Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 522/6541/18

провадження № 61-19959св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за договором на обслуговування міжнародної платіжної картки від 21 січня 2003 року № 1184 за період з 02 липня 2012 року до 06 квітня 2018 року у розмірі 10 227,48 дол. США.

Позов обґрунтовано тим, що 21 січня 2003 року між Акціонерним Комерційним Банком «Морський Транспортний Банк» (далі - АКБ «Морський транспортний банк»), правонаступником всіх правах та зобов`язань якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_1 укладено договір на обслуговування міжнародної платіжної картки № 1184. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року у справі № 2-4353/11 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» стягнуто заборгованість у розмірі 73 111,74 грн. У зв`язку з тим, що відповідач вчасно не виконав рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року станом на 05 квітня 2018 року утворилася заборгованість за процентами, яка за період з 02 липня 2012 року до 06 квітня 2018 року складає 10 227,48 дол. США.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у задоволенні позову ПАТ «МТБ Банк» відмовлено.

Суд першої інстанції на підставі сукупності зібраних у справі доказів дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки наданий представником позивача розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 січня 2003 року № 1184 станом на 06 квітня 2018 року не відповідає вимогам статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позивач скористався правом вимоги дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів, передбаченим частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під час звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у справі № 2-4353/11, провадження у справі № 2/1522/2525/12, та подальші нарахування процентів суперечать положенням статті 1048 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «МТБ Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованість за процентами за користування кредитом за договором на обслуговування міжнародної платіжної картки від 21 січня 2003 року № 1184 за період з 02 липня 2012 року до 04 квітня 2018 року у розмірі 1 582,09 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» судові витрати у розмірі 1 549,58 грн за подання позову та апеляційної скарги до судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у разі якщо у договорі не встановлений розмір процентів, що мають стягуватися після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то застосуванню підлягає розмір процентів, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, - 3 % річних, що в будь-якому випадку передбачає обґрунтування позивачем заявлених позовних вимог з посиланням на дану норму.

На думку апеляційного суду, як убачається зі змісту заявленого позову, вимоги про стягнення процентів після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України позивач обґрунтовував нормою, що міститься у частині другій статті 625 ЦК України, посилаючись при цьому також на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 477/281/15-ц (провадження № 61-1127св18) як на приклад застосування такої правової позиції.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні заявлених вимог про стягнення процентів. Неспроможність розрахунку через ненаведення у ньому механізму та алгоритму розрахованої позивачем суми процентів є підставою для відмови у позові лише у разі неможливості здійснити власний розрахунок через його складність і необхідність застосування спеціальних знань та відмови позивача забезпечити здійснення розрахунку заборгованості або власними силами, або із залученням експерта в порядку статті 106 ЦПК України, чи надання клопотання про призначення судової експертизи.

Умовами додаткової угоди від 04 червня 2008 року № 4 до договору на обслуговування міжнародної платіжної картки від 21 січня 2003 року № 1184 та самим договором не передбачений розмір процентів, що підлягає застосуванню після спливу строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Враховуючи наведене, застосуванню підлягає розмір процентів, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, а саме 3% річних.

Період нарахування, заявлений позивачем, визначений з 02 липня 2012 року до 06 квітня 2018 року, проте з матеріалів справи вбачається, що фактично позивач виконав рішення 03 квітня 2018 року. Тому, на думку апеляційного суду, стягненню підлягають проценти в порядку частини другої статті 625 ЦК України - 3 % річних від заборгованості, стягнутої судом за період з 02 липня 2012 року до 04 квітня 2018 року. Оскільки кредит був валютним, 3 % річних розраховуються саме від еквіваленту іноземної валюти, зазначеного у резолютивній частині рішення суду від 02 липня 2012 року, - 9 153,04 дол. США. Тобто стягненню підлягають проценти у розмірі 1 582,09 дол. США (9 153,04 х 3 % річних). У решті заявлених вимог (8 645,44 дол. США у вигляді різниці від процентів, наведених у розрахунку (10 227,48 дол. США), та процентів, розрахованих апеляційним судом (1 582,09 дол. США)) слід відмовити.

При цьому колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на неспроможність заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки заборгованість фактично перерахована боржником на рахунок стягувача одним платежем 03 квітня 2018 року, внаслідок чого у ПАТ «МТБ Банк» саме після фактичного виконання рішення суду боржником виникло право на отримання від боржника процентів в порядку частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Разом із касаційною скаргою позивач подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що:

- вимоги про стягнення 3 % річних згідно зі статтею 625 ЦК України позивач не заявляв. Всупереч нормам статей 12, 13 ЦПК України апеляційний суд фактично стягнув на користь позивача 3 % річних за період з 02 липня 2012 року до 04 квітня 2018 року, тобто судом апеляційної інстанції розглянуті і задоволені вимоги позивача, які ним не заявлялись і судом першої інстанції не розглядались;

- апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що у позивача право на звернення до суду з позовом про стягнення процентів виникло після фактичного виконання рішення суду боржником, тобто після 03 квітня 2018 року, а не з моменту стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентами згідно з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року;

- банк, скориставшись своїм правом, подав позов про стягнення заборгованості в національній валюті і стягнув з відповідача заборгованість у гривнях (73 111,74 грн). Таким чином, після винесення 02 липня 2012 року рішення суду та набрання ним законної сили між відповідачем та позивачем виникли зобов`язання із сплати зазначеної в рішенні суду грошової суми у національній валюті України.

