Ухвала

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 553/1710/19

провадження № 61-15852cк20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Криловою Оленою Леонідівною, на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 152 131,10 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 135 810,68 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду від 30 вересня 2019 року скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

27 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Криловою О. Л., на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року. АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої, частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у справі № 553/1710/19 становить 152 131,10 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа № 553/1710/19 є малозначною у силу вимог закону.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що справа є малозначною, але касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Проте АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі вказує, що справа є малозначною, але має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором відносно своєчасності повернення наданих кредитних коштів тягне загрозу для повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси позивача. Проте АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтовує, в чому проявляється виняткове значення для нього цієї справи. Оскільки вказівка на невиконання відповідачем зобов`язань за договором фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для АТ КБ «ПриватБанк».

Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для АТ КБ «ПриватБанк».

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Вказівка в резолютивній частині постанови Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалено у малозначній справі.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржене рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

М. М. Русинчук