___________________________________________________________________________________________________________________

справа № 520/4950/18

провадження № 2/947/2014/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27.10.2020 року                                                                         м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 520/4950/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», код ЄДРПОУ21665382, м. Київ, вул. Бориспільська, 5А, п/і 04070) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким просить стягнути солідарно з останніх грошові кошти в сумі 2 217 410,00 грн. (два мільйони двісті сімнадцять тисяч чотириста десять гривень 00 копійок), що були добровільно сплачені Публічним акціонерним товариством «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» ОСОБА_3 на виконання Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року., шляхом їх перерахування 15 лютого 2018 року; витребувати від відповідачів оригінали правовстановлюючих документів, на підставі яких їм належало нежитлове приміщення, загальною площею 312,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачений Позивачем судовий збір в розмірі 33 261,15 грн. (тридцять три тисячі двісті шістдесят одна гривня 15 копійок).

В обґрунтування позову зазначено, що 27.12.2007 року між Позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. за реєстровим № 10072 (далі – Договір купівлі-продажу). Відповідно до умов Договору купівлі-продажу Позивач зобов`язався прийняти від ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 312,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі – нежитлове приміщення) та сплатити за нього грошову суму в розмірі та на умовах, визначених Договором купівлі-продажу.

Позивач вказує, що свої обов`язки щодо прийняття та оплати вартості за нежитлове приміщення у розмірі 5065100,00 грн. (п`ять мільйонів шістдесят п`ять тисяч сто гривень 00 копійок) він виконав належним чином та у повному обсязі 27.12.2007 року, що підтверджується Актом приймання-передачі, оформленого та підписаного сторонами відповідно до умов Договору купівлі-продажу. Вартість нежитлового приміщення, яка була сплачена Позивачем, становила 5065100,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату сплати відповідала 1 002 990,10 доларів США.

Окрім цього, умовами договору купівлі-продажу були передбачені наступні гарантії: Продавець гарантує, що на момент укладання договору нерухоме майно нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене, не заставлене, в спорі і під забороною (арештом), в іпотеці, податковій заставі не перебуває: до нього не пред`явлені позови, пов`язані з вилученням або обмеженням прав відносно нерухомого майна, а також те, що прав на нерухоме майно у третіх осіб (в тому числі, за договорами найму, позички, управління, оренди, набувальною давністю та з інших підстав, передбачених законодавством України), як в межах, так і за межами України немає.

Позивач зауважує, що вимоги ст. 203 ЦК України при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна були виконані сторонами в повному обсязі, отже правочин є дійсним і АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» правомірно набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 312,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна.

Також Позивач зазначає про таку хронологію подій, щодо придбаного ним нерухомого майна. Так, Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 року у справі № 2-6295/07 визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27.04.2007 року, згідно якого ОСОБА_2 купила, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали нежитлове приміщення загальною площею 312,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначене нежитлове приміщення.

Зазначене нежитлове приміщення включає в себе належну ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 101,6 кв.м, належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2008 року вищевказане рішення скасовано за нововиявленими обставинами на підставі заяви ОСОБА_3 від 17.10.2008 року та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2012 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності залишено без розгляду.

До скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 року у справі № 2-6295/07 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. за реєстровим № 3157, продала нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , який в свою чергу продав його АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ».

В грудні 2012 року ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом до АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та, з урахуванням нових доказів по справі, змінила предмет позову та просила замість витребування речі в натурі відшкодувати вартість безпідставно набутого майна та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 17.07.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був першим у ланцюгу переходів права власності, а в березні 2017 року – зменшила розмір позовних вимог.

23.08.2017 року Приморським районним судом м. Одеси було прийнято рішення по справі № 1522/28783/12 відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення вартості безпідставно набутого майна, визнання договору недійсним, задоволені частково – з АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» стягнуто на користь ОСОБА_3 грошову суму, що складає вартість безпідставно набутої квартири в розмірі 2 217 410 грн., в задоволенні позовних вимог в частині визнання договору недійсним – відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 26.09.2017 року Позивач звернувся до Апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду від 23.08.2017 року. 01.02.2018 року судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року без змін.

АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин правовий механізм повернення майна., передбачений ст.ст. 388, 1212 ЦК України, правомірність такого застосування підтверджено судом апеляційної інстанції та вказує, що АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» було визнано судом добросовісним набувачем і враховуючи вказану обставину, Позивач не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

На виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року по справі № 1522/28783/12 Позивач здійснив перерахування грошових коштів в сумі 2 217 410,00 грн. на поточний рахунок ОСОБА_3 згідно платіжного доручення № 7827744/18 від 15.02.2018 року.

Враховуючи факт перерахування коштів на виконання Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року у справі № 1522/28783/12, Позивач вважає, що йому було заподіяно шкоду у розмірі 2 217 410,00 грн.

Зважаючи на те, що Позивач: здійснив оплату за нежитлове приміщення, загальною площею 312,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 5065100,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату оплати відповідало 1 002 990,10 доларів США на виконання умов Договору купівлі-продажу нерухомого майна, який був укладений між ним та ОСОБА_1 та посвідчений 27.12.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. за реєстровим № 10072; був визнаний судом добросовісним набувачем, був і залишається останнім користувачем нежитлового приміщення у ланцюгу переходів права власності на це приміщення; протягом майже 10 років відкрито володіє та користується придбаним нерухомим майном; не є безпосереднім заподіювачем шкоди власнику квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_3 ; здійснив відшкодування шкоди, завданої іншими особами у порядку добровільного виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року, перерахувавши 15.02.2018 року ОСОБА_3 грошові коти в розмірі 2 217 410,00 грн., АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» зазначає, що виникли законні підставі для звернення до винних осіб з правом зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування на підставі ст. 1191 ЦК України.

Провадження у цивільній справі № 520/4950/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) відкрито ухвалою судді від 13.06.2018 року. Розгляд справи призначено проводити в порядку загального позовного провадження.

22.08.2018 року відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що він не є особою, що винна у спричиненні шкоди позивачу, вказав, що не був учасником будь-яких судових справ про визнання прав власності на майно ОСОБА_3 , не має відношення до скасування судових рішень, якими було визнане право власності ОСОБА_2 на спірне майно, не оспорював права власності позивача, а все це відбувалось, коли АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» вже був власником нерухомого майна. При цьому, ОСОБА_1 у всіх спорах підтримував позицію банку.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 заявила вимоги на частину проданого майна та Департамент комунальної власності Одеської міської ради заявив позовні вимоги на всю будівлю, АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» подав зустрічний позов, відповідно до мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та позивачем 16.10.2013 року, сторони домовились про те, що АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» в подальшому відмовляється від будь-яких претензій до ОСОБА_1 , пов`язаних із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 312,3 кв.м., розташованого в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначає, що позивачем не доведено, що його діями, або бездіяльністю спричинена шкода позивачу або іншим особам, вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не може бути задоволена.

При підготовчому провадженні ухвалою суду від 03.12.2018 року до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 04.01.2019 року підготовче провадження у цивільній справі № 520/4950/18 закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 01.03.2019 року розгляд справи по суті відкладено та залучено до участі у справі третьою особою ОСОБА_4 .

10.05.2019 року відповідачем ОСОБА_2 було подано до суду пояснення по справі, у яких вона зазначає, що на момент продажу ОСОБА_1 нежитлового приміщення, загальною площею 312,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вона була належним власником вказаного приміщення. При укладенні договору купівлі-продажу від 27.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 10072, вимоги ст. 203 ЦК України сторонами ( ОСОБА_1 та АБ «Кліринговий дім») були виконані в повному обсязі. Так само, вимоги ст. 203 ЦК України були виконанні сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) при укладенні договору купівлі-продажу 17.07.2007 року. Саме до скасування рішення Приморського районного суду м. Одеса у справі № 2-6295/07 (до 28.10.2008 року) ОСОБА_2 продала нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, що був посвідчений 17.07.2007 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. за реєстровим № 3157, а ОСОБА_1 в свою чергу продав його позивачу. Між ОСОБА_2 та позивачем жодних правовідносин не виникало, а оскільки позивач оплатив вартість нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 27.12.2007 року ОСОБА_1 , то в порядку регресу позивач може пред`явити позовні вимоги саме до ОСОБА_1 , як до учасника правовідносин: договору купівлі-купівлі продажу. Також ОСОБА_2 вказала, що підстави для солідарного стягнення грошових котів в порядку регресу немає, адже вона та ОСОБА_1 не діяли спільно і будь-яких вказівок ОСОБА_1 щодо розпорядження придбаним у неї нерухомим майном, вона не надавала, а отже, позовні вимоги АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» є необґрунтованими, а правові підстави для задоволення позову відсутні. Також ОСОБА_2 зауважила, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року, з-поміж інших відповідачів у справі № 1522/28783/12, кошти на користь ОСОБА_3 було стягнуто саме з позивача.

13.06.2019 року у відкритому судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, розглянуто питання щодо територіальної юрисдикції (підсудності) цивільної справи № 520/4950/18. За результатами розгляду судом постановлено ухвалу про передачу справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) до Приморського районного суду м. Одеси.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Євценко Р.І. вищевказану ухвалу оскаржив в апеляційному порядку.

03.02.2020 року Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів Дрішлюк А.І., Громік Р.Д., Черевко П.М. (головуючий суддя Дрішлюк А.І.) ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13.06.2019 року про передачу справи до Приморського районного суду м. Одеси скасував, справу повернув до Київського районного суду м. Одеси для продовження розгляду.

З Одеського апеляційного суду цивільна справа № 520/4950/18 надіслана до Київського районного суду м. Одеси за супровідним листом № 520/4950/18 22-ц/813/1706/20 та за результатами автоматизованого розподілу передана судді Літвіновій І.А. для продовження розгляду.

26.02.2020 року ухвалою судді прийнято цивільну справу № 520/4950/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) до свого провадження та на підставі ч. 4 ст. 14 ЦПК України, витребувано з Приморського районного суду м. Одеси до огляду цивільну справу № 1522/28783/12.

Від третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заяв по суті справи не надходило.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Вподальшому надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про поважність причин неприбуття до суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про поважність причин неприбуття до суду не сповістили.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суді дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 1522/28783/12 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання привести до попереднього стану і виселення. В подальшому ОСОБА_3 змінила предмет позову та просила стягнути вартість безпідставно набутого майна: квартири загальною площею 101,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 та визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 312,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17.07.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

23.08.2017 року, за результатом розгляду справи № 1522/28783/12 Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення про стягнення з ПАТ «Банк «Кліринговий дім» (АТ «Кліринговий дім») на користь ОСОБА_3 грошової суми, яка складає вартість безпідставно набутої квартири в розмірі 2 217 410 (два мільйона двісті сімнадцять тисяч чотириста) гривень, та відмову у задоволенні позовної заяви в частині визнання договору недійсним.

01.02.2018 року постановою апеляційного суду Одеської області по справі №1522/28783/12 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року залишено без змін.

В ході розгляду вказаної цивільної справи судом було встановлено, що як вбачається з рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2007 року у справі № 2-3914 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» ОСОБА_3 була власницею квартири загальною площею 101,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 року у справі № 2-6295/07 визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27.04.2007 року, згідно якого ОСОБА_2 купила, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали нежитлове приміщення загальною площею 312,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 312,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нежитлове приміщення включає в себе квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 101,6 кв.м., яка належала ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 166,3 кв.м., що належала ОСОБА_4 та підвальне приміщення, що перебувало у власності територіальної громади м. Одеси, площею 59,2 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2008 року у справі № 2-6995/07 вищевказане рішення від 15.06.2007 року скасовано за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2012 року у справі № 2-6295/07 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності залишено без розгляду.

До скасування рішення Приморського районного суду м. Одеса у справі № 2-6295/07 (до 28.10.2008 року), згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. за реєстровим № 3157, ОСОБА_2 продала нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . В подальшому ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу вказаного майна з АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», який 27.12.2007 року був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. за реєстровим № 10072.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ОМБТІ та РОН» від 15.08.2008 року власником приміщень по АДРЕСА_1 є ПАТ «БАНК «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ».

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2741, виконаним ОНДІСЕ 14.09.2015 року, встановлено, що на підставі проведеного дослідження можливо зробити висновок про те, що квартира АДРЕСА_2 , площею 101,6 кв.м., відображена у технічному паспорті від 16.01.2007 року, є частиною нежитлового приміщення, площею 312,3 кв.м., розташованого за вказаною адресою.

В ході розгляду справи № 1522/28783/12 23 серпня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси дійшов висновку, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 , вибула із власності ОСОБА_3 за рішенням суду, тобто поза її волею. Також судом було встановлено, що відсутня технічна можливість приведення квартири загальною площею 101,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , до попереднього стану у відповідності до технічного паспорту на квартиру станом на 16.01.2007 року, у відповідності до судової будівельно-технічної експертизи № 2741 від 14.09.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення вартості безпідставно набутої квартири з позивача, суд відхилив посилання АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» на ту обставину, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки, по перше, стаття 1212 ЦК України передбачає, що норми глави 83 ЦК України підлягають застосуванню, незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, законодавець не ставить можливість витребування майна або його вартості у залежність від того, чи є набувач такого майна добросовісним, чи ні. По-друге, ніяких доказів добросовісності набуття банком нежитлового приміщення надано не було та суд не мав можливості пересвідчитись у цьому.

З огляду на викладене, доводи позивача про те, що рішенням суду від 23.08.2017 року його було визнано добросовісним набувачем не знайшли свого підтвердження.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року по справі № 1522/28783/12 позивач здійснив перерахування грошових коштів у сумі 2 217 410,00 грн. на поточний рахунок ОСОБА_3 згідно платіжного доручення № 7827744/18 від 15.02.2018 року.

Враховуючи факт перерахування коштів на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року у справі № 1522/28783/12, позивач вважає, що йому було заподіяно шкоду у розмірі 2 217 410,00 грн., оскільки повну вартість нежитлових приміщень позивач оплатив ОСОБА_1 , який продав АБ «Кліринговий дім» вказані нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2007 року.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України). У відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень статті 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При їх здійсненні особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно із ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень чч. 2-5 ст. 13 ЦК України.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї. Виконання цивільного обов`язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Матеріальний аспект захисту охоплює й положення Глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Між тим, позивачем АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» не було відшкодовано шкоду, а на виконання рішення суду було перераховано вартість безпідставно набутої квартири.

Як свідчать матеріали справи, між ОСОБА_2 та АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» жодних правовідносин не виникало.

Натомість, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 217 410, 00 грн., що були добровільно сплачені АБ «Кліринговий дім» Калініченко Т.Г. на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року, шляхом їх перерахування 15.02.2018 року.

Однак, згідно статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

На момент продажу ОСОБА_1 нежитлового приміщення, загальною площею 312,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 була належним власником вказаного приміщення.

До скасування рішення Приморського районного суду м. Одеса у справі № 2-6295/07 (до 28.10.2008 року) ОСОБА_2 продала нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, що був посвідчений 17.07.2007 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. за реєстровим № 3157, а ОСОБА_1 в свою чергу продав його позивачу відповідно до договору купівлі-продажу, що був посвідчений 27.12.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г. за реєстровим № 10072.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення загальних вимог, які необхідні для чинності правочинів, передбачених ст. 203 ЦК України.

При укладенні договору купівлі-продажу від 27.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабаніною О.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 10072, вимоги статті 203 ЦК України сторонами ( ОСОБА_1 та АБ «Кліринговий дім») були виконані в повному обсязі. Так само, вимоги статті 203 ЦК України були виконанні сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) при укладенні договору купівлі-продажу 17.07.2007 року.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що правові підстави для солідарного стягнення вказаних вище грошових коштів відсутні, адже в ході судового розгляду не доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли спільно, або ОСОБА_2 надавала будь-які вказівки ОСОБА_1 щодо розпорядження придбаним у неї нерухомим майном - продажу нерухомого майна саме АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ».

У відповідності до частини першої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно мирової угоди, укладеної 16.10.2013 року між ОСОБА_1 та АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», позивач в подальшому відмовляється від будь-яких претензій до ОСОБА_1 , пов`язаних з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 312,3 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 .

Усе викладене вище свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 2 217 410,00 грн (два мільйони двісті сімнадцять тисяч чотириста десять гривень 00 копійок), що були добровільно сплачені Публічним акціонерним товариством «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» ОСОБА_3 на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.08.2017 року, шляхом їх перерахування 15.02.2018 року.

Позовна вимога АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» витребувати від відповідачів оригінали правовстановлюючих документів, на підставі яких їм належало нежитлове приміщення, загальною площею 312,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягає задоволенню, адже не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача, та не може бути предметом позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Що стосується судових витрат, то згідно з чч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) №303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ» (АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», код ЄДРПОУ21665382, м. Київ, вул. Бориспільська, 5А, п/і 04070) до ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ), треті особи:  ОСОБА_3 (РНОКПП (ІПН)  НОМЕР_3 ; адреса:  АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_10 ) про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Днем складання повного рішення суду є 06 листопада 2020 року.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя                                                        Літвінова І. А.