Справа № 2-а-74/1115/2010 р.

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня  2010  року                                                       м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

                                         головуючого судді - Іванова  Д.Л.,

                                         при секретарі - Горбуліній О.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргород адміністративні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Новомиргородському районі Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії, як «Дитині війни»,    

ВСТАНОВИВ:  

                У березні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 справи стосовно яких об’єднані в одне провадження звернулися з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Новомиргородському районі Кіровоградської області в якому просять поновити їм строки для  звернення до суду, визнати відмову відповідача у перерахуванні та виплаті, як особам які мають статус дитини війни, щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії протиправною та зобов'язати відповідача здійснити перерахування та її виплату за період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2009 року у розмірі 3891, 90 грн.

      В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують на те, що вони як діти
війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня
2006 року мають право на отримання щомісячної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак, розміри призначених і виплачуваних їм пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом, і на відмову Управління Пенсійного фонду України в Новомиргородському районі  привести їх у відповідність з вимогами Закону, позивачі просять суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати його усунути зазначені порушення, провівши вказані перерахунки та виплати.

      Позивачі в судове засідання не з'явилися, у своїх позовних заявах просили суд  розглянути справу за їх відсутністю.

      Представник Управління Пенсійного фонду України в Новомиргородському районі Кіровоградської області адміністративні позови  ОСОБА_2 та ОСОБА_1   не визнав, виклавши свою позицію у письмових запереченнях, просив суд застосувати строк позовної давності і розглянути справу за його відсутності.    

      Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України - сторони, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності, якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

      Згідно п.10 ч.1 ст.3 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративних справ в суді першої інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі та проведення судового розгляду на основі наявних у суду матеріалів.

    Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, суд вважає можливим  розглянути справи у порядку письмового провадження.

    Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004р. № 2195-IV, дитиною війни вважається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

    ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, відносяться до категорії осіб із статусом «Дитина війни», тобто на них повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".  

    Судом встановлено, що позивачі перебувають на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Новомиргородському районі Кіровоградської області і отримують пенсію за віком,  що підтверджується відповідними довідками ( а.с. 6 ), оголошеними та дослідженими в ході судового розгляду.      

   Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни"               № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

   Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

  Пунктом 17 статті 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005р. № 3235-ІV, дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2006 рік.

   Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року № 3367- ІV п.17 ст.77 вказаного Закону виключено, а ст.110 цього ж Закону викладено в новій редакції, згідно якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно-правових актів не видавалось і положення ст.110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" в зазначеній частині не реалізовані.

  Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" рішеннями Конституційного Суду України неконституційними не визнавались.

  Відповідно до п.12 ст. 71 та ст.111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік.

  Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/07 у справі №      1-29/2007 положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо призупинення дії положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  визнані неконституційними.

   Відповідно до п.5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

  Таким чином, враховуючи норми ч.2 ст.152 Конституції України, відповідно до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зворотної дії в часі не має, і на період до 09 липня 2007 року не поширюється.

   Тобто, з 09 липня 2007 року - дати ухвалення рішення Конституційним судом України № 6-рп/2007, вищевказані норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" втратили чинність, а отже, з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі.

  Враховуючи зазначені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині перерахування недоплаченої, як дітям війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період до 09 липня 2007 року.

 Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107- VI підпунктом 2 пункту 41 розділу II внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких «дітям війни» (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Зміни внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України                (є неконституційними).

             Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

               Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

               В той же час, що відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

               Разом з тим, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

                Слід зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.            

                У справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

                Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

                Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

                Враховуючи те, що позивачі є дітьми  війни, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

               Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

               Тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

               Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

               Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

                До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

                Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

                Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    П осилання представника відповідача на неврегульованість питання обчислення розміру пенсії дітям війни чинним законодавством, не приймається судом до уваги, оскільки ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто  дане питання цілком врегульоване чинним законодавством України.

    Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

    Відповідно до ч.3  та 4 ст.8   КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

    Забороняється відмова в розгляді та вирішенні   адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

   Доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для нездійснення таких виплат.

      Відповідно до п.1, п.3, п.15 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007р. №1261 Пенсійний фонд України є центральним   органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

      Суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справ, дійшов висновку, що порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулися тривало з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року і припинилось лише 01 січня 2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

        Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі його пропуску сторона повинна спочатку звернутися за його поновленням.

        У запереченні представник відповідача просить відмовити відповідачам у задоволенні позову, у тому числі із-за пропущення строку звернення до адміністративного суду.

        Позивачі у своїх позовних заявах вказують про те, що про порушення відповідачем їх прав, а саме, що доплата до пенсії УПФ їм проводились не в повному обсязі, дізнались лише після висвітлення ухвалених Конституційним Судом України рішень, якими визнано неконституційними деякі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки"

        Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

       У зв’язку з пропуском позивачами річного строку на звернення до суду, порушення процедури звернення до суду з відповідним клопотанням та  відсутністю поважних причин для його поновлення, суд в даному конкретному випадку вважає, що позивачам у задоволенні позову слід відмовити.

                    Керуючись ст. ст. 100, 101, 158 -163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

      У задоволенні   позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Новомиргородському районі Кіровоградської області - відмовити.

                  Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Новомиргородський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня його складення у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після  подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                   \ підпис \  

Згідно з оригіналом

Суддя Новомиргородського районного суду

Кіровоградської області                                                                                  Іванов Д.Л.