Ухвала

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 752/24919/19

провадження № 61-15496ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що у Печерському районному суді м. Києва розглядається справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вилківська Венеція», про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, де відповідач представляє інтереси ОСОБА_4 . Здійснюючи представництво інтересів ОСОБА_4 , відповідач вийшов за межі професійних прав адвоката, правил адвокатської етики та почав порушувати особисті немайнові права позивачів.

Подаючи уточнення до позовної заяви про розподіл майна, набутого за час шлюбу, під час розгляду зазначеної справи, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_2 за все своє життя має стаж праці 5-6 років. Наведена інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_2 має стаж роботи більше 27 років.

29 жовтня 2019 року відповідач направив до Міністерства фінансів України адвокатський запит, в якому серед іншого зазначив про те, що ОСОБА_2 одноособово розпоряджається квартирою АДРЕСА_1 та здає її в оренду. Вказана інформація також не відповідає дійсності та до подачі запиту відповідач був обізнаний про розпорядження квартирою позивачами разом. Вказана інформацію відповідачем поширено навмисно, з метою нашкодити інтересам ОСОБА_1 , у якої донька ОСОБА_2 тривалий час працює в структурі Міністерства фінансів України.

У запиті вказано: «Під час розгляду даної справи з`ясувалося, що позивачі є учасниками удаваного правочину». У структурі Міністерства фінансів України почали ходити чутки про ОСОБА_1 , що вона причетна до порушення вимог закону, що завдає шкоди її діловій репутації.

Із урахуванням наведених обставин, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд зобов`язати відповідача направити до Печерського районного суду м. Києва письмове спростування поширеної ним недостовірної інформації про загальний стаж праці ОСОБА_2 ; зобов`язати відповідача направити до Міністерства фінансів України письмове спростування поширеної ним недостовірної інформації про одноособове розпорядження квартирою АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_2 ; стягнути із відповідача на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за поширення недостовірної інформації; зобов`язати відповідача направити до Міністерства фінансів України письмове спростування поширеної ним недостовірно інформації, що квартирою АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 є власником 1/2 частини, одноосібно розпоряджається ОСОБА_2 ; стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 60 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за поширення про неї інформації, яка посягає на недоторканість її ділової репутації.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що направлення до суду уточнень до позовної заяви та направлення запиту про витребування інформації, у зв`язку із розглядом справи, в яких викладена позиція відповідної сторони, не є поширенням недостовірної інформації.

21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимоги як немайнового, так і майнового характеру, а саме: спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 80 000,00 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525 500,00 грн).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет позову та характер правовідносин, у яких виник спір.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно з якими державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявниця не навела переконливих доводів про те, що справа має для неї виняткове значення.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик