справа № 753/17807/19 головуючий у суді І інстанції Белоконна І.В.

провадження № 22-ц/824/10633/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В.,

суддів:Лівінського С.В., Сержанюка А.С.,

з участю секретаряМариненко Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, у якій просив стягнути з відповідачів на свою користь моральну шкоду у розмірі 72 мінімальних заробітних плат та на користь своєї доньки ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 54 мінімальних заробітних плат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2015 року зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частиною погребу (літера «А»). Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2015 року зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 1/2 частиною кухні (літера «Б»), 1/2 частиною сараю (літера «В»), 1/2 частиною вбиральні (літера «Д»), 1/2 частиною споруджень під № 1-4 домоволодіння АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від кухні, сараю, вбиральні, споруджень під № 1-4. Позивач зазначає, що свідомо ухиляючись від виконання зазначених судових рішень, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїми діями фактично позбавляють його та неповнолітню дочку ОСОБА_2 права власності на частину будівлі домоволодіння АДРЕСА_1 . Вказана ситуація є психотравмувальною для позивача та його доньки, що викликала моральні страждання. Вказує, що йому було заподіяно моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 72 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи судом, доньці ОСОБА_2 були спричинені значні моральні страждання, яку він оцінює в розмірі 54 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

При цьому зазначає, щов рішенні суду не зазначено актами якого державного виконавця та по якому виконавчому провадженню позивачу було надано боржниками комплект ключів. Постанови слідчого про закриття кримінального провадження скасовані. Судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про допит свідків, державних виконавців, та судового експерта.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

18.08.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поданий представником - ОСОБА_5 , згідно якого представник просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що рішення суду виконано в повному обсязі, що підтверджується актами державного виконавця, які не спростовані позивачем.

В судовому засіданні апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача, ОСОБА_3 , адвокат Осадчий С.С. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва у справі № 753/9766/14-ц від 03.03.2015 року зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частиною погребу (літера «А»). Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2015 року у справі № 753/8463/15-ц зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 1/2 частиною кухні (літера «Б»), 1/2 частиною сараю (літера «В»), 1/2 частиною вбиральні (літера «Д»), 1/2 частиною споруджень під № 1-4 домоволодіння АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 комплект ключів від кухні, сараю, вбиральні, споруджень під № 1-4.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно актів державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ від 10.06.2015 року, які засвідчені підписами стягувача - ОСОБА_1 та боржників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 , були передані комплект ключів від хвіртки, будинку та погребу. Також державним виконавцем встановлено, що відповідачі не чинять позивачу перешкод у користуванні майном, а рішення суду виконане у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні належні докази, які підтверджують, що відповідачами завдано позивачам моральних страждань.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести у суді ті обставини на які вона посилається.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч.2 п.1).

Стаття ст.82 ЦПК України передбачає підстави звільнення від доказування при цьому ч.3 даної статті передбачає обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Судом встановлено, що згідно актів державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ від 10.06.2015 року (т.1, а.с.136, 137), рішення Апеляційного суду міста Києва у справі № 753/9766/14-ц від 03.03.2015 виконане у повному обсязі. Вказані акти не спростовані позивачем, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що порушили права позивача у зв`язку з невиконанням рішення Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2015 року.

Посилання апелянта про не зазначення у рішенні суду першої інстанції актами якого державного виконавця та по якому виконавчому провадженню позивачу було надано боржниками комплект ключів є безпідставними оскільки спростовуються матеріалами справи, а відсутність у рішенні реквізитів актів та виконавчого провадження не є підставою для скасування судового рішення.

Що ж стосується вимог позивача щодо заподіяння відповідачами моральної шкоди, що підтверджується наявністю ухвали суду про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12014100020000620 від 29.01.2014 року, то на думку колегії суддів дана постанова слідчого не є підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки не встановлює вину відповідачів, а отже не є належним та допустимим доказом у такому випадку.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виконання рішення суду) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що позивачем надано висновки експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження від 19.07.2019 № 15632/19-61 та від 24.07.2019 № 15355/19-61 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз експерта Ірхіна Ю.Б., відповідно до яких орієнтовний еквівалент грошової компенсації відповідачами спричиненої ОСОБА_6 моральної шкоди за завдані страждання складає 72 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи судом. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації спричиненої дочці ОСОБА_2 моральної шкоди за завдані страждання складає 54 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи судом.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювана; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана; вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Судом встановлено, що у експертному дослідженні відсутні відомості про те, що експерт Ірхін Ю.Б. обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Вказане не заперечувалося апелянтом у апеляційній скарзі. А відтак, відповідний висновок експерта підготовлений без дотримання вимог ст. 106 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що допит експерта в судовому засіданні після проведення судової експертизи не є належним повідомлення експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, а посилання апелянта оцінює критично, оскільки вони є еобгрунтованими, а отже не є підставами для скасування судового рішення.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, недоведені належними та допустимими доказами та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 рокузалишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

А.С. Сержанюк