, оскільки строк тримання під вартою було продовжено не зважаючи на те, що попередня ухвала суду від 17 липня 2020 року ще не була розглянута апеляційним судом. Указав, що відповідно до ч.3 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п.1, 2 ч.1   цієї статті, але не доведе обставини, передбачені  п.3 ч.1 цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні. На думку обвинуваченого, прокурором не було доведено жодного із передбачених пунктів ч.1 ст.194 КПК України. Просить ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою – скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Тимошенко Н.І., які просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали суду, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.

       Так, ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні тяжких та ряду особливо тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.5 ст.185, п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263, ст.257 КК України, за які може бути призначено покарання, як до 15 років позбавлення волі, так і довічного позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.

Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_1 інкримінується, поміж іншого, умисне вбивство 78-річної жінки, шляхом нанесення удару бейсбольною битою в область голови, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із корисливих мотивів, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

За таких обставин, посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.

Посилання обвинуваченого на порушення судом першої інстанції його права на захист через те, що попередня ухвала суду від 17 липня 2020 року ще не була розглянута апеляційним судом, є безпідставними.

Відповідно до приписів ч.3 ст.331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незалежно від наявності клопотань. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Оскільки 14 вересня 2020 року закінчувався строк тримання обвинуваченого під вартою, суд першої інстанції, відповідно до положень вищевказаної статті, розглянув у судовому засіданні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_1 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: