ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1676/20Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/372/19 Категорія: 304090200 Соколишина Л. Б.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                       05 листопада 2020 року        м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаряЛюбченко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Мегабанк» адвоката Дідика Степана Євгенійовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Мегабанк» в осоібі Черкаського ЦРВ АТ «Мегабанк» про захист прав споживача, визнання частково недійсними умов кредитного договору, –

в с т а н о в и в :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до акціонерного товариства «Мегабанк», яке є правонаступником ПАТ «Мегабанк», і зазначив, що 07 липня 2016 року між ним та відповідачем в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-І.

Відповідно до умов договору він отримав у кредит грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. під 15,00 % річних за користування кредитом, зі сплатою комісійних винагород та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Кредит надано на споживчі цілі. Термін повернення кредиту - 05 липня 2019 року.

Пунктом 4.4 кредитного договору визначено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,00% від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

У п. 6.2 договору зазначено, що позичальник сплачує штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми.

Пунктом 6.3 догорову встановлено штраф у розмірі 45,00 % за прострочення строків сплати ануїтетного платежу та комісійної винагороди на строк понад 90 днів.

Позивач вказав, що згідно з додатком № 1 до договору за весь час користування кредитом у розмірі 10 000 грн. позичальник має сплатити 2 611 грн. 21 коп. - проценти за користування кредитом та 11 000 грн. - погашення суми комісійної винагороди. Крім того, зазначає, що ним було сплачено одноразовий платіж на користь банку у розмірі 1000 грн., як одноразову комерційну винагороду.

Станом на 08 травня 2019 року він сплатив 23 544 грн. за кредитним договором, з яких при визнанні частково недійсним кредиту підлягає поверненню: за п. 4.3. договору комісійна винагорода у розмірі 10 % від суми кредиту, що складає 1 000 грн.; за п.4.4. договору - комісійна винагорода у розмірі 3 % від суми кредиту, що складає 10 200 грн.; за п. 6.2 кредитного договору - штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати аутентичних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченої суми , що складає 667,24 грн.

ОСОБА_1 , посилаючись на положення ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вважає зазначені умови кредитного договору незаконними та такими, що порушують його права і підлягають визнанню недійсними.

Несправедливими, на його думку, є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, тому вважає це підставою для визнання таких положень недійсними. Встановлення в кредитному договорі сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредиту та незазначення відповідачем, які саме послуги за вказану комісію надаються, тягне за собою визнання таких умов кредитного договору недійсними.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсними п. п. 4.3, 4.4 кредитного договору № 37-007-821-2-16-І від 07 липня 2016 року, укладеного між ним та ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 та інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату, недійсними з моменту укладення договору, застосувати наслідки недійсності правочину. Також просив стягнути з акціонерного товариства «Мегабанк» на свою користь суму сплаченої за період з липня 2016 року по травень 2019 року комісійної винагороди в розмірі 11 867,24 грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 липня 2020 року року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними пункти 4.3 та 4.4 кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 з моменту укладення договору.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Мегабанк» на користь ОСОБА_1 11 200 грн. сплаченої комісійної винагороди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд вказав, що умови пунктів 4.3, 4.4 кредитного договору є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору. Відповідно обґрунтованим є стягнення безпідставно сплачених позивачем коштів за цими пунктами кредитного договору.

Також, оскільки позивач належним чином зобов`язання за кредитним договором від 07 липня 2016 року не виконував, то нарахування штрафу відповідачем здійснювалося правомірно,тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним п. 6.2 кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого штрафу у розмірі 667 грн. 24 коп.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку із вказівкою на те, що рішення суду першої інстанції в частині визнання задоволених позовних вимог суперечить нормам цивільного зконодавства України та порушує права банку.

Апелянт наголошує, що ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» в частині того, що банк, надаючи позичальнику послугу з надання споживчого кредиту, не має права встановлювати інші збори, відсотки, комісії, платежі за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, невірно трактується судами.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що передбачена п. 4.3 та 4.4. кредитного договору плата за розрахунково-касове обслуговування та обслуговування кредитної заборгованості є законною, передбачена можливість такого нарахування п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а позивачем не доведено недійсності кредитного договору, що передбачає нарахування такої комісії.

Позивач сам уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення, то ставлячи свій підпис, вважав його справедливим. ОСОБА_1 знав про всі умови договору та приймав їх як справедливі, а тому його позовні вимоги свідчать про намагання ухилитися від виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором та не повертати отримані від банку кошти, чому суд першої інстанції не надав належну оцінку.

Апелянт також звертає увагу суду на те, що з моменту укладення кредитного договору позивачем сплачувався кредит, а отже позивач впродовж тривалого періоду визнавав та повністю погоджувався з умовами кредитного договору та не мав ніяких заперечень щодо його виконання.

08 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 скерував до суду відзив на апеляційну скаргу банку, в якому просив рішення районного суду залишити без змін та вказав на необгрунтованість апеляційної скарги з підстав, викладених ним у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 07 липня 2016 року між позивачем та ПАТ «Мегабанк» в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» Ковтуна Ю.О. було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г.

Відповідно до п.п. 1.1 - 1.3 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн., позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 15,00 % річних за користування кредитом, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Кредит надається на споживчі цілі строком з 07 липня 2016 року до 05 липня 2019 року включно.

Згідно з п. 1.4 даного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, передбаченими договором.

Відповідно до п. 4.2 указаного договору погашення кредитної заборгованості та сплату процентів за договором позичальник здійснює ануїтетними платежами, сплата яких здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Пунктом 4.3. договору визначено, що за розрахункове-касове обслуговування позичальник сплачує в день надання кредиту комісійну винагороду у розмірі 10% від суми кредиту.

Пунктом 4.4 договору визначено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,0000 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Згідно з п. 4.5 договору розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу, (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, складає 648 грн. 84 коп.

У п. 6.2. договору зазначено, що позичальник сплачує кредитодавцеві штраф, зокрема, у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми.

Пунктом 6.3 договору встановлено штраф у розмірі 45,00 % за прострочення строків сплати аутентичного платежу та комісійної винагороди на строк понад 90 днів.

Згідно з додатком № 1 до договору за весь час користування кредитом у розмірі 10000,00 грн. позичальник має сплатити 2611,21 грн. - проценти за користування кредитом та 11100,00 грн. - погашення суми комісійної винагороди. Крім того, супутні витрати позичальника склали: одноразова комерційна винагорода у розмірі 1000,00 грн. та договір добровільного страхування здоров`я у розмірі 200,00 грн. на рік.

Як встановлено районним судом та не заперечується сторонами у справі, позивачем було повністю виконано зобов`язання за кредитним договором.

Позовні вимоги стосуються визнання недійсними окремих положень договору споживчого кредиту.

До даних правовідносин застосовуються такі норми законодавства.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо зі дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16, який вірно врахований місцевим судом при розгляді даного спору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорювані умови, закріплені в п. 4.4., 4.5 договору, є нікчемними в силу закону, а саме: абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України № 1023-XII.

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з частиною 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Місцевий суд правильно зазначив, що позовні вимоги про застосування реституції як наслідку нікчемності заявлених позивачем умов правочину заслуговують на увагу.

Означення судом в оскаржуваному рішенні, на думку апелянта, послуг за розрахунково-касове обслуговування та послуг за обслуговування кредитної заборгованості, як послуг фінансового інструмента банку, що суперечить Стандартам бухгалтерського обліку, не впливає на висновок суду першої інстанції щодо нікчемності умов кредитного договору в частині сплати таких послуг.

Той факт, що суд першої інстанції, визначивши зазначені пункти договору недійсними, не звернув увагу на положення ст. 215 ЦК України, на правильність рішення в цій частині не впливає.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд вірно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Мегабанк» адвоката Дідика Степана Євгенійовича залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2020 року.

Судді