Справа № 2-14

2010рік

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 лютого  2010 року                                                                              м.Болехів            

Болехівський міський суд     Івано-Франківської області

в складі:     головуючого —  судді Головенко О.С.

                секретаря судового засідання Латик В.Є.

з участю:    представника позивача ВАТ  ВТБ Банк  Клаптюк В.А.

                    представника відповідача   ОСОБА_2 - ОСОБА_3,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом  Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція»  до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу  за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція»,  третя особа:  ОСОБА_4 про  визнання договорів недійсними ,-  

-  В С Т А Н О В И В :

ВАТ «ВТБ банк»  звернувся до суду з позовом, якому зазначає, що 21 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 700 690,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов’язувався повернути цю суму до 19 грудня 2014 року з погашенням згідно графіку.

 Крім того, 21 грудня 2007 року у рахунок забезпечення  виконання зобов’язань  за цим договором між банком та ОСОБА_4  укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_4  поручилася за належне виконання ОСОБА_2  його зобов’язань  за кредитним договором у повному обсязі і така відповідальність відповідачів є солідарною.

 У порушення кредитного договору  відповідач не здійснив свої договірні зобов’язання, а тому банк  вправі згідно договору вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків, штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, позивач  просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з відповідачів  солідарно 705 110,46 доларів США  заборгованості по кредитному договору станом на 23 липня 2009року, що еквівалентно по курсу НБУ на дату розрахунку 5 403 402,48 грн. та понесені судові витрати.  

  Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи цим доводам, подав зустрічну позовну заяву (а.с.36-38), в якій просив визнати недійсним кредитний договір та розірвати договір поруки, укладений між  банком та ОСОБА_4  На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що отриманий ним  споживчий кредит  наданий в іноземній валюті  суперечить чинному законодавству, оскільки у банку відсутні індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які  надаються  на підставі Постанови Правління НБ України.

В порушенні  вимог Закону «Про захист прав споживачів»  у вказаному договорі не дотримані істотні умови, що теж є підставою для визнання такого договору недійсним, зокрема, право банку  на збільшення процентної ставки та зростання офіційного курсу валюти, що призвело до збільшення боргу та погіршення його фінансового становища.

 Вважаючи цей договір нікчемним, на підставі ст. 559 ЦК просив  розірвати і договір поруки, так як недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

 В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав вимоги зустрічної позовної заяви  з підстав, викладених в ній.  В позові про стягнення заборгованості за кредитним договором просив  відмовити, вважаючи його недійсним.  Відповідає дійсності  і той факт, що ОСОБА_2 не сплачував  

кредит з поважних причин, пов’язаних з тим,  що він хворіє на цукровий діабет, потребує в зв’язку з цим лікування, є інвалідом 11 групи,  його доходом є пенсія в сумі 553грн,  а від підприємницької діяльності не отримує прибутків.  Тому просив врахувати ці обставини і при задоволенні позову ВАТ «Універсал банку»  про стягнення коштів розстрочити виконання  прийнятого рішення суду на 120 місяців.

 Представник Банку підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та просив при здійсненні розрахунку врахувати курс долара, встановлений Національним Банком на час ухвалення рішення.

 В письмову запереченні на зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним, просив відмовити, вважаючи такі вимоги безпідставними (а.с.43-46). Зазначає, що банком отримано усі необхідні  дозволи на здійснення операції в іноземній валюті та отримано дозволи на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.  У кредитному договорі вказані усі умови, які сторони  повинні були погодити для подальшого належного виконання зобов’язань за цим договором., між ним досягнуто  згоди з усіх питань, передбачених законом та пов’язаний з його виконанням.

 Відповідач  ОСОБА_4 про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, про що свідчать розписки про одержання судової повістки (а.с.51,58,60), причину неявки не повідомила.  А тому  суд ухвалив рішення  без її участі, що відповідає положенням ст. 169 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, ё представника відповідача - ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, давши їм правову оцінку, прийшов до наступного.

  Матеріалами справи встановлено, що між  ОСОБА_2 та  ВАТ «ВТБ банк»  20 грудня 2007 року укладено Генеральну угоду з загальним лімітом в розмірі 1 000 000,00 дол. США на сторк до 15 грудня 2017 року. На підставі кредитного договіру, укладеного 21.12.2007 року в межах даної генеральної угоди  позивач надав  ОСОБА_2  кредит в  сумі 700 690,00 доларів США, строком користування по 19 грудня 2014 року, зі сплатою 13% річних (а.с.6-9).

 Однак своїх зобов’язань, що передбачені договором,  ОСОБА_2 не виконує, не проводячи сплату кредиту, відсотків за користування ним,  про що не заперечував його представник.  

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На підставі ст.9 зазначеного договору та ст.1050 Цивільного кодексу України в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та належних йому процентів.

  З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки від 21.12.2007 року з його дружиною ОСОБА_4 (а.с.14).

 Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання  має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

Правовими наслідками порушення основного зобов’язання , забезпеченого порукою, є солідарна відповідальність або додаткова (субсидіарна відповідальність), якщо така відповідальність  встановлена договором поруки.

Солідарна відповідальність означає,  що уразі невиконання боржником основного зобов’язання, кредитор має право вимагати  виконання зобов’язання в повному обсязі або частково  як від боржника, так і від поручителя, або від них обох.

 Установлено, що умовами договору поруки п.4-5  передбачено, що ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність перед банком  та відповідає по всіх зобов’язаннях  ОСОБА_2  в повному обсязі.  

 З пред’явленого розрахунку  вбачається, що заборгованість по кредитному договору  станом на 23 липня 2009року становить 705 110,46 доларів США (а.с.12), що становить 5 403 402,48 грн., з них: 592 783,41 доларів США - строкова заборгованість по кредиту, 48 886,55 доларів США -  прострочена заборгованість по кредиту, 55 446,57 доларів США – прострочена заборгованість по  відсотках, 3 410,60 доларів США -  пеня за несплату кредиту, 4 583,33 доларів США – пеня за несплату відсотків по кредиту, що підлягають стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

 Згідно з ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим  до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

 В постанові Пленуму  Верховного Суду України від 18.12.2009року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»  п.14  зазначено,   що у разі  пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком .

 Таким чином,  оскільки офіційний курс долара на час ухвалення рішення становить 8,002 грн., то сума заборгованості становить 5 642 293,90 грн., що еквівалентно 705 110,46 доларам США.

Не підлягає до задоволення клопотання, подане представником відповідача ОСОБА_2  про розстрочення виконання рішення на 120 місяців на підставі ст. 217 ЦПК України , згідно якої  суд, який ухвалив рішення, може  розстрочити його виконання.  

Зазначені  в клопотанні  обставини про те,  що  відповідач є інвалідом 2 групи загального захворювання, отримує пенсію в розмірі 553грн.,  від підприємницької діяльності  не отримує доходів, має на утримання неповнолітню дитину, не заслуговують на увагу, оскільки вони існували  на час укладення договору, і ОСОБА_2,  маючи таке матеріальне становище та укладаючи кредитний договір на суму 700 690,00 доларів США, зобов’язаний був передбачити як позитивні так і негативні наслідки, які можуть настати внаслідок зобов’язально-кредитних відносин.

  Як вбачається із змісту зустрічної позовної заяви предметом  зустрічних позовних вимог  є визнання недійсним договору кредиту та розірвання договору поруки з тих підстав, що  надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії та про відсутність таких ліцензій.

Однак з такими твердження не можна погодитись, виходячи з наступного.

 Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках, і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором  банк або інша фінансова установа (кредитовець) зобов’язується  надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 Відповідно до статті 2 Закону України « Про банки  і банківську діяльність» кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно  з ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.  Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як  кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу  на здійснення операцій з валютними цінностями  відповідно до  Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  ( надалі Декрет) .

 Статтею 5  Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

  Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.  Відповідно до п.п. «в», «г», ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним  банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України  як засобу платежу  без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

 Матеріали справи свідчать про наявність у позивача банківської ліцензії № 79 від 11 листопада 1992 року, виданої НБУ на здійснення операцій, визначених ч.1 та п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ( а.с.63).

Окремими нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті,  зокрема:

•   Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні , затвердженою Постановою Правління НБУ від 28.08.2001р. №368 , передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику;

•    Положенням  про порядок  формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 №279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

 З вищевикладеного вбачається, що  уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення  операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті,  якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то  на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання чи одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином,  аналіз правових норм свідчить про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

  Не знайшло свого підтвердження в судовому засідання зазначене в зустрічному позові  пояснення про те, що в кредитному договорі не вказані усі його істотні умови , що на думку, позивача, є теж підставою для визнання його недійсним.

  Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним,  якщо сторони  досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними  умовами договору є умови про предмет договору, умови,що визначені законом  як істотні  або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча однієї із сторін має бути досягнуто угоди.

  Судом встановлено, що оспорюваним кредитним договором  визначені всі умови, передбачені ст.. 11 ч.4  Закону України « Про захист прав споживачів», а саме:  сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту, право дострокового  повернення кредиту, інші умови. Договір укладено у письмовій формі,  між сторонами досягнуто усіх питань, передбачених законом та пов’язаних з його виконанням, вказаний договір належним чином виконаний Банком, оскільки позичальник отримав кредит.

   При таких обставинах суд не вбачає підстав для визнання  кредитного договору недійсним та розірвання договору  поруки, укладеного для його забезпечення.

   Беручи до уваги, що первісний позов задоволений судом в повному обсязі, то у  відповідності до ст.88 ЦПК України суд стягує на користь позивача понесені ним витрати при пред’явленні позову: судовий збір в сумі 1700грн. та  30 грн. витрат  за інформаційно-технічне забезпечення  (а.с.1,2).  

 Крім того,  з ОСОБА_2, звільненого від сплати судового збору за пред’явлення зустрічного позову  на підставі  ст.. 22 Закону « Про захист прав споживачів»  необхідно стягнути 120 грн. несплачених витрат  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 526, 611, 638, 651, 1050, 1054 ЦК України,   ст..99 Конституції України,  ст.ст2, 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» , ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  

ст. 209, 212, 214-217  ЦПК України, суд —

р і ш и в :

 Позовну заяву Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу  за кредитним договором № 10.78-19/ 08-КЛ від 19 травня 2008року задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в солідарному порядку  на користь ВАТ ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція»( р/р 2909000001064,  у відділенні «Львівська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк, МФО 321767, код ЄДРПОУ 14359319) 5642293 (п`ять мільйонів шістсот сорок дві тисячі двісті дев`яносто три) гривень 90 коп. заборгованості за кредитним договором  та  1730 ( одну тисячу сімсот тридцять) грн. судових витрат.

В клопотанні представника відповідача ОСОБА_3  про  розстрочення виконання рішення на 120 місяців відмовити.

 В позові ОСОБА_2 до ВАТ ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція» ,  третя особа: ОСОБА_4 про  визнання недійсним договору кредиту від 21 грудня 2007року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством ВТБ банк та  ОСОБА_2,  розірвання договору поруки від 21 грудня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк  в особі відділення «Львівська регіональна дирекція та  ОСОБА_4 відмовити.

 Стягнути із  ОСОБА_2  120 (сто двадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення на користь Державного бюджету .      

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Болехівський міський суд шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копій до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя                     Головенко О.С.