Справа № 426/245/17

РІШЕННЯ

іменем України

28 жовтня 2020 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Скрипника С.М.

за участю секретаря судового засідання Брайловської М.М.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Сідабрас О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сватове Луганської області позовну заяву ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської Служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба Безпеки України, Луганська обласна державна адміністрація - обласна військово - цивільна адміністрація про відшкодування шкоди, спричиненої терористичним актом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської Служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба Безпеки України, Луганська обласна державна адміністрація - обласна військово - цивільна адміністрація про відшкодування шкоди, спричиненої терористичним актом.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначила, що їй на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 . 17 липня 2014 року під час обстрілу відбулося влучення артилерійського снаряду в дану будівлю, що спричинило пожежу. Внаслідок пожежі було знищено стропильну систему будівлі, дах, обладнання, меблі, внутрішнє оздоблення будівлі.

Відповідно до п. 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2030 від 26.12.2003, документом який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується Комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий. Наказом МНС України № 119 від 15.03.2004 року затверджено форму такого акта про пожежу. 22.09.2014 відповідний акт про пожежу був складений комісією у складі інспектора ДПРУ-4 ГУ ДСНС України у Луганській області, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Тобто факт пошкодження будівлі внаслідок артилерійського обстрілу підтверджується актом, складеним уповноваженою особою суб`єкта боротьби з тероризмом (КМУ) - інспектором ДПРУ-4 Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області. Факт пошкодження внаслідок обстрілу 17 липня 2014 року належної їй будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , в якій був розташований ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », підтверджується окрім вказаного письмового доказу (акту про пожежу) відомостями, оприлюдненими в засобах масової інформації (інтернет-виданні ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Стосовно факту руйнування будівлі позивач звернулася із заявою про кримінальне правопорушення до слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Луганській області. 20 січня 2016 року в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження № 22016130000000019 за фактом вчинення терористичного акту ( ст. 258 ч. 1 КК України), в якому позивач є потерпілою. Дана обставина підтверджується витягом з кримінального провадження № 22016130000000019. У Витягу також зазначено, що внаслідок попадання артилерійського снаряду 17.07.2016 було знищено будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

З акту про пожежі від 22 вересня 2014 року вбачається, що орієнтовні збитки від пожежі складають: прямі збитки - 5000000,00 грн, побічні збитки - 5000079,745 грн. За даними інвентаризації рухомого майна, що знаходилося у будівлі ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у АДРЕСА_1 на момент виникнення в ній пожежі, його вартість складала орієнтовно 455567,94 доларів США, станом на момент звернення до суду (за курсом НБУ 2636,5578 грн за 100 доларів США) складає 12011312,00 грн.

У відповідь на її звернення щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції від 12.08.2016 Луганська обласна військово- цивільна адміністрація зазначає, що незважаючи на наявність норми, яка передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду. А порядку, встановленому законом (ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»), на цей час закон, який би регулював порядок відшкодування такої шкоди, не прийнято, а тому така шкода не може бути відшкодована.

Крім матеріальної шкоди, як стверджує позивач, була заподіяна і моральна шкода. Через знищення її майна, у позивачки, як вона зазначає, порушився сон, має відчуття постійної нервозності та стресу, почувається розгубленою та пригніченою. Отримує лише пенсію за віком у розмірі 1970 грн, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України 27.05.2017. У зв`язку з вищевикладеним просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на її користь заподіяну матеріальну шкоду в сумі 20 011 312, 00 грн та моральну шкоду в сумі 10 000, 00 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.240).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 зазначила, що позивачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.12.2013 року реєстраційною службою Луганського міського управління юстиції Луганської області належить будівля (кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно використовувалося позивачкою для здійснення підприємницької діяльності, для чого було мебльовано та обладнано відповідно до цільового призначення - розміщення закладу харчування - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1». 17 липня 2014 року під час обстрілу м. Луганська відбулося влучення артилерійського снаряду у вказану вище будівлю. Внаслідок пожежі було знищено стропильну систему будівлі, дах, обладнання, меблі, внутрішнє оздоблення будівлі. Період заподіяння шкоди майну позивача відповідає періоду проведення АТО, а місце заподіяння такої шкоди - місцю проведення антитерористичної операції, саме державу позивачка вважає винною відшкодувати їй завдану їй майнову та моральну шкоду. У зв`язку з цим позивачка звернулася з позовом до суду про відшкодування їй завданої матеріальної шкоди в сумі 20 011 312,00 грн та моральної шкоди в сумі 10 000, 00 грн. До тепер державою Україна позивачу шкоду за руйнування/знищення нерухомого та рухомого майна не відшкодовано. З огляду на зміст вказаних положень, реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі, який відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що, як вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач була визнана потерпілою через пошкодження її майна, триває з 20.01.2016. Тобто держава до тепер не провела об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок).

Представник відповідача 1 - представник Кабінету Міністрів України Сідабрас О.С. в судовому засіданні, та у своєму запереченні проти позову та відзиві зазначила, що Кабінет Міністрів України не визнає позовні вимоги ОСОБА_2 з наступних підстав. Зазначає, що Держава Україна не є належним відповідачем у справі, оскільки ч.3 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення держаного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областей» встановлено, що відповідальність за матеріальну шкоду та нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. В позовній заяві Позивачка вказує на те, що такий акт був складений відповідною комісією у складі якої був інспектор ДПРУ-4 ГУ ДСНС України у Луганській області (стор.2 абзац 2), а потім Позивачка вказує на те, що акт про пожежу складений інспектором ДПРУ ГУ ДСНС у Донецькій області (стор. 2 абзац 3). З викладеного в позовній заяві неможливо визначити яким саме органом був складений акт про пожежу. В акті про пожежу відсутній реєстраційний номер, печатка, що викликає сумніви щодо достовірності документу. Разом з цим позивачка не надала доказів про внесення відомостей до обліку пожеж та їх наслідків саме про пожежу, що сталась 17.07.2014 року за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на викладене, зазначений акт не може бути прийнятий до уваги судом, оскільки складений з порушенням вимог чинного законодавства України. Окрім цього, в позовній заяві, визначаючи суму матеріальної шкоди позивачка посилається на акт про пожежу від 22.09.2014 року, в якому зазначені орієнтовні збитки, в тому числі прямі та побічні. Разом з цим позивачка посилається на дані інвентаризації рухомого майна, що знаходилось в будівлі ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_1 " у м. Луганську, та також зазначає орієнтовну вартість знищеного майна та не додає до позовної заяви акт інвентаризації майна. Також, позивачкою не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, завдана їй, якими саме діями чи бездіяльністю їй заподіяно таку шкоду. При цьому, провести всі необхідні слідчі дії у кримінальному провадженні № 2201610000000019 за ознаками ч.1 ст. 258 КК України, де ОСОБА_2 визнана потерпілою, на даний час не виявляється за можливе у зв`язку з тим, що територія, на якій необхідно провести слідчі дії, не контролюється органами державної влади. Таким чином на тепер не встановлено, що шкода, заподіяна позивачці, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки ні досудовим слідством, ні судом цього факту не встановлено. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі (а.с.212-216, т.1; а.с.81-85 т. 2).

Представник відповідача 2 - представник Державно казначейської Служби України Богуш П.М. в судове засідання не з`явився, просив суд розглянути справу за його відсутності та надав письмові пояснення щодо вказаного позову (а.с.89-91 т.1), та відзив на позовну заяву (а.с.61-67, т.2). Позов ОСОБА_2 не визнали, зазначивши, що позивачем не було здійснено заходів щодо організації проведення уповноваженою особою оцінки майна та не надано жодних документів, підтверджуючих перебування на обліку (фактичну наявність) рухомого майна в будівлі ресторану на момент влучення снаряду. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та на 2018 рік не передбачено загальнодержавних в видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Щодо моральної шкоди зазначили, що позивач не зазначив,я ким чином оцінював заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходила, а також не надано доказів на підтвердження її моральних страждань.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації - Мягка А.Г. в судове засідання не з`явилася, просила суд розглянути справу за її відсутності та надала письмові пояснення щодо вказаного позову. Зазначає, що аналіз судової практики свідчить про застосування до подібних правовідносин положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» , а саме ст. 19. Однак, на сьогодні законодавчий акт, який визначив би порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, відсутній. Об`єкт нерухомого майна, який належить на праві власності позивачеві розташований в м. Луганську, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07Л 1.2014 № 1085. Таким чином, відсутня фактична можливість прийняття даного майна до державної або комунальної власності (а.с.134-142, т.2).

