Справа № 761/12508/20

Провадження № 2/761/5531/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Валовій Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17), про відшкодування шкоди,

встановив:

29 квітня 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Саадулаєву А.І.

Предметом позову є відшкодування 157480,00 грн. майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом.

Підставою позову є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою і вини. Зокрема, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2015 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 по страві №826/7207/15.

Відповідач не погодився із змістом позовних вимог та зазначив про те, що 14 серпня 2019 року ліквідацію банку завершено, банк ліквідовано, а повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора банку припинено. Фонд є установою, яка не має на меті отримання прибутку та не відповідає за зобов`язаннями банків. Правовідносини між позивачем та банком ґрунтуються на договорі, а між відповідачем та позивачем на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує виключно суму вкладу та відсотків у граничному розмірі до 200000,00 грн. та не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов`язань банку перед своїми кредиторами.

Відповідно до постанови Київської місцевої прокуратури № 6 м. Києва від 21 березня 2018 року, у кримінальному провадженні № 42018101060000066 від 06.03.2018, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, грошові кошти у розмірі гарантованої суми відшкодування фізичним особам, які підлягають виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до сум, які перебували на рахунках фізичних осіб в ПАТ «УФС», згідно переліку, визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні. До вказаного переліку, додано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із залишком коштів 16018891).

Відповідно до постанови Слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05.12.2017, про визнання речовими доказами, грошові кошти фізичних осіб, які обліковуються на поточних рахунках та знаходяться на поточних рахунках, відкритих в ПАТ «КБ «УФС» визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12014100040017478 від 16.12.2014. До вказаного переліку, під №1312, додано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , номер рахунка: НОМЕР_2 ).

У зв`язку із вказаними обставинами, відповідно до ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України та пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження, на сьогоднішній день існують обмеження в рамках кримінальних проваджень щодо коштів у розмірі гарантованих сум відшкодувань певного кола осіб, зокрема і Позивача, оскільки операції в частині перерахування коштів з відкритих в Банку поточних рахунків здійснювалися всупереч обмеженням, які були встановлені Національним Банком України, також встановлено, що перерахування коштів здійснювалося з рахунків юридичних осіб, які були відкриті в банку на рахунки фізичних осіб і взагалі вказані операції здійснювалися у неробочий час. Враховуючи наявність заборон для Фонду гарантування щодо у здійсненні виплат коштів певному колу осіб, в тому числі і позивачу, Фонд гарантування не порушував вимог законодавства щодо відшкодування коштів Позивачу.

Позивач вважає доводи, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими, оскільки:

1.Позивач просить стягнути майнову шкоду, що була завдана внаслідок протиправної бездіяльності працівника Фонду (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідач хибно стверджує про те, що позовні вимоги випливають із зобов`язань Банку, тоді як зміст позовних вимог обґрунтовано виключно протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду. Так, 10 листопада 2014 року Правлінням НБУ прийнято постанову №717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ» Український фінансовий світ». 13 листопада 2014 року, на підставі вищезазначеної постанови, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Уповноважена особа Фонду зобов`язана була протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (тобто не пізніше 16 листопада 2014 року) включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду (ст. 26, 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону, яка діяла на момент відкликання банківської ліцензії Банку), проте цього не зробила. Замість цього, 18 листопада 2014 уповноважена особа Фонду видала наказ №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнала нікчемним договір банківського вкладу №43815 від 04 липня 2014 року, укладений між позивачем і Банком, і всі транзакції за цим договором. Уповноважена особа Фонду не включила позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, чим фактично позбавила позивача можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом.

2. Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року, залишеною з цій частині без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/7207/15, визнано протиправним дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення до нього ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ). Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказане рішення суду залишалося необґрунтовано невиконаним протягом тривалого часу, обґрунтовуючи подальшу бездіяльність наявністю постанов слідчого, прокурора, про визнання речовими доказами грошових коштів, які перебували на рахунку позивача у банку.

3.Щодо подальшої бездіяльності, то позивач, посилаючись на необхідність застосування ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначає про наявність вичерпного переліку підстав, при наявності яких Фонд не відшкодовує кошти вкладнику. Варто відзначити, що визнання слідчим або прокурором грошових коштів на рахунку речовим доказом не є тією підставою, яка дає право Фонду не відшкодовувати кошти вкладнику. Відтак, уповноважена особа Фонду всупереч Закону не надала до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Сторонам надано всі можливості для реалізації їхніх процесуальних прав, чим вони, однак, не повною мірою скористалися. Зокрема, відповідач не подав до суду заперечення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) було укладено договір № 43815 банківського вкладу (депозиту) «Олімпійські відсотки».

Згідно із пунктом 1.1 договору банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти у сумі 157 480,00 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 04 серпня 2014 року та зобов`язується сплачувати проценти за його користування у розмірі, встановленому пунктом 1.2 вказаного договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 21,14 процентів річних.

Банк зобов`язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 вкладнику та прийняти вклад (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 договору).

Відповідно до квитанції № TR.58113.527.315 від 04 липня 2014 року ОСОБА_1 на вказаний вкладний (депозитний) рахунок були перераховані кошти у розмірі 157 480,00 грн.

14 серпня 2014 року Постановою Правління НБУ прийнято рішення № 491 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ».

Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» та Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 листопада 2014 року № 119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» відкликано банківську ліцензію ПАТ «КБ «УФС» і розпочато процедуру ліквідації банку. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» строком на 1 рік, а саме з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року, призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Гончарова Сергія Івановича.

26 грудня 2014 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончаровим С.І. на адресу позивача було направлено лист № 001/4427, яким ОСОБА_1 повідомлено, що правочини, у тому числі договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43815, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вищевказані обставини встановлені постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2015 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 по страві №826/7207/15.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року, в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Олімпійські відсотки», укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та ОСОБА_1 від 04 липня 2014 року № 43815;

- зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року скасовано у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Олімпійські відсотки», укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та ОСОБА_1 від 04 липня 2014 року № 43815, а провадження у справі у цій частині закрито. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року залишено без змін.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що Уповноважена особа Фонду, в порушення закону протягом тривалого часу не передавала в Фонд додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. Відповідач, в свою чергу, не передавав банку-агенту інформацію про позивача, в зв`язку з чим позивач не отримав гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації Банку.

07 червня 2019 року на офіційному веб-сайті відповідача в мережі Інтернет, електронна адреса: http://www.fg.gov.ua/not-paying/banky-likvidovani-fondom/42-ukr-fin-svit/42875-fond____harantuvannia-vkladiv-povidomliaie-pro-zavershennia-vyplat-harantovanoho-vidshkoduvannia-vkladnykam-pat-kb-ufs було розміщено повідомлення про завершення 05 червня 2019 року виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам Банку на підставі ч.7 ст.26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в зв`язку з подачею Уповноважено особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи).

Оцінка суду.

Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном. Фонд є економічно самостійною установою.

За змістом ч.1 ст. 1 цього Закону, останній встановлює, зокрема, порядок виплати гарантованого відшкодування за вкладами Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.26 зазначеного Закону, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

В свою чергу положеннями ч. 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначені Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 6, 16 ч. 1 ст. 2 Закону, тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

За змістом п.17 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15 зазначила, що «після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями по договорам банківського вкладу.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15 (провадження № 14-263цс18) зазначила, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах. Запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. При цьому, запровадження тимчасової адміністрації або ж початок процедури ліквідації банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Так, згідно із ч.1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

За правилами ч.2 ст.26 цього Закону, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону, відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до ст. 36 цього Закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону, Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами в день внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених уповноваженою особою Фонду, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно положень ч. 5 ст. 36 Закону, під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед кредиторами.

Положеннями ч. 6 ст. 36 Закону визначено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Зобов`язання банку, передбачені пунктами 1-1-4 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Виходячи із змісту наведених вище норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», визначення належного курсу, що має застосовуватися для перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту, залежить від того, який курс є встановленим Національним банком України на день (а не в день) початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону, Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Положеннями частини 5 статті 45, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів, який затверджується виконавчою дирекцією Фонду, після чого Фонд сповіщає про це кредиторів.

Вимоги кредиторів задовольняються відповідно до черговості, встановленої статтею 52 Закону про систему гарантування. Зокрема, вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом відшкодовуються у четверту чергу.

За результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів. Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 53 Закону про систему гарантування).

З наведеного вбачається, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачений порядок задоволення вимог кредиторів банку як на стадії процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, так і на стадії процедури ліквідації.

Так, згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювана шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювана шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди (умислу або необережності). Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014 року у справі № 6-168цс13).

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою та вини.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб`єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

Вищевказані висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі № 915/1015/16, від 25.06.2018 року по справі № 916/1991/17, від 12.06.2018 року по справі № 908/999/17.

В судовому засіданні встановлено, що 10 листопада 2014 року Правлінням НБУ прийнято постанову №717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ» Український фінансовий світ». 13 листопада 2014 року, на підставі вищезазначеної постанови, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Уповноважена особа Фонду зобов`язана була протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (тобто не пізніше 16 листопада 2014 року) включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду (ст. 26, 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону, яка діяла на момент відкликання банківської ліцензії Банку), проте цього не зробила. Проте, 18 листопада 2014 уповноважена особа Фонду видала наказ №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнала нікчемним договір банківського вкладу №43815 від 04 липня 2014 року, укладений між позивачем і Банком, і всі транзакції за цим договором. Уповноважена особа Фонду не включила позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, чим фактично позбавила позивача можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом.

Рішення суду у справі №826/7207/15, на які посилається позивач, набрали законної сили 18.11.2018.

Вказані рішення не виконано і з 05 червня 2019 року позивач остаточно втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у зв`язку із припиненням банку як юридичної особи, натомість звернувся до суду із вимогою відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). В даному випадку суд погоджується із позивачем про те, що позовні вимоги не випливають із зобов`язань банку, а випливають із бездіяльністю уповноваженої особи Фонду.

Встановлюючи наявність складу цивільного правопорушення, суд бере до уваги наявність самої шкоди, яка є доведеною матеріалами справи, оскільки позивачем не отримано гарантованого відшкодування.

Також суд бере до уваги, що причиною неотримання вказаного відшкодування було не включення позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в межах 200000,00 грн. за рахунок Фонду, у відповідності до вимог ст. 26, 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також суд бере до уваги наявність невиконаного зобов`язання, встановленого рішенням суду щодо подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" відповідно договору банківського вкладу (депозиту) за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Встановлюючи наявність вини у вчиненні вказаного цивільного правопорушення, суд бере до уваги посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень та пов`язані із цим обмеження.

Надаючи оцінку наявності вказаних кримінальних проваджень, суд бере до уваги, що на момент набрання рішеннями суду законної сили грошові кошти було визнано речовими доказами та існували обмеження в рамках кримінального провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (надалі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до положень ст. 1 протоколу 1 до кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів."

Щоб скористатися захистом статті 1 Першого протоколу, особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції. Цей момент ілюструється розглядом Судом багатьох заяв.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Судом розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були банківські внески, зокрема у справі «Гайдук та інші проти України» (Остаточна ухвала щодо прийнятності заяв № 45526/99, поданих Іваном Юрійовичем Гайдуком та іншими проти України від 2 липня 2002 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, втручання у право на мирне володіння майном становлять будь-які дії направлені на позбавлення, обмеження чи звуження прав особи на володіння, користування, розпорядження майном у межах, закріплених Конвенцією.

Таке втручання у право на мирне володіння майном не становитиме порушення вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо Суд встановить наявність підстав виправданості втручання. Зокрема таке втручання має бути "згідно із законом» (під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (foreseeable). Якщо Суд встановить, що втручання відбулось згідно із законом, Суд досліджує чи переслідує втручання «легітимну мету», тобто чи вчинене в інтересах суспільства (наявність легітимної мети для застосування обмежень). Встановивши наявність «легітимної мети» Суд перевіряє чи дотримано пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав, тобто чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини). При цьому, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини кожний наступний елемент правомірності втручання досліджується лише, якщо не встановлено порушень у попередньому елементі. Тобто, якщо Судом встановлено наявність законності втручання та наявність легітимної мети для застосування обмежень, однак якщо в подальшому Суд встановить, що на заявника покладено індивідуальний та надмірний тягар, тобто встановить непропорційність втручання, то це становитиме підставу для встановлення порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Вирішуючи вказаний спір, суд вважає за необхідне застосувати пункти 47-60 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна-Тюмень" проти України" (Заява N 22603/02) від 22 листопада 2007 року, яке набуло статусу остаточного 22 лютого 2008 року (надалі - рішення "Україна-Тюмень" проти України").

Відповідно до п. 47 рішення "Україна-Тюмень" проти України", суд вирішує чи мало місце втручання у право на власність. Стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany), NN 46720/99, 72203/01 та 72552/01, параграф 78, ECHR 2005-...).

Керуючись вказаним рішенням, суд зазначає, що без сумніву право позивача на власність зазнало втручання, яке прирівнюється до "позбавлення" власності в розумінні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу ( 994 535 ).

Встановивши наявність втручання, суд згідно практики Європейського суду з прав людини повинен розглянути питання, чи було таке втручання виправданим відповідно до вказаного положення.

Так, згідно з п. 49 рішення "Україна-Тюмень" проти України", виправдання втручання у право на власність означає його «передбаченість законом». У вказаному пункті Суд нагадав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу (994_535) полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справах "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43,ECHR 2001-II).

У даній справі із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач пояснює втручання наявністю обмежень, встановлених в межах кримінального провадження. Як вбачається із відзиву на позовну заяву, такі обмеження пов`язані із постановою Київської місцевої прокуратури № 6 м. Києва від 21 березня 2018 року, у кримінальному провадженні № 42018101060000066 від 06.03.2018, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, відповідно до якої грошові кошти у розмірі гарантованої суми відшкодування фізичним особам, які підлягають виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до сум, які перебували на рахунках фізичних осіб в ПАТ «УФС», згідно переліку, визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні. До вказаного переліку, додано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із залишком коштів 16018891). Крім цього, відповідно до постанови Слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05.12.2017, про визнання речовими доказами, грошові кошти фізичних осіб, які обліковуються на поточних рахунках та знаходяться на поточних рахунках, відкритих в ПАТ «КБ «УФС» визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12014100040017478 від 16.12.2014. До вказаного переліку, під №1312, додано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , номер рахунка: НОМЕР_2 ).

Поняття речових доказів у кримінальному провадженні, а також їх зберігання регулюється приписами спеціального законодавства, а саме положеннями статті 98 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Та постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України».

Тобто, у вказаному випадку можливість визнання певних матеріальних об`єктів речовими доказами передбачено законодавством України. Однак, як вбачається із вказаних постанов вони стосувалися лише визнання грошових коштів фізичних осіб речовими доказами, які було встановлено станом на 05 грудня 2017 року та 21 березня 2018 року. Існування вказаної обставинами станом на момент 05 червня 2019 року відповідачем не доведено.

Крім цього, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, речовий доказ зберігається у сторони обвинувачення лише за умов, коли він або був наданий їй добровільно, або отриманий в результаті тимчасового доступу, або на нього накладено арешт. Тому саме по собі визнання певних предметів речовими доказами не означає автоматичного обмеження або позбавлення права власності на них.

Однак, окрім постанови про визнання речовими доказами, інформації про знаходження вказаних коштів у розпорядження слідчого, прокурора матеріали справи не містять, оскільки відповідачем не надано доказів накладення арешту на вказані кошти, або передачі їх на відповідальне зберігання.

При цьому суд зазначає, що навіть у разі визнання грошових коштів речовим доказом, ця обставина ніяким чином не веде до втрати права власності на вказані грошові кошти. На реалізацію загальних гарантій права власності також спрямовані положення ч.1 ст. 100 КПК України, відповідно до якої речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю. Так само відповідно до ч.3 ст. 173 КПК України встановлено, що відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Суд звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року в цій частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 17 травня 2019 року вказані рішення залишено без змін.

Відповідачем не подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформації щодо ОСОБА_1, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та не надано суду належного обґрунтування вказаних дій.

Невиконання вказаного обов`язку мало своїм наслідком позбавлення права власності, хоча втрата права власності з підстав визнання певних предметів речовими не ґрунтується на вимогах закону, а тому втручання у право власності є таким, що відбулось не у відповідності із законом.

Питання порушення права на мирне володіння майном, яке було визнано речовими доказами у кримінальній справі щодо посадових осіб компанії «АТІ» було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року, яке набуло статусу остаточного 02 червня 2014 року, де Суд дійшов висновку про те, що поведінка державних органів була свавільною та становила собою зловживання, наслідком чого було позбавлення підприємства-заявника його майна у порушення усіх гарантій статті 1 Першого протоколу, не досліджуючи інші критерії правомірності втручання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, Суд продовжує розгляд справи лише у разі встановлення втручання, яке мало місце згідно із законом, тобто встановлення законності втручання.

У даному випадку, незважаючи на те, що суд дійшов висновку про те, що мало місце втручання не згідно із законом, все ж вирішив продовжити розгляд справи з метою виявлення дотримання інших критеріїв правомірності втручання у право на майно.

Відповідно до положень ст. 1 протоколу 1, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто встановивши, що втручання мало місце і що воно відбулось згідно із законом суд, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, повинен встановити чи відбулось втручання саме із цієї метою, яка дозволена Конвенцією, тобто чи відбулось втручання «в інтересах суспільства», а потім встановити пропорційність такого втручання.

Відповідачем не надано доказів наявності втручання в інтересах суспільства, проте суд продовжить дослідження пропорційності втручання.

Відповідно до п. 55-57 рішення "Україна-Тюмень" проти України", Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу (994_535), включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія" (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic), N 46129/99, параграф 69, ECHR 2002-IX) (п. 56 згаданого рішення).

Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв`язку Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) лише за виключних обставин (див. рішення у справах "Святі Чоловічі Монастирі проти Греції" (Holy Monasteries (The) v. Greece) від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, параграф 71; "Колишній король Греції" (Former King of Greece), параграф 39; та вказане вище рішення "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", параграф 70) (п. 57 згаданого рішення).

Використовуючи вказану практику Європейського суду з прав людини при вирішенні даної справи, суд бере до уваги те, що 04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» (банк) та ОСОБА_3 (вкладник) було укладено договір № 43815 банківського вкладу (депозиту) «Олімпійські відсотки».

Як вбачається із заяв по суті справи та доданих відповідачем постанов слідчого та прокурора, про визнання речовими доказами, банк віднесено до категорії неплатоспроможних 14 серпня 2014 року.

Відповідно до постанови, про визнання речовим доказом від 05 грудня 2017 року, встановлено, що постановою Правління НБУ від 31.03.2014 № 10/БТ стосовно ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» застосовано захід впливу у вигляді обмеження та зупинення здійснення окремих видів операцій, у тому числі «залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб у національній та іноземній валютах, а також у банківських металах за ставками, що середні ставки по банках 4 групи (у т.ч. залучення у вклади видачею ощадних депозитних сертифікатів а на поточні рахунки) та обсягом вкладів фізичних осіб, досягнутим за станом на кінець дня отримання цього рішення».

Постановою Правління НБУ від 15.07.2014 року № 410/БТ Банк віднесений до категорії проблемних із збільшенням обмежень в діяльності (у т.ч. зупинено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).

Всупереч зазначеним вище вимогам у період з 26.06.2014 по 15.07.2014 Банком здійснено операції в частині перерахування коштів з відкритих в Банку поточних рахунків юридичних осіб на поточні рахунки фізичних осіб з призначенням платежів «надання фінансової допомоги» та «надання поворотної фінансової допомоги», а в подальшому з поточних рахунків фізичних осіб перераховано на депозитні рахунки інших фізичних осіб.

Також здійснювалося залучення коштів на рахунки фізичних осіб через касу Банку, при цьому значна частина перерахувань та залучення коштів на рахунки фізичних осіб проведено у не робочий час, а також мали місце випадки коли дата проведення операції передує даті створення платіжного документу.

Аналогічне обґрунтування викладено у наступній постанові від 21 березня 2018 року.

Повертаючись до обставин укладення договору цієї справи, суд бере до уваги, що його укладено 04 липня 2014 року. Банк віднесено до категорії неплатоспроможних 14 серпня 2014, тому, суд ставить під сумнів наявність у позивача інформації на момент укладення договору про наявність заходу впливу у вигляді обмеження та зупинення здійснення окремих видів операцій, у тому числі «залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб у національній та іноземній валютах. Крім цього, суд бере до уваги ті обставини, які покладено в основу постанов про визнання речових доказів. Адже встановлення перерахування коштів з відкритих в Банку поточних рахунків юридичних осіб на поточні рахунки фізичних осіб з призначенням платежів «надання фінансової допомоги» та «надання поворотної фінансової допомоги», а в подальшому з поточних рахунків фізичних осіб перераховано на депозитні рахунки інших фізичних осіб не стосується обставин укладення договору із позивачем. Крім цього, вказаний у постановах період не узгоджується із датою укладення договору позивачем, а також відсутні докази про укладення договору у не робочий час, чи те, що проведення операції передує даті створення платіжного документу.

Суд, застосовуючи усталену практику Європейського суду з прав людини дійшов висновку, що на позивача було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

Розподіл судових витрат.

Щодо сплати судового збору, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, то суд враховує приписи ч. 6 ст. 141 ЦПК, відповідно до якої, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому, з відповідача підлягає стягненню на користь держави 1574,80 грн. судового збору, оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати такого на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 22, 386, 1166 ЦК України, ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17), про відшкодування шкоди - задовольнити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 157480 (сто п`ятдесят сім тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійки майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) на користь держави 1574 (одну тисячу п`ятсот сімдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва.

Суддя: