ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/4527/17 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.

Провадження № 22-ц/818/4141/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В.. Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», представника ОСОБА_1 - адвоката Старостіна Ярослава Ігоровича на повторне заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Єрмоленко В.Б. у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі АТ «Ощадбанк» в особі філії Луганського обласного управління) звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за договором про іпотечний кредит № 25_183 від 13.04.2012 року в загальній сумі 163927, 09 грн., а також судових витрат.

Позов мотивовано тим ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Луганського обласного управління та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 25_183 від 13.04.2012 року, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 99 000 грн на придбання квартири, строком на 168 місяців, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12.04.2026 року, із сплатою 20,5 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1 від 13.04.2012 року, за яким останній зобов`язався солідарно відповідати перед позивачем по зобов`язанням позичальника ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 25_183 від 13.04.2012.

Зазначає, що свої грошові зобов`язання відповідачі не виконують, внаслідок чого станом на 15.06.2017 року утворилася заборгованість за договором про іпотечний кредит у загальній сумі 163927,09 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 84267,75 грн, заборгованості по відсоткам з 03.06.2014 по 14.06.2017 у розмірі 52923,48 грн, інфляційні витрати Банку з січня 2013 по травень 2017 за прострочення сплати кредиту в розмірі 6672, 95 грн, інфляційні витрати Банку з січня 2014 по травень 2017 за прострочення сплати відсотків за кредитом в розмірі 16653, 44 грн, три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 03.09.2012 по 14.06.2017 в розмірі 965, 21 грн, три проценти річних за прострочення сплати відсотків за кредитом з 03.01.2014 по 14.06.2017 в розмірі 2377,19 грн, пеня, що нарахована за прострочення сплати кредиту з 03.01.2014 по 13.04.2014 в розмірі 25,73 грн, сума пені, що нарахована за прострочення сплати відсотків за кредитом з 03.01.2014 по 13.04.2014 в розмірі 41,34 грн.

Позивач також зазначив, що сторони домовились про збільшення строків позовної давності до 3 років згідно з ч.1 ст. 259 ЦПК України для всіх грошових зобов`язань, що передбачено п. 7.8 Кредитного договору 4 та п. 5.4 Договору поруки.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 07.11.2017 позовні вимоги ПАТ"Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" задоволені, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 25_183 від 13.04.2012 року в загальному розмірі 163927 грн., судовий збір у сумі 2458 грн., судові витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів у сумі по 175 грн. 25 коп. - з кожного.

26.07.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення та клопотанням про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.09.2019 заочне рішення суду від 07.11.2017 скасовано та призначено судове засідання.

21.11.2019 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та, з урахуванням здійснення нарахування процентів за користування кредитом в проміжок часу між ухваленням заочного рішення та його скасуванням, просив стягнути з відповідачів заборгованість, яка склала станом на 06.11.2019 - 249 303, 38 грн, у тому числі заборгованість за кредитом 84267,75 грн, проценти за користування кредитом за період з 24.05.2014 по 01.01.2018-62436,50 грн., три проценти річних за прострочення боргу за кредитом та процентів в період з 03.09.2012 по 06.11.2019- 57742,86 грн., інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом та процентів з лютого 2014 по жовтень 2019-44 789,20 грн., пені за прострочення боргу за кредитом та процентів з 03.01.2014 по 13.04.2014 в сумі 67,07 грн.

Повторним заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 червня 2020 року позовні вимоги АТ «Ощадбанк» в особі філії Луганського обласного управління задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість станом на 06.11.2019 за договором про іпотечний кредит № 25_183 від 13.04.2012 у розмірі 234 706 грн 47 коп., у тому числі заборгованість по тілу кредиту - 84 267,75 грн, проценти за користування кредитом з 24.05.2014 по 31.01.2017 - 47 906, 66 грн, інфляційні втрати - 44 789,20 грн, 3% річних від простроченої суми-57 742,86 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» судові витрати у розмірі 3871,09 грн, по 1935,54 грн з кожного.

В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Ощадбанк» в особі філії Луганського обласного управління посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення в солідарному порядку з відповідачів за процентами за користування кредитом за період з 01.02.2017 по 01.01.2018 року у розмірі 14529,84 грн.

В обґрунтування скарги зазначає, що у зв`язку з порушенням позичальником кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за користування кредитом на адресу її реєстрації 28.12.2016 року було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, однак, враховуючи що останнім відомим місцем проживання відповідачів було м. Первомайськ, яке є населеним пунктом, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, ця вимога була направлена банком поштою та залишена на поштовому відділенні м.Сєвєродонецька для отримання відповідачами відповідно до рекомендацій УДППЗ «Укрпошта».

Отже фактично досудове врегулювання спору проведено не було, кредитним договором не встановлено обов`язковість такого заходу.

Зауважує, що суд першої інстанції не перевірив повністю доводи позивача та не дослідив докази, які були надані банком, та не врахував усі обставини по справі, не надано оцінки тому факту, що фактично вимога банку про дострокове повернення кредиту не була отримана позичальником, 30денний строк повинен обчислюватися саме з дати отримання такої вимоги, тому вказувати про факт того, що банк не мав права нараховувати відповідачеві проценти за договором після 31.07.2017 року не має правових підстав.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, новим рішенням у задоволенні позову банку відмовити.