У січні 2020 року ПАТ «МТБ Банк» засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 19 листопада 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 522/6541/18 із Приморського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваної постанови.

У грудні 2019 року матеріали справи № 522/6541/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої у листопаді 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 січня 2003 року між АКБ «Морський транспортний банк», правонаступником всіх правах та зобов`язань якого є ПАТ «МТБ БАНК», та ОСОБА_1 укладено договір на обслуговування міжнародної платіжної картки № 1184 із наступними додатковими угодами від 13 лютого 2003 року № 1, від 13 лютого 2004 року № 2, від 19 квітня 2005 року № 3, від 11 лютого 2006 року № 4, від 16 листопада 2007 року № 1, від 04 червня 2008 року № 4, з додатком № 1 (правила користування платіжною карткою), додатком № 2 (тарифи ВАТ «МТБ» на послуги, які надаються фізичним особам), додатком № 3 (розписка-попередження про Інтернет-транзакції), додатком (анкета-заява на надання кредитного ліміту).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року у справі № 2-4353/11 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за додатковою угодою від 04 червня 2008 року № 4 до договору на обслуговування міжнародної платіжної картки від 21 січня 2003 року № 1184 у розмірі 73 111,74 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ (7,9877 грн за 1 дол. США) станом на 14 лютого 2012 року становить 9 153,04 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 49 932,95 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 6 251,23 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитними коштами - 23 178,79 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 2 901,81 дол. США.

03 квітня 2018 року відповідачем у повному обсязі виконано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року у справі № 2-4353/11 шляхом сплати 73 111,74 грн на рахунок ПАТ «МТБ БАНК», що підтверджується квитанцією від 03 квітня 2018 року № QS91709101.

Згідно з наданим позивачем до позову розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за останнім станом на 06 квітня 2018 року рахується прострочена заборгованість у розмірі 3 467,41 дол. США, що є простроченою заборгованістю за кредитом, та 10 227,48 дол. США, що є заборгованістю за процентами за користування кредитними коштами.

Алгоритму та механізму нарахування процентів в сумі 10 227,48 дол. США у розрахунку позивача не наведено.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

У своїй позовній заяві ПАТ «МТБ банк» (а. с. 2-7) посилалось на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2012 року у справі № 2-4353/11 тривалий час не виконувалось, відповідач ухилявся від відповідальності та виконання цього рішення, весь цей час користувався кредитними коштами без сплати процентів за користування, нараховані проценти за надані відповідачу кредитні кошти до теперішнього часу не повернуті. Заборгованість за овердрафтом не погашалась до 04 квітня 2018 року, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за весь період з 02 липня 2012 року зі сплати процентів за користування грошовими коштами.

Також позивач (з посиланням на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16 та у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 477/281/15-ц (провадження № 61-1127св18)) зазначав, що ухвалення рішення про стягнення грошових сум за кредитними договорами у відповідності до статті 625, частини першої статті 1048, частини третьої статті 1049, частини першої статті 1050 ЦК України не припиняє обов`язку позичальника сплатити проценти за користування грошима до моменту фактичного повернення боргу.

Отже, сам позивач визначає у своєму позові суму в розмірі 10 227,48 дол. США, яку просить стягнути з ОСОБА_1 , як заборгованість за процентами за користування кредитом за договором на обслуговування міжнародної платіжної картки від 21 січня 2003 року № 1184 за період з 02 липня 2012 року до 06 квітня 2018 року.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «МТБ Банк», апеляційний суд, з урахуванням того, що укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів, що підлягає застосуванню після спливу строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, визначив, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню розмір процентів, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, - 3 % річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за весь час невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом після 02 липня 2012 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, що не були враховані апеляційним судом під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після 02 липня 2012 року, є необґрунтованими.

Отже, у позові слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю, висновок про що правильно зробив суд першої інстанції.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тлумачення апеляційним судом змісту позовних вимог ПАТ «МТБ Банк» щодо правової природи суми, яку позивач просить стягнути з відповідача, є порушенням норм матеріального і процесуального права, зважаючи, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу суд розглядає цивільні справи у межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Не є правильним посилання апеляційного суду, що позивач обґрунтував свої вимоги з посиланням на норму частини другої статті 625 ЦК України, оскільки у тексті позовної заяви позивач посилається на частину першу статті 625 ЦК України, що установлює загальне положення, згідно з яким боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, натомість ПАТ «МТБ Банк» посилається у своєму позові на статті 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України щодо умов повернення позики та сплати процентів за нею.

Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 477/281/15-ц (провадження № 61-1127св18) є безпідставним, оскільки у ній зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу, натомість сам апеляційний суд здійснив нарахування процентів за процентною ставкою, передбаченою частиною другою статті 625 ЦК України. Окрім цього, апеляційним судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Не погоджується колегія суддів із зазначенням апеляційного суду про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові по суті, в якості додаткової підстави для відмови у позові послався також і на пропуск позовної давності, що не підтверджується текстом рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції відповідно до вимог закону розглянув заяву відповідача про сплив позовної давності, правильно застосувавши роз`яснення, наведені в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до яких, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом першої інстанції відмовлено у позові через недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у позові та виключає застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на зазначене суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимог ПАТ «МТБ Банк» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України,рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду скасувати.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції, понесені ПАТ «МТБ Банк» витрати у суді першої та апеляційної інстанцій залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають.

Окрім цього, з ПАТ «МТБ Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 524,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 524,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак

Судді:І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко