ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 жовтня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/1938/20

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1193/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

                                    головуючого-судді: Онищенко О.І.

                                    суддів: Євстафіїва О.К.. Шитченко Н.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Державна казначейська служба України

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції (суддя Рахманкулова І.П.), ухвалене об 11 год. 21 хв. у м.Чернігові, повний текст рішення складено 12 серпня 2020 року,            

                                      В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України суми 8360,73 грн, яка складається з 3% річних на загальну суму 934,39 грн, а саме: за прострочення виконання постанови Новозаводського районного суду м.Чернігова та інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди на загальну суму 7426,34 грн по справі №22515/11440/2012 (рішення Новозаводського районного суду від 26 вересня 2012 року). Позов мотивовано тим, що постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 вересня 2012 року визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради по наданню позивачці щорічно допомоги на оздоровлення за 2012 рік в меншому розмірі, ніж передбачено ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язано провести перерахунок та виплату позивачці як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, який став інвалідом 2-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно ч.4 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік. 08 травня 2014 року видано виконавчий лист, який ОСОБА_1 направила на виконання до державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області. Позивачка вказувала, що на виконання вказаного виконавчого листа Державна казначейська служба України виплатила кошти 22 січня 2020 року, отже строк несвоєчасного виконання судового рішення становить 2126 днів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три процента річних у сумі 934 грн 39 коп. та втрати від інфляції в сумі 7426 грн 34 коп., а всього 8360 грн 73 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку. Рішення суду мотивовано тим, що судове рішення, яке було ухвалене на користь позивача та набрало законної сили 27 березня 2014 року, було виконано лише 22 січня 2020 року.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову позивачці у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що компенсація, передбачена Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пунктом 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, може нараховуватися виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів. Враховуючи, що судове рішення по справі №2515/11440/2012 має зобов`язальний характер, компенсацію не нараховано. Відповідач вважає, що визначений судом термін невиконання постанови Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 вересня 2012 року протягом 2126 днів не відповідає дійсності, оскільки позивачка 13 червня 2018 року подавала до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області заяву про виконання постанови суду, отже строк невиконання становить 286 днів. Також відповідач наголошує на тому, що саме боржник – суб`єкт, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен нести відповідальність за таке прострочення, а боржником у судовому рішенні визначено Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської у м.Чернігові ради. За доводами Державної казначейської служби України, судом першої інстанції не зроблено жодного посилання на норму права, що покладала б саме на Державу Україна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області просить задовольнити апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вказує, що позивачем відповідні документи були подані до Управління державної виконавчої служби Головного теритіорального управління юстиції у Чернігівській області 13 червня 2018 року, а 10 січня 2019 року було передано для подальшого виконання відповідно до акту приймання-передавання за IV квартал 2018 року, рішення було виконано 22 січня 2020 року. За доводами відповідача, Державна казначейська служба України та Управління державної виконавчої служби діяли в межах норм законодавства, а саме п.3, 13 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 вересня 2012 року у справі №2515/11440/2012 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради щодо виплати позивачці щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради донарахувати та здійснити виплату позивачці щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведеної виплати (а.с.10-11).

08 травня 2014 року на підставі вказаного судового рішення видано виконавчий лист (а.с.13), який звернуто до примусового виконання – постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 19 травня 2014 року відкрито виконавче провадження (а.с.12).

13 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області заяву, в якій просила прийняти постанову Новозаводського районного суду від 26 вересня 2012 року у справі №2515/11440/2012 (а.с.63).

Листом від 21 лютого 2020 року Державною казначейською службою України ОСОБА_2 повідомлено, що перерахування коштів відповідно до вищевказаної постанови суду здійснено Казначейством 22 січня 2020 року і оскільки постанова є зобов`язального характеру, а компенсація нараховується за рішенням суду про стягнення коштів, відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації (а.с.14).

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми компенсації, передбаченої статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, ухваленого за правилами цивільного судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Новозаводської  районної ради міста Чернігова, яким стягнуто з відповідача на користь позивача передбачені статтями ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» недовиплачені кошти.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Рішення суду не було виконане відповідачем у встановлений строк, тому стягувач має право на компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, що встановлено спеціальним законодавством.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь – якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, п. 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, п. 40).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції», 8415/02, п. 19 від 27.05.2004; та у справі «Лізанец проти України», 6725/03, п. 43 від 31.05.2007). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», 29439/02 від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України», 1811/06 від 19.02.2009).

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845.

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку безспірне списання – це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники – визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів – з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників – у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п. 3 Порядку).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (КЕСНКО v. UKRAINE, № 63134/00, п. 26 ЄСПЛ від 08.11.2005 року).

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства, саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджетів шляхом їх безспірного списання, і відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання органом державної влади своїх зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 цієї статті зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини 5 якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих зобов`язань.

Тобто нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже саме органом державного казначейства порушено виконання грошових зобов`язань, встановлених рішенням суду, а тому у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Доводи відповідача, що боржником у судовому рішенні визначено Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради і саме воно має бути відповідачем за даним позовом, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки шкода, завдана органами Управління праці та соціального захисту населення, компенсується державою за рахунок коштів державного бюджету. Боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16.

Таким чином, органом державної влади, який уповноважений представляти державу у правовідносинах з відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, є, наряду з таким органом державної влади, Державна казначейська служба України (її територіальне управління), тому апеляційний суд вважає, що склад осіб, які беруть участь у справі, зокрема, відповідач – Державна казначейська служба України, був визначений позивачкою вірно.

Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних та втрат від інфляції за час прострочення виконання постанови Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 вересня 2012 року є обгрунтованим. При цьому визначений позивачкою розмір вказаної компенсації не спростований відповідачем.

Не заслуговують на увагу посилання Державної казначейської служби України щодо неправильного визначення судом терміну невиконання постанови, враховуючи, що позивачка зверталась до органу державної виконавчої служби ще у травні 2014 року і за її заявою було відкрито виконавче провадження, проте судове рішення було виконано лише 22 січня 2020 року.

Також є необгрунтованими посилання відповідача, що судове рішення має зобов`язальний характер і тому компенсацію не нараховано, оскільки у судовому рішенні визнано грошові зобов`язання держави, фактично визначено їх розмір - п`ять мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведеної виплати; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин між сторонами.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вказаних обставин і вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду, встановивши, що Державною казначейською службою України прострочено грошове зобов`язання по виплаті позивачу присудженого рішенням суду.

Отже, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

                                     П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але  може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий:                                               Судді: