Справа № 206/6091/18

Провадження № 2/206/698/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року                                                Самарський районний суд                                                                                        м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя                                                Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання                                Гергіль Ю.І.

представника позивача                                         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про стягнення суми боргу, відсотків за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції та пені за договором позики, -

       І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача, заперечень представника відповідача.

       Позивач звернувся до суду із позовом та заявою про збільшення позовних вимог, які обґрунтовані тим, що10 листопада 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в сумі 500000 гривень, що на дату укладення цього договору в еквіваленті за курсом 1 долар США= 25,00 гривень, відповідало 20000 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути позику у строк не пізніше 10 листопада 2016 року. Позика передавалась позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні цього договору готівкою. У випадку порушення строку повернення позики, передбаченого договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю: пеню у розмірі 1,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення боргу; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. У строк до 10.11.2016 позика повернута не була. Позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 20.12.2017 року про сплату заборгованості за договором позики. Однак, до теперішнього часу відповідач не повернула грошові кошти за договором позики, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3711015 грн., яка складається з 539000 грн. - основна сума заборгованості за договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 992; 164395 грн - інфляційні витрати; 56595 грн. - три проценти річних; 2951025 грн. - сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 10510 грн. та суму витрат на професійну правничу допомогу, вартість яких буде розраховано станом на момент закінчення розгляду справи (т. 1 а.с. 2-7, 159-164).

       Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній зазначив, що ОСОБА_3 від ОСОБА_2 не отримувала грошових коштів в розмірі 500000,00 гра за договором позики        від 10.11.2015, дані кошти отримав саме ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_3 під час підписання договору позики перебувала під психологічним та економічним насильством ОСОБА_4 , який особисто не хотів підписувати від свого імені договір позики, а фактично змусив це зробити ОСОБА_3 . Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей, не породжує у майбутньому обов`язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей. Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Оскільки грошові кошти за договором позики позивач відповідачу не передавав, цей договір позики є неукладеним, а тому у його сторін не виникло будь-яких зобов`язань щодо виконанню цього договору позики, оскільки з неукладеного правочину не виникають договірні зобов`язання, він не породжує жодних цивільних правовідносин, а значить він і не породжує для сторін договору позики будь-яких прав та обов`язків. Факт передачі грошових коштів відповідачу не відбувся, а тому відповідач не повинна нести за дії інших осіб відповідальність у вигляді повернення суми позики та інших сум. В зв`язку із чим, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю (т. 2 а.с. 4-10).

       ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

       05.11.2018 позивач звернувся з даним позовом до суду (т. 1 а.с. 2-7).

       15.11.2018 по даній справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 13.12.2018 (а.с. 26).

11.12.2018 відповідачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2018 про відкриття провадження в зв`язку з чим апеляційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи було направлено до Дніпровського апеляційного суду. 13.12.2018 на електронну пошту Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з чим судове засідання не відбулося (т. 1 а.с. 29-30, 45б-45г).

14.03.2019 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшли матеріали цивільної справи від Дніпровського апеляційного суду, підготовче судове засідання було призначено на 08.04.2019 (т. 1 а.с. 45а).

05.04.2019 відповідачем було знову подано апеляційну скаргу на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2018 про відкриття провадження, апеляційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи було направлено до Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку із чим 08.04.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 23.05.2019 (т. 1 а.с. 50-51).

23.05.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 09.07.2019 у зв`язку з неявкою позивача (т. 1 а.с. 63).

23.05.2020 до канцелярії суду надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи (т. 1 а.с. 68).

       08.07.2019 на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про перенесення судового засідання (т. 1 а.с. 76).

09.07.2019 судове засідання було відкладено на 05.08.2019, у зв`язку із клопотанням представника відповідача та неявкою позивача (т. 1 а.с. 78).

       05.08.2019 судом позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про стягнення суми боргу, відсотків за користування чужими грошовими коштами та збитків від інфляції за договором позики залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

12.12.2019 представник позивача подала до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та видачу ухвали суду (т. 1 а.с. 95, 96).

       26.12.2019 до суду від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2019 разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (т. 1 а.с. 98-101, 103-104).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10.01.2020 строк на апеляційне оскарженння поновлено, відкрито апеляційне провадження (т. 1 а.с. 111).

       Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.04.2020 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2019 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 1 а.с. 121-122).

13.05.2020 дана справа з Дніпровського апеляційного суду надійшла до Самарського районного суду м. Дніпропетровська, судове засідання призначено на 22.05.2020 (т. 1 а.с. 124).

