ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» листопада 2020 року

м. Харків

справа № 632/1323/20-ц

провадження № 22ц/818/5264/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів -         Котелевець А.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.,

учасники справи:

заявниця – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2020 року в складі судді Росоха А.В.

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1999 року по 2019 рік, від якого мають двох дітей.

Зазначила, що після розірвання шлюбу вони залишилися проживати в одній квартирі, що набута ними за час шлюбу і є їхньою сумісною власністю. Іншого житла у неї з дітьми немає.

Вказала, що ОСОБА_2 є жорстокою людиною. Протягом спільного життя він постійно знущався з неї, застосовував моральний та психологічний тиск на неї в присутності дітей. Вона декілька разів зверталась до поліції з заявами про протиправні дії відносно неї з боку її колишнього чоловіка. У зв`язку з чим його було притягнуто до відповідальності за насилля в сім`ї, але він продовжував вести себе як тиран.

Посилалася на те, що ОСОБА_2 не сплачує за комунальні послуги за квартиру та аліменти на дітей.

Просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк 6 місяців з наступними заборонами: заборонити ОСОБА_2 протягом шести місяців наближатися ближче ніж 50 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб переслідувати ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису – залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, а саме, показанням свідків.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи.

Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що заявницею не доведено систематичного домашнього насильства відносно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 09 жовтня 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2019 року розірвано. Від шлюбу мають двох дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 06 лютого 2007 року придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій учасники справи та їхні діти проживають (а.с.25, 41, 42-44).

Постановою судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 серпня 2019 року у справі № 632/1391/19 звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності, передбаченої 173 КУпАП, оголошено йому усне зауваження, провадження у справі закрито (а.с.13, 40).

З відповіді Первомайського ВП УНП в Харківській області № 5478/119180/03/25-2020 від 21 червня 2020 року вбачається, що 17 серпня 2020 року складено адміністративний протокол за статтею173-2 частиною 1 КУпАП, який направлено до Первомайського міськрайонного суду Харківської області. Також, 17 серпня 2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява до Первомайського ВП, яка була зареєстрована в ЄЕО за № 4448 (рішення не прийнято) від 17 серпня 2020 року, який просив вжити заходи до своєї дружини ОСОБА_1 , яка з ним вчинила сварку близько 23-00 години (а.с.30).

Як вбачається з висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 12-14/48-ПР/20 від 14 серпня 2020 року при проведенні обстеження ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: одного синця на правому плечі по задній поверхні в верхній третині; численних дрібних саден на правому передпліччі по задній поверхні від верхньої третини до нижньої третини. Вказані тілесні ушкодження утворилися внаслідок дії тупого твердого предмету (предметів), з обмеженою контактуючою поверхнею при ударах, сковзанні, тисненні та здавлені, враховуючи характер їх загоєння в проміжок часу, який вимірюється десятками годин, але не більше 3-х діб, характерні особливості якого (яких) не відобразилися, що не суперечить їх виникненню в строк вказаний потерпілим. Згідно пункту 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (наказ № 6МОЗ України від 17 січня 1995 року) вищевказані тілесні ушкодження відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості (а.с.27).

До суду першої інстанції надано копії квитанцій про оплату ОСОБА_1 за комунальні послуги, які надавалися за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.45-97).

Матеріали справи свідчать про те, що в провадженні Первомайського міськрайонного суду Харківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільної часткової власності на майно, набуте у шлюбі (а.с.26).

До суду апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 надала копію постанови судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 01 вересня 2020 року у справі № 632/1304/20, за якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення – штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 170,00 грн в дохід держави. Постанова не набрала законної сили (а.с.151-152, 164-165).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі, щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Частиною першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вбачається, що до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Частиною першої статті 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 по відношенню до неї та їхніх дітей вчиняє домашнє насильство, а саме: протягом спільного життя він постійно знущався з неї, застосовував моральний та психологічний тиск на неї в присутності дітей. Вона декілька разів зверталась до поліції з заявами про протиправні дії відносно неї з боку її колишнього чоловіка та його було притягнуто до відповідальності за насилля в сім`ї, але він продовжував вести себе як тиран.

Постановою судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 серпня 2019 року у справі № 632/1391/19 звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності, передбаченої 173 КУпАП, оголошено йому усне зауваження, провадження у справі закрито.

11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сталася сварка, внаслідок чого 17 серпня 2020 року складено адміністративний протокол за статтею 173-2 частиною 1 КУпАП та постановою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 01 вересня 2020 року у справі № 632/1304/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення – штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 170,00 грн в дохід держави. Постанова не набрала законної сили.

Також, з цього приводу 17 серпня 2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява до Первомайського ВП, в який він просив вжити заходи до своєї дружини ОСОБА_1 , яка з ним вчинила сварку близько 23-00 години.

Як вбачається з висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 12-14/48-ПР/20 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження, що відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості.

Матеріали справи не свідчать про будь-які інші конфліктні ситуації, які б виникали між колишнім подружжям.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують неприязні відносини, які виникли, зокрема, з приводу користування  квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , в якій вони всі проживають.

Вказана квартира належить колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності та сторони не мають іншого житла для проживання, крім цієї квартири. Наразі, в суді першої інстанції перебуває цивільна справа щодо визнання спільної часткової власності на майно, набуте у шлюбі. Конфліктна ситуація склалася також і у зв`язку з наявністю аліментних зобов`язань та боргу за комунальними платежами.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому. При розгляді даної справи у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції таких доказів не здобуто. Їхні спільні заяви до правоохоронних органів щодо конфліктних ситуацій, які періодично виникають між ними з приводу житла, поведінки кожного з колишнього подружжя не є підставою для видачі обмежувального припису.

Крім того, заходи тимчасового обмеження прав, а саме заборона ОСОБА_2 на протязі шести місяців наближатися ближче ніж 50 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , які просила застосувати   ОСОБА_1 , зводяться фактично до позбавлення ОСОБА_2 конституційного права на житло, яке є для нього єдиним.

За таких обставин заходи тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, на які посилається ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 26 Закону 2229-VIII, не можуть бути визнані пропорційними з урахуванням обставин цієї справи.  

Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з  характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до  статті 375 ЦПК України  є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2020 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                        І.В. Бурлака

Судді                                                                А.В. Котелевець

                                                                       В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 03 листопада 2020 року.