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служби Безпеки України - Михальчук Ю.П. в судове засідання не з`явився, подав суду письмові пояснення, відповідно до яких повністю заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними, необґрунтованими, а також такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з нижченаведеного. Зазначає, що аналіз зазначених правових норм, на які посилається позивачка дає підстави зробити висновок про те, що для їх застосування необхідна наявність кількох складових, а саме кримінального правопорушення (злочинного діяння), завдання шкоди та чинного зв`язку між кримінальним правопорушенням та завданою шкодою. Посилання позивача на внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22016130000000019 ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258 КК України (за фактом вчинення терористичного акту) є безпідставним. Оскільки, досудове розслідування у вказаному провадженні триває, а кваліфікація злочину є лише попередньою та може бути змінена в ході досудового слідства. Таким чином, наявність зареєстрованого в ЄРДР кримінального провадження за фактом умисного пошкодження зазначеної будівлі (без встановлення винних осіб та наявності вироку суду) не дає підстави для посилання позивача на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 1177 ЦК України та відшкодування у зв`язку з цим завданої йому матеріальної коди.Разом з цим положення статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 1177 ЦК України не є нормами прямої дії, які регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, має визначатись спеціальним законом.До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил здійснюватися не може. Окрім цього позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. саме діями відповідачів, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та наслідками, з якими законодавство та судова практика пов`язують відповідальність за завдання моральної шкоди (а.с.145-151, т.2).

Заслухавши сторін по справі, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, суд вважає заявлені вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на праві приватної власності належить нерухоме майно - будівля кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 435,1 кв.м, що підтверджується копією свідоцтва про право власності (а.с.25, т. 1).

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року» Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Територія проведення антитерористичної операції охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275 затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалося антитерористична операція. У перелік зазначених населених пунктів включено також м.Луганськ, на території якого був розташований ресторан позивачки та яке було зруйновано.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обліку пожеж та їх наслідків" № 2030 від 26.12.2003 року затверджено Порядок обліку пожеж та їх наслідків. Пунктом 7 зазначеного Порядку визначено, що документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, який підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу ДСНС, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий. Наказом МНС України № 119 від 15.03.2004 року затверджено форму акту про пожежу.

22.09.2014 відповідний акт про пожежу був складений комісією у складі інспектора ДПРУ-4 ГУ ДСНС України у Луганській області, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

В даному акті зазначено, що 17.07.2014 року о 01-30 годні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» сталася пожежа, причина пожежі (установлена чи ймовірна) - влучення артилерійського снаряду, прямі збитки від пожежі (орієнтовні) 500000, 00 грн та побічні збитки (орієнтовні) - 5000079,45 грн.

Тобто факт пошкодження будівлі внаслідок артилерійського обстрілу підтверджується актом, складеним уповноваженою особою суб`єкта боротьби з тероризмом (КМУ) - інспектором ДПРУ-4 Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області (а.с. 25, т.1).

Суд не погоджується із позицією відповідача 1, що даний акт про пожежу є недопустимим та неналежним доказом, оскільки складений з порушенням вимог чинного законодавства України.

Проаналізувавши даний акт про пожежу, суд дійшов висновку, що він не суперечить Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обліку пожеж та їх наслідків" № 2030 від 26.12.2003 року та Наказу МНС України № 119 від 15.03.2004 року, яким затверджено його форму.

Стосовно факту руйнування будівлі позивач звернулася із заявою про кримінальне правопорушення до слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Луганській області. 20 січня 2016 року в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження № 22016130000000019 за фактом вчинення терористичного акту ( ст. 258 ч. 1 КК України). Дана обставина підтверджується витягом з кримінального провадження № 22016130000000019. У Витягу також зазначено, що 17.07.2014 року невстановлені особи скоїли артилерійський обстріл м. Луганська, під час якого попаданням артилерійського снаряду було знищено будівлю ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.26).

У відповідь на її звернення щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції від 12.08.2016 Луганська обласна військово- цивільна адміністрація зазначає, що незважаючи на наявність норми, яка передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду в порядку, встановленому законом (ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»), на цей час закон, який би регулював порядок відшкодування такої шкоди не прийнято, а тому така шкода не може бути відшкодована (а.с.33-34, т.1).

Згідно відповіді Управління СБУ в Луганській області від 22.08.2016 року, вбачається , що 21.01.2016 року кримінальне провадження № 22016130000000019 від 20.01.2016 було об`єднано із кримінальним провадженням №42014130610000042 від 04.07.2014 року за фактом здійснення невстановленими особами артилерійських обстрілів м. Луганська у 2014 році. З 14.03.2016 року ОСОБА_2 вважається потерпілою у провадженні (а.с.36, т.1).

В судовому засіданні також було оглянуті фото надані позивачем ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , до та після обстрілу (а.с.37-51, т.1)

Відповідно до оцінки майна від 15.01.2014 року (яке було проведено, ще до пожежі) ринкова вартість об`єкта оцінки - обладнання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визначена станом на 15.01.2014 складає 800060 грн (а.с.100-125, т.1).

Відповідно до оцінки майна від 15.01.2014 року (яке було проведено, ще до пожежі) ринкова вартість об`єкта оцінки - будівля кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визначена станом на 15.01.2014 складає 5 788 020 грн (а.с.126-145, т.1).

Відповідно до оцінки майна від 28.02.2017 року ринкова вартість об`єкта оцінки - будівля кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визначена станом на 28.02.2017 складає 1 953 456 грн (а.с.177-204, т.1).

Відповідно до висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1697 від 30.07.2018 вартість відновлюваних робіт об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі (кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 , склала: 1 861 574,25 грн (а.с.52, т. 2).

В судовому засіданні експерт Сафіян Д.В. пояснив, що вартість завданої матеріальної шкоди об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі та вартість відновлювальних робіт об`єкта є одна і таж сума 1864574,25 грн. Експертиза проведена на підставі тих даних, які містилися у матеріалах справи.

Таким чином, аналізуючи всі наявні матеріали справи, судом встановлено, що пожежа об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі (кафе з тамбуром, ганком, літнім майданчиком та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 , сталася в результаті терористичного акту.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, ОСОБА_2 вказувала, що її нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 зруйнований внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, тому відповідно до ст. 56 Конституції, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» вона має право на таке відшкодування.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тож за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди.

Позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема, тим, що держава є відповідальною за відшкодування збитків, спричинених майну позивача терористичним актом на території, яка тимчасово окуповано незаконними збройними формуваннями і де триває АТО, натомість механізм реалізації закріпленого за державою обов`язку не встановлений через відсутність відповідного законодавства.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Як убачається зі змісту позовної заяви позивача як шкоду заявлені прямі збитки 5000000,00 грн., побічні збитки - 5000079,745 грн., а також за знищенням рухомого майна орієнтовно на суму 12011312,00 грн.

Разом з тим позивач не стверджувала, що втрата належного йому на праві власності майна була наслідком порушення державою її негативного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і судом не встановлено, що така втрата відбулася внаслідок дій держави.

Тож позивач не просить захистити право власності на належне йому майно від посягань з боку держави, а захищає право на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної іншими особами, за відсутності відповідного законодавчого регулювання такого відшкодування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 - ІV (далі Закон)

- тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

- терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до КК України;

- антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності;

- район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

У статті 3 цього Закону встановлено, що боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону).

З огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом.

Отже, передбачене у статті 19 Закону право на відшкодування відповідно до закону, шкоди, заподіяної терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від Держави Україна такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції будівлі ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольний Україні - мав місце вказаний акт.

Відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 КЦЗ України постановою КМ України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, який викладений у редакції постанови КМ України від 10 липня 2019 року № 623.

Однак, цей порядок не поширюється на випадки відшкодування державою шкоди постраждалим від пошкодження торгівельних об`єктів, інших нежитлових будівель і споруд внаслідок терористичного акту (незалежно від того, чи таке пошкодження відбулося під час і на території проведення антитерористичної операції, чи ні).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Однією з головних вимог при зверненні з позовом про відшкодування шкоди є доведеність порушеного права та вчинення особі такої шкоди, тобто порушення її права щодо мирного володіння та користування майном.