21.05.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 21.07.2020 (т. 1 а.с. 133-134, 135).

20.07.2020 на електронну пошту від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 30.07.2020 (т. 1 а.с.151-152, 153).

21.07.2020 представник позивача подала до суду заяву про збільшення позовних вимог з додатками (т. 1 а.с. 157-167).

30.07.2020 від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 02.09.2020 (т. 1 а.с. 169-171, 172).

01.09.2020 від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі, разом з відзивом, клопотанням про витребування доказів та заявою про виклик свідка (т. 2 а.с. 1-22).

02.09.2020 судом задоволено заяву представника відповідача про проведення судового засідання без його участі, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення ОСОБА_4 в якості третьої особи, виклику свідків та витребування доказів, встановлено позивачу строк для підготовки відповіді на відзив та відповідачу строк для підготовки заперечень та відкладено розгляд справи на 25.09.2020 (т. 2 а.с. 23-24).

25.09.2020 судовий розгляд було відкладено на 21.10.2020 у зв`язку з неявкою позивача та його представника (т. 2 а.с. 31).

       25.09.2020 від представника позивача надійшла заява про розгляд справ без її участі, відповідь на відзив подавати представник позивача не має наміру, оскільки всі доводи відповідача нічим не підтверджено та вони не заслуговують на увагу (т. 2 а.с. 33).

21.10.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 2 а.с. 36-38).

       21.10.2020 судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, заслухано вступне слово представника позивача, досліджено письмові докази та заслухано виступ в судових дебатах представника позивача (т. 2 а.с. 39-40).

       21.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

10.11.2015 сторони уклали договір позики (далі - Договір), відповідно до п. 1 цього Договору позикодавець ОСОБА_2 передав у власність позичальнику ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 500000,00 гривень, що на дату укладення цього Договору в еквівалентні за курсом 1 долар США = 25 гривень, відповідає 20000,00 доларів США, надалі іменується «Позика», а позичальник зобов`язується повернути Позику у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2 Договору, позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою, підписання цього договору позичальником підтверджує, що ним отримані грошові кошти в сумі, вказаній в п. 1 цього Договору в повному обсязі. Також підписанням даного Договору позичальник підтверджує, що немає необхідності у складанні якихось додаткових документів, які підтверджували б факт передачі грошових коштів по даному договору. Сторони домовились, що даний Договір є борговим документом.

Строк повернення всієї суми позики не пізніше 10.11.2016 (п. 4 Договору).

Згідно п. 5 Договору, позика повертається в національній валюті в сумі, що в еквівалентні в доларах США середнім комерційним курсом купівлі валюти на дату повернення становитиме 20000,00 доларів США.

Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику. Після повернення позики, ОСОБА_2 складає заяву про одержання повного розрахунку за цим договором, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. В разі повернення суми позики раніше визначеного строку сторони погоджують місце та час розрахунку (п. 6 Договору).

Позичальник зобов`язаний повернути суму позики (її неповернуту частину у випадку прострочення погашення частини позики згідно п. 6 цього Договору) в останній день строку, встановленого в п. 4 Договору (п. 7 Договору).

У випадку порушення строку повернення позики, передбаченого договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю: пеню у розмірі 1,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення боргу; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, при цьому вказані штрафні санкції починають нараховуватись з наступного дня після прострочення строків, встановлених п. 6 цього Договору щодо кожної частини неповернутої суми та продовжують нараховуватися включно по день повернення заборгованості по позиці (п. 8 Договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики Позичальникові, а саме у момент підписання цього Договору та його нотаріального посвідчення (п. 12 Договору).

Цей договір прочитаний сторонами до його підписання, сторони підтвердили відсутність в них заперечень щодо кожної з умов цього Договору, а також те, що вони однаково розуміють значення, умови договору та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на цьому договорі (п. 18 Договору) (т. 1 а.с. 12-13).

       Вимогу про усунення порушення, а саме щодо сплати заборгованості за договором позики від 10.11.2015 упродовж тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги ОСОБА_3 від ОСОБА_2 було надіслано 20.12.2017 (т. 1 а.с. 14-16).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

       Відповідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що договір позики сторонами укладено в нотаріальній формі, будь-яких інших додаткових документів, які підтверджували б факт передачі грошових коштів по даному договору не вимагається, що чітко передбачено п. 1 Договору.

Станом на дату ухвалення рішення відповідний Договір позики не визнаний судом недійсними та/або фіктивними.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 ЦК України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість. На вимогу позивача повернути суму боргу відповідач не реагувала, сума боргу залишилася не повернутою, хоча термін сторони встановили конкретний, вимога позивача була, але борг відповідач на вимогу позивача і в зазначений термін не повернула. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернула суму боргу.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки статті 524 та 533 ЦК України містяться в розділі 1 «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, вони поширюють свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов`язання про позику позивач виконав повністю, термін повернення грошей закінчився, письмова вимога позивача відповідачу про повернення коштів була направлена, відповідач в добровільному порядку грошей не повертає, коштами користується до теперішнього часу.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач свідомо звернулася до позивача з метою отримання вказаних коштів та згідно умов договору підтвердила, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися відповідач, ніяким чином не пов`язана з умовами виконання договору. Позивач свої зобов`язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримала те, на що розраховувала - грошові кошти для своїх потреб.

А тому, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 539000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, із відповідача також слід стягнути на користь позивача інфляційні збитки у розмірі 164395,00 грн. та 3% річних у розмірі 56595,86 грн. за період з 11.11.2016 по 22.05.2020, відповідно до розрахунку, зазначеному у заяві про збільшення позовних вимог та наданому представником позивача (т. 1 а.с. 165).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення за договором позики від 10.11.2015 із відповідача на користь позивача 539000 грн. – основна сума боргу за Договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.; 164395 грн. – інфляційні витрати; 56595 грн. – 3% річних підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 2951025 грн., то дані вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14 з приводу частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав висловив правову позицію, яка полягала в тому, що суд має право зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Окрім цього, згідно з Рішенням КСУ №7-рп/2013 від 11.07.2013 року передбачається, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Передбачається, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом згідно зі ст. 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин, суд вважає за необхідним зменшити розмір пені, який значно перевищує розмір збитків, заявленої до стягнення до 500000 грн., що буде співрозмірним із завданими збитками та буде відповідати обставинам справи.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Натомість, представник позивача відповідних доказів до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В той же час, зі сторони позивача не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження.

Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.

Також, зі сторони позивача, не було долучено розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Що стосується доводів представника відповідача з приводу того, що Договором позики від 10.11.2015 грошові кошти отримав саме ОСОБА_4 , при цьому ОСОБА_3 під час підписання Договору позики перебувала від психологічним та економічним насильством ОСОБА_4 об`єктивно не підтверджується жодним доказом, а навпаки спростовується дослідженими матеріалами, адже безпосередньо умовами Договору позики від 10.11.2015 визначено, що позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні Сторонами цього Договору готівкою, підписання цього Договору Позичальником підтверджує, що ним отримані грошові кошти в сумі, вказаній в п. 1 цього Договору в повному обсязі та немає необхідності у складанні якихось додаткових документів, які підтверджували б факт передачі грошових коштів по даному договору.

До того ж, у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16 зазначено, що письмова форма договору є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми, а договір позики від 10.11.2015 року укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомічем О.М., що в свою чергу є достатнім для підтвердження отримання відповідачем грошових коштів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.06.2020 по справі № 752/10525/16-ц.

Щодо того, що відповідач ОСОБА_3 підписала даний договір позики під впливом ОСОБА_4 , то жодних доказів того, що договір позики складений під тиском, або ж під час його складення (підписання) відповідач не розуміла значення своїх дій, відповідачем та її представником не надано. Відповідач не зверталася до суду із позовом та не ставила перед судом питання про визнання договору недійсним з причин укладення його під тиском, погрозою, тощо, тобто під впливом насильства або під впливом тяжкої обставини. Вказане свідчить, що договір позики в силу статті 204 ЦК України є дійсним.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16.05.2019 по справі № 442/158/18.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи представника відповідача, оскільки останні необґрунтовані, не доведені належними доказами та не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

       Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

       В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

       Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

       Враховуючи вищевикладене, вислухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3568,43 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 202, 205, 207, 208, 510, 524, 526, 527, 533, 551, 611, 625, 626, 627, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до  ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про стягнення суми боргу, відсотків за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції та пені за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання:  АДРЕСА_2 ,  РНОКПП  НОМЕР_2 )заборгованість у розмірі 1259990 грн., яка складається з: 539000 грн. – основна сума боргу за Договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.; 164395 грн. – інфляційні витрати; 56595 грн. – 3% річних; 500000 грн. – сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання:  АДРЕСА_2 ,  РНОКПП  НОМЕР_2 )судовий збір у розмірі 3568 грн. 43 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

       У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.10.2020.

Головуючий суддя:                                                                                К.С. Маштак