Скарга мотивована тим, що після початку бойових дій відповідач була змушена виїхати з міста, житло було зруйновано, роботу втрачено. Зазначає, що позов банком подано після спливу строку позовної давності, оскільки повернення кредитних коштів відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними виплатами та відповідно позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старостіна Я.В. представник АТ «Державний ощадний банк України» Гребенар О.В. просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що відповідно до п.1.5 договору про іпотечний кредит позичальник зобов`язаний щомісячно до останнього числа звітного місяця проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 589,29 грн та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахунків з рахунків, відкритих в АТ «Ощадбанк». Останній платіж в рахунок погашення кредиту та сплати нарахованих банком процентів здійснити не пізніше 12.04.2026 року. Останній платіж по кредиту відповідачем здійснено 27.05.2014 року, з позовом банк звернувся 21.07.2027 року, отже з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом та процентами позивач звернувся в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів, розглянувщи справу у режимі відеоконференції, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарги не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.04.2012 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та позичальником ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №25_183, за умовами якого ОСОБА_1 отримано грошові кошти у сумі 99000 грн на 168 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12.04.2016 року, із сплатою 20,5 річних за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором іпотечного кредиту між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1 від 13.04.2012 року, за яким останній зобов`язався солідарно відповідати перед позивачем по зобов`язанням позичальника ОСОБА_1

ОСОБА_1 погашення кредиту в строки та на умовах, зазначених у договорі не здійснює, в зв`язку з чим станом на 06.11.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 249303,38 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 84267,75 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 24.05.2014 по 01.01.2018 - 62436,50 грн, три проценти річних за прострочення боргу за кредитом та процентів у період з 03.09.2012 року по 06.11.2019 - 57742,86 грн, інфляційні втрат за прострочення боргу за кредитом та процентами з 02.2014 по 10.2019 - 44789,20 грн, пені за прострочення боргу за кредитом та процентів з 03.01.2014 по 13.04.2014 - 67,07 грн.

Наявність заборгованості та її розмір підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку банку, інформацією з реєстрів бухгалтерського обліку.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що боржниками зобов`язання по сплаті заборгованості за іпотечним кредитом не виконано, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, утворилася заборгованість у розмірі 234706,47 грн, яка підлягає стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

При цьому судом було безспірно встановлено, що 28.12.2016 позивач направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, включаючи проценти за користування кредитними коштами у 30-денний строк після отримання від Банку листа повідомлення.Отже, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання з 12 квітня 2026 року на 31.01.2017 ( з урахуванням часу поштового обігу). Тобто банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України застосував правові висновки, які були висловлені при аналогічних обставинах справи у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 31.01.2017 позивач не мав можливості здійснювати нарахування процентів.

З розрахунку заборгованості за договором про іпотечний кредит випливає, що заборгованість за тілом кредиту становить 84 267,75 грн., заборгованість по процентам за користування кредитними коштами до зміненого строку виконання зобов`язань 31.01.2017 р. - 47 906, 66 грн.

Також банк заявив у позовній заяві вимоги про стягнення пені за кредитом, пені за відсотками з 03.01.2014 по 13.04.2014 .

Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік, яка банком пропущена. Також пропущено і трирічний строк позовної давності, визначений сторонами у п. 7.8 договору про іпотечний кредит.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 18 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові звернула увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За таких обставин та наведених норм матеріального права суд першої інстанції дійшов правильного висновку позивач має право на стягнення з позичальника у межах строку позовної давності 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу-84 267,75 грн., відсотків- 47 906, 66 грн. у розмірі 57742,86 грн. (3092,35+54650,51) .

Інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу і відсотків становлять 44789,20 грн. (13570,59+31218,61). Розрахунок сум втрат від інфляції та 3% річних додано до справи ( а.с. 178-180).

На підставі цього суд першої інстанції зробив висновок, що заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Ощадбанк» за кредитним договором № 25_183 від 13.04.2012 у межах строку позовної давності складає 234 706,47 грн., у тому числі заборгованість по тілу кредиту- 84 267,75 грн., проценти за користування кредитом з 24.05.2014 по 31.01.2017- 47 906, 66 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу - 13570,59 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне погашення відсотків - 31218,01 грн., 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 3092,35 грн., 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків - 54650,51 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Правилами статті 1050 ЦК України закріплено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з умовами укладеного між банком і ОСОБА_1 договору про іпотечний кредит сторони домовились здійснювати погашення кредиту та сплату відсотків, повернути кредит в сумі 99000 грн, своєчасно сплачувати проценти, сплатити штрафні санкції, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення, строк позовної давності для стягнення пені сторони збільшили до трьох років. (п.п. 1.5; 1.6.2, п.5.2, 4.5.1, 4.3.2, 4.3.5., 4.2.1.,4.2.2., 5.2.)

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Як правильно встановив суд, що підтверджується матеріалами справи, банком на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 28.12.2016 року згідно до діючого порядку та роз`яснень Укрпошти направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, включаючи проценти за користування кредитними коштами та встановлено 30 денний строк виконання основного зобов`язання.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що такий порядок повідомлення не є належним, оскільки вони не відповідають загальному принципу цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Відмова Банку від використаного ним легітимного способу та порядку надсилання вимоги про дострокове погашення кредиту за своїм змістом є зловживання правом, яке відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускається і тому колегія суддів її не приймає.

Тобто, позивач скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України правом та пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань.

Таким чином, позивач надіславши вимогу відповідачам про дострокове погашення заборгованості позивач змінив строк виконання основного зобов`язання у сторону зменшення до 31 січня 2017 року.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Тому обґрунтованим є висновок суду про те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 31.01.2017 року позивач не мав можливості здійснювати нарахування процентів.

Щодо доводів скарги відповідача стосовно строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.

Відповідно до частин першої, другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. після переривання перебігу позовної давності застосовується судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 26.06.2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до Рубіжанського міського суду луганської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та ухвалою суду від 07.07.2017 року заяву повернута оскільки справа не підсудна суду.

У справі, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції відбулось переривання строку позовної давності, оскільки 26.06.2017 року позивачем пред`являвся позов.

З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарг висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старостіна Ярослава Ігоровича залишити без задоволення.

Повторне заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.