Справа №2-22/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 квітня 2010 року СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

        головуючої    – судді Омелюх В.М.,

        при секретарі – Ращик П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт.Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 2/9 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та державного акту на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

    Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 2/9 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та державного акту на земельну ділянку.

          На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_3, яка заповідала усе майно своєму сину ОСОБА_2, відповідачу по справі, заповіт посвідчено виконавчим комітетом Сурсько-Михайлівської сільської ради 10 жовтня 1994 року. Після смерті матері відкрився спадок на належне їй майно, в тому числі на земельну ділянку (пай) розміром 5,37 умовних кадастрових гектари, що належала їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серія ДП №0088628, виданого їй на підставі рішення Солонянської райдержадміністрації від 24 квітня 1997 року за №250-р як члену КСП “Сура” Солонянського району Дніпропетровської області, а також на житловий АДРЕСА_1 Солонянського району Дніпропетровської області, який відповідачем після смерті матері було продано, а частина коштів від продажу якого була надана їй, що свідчить про визнання ним її права на частину спадкового майна.

          Про наявність заповіту на ім’я брата вона не знала, а також про те, що відповідач оформив в нотаріальній конторі свої спадкові права, де отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та одержав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 5,720 га, що розташована на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010413200340 (ІУ-ДП №043375) на своє ім’я, про що вона дізналась нещодавно від працівників сільської ради та нотаріальної контори, оскільки відповідач не повідомив їй про оформлення своїх спадкових прав на майно померлої матері.

            Вважає, що має право на обов’язкову долю у спадщині як спадкоємиця першої черги за законом, яка становить 2/9 частину спадкового майна, оскільки на день відкриття спадщини була непрацездатною за віком. Після смерті матері вона не зверталася в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, в зв’язку з необізнаністю та не вважала це необхідним, оскільки відповідач визнавав її право на долю у спадковому майні, про що свідчить і те, що він не заперечував проти того, щоб вона отримувала від орендаря частину орендної плати за здану йому в оренду відповідачем земельну ділянку у вигляді зерна, олії, тощо. Крім того, вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, взявши собі через сорок днів після смерті матері швейну машинку матері, її ощадну книжку, одяг, килимові доріжки, перину, подушки, ковдри та інше.

           Крім неї та відповідача можливим спадкоємцем майна померлої матері могла бути ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та за життя на спадщину не претендувала і з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не заверталась. Також вважала, що заповіт, виданий матір’ю на ім’я відповідача, свідоцтво про право на спадщину за заповітом та одержаний ним державний акт на право власності на земельну ділянку мають бути визнані частково недійсними, оскільки вона не знала про них, а за нею має бути визнано право на 2/9 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю та просила встановити факт прийняття нею спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця, визнати за нею право на обов’язкову долю у спадковому майні, яке становить 2/9 частини земельної ділянки площею 5,37 умовних кадастрових гектара, що належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку, визнавши в цій частині недійсним заповіт від 01 жовтня 1994 року від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на його ім’я, видане Солонянською державною нотаріальною конторою, а також визнати недійсним 2/9 частини державного акту на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_2, виданий на його ім’я на земельну ділянку площею 5,720 га, розташовану на території Сурсько-Михайлівської сільської ради, визнавши за нею право на 2/9 частини земельної ділянки площею 5,720 га, розташовану на території Сурсько-Михайлівської сільської ради. Пояснила, що мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району та на день смерті проживала у відповідача. Матір поховали в с. Сурсько-Михайлівка на спільні кошти вона, відповідач та їхня сестра ОСОБА_4, яка в даний час також померла. Раніше не зверталася за оформленням спадкових прав, бо не знала, а також тому, що не треба було звертатись, бо на спадкове майно вона не претендувала, як і її сестра ОСОБА_4 Коли справляли 40 днів після смерті матері, то діти померлої, в тому числі і вона поділили між собою її подушки, при цьому вона собі ще взяла швейну машинку, нитки, голки, ножиці, меблі, посуд, брат пізніше забрав собі вугілля, а сестра ОСОБА_4 взяла собі килим. На 9 днів після смерті матері брат віддав їй ощадну книжку матері, грошовий вклад з якої вона перевела до м. Дніпропетровська. Також пояснила, що влітку 2000 року відповідач продав будинок, а частину грошових коштів від його продажу дав їм з сестрою, при цьому на будинок та на земельну ділянку для його обслуговування вони не претендували, і не претендує і на даний час, оскільки не було сил за ними доглядати. У 2007 році вона стала цікавитись розміром орендної плати за здану в оренду ТОВ “Колос” земельну ділянку, частину з якої вона з 2000 року отримувала у вигляді зерна, а до цього вона не цікавилась розміром орендної плати, бо не хотіла. Про наявність заповіту за життя матері вона не знала, а дізналась про його існування лише у 2009 році від нотаріуса, куди звернулась за оформленням спадкових прав, коли відповідач відмовив їй в передачі частини орендної плати за оренду земельної ділянки. Також пояснила, що раніше не бажала займатися оформленням спадкових прав, а на даний час, оскільки відповідач не визнає її спадкових прав на частину спадкового майна як обов’язкову долю непрацездатного спадкоємця, змушена звернутися з позовом до суду .

    У судовому засіданні відповідач позов не визнав та пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_3, яка за життя оформила на його ім’я заповіт, що посвідчений Сурсько-Михайлівською сільською радою, при цьому і позивачка і нині померла ОСОБА_4 знали про його існування і з самого початку між ними була домовленість про те, що оскільки заповіт складено на його ім’я, то усі витрати на поховання ніс він, а також справляв поминки та встановлював матері пам’ятник. Через деякий час ОСОБА_4 забрала собі килим матері, а чи брала якісь речі матері позивачка протягом шести місяців з дня її смерті йому не відомо, а коли він у 2000 році продав хату, то частину речей з неї перевіз до себе додому, звідки позивачка і забрала собі перину та швейну машинку матері з його згоди. Після смерті матері ні позивачка, ні ОСОБА_4 не доглядали за будинком. Пояснив, що через пів року після смерті матері повідомив позивачку про необхідність оформлення спадкових прав і разом з нею приїхав до нотаріуса, де вона відмовилась від спадщини, повідомивши нотаріуса, що не буде претендувати на спадкове майно. Позивачці було достовірно відомо про наявність заповіту матері та її право на оформлення спадкових прав в нотаріальній конторі, але вона цього робити не бажала, а лише після того як він перестав їй з власної волі давати частину орендної плати за земельну ділянку, вона стала претендувати на спадкове майно, з дня відкриття спадку на яке пройшло багато років. Підтвердив, що дійсно передавав позивачці ощадну книжку матері, оскільки в ній було здійснено матір’ю в банківській установі заповідальне розпорядження на ці грошові кошти на ім’я позивачки.

    У судовому засіданні представник третьої особи - Солонянської районної державної адміністрації вважав, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачкою не доведено в судовому засіданні факт прийняття нею спадщини на спадкове майно протягом шести місяців з дня відкриття спадщини та пояснив, що районна державна адміністрація не має ніяких повноважень щодо розпорядження землями приватної власності.

Представник третьої особи – Солонянської державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно листа просили розглянути справу за відсутності їх представника.

Треті особи – ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яких було залучено до участі по справі з ініціативи суду, у судове засідання не з’явилися, про причини неявки  суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в зв’язку з чим суд вважає можливим розгляд даної справи в їхню відсутність, оскільки це не порушує їх прав та інтересів, а судом їм було роз’яснено їх право на звернення до суду з відповідним позовом, але треті особи своїм правом на подачу позову не скористались.

Суд, заслухавши позивачку, відповідача, представника третьої особи - Солонянської районної державної адміністрації, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, яка є матір’ю позивачки (а.с.10) згідно свідоцтва про смерть від 01 серпня 1998 року актовий запис №35 по Сурсько-Михайлівській сільській раді Солонянського району Дніпропетровської області (а.с.11) ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла у с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області.

 Після смерті ОСОБА_3 відкрився спадок на майно померлого спадкодавця відповідно до вимог ст.ст. 524-527, 548, 549 ЦК України 1963 року, який діяв на день виникнення спірних правовідносин, в тому числі і на належні їй житловий АДРЕСА_1 Солонянського району Дніпропетровської області (а.с.33-34) та земельну частку (пай), розміром 5,37 умовних кадастрових гектари, що належала їй на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серія ДП №0088628, виданого їй на підставі рішення Солонянської райдержадміністрації від 24 квітня 1997 року за №250-р як члену КСП “Сура” Солонянського району Дніпропетровської області (а.с.14,36), який фактично був прийнятий сином померлої та братом позивачки – відповідачем по справі ОСОБА_2 як спадкоємцем за заповітом (а.с.31), що посвідчений 10 жовтня 1994 року секретарем виконкому Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району та зареєстрований в реєстрі за №48, оскільки протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадку (а.с.29), де отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с.35,38) та одержав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 5,720 га, що розташована на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010413200340 (ІУ-ДП №043375) на своє ім’я. Інші спадкоємці ні за законом, ні за заповітом з 1998 року спадок не приймали і не звертались з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадку, що підтверджується матеріалами відкритої Солонянською державною нотаріальною конторою після смерті спадкодавця ОСОБА_3 спадкової справи №487/1998 (а.с.29-39).

Позивачка ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на день відкриття спадщини за віком була непрацездатною і мала б право на обов’язкову долю в спадковому майні відповідно до вимог ст. 535 ЦК України 1963 року, який був чинним на день виникнення спірних правовідносин, в разі вчинення нею дій по прийняттю спадщини відповідно до вимог ст. 549 ЦК України 1963 року.

В той же час, з дня відкриття спадку пройшло більше десяти років, протягом яких відповідачка достовірно знала про оформлення спадкових прав на спадкове майно померлої матері відповідачем по справі – її братом  ОСОБА_2, про що свідчать ті обставини, що нею як в позовній заяві, так і в судовому засіданні було зазначено про те, що брат продав належний матері житловий будинок, за яким після смерті матері доглядав саме він, і при цьому, отримавши він нього з його волі частину грошей в рахунок вартості спадкового майна, будь-яких заперечень з цього приводу не мала, як не претендує на це спірне майно у вигляді житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування і за даним позовом.  В той же час позивачка в судовому засіданні не довела належними доказами факт прийняття нею спадщини протягом шести місяців з дня смерті матері, а її доводи про те, що відповідач визнає цей факт, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки даний факт відповідачем заперечується, так як належні речі матері він передав позивачці вже після продажу спадкового житлового будинку матері в 2000 році, що підтвердила і сама позивачка. Сам по собі факт отримання нею від відповідача з його власної волі частини грошових коштів за проданий житловий будинок матері та частину орендної плати за отриману відповідачем в порядку спадкування земельну ділянку матері не свідчить про вступ в управління та володіння спадковим майном позивачкою протягом шести місяців  з дня смерті спадкодавця, оскільки ці дії було вчинено відповідачем після належного оформлення ним своїх спадкових прав згідно заповіту матері, а відповідачкою не було вчинено протягом встановленого законом строку будь-яких визначених ст. 549 ЦК України 1963 року  дій по прийняттю спадщини, при цьому на підтвердження своїх позовних вимог в частині встановлення факту прийняття спадщини нею, не дивлячись на неодноразові роз’яснення суду щодо необхідності надання доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, не надано жодних доказів, які б цей юридичний факт підтверджували, та який не визнається відповідачем ОСОБА_2

Факт передачі відповідачем після смерті спадкодавця ощадної книжки на грошовий вклад в банківській установі не свідчить про вчинення позивачкою дій по прийняттю спадщини, оскільки даний грошовий вклад не входить до складу спадкового майна, так як вкладником-померлою ОСОБА_3 по даному вкладу було здійснено заповідальне розпорядження по вкладу на ім’я позивачки що свідчить про те, що її право на даний вклад не потребувало відповідно до вимог ст. 564 ЦК України 1963 року, який був чинним на період виникнення спірних правовідносин, оформлення спадкових прав через нотаріальну контору.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено достовірними та відносними до даної справи доказами факт прийняття позивачкою протягом шести місців спадкового майна померлого спадкодавця ОСОБА_3, оскільки нею не було вчинено жодних визначених ст. 549 ЦК України 1963 року дій по прийняттю спадщини, які вона була повинна вчинити в тому числі і в разі відповідно до змісту ст. 535 ЦК України 1963 року її права на обов’язкову долю в спадковому майні при наявності заповіту спадкодавця як непрацездатний спадкоємець першої черги за законом на день відкриття спадщини, в якого є право незалежно від змісту заповіту успадкувати 2/3 частини спадкового майна, яка належала б кожному зі спадкоємців в порядку спадкування за законом, в зв’язку з чим приходить до висновку, що її позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 524-527,530,529,530,549,551,560,561 ЦК України 1963 року; ст.ст. 1296-1298 ЦК України 2004 року, ст.ст. 10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 2/9 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним заповіту, свідоцтва про  право на спадщину за заповітом та державного акту на земельну ділянку відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання  протягом десяти днів з дня  його проголошення заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження поданням апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом строку, встановленого для подачі заяви про апеляційне оскарження.  

Текст повного рішення складено 29.04.2010 року.

Головуюча: суддя             підпис