Вимоги цього позову засновані на доводах щодо необхідності відшкодувати позивачу за рахунок Державного бюджету України вартість належного їй майна (в тому числі орієнтовні прямі та побічні збитки на суму 10000079,745 грн., а також за втрату рухомого майна, що знаходилося у будівлі ресторану на суму 12011312,00грн) у АДРЕСА_1 , яка є зоною проведення АТО.

Тобто, визначаючи підстави звернення з позовом, позивач висунув позитивні очікування щодо зобов`язань держави, які полягають, на думку позивача, в отриманні за рахунок держави компенсації (шкоди), яку позивач визначив як шкоду, заподіяної внаслідок терористичного акту та у період проведення АТО, незважаючи на те, що на даний час за вказаним фактом здійснюється кримінальне провадження.

У статті 19 Закону № 638-IV держава взяла на себе зобов`язання з відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету, зазначивши, що у наступному вимога про відшкодування державі таких коштів провадиться шляхом стягнення з осіб, якими заподіяно шкоду, та зобов`язалася законодавчо визначити порядок відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

Захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 50).

Реалізація передбаченого у статті 19 Закону № 638-IV права на отримання відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.

Законодавчий акт, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної від пошкодження торгівельних об`єктів, інших нежитлових будівель і споруд внаслідок терористичного акту (незалежно від того, чи таке пошкодження відбулося під час і на території проведення антитерористичної операції, чи ні)відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судом.

Також положення Закону не свідчать про наявність у держави обов`язку відшкодувати завдану шкоду внаслідок пошкодження/руйнування усіх таких об`єктів нерухомого майна незалежно від їх цільового призначення (комерційна, промислова, житлова нерухомість, тощо) замість винної особи у розмірі реальної вартості такого об`єкта чи майна, або вартості його відновлення.

Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України відшкодування за викрадене у період проведення АТО майно.

Дійсно, відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також в силу статті 56 Конституції України, яка передбачає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вказані правові висновки висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19.

Таким чином, суд дійшов висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкта нежитлової будівлі.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції, внаслідок пошкодження під час терористичного акта належного позивачу майна, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, враховуючи наведене та зміст позовної заяви, а саме те , що позов було подано не у зв`язку із позбавленням позивача належного їй на праві власності майна внаслідок порушення державою зобов`язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а на захист права щодо отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної позивачу (в тому числі орієнтовні прямі та побічні збитки на суму 10000079,745 грн., а також за втрату рухомого майна, що знаходилося у будівлі ресторану на суму 12011312,00грн), терористичним актом в зоні проведення АТО.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акта майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є безпідставними.

Стосовно посилань позивача на висновки ЄСПЛ, суд звертає увагу на те, що вони є відмінними від обставин цієї справи, оскільки справа Айдера стосувалася масштабного руйнування будівель у населеному пункті, в якому проживали заявники. Останні стверджували, що знищення їхнього майна становило частину планової операції, яку проводили сили безпеки Туреччини, завдаючи контрудару у місті, яке нібито і підтримувало Курдську робітничу партію (§ 10). ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки агенти держави-відповідача зруйнували домівки і знищили майно заявників, змусивши їх та їхні сім`ї залишити місто, що становить особливо значне та невиправдане втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя та житла, а також у право на мирне володіння майном (§ 116-121). Натомість вказана справа не стосується заподіяння позивачці шкоди знищенням її нежитлової будівлі агентами держави.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати моральну шкоду необхідні наявність незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинна довести належними та допустимими доказами завдання їй шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статті 1167 ЦК України.

Зазначених доказів матеріали справи не містять, а, відтак, підстави до задоволення позову в частині моральної шкоди відсутні.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.10,11,74,77,79,88,209,212,214-215,218,224-227 ЦПК України, ст. ст.41,55 Конституції України, ст.ст.22,1166 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»,суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської Служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба Безпеки України, Луганська обласна державна адміністрація - обласна військово - цивільна адміністрація про відшкодування шкоди, спричиненої терористичним актом- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду через Сватівський районний суд Луганської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 03.11.2020р.

Суддя: С.М.Скрипник