Ухвала

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 441/1781/19

провадження № 61-15200ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука Артема Ігоровича на рішення Городоцього районного суду Львівської області від 17 січня 2020 року, додаткове рішення цього ж суду від 24 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 34 757,51 грн.

Позов обґрунтовував тим, що постановою Городоцького районного суду Львівської області від 14 серпня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 06 червня 2018 року, за участю його автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «СКС MOU-04.MП», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідача, внаслідок якої автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 зазнав пошкоджень на суму 34 757,51 грн. На час звернення до суду з позовом добровільно ОСОБА_2 шкоду не відшкодував. Зазначав, що позивач має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права і зокрема, право звернутися до винної особи про відшкодування шкоди, завданої ДТП.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 17 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 24 січня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки таку шкоду завдано ним під час виконання службових обов`язків, а отже, позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І. залишено без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 17 січня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 січня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І., в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 34 757,51 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100=210 200 грн).

Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Пащук А. І. подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука Артема Ігоровича на рішення Городоцього районного суду Львівської області від 17 січня 2020 року, додаткове рішення цього ж суду від 24 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний