Справа №613/388/20 Провадження № 2/613/231/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Харченка С.М. 

за участю секретаря – Мізяк М.О.,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний реєстратор Полівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Новохатська І.В. про визнання недійсним договору оренди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний реєстратор Полівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Новохатська І.В. про визнання недійсним договору оренди, уточнивши його просить: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 9,24 га ріллі, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за межами населеного пункту, яка належить відповідачці на праві приватної власності, що посвідчено державним актом про право власності на землю серії ІІ-ХР № 020606 від 23.03.2001 року, укладений між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 01.10.2019 року, та відповідно, скасувати його державну реєстрацію, вчинену 04.10.2019р. Стягнути з відповідачів на її користь компенсацію судового збору, в сумі 840,80 грн. Стягнути з відповідачів компенсацію вартості правових послуг, в сумі 30 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачкою – ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мітякіної С.З. діяв громадянин ОСОБА_3 , 21 квітня 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить відповідачці на праві приватної власності, що посвідчено державним актом про право власності на землю серії ІІ-ХР №020606 від 23.03.2001 року. Відповідно до предмету договору, в оренду (довгострокове платне володіння та користування), строком на 50 років, було передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 9,24 га ріллі, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області за межами населеного пункту. Відповідно до п.2.3.1, орендна плата була внесена позивачем, як орендарем однією сумою за весь період оренди, за всю земельну ділянку. Як зазначає позивач, обов`язки по договору нею були виконані в повному обсязі. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Богодухівського міського нотаріального округу. Земельна ділянка позивачем використовувалася за призначенням, з метою вирощування сільськогосподарських культур. Щорічно за орендовану земельну ділянку позивачем сплачувався земельний податок. Незважаючи на наявність дійсного, не припиненого та не розірваного, укладеного та виконуваного позивачем договору оренди, відповідачка протиправно у жовтні 2019 року уклала договір оренди тієї самої земельної ділянки з громадянином ОСОБА_3 , про що позивачу стало відомо випадково. Факт укладення та реєстрації зазначеного договору підтверджується інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень. Позивач зазначає, що вищевказаними діями відповідачі порушили її права на володіння та користування орендованою земельною ділянкою, та чинили дії, в яких наявний склад злочину, передбачений ч.2 ст.190 КК України, а саме – шахрайство.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, позивач надала заяву, за змістом якої просить справу розглянути без її участі та участі представника за наявними матеріалами справи, уточнену позовну заяву задовольнити. Уточнила, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені.

Третя особа - державний реєстратор Полівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Новохатська І.В. в судове засідання не з`явилася, надала заяву, відповідно до змісту якої просить розглянути справу без її участі. Згідно змісту наданих нею письмових пояснень під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 04.10.2019 16:20:17 за реєстраційним номером 36278801, яку подав ОСОБА_3 для проведення державної реєстрації іншого речового права, право ренди земельної ділянки на земельну ділянку за реєстраційним номером 1926465963208, кадастровий номер земельної ділянки 6320882000:02:002:0297, було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав і використано відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав. В результаті чого встановлено , що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В результаті чого встановлено, що Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, копія, серія та номер ІІ-ХР 020606, виданий 23.03.2001, видавник: Дмитрівська сільська Рада народних депутатів, 26.09.2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0297 площею 9,236 га. Інформація щодо речового права відсутня. Враховуючи вищевикладені факти, зазначила, що підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав були відсутні.

За згодою сторони позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав повну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом, на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської Ради народних депутатів №6 від 21 лютого 2001 р., передано у приватну власність земельну ділянку площею 9,24 гектарів. Земельна ділянка розташована на території Дмитрівської сільської Ради. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч.5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вказано у ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.1). У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Згідно з положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Як зазначено у ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договори та правочини, як підстави для виникнення цивільних прав та обов`язків, мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

Згідно ч.1, ч.3 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За нормами ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно копії нотаріально посвідченого Договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2006 року між ОСОБА_5 , як орендодавцем та ОСОБА_1 , як орендарем було укладено договір, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в оренду (довгострокове платне володіння і користування) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 9,24 га, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, терміном на 50 років. Земельна ділянка належить орендодавцю на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-ХР № 020606, виданого Дмитрівською сільською радою 23 березня 2001 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №567. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 21 квітня 2006 року ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_6 , передав, а громадянка ОСОБА_1 прийняла земельну ділянку загальною площею 9,24 га, яка знаходиться в межах населеного пункту на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Земельна ділянка повністю придатна для використання її за цільовим призначенням.

        Відповідно до Акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 21 квітня 2006 року,  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_3  та ОСОБА_1 , з метою укладення договору оренди земельної ділянки площею 9,24 гектара, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, цільове призначення якої – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ХР №020606, виданого Дмитрівською сільською Радою народних депутатів 23.03.2001 р., визначили межі цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно експлікації про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності, яка додається до цього акту та є невід`ємною частиною цього акту.

Відповідно до ст.13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Судом встановлено, що 21 квітня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було досягнуто згоди, з усіх істотних умов, які необхідні для договору оренди землі. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України

Відповідно до змісту ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовамидоговору є умови пропредмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.»

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_6 та ОСОБА_1 дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши 21 квітня 2006 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

При цьому, було встановлено, що 1 жовтня 2019 року між орендодавцем ОСОБА_5 та орендарем ОСОБА_3 було укладено Договору оренди землі, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6320882000:02:002)0297, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 9,236 га. Договір укладено на 50 років.

Як вбачається з витягу із Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.02.2020 року, номер 200547878, між ОСОБА_6 (орендодавцем) та ОСОБА_3 (орендар), 01.10.2019 року укладений договір оренди землі, і право оренди зареєстровано в Державному реєстрі права, про що, до державного реєстру прав 04.10.2019 року було внесено запис №33610700.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, до яких відноситься право постійного користування та право оренди земельної ділянки. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Реєстрація права оренди землі за новим договором оренди можлива лише після реєстрації угоди про розірвання договору оренди землі з попереднім орендарем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що саме ОСОБА_1 мала повноваження на реєстрацію Договору оренди земельної ділянки, укладеного між нею та ОСОБА_6 , відповідно, вказаний Договір є дійсним.

Однак, не дивлячись на те, що існує дійсний, чинний Договір оренди земельної ділянки від 21 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , остання уклала з ОСОБА_3 . Договір оренди тієї ж земельної ділянки, у зв`язку з чим на даний час на земельну ділянку передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,24 га, розташовану на території Дмитрівської сільської ради, існують два договори оренди землі, а саме: договір від 21 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та договір від 1 жовтня 2019 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Підставою недійсності правочину відповідно до приписів ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої, третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст.203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з ч.ч.1,2 п.«в», ч.3 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно роз`яснення надані в абз.1 п.8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними від 6 листопада 2009 року №6, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

З огляду на викладене, відповідач ОСОБА_6 , не розірвавши в установленому законом та договором порядку договір оренди земельної ділянки, який було укладено між нею та позивачем, до закінчення строку його дії, уклала новий договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 , що суперечить вимогам ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст.93ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю має власник земельної ділянки або землекористувач.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі», передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено, зокрема, на підставі цивільно-правового договору.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Пунктом 1 частини 1 статті 25 цього ж Закону передбачено, що Орендарю гарантовано право самостійного господарювання на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Згідно ст. 31 Закону договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники цивільного процесу у даній справі не надали суду доказів того, що укладений 21.04.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договір оренди земельної ділянки є припиненим з визначених договором підстав, або з інших підстав, які визначені в ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що цей договір є чинним на час розгляду справи судом.

Відповідно до ст.8 Закону України орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

З системного аналізу викладених норм вбачається, що передання в оренду орендованої земельної ділянки можливе лише на умовах суборенди. Укладенням Договору оренди земельної ділянки, яка перебувала в оренді у ОСОБА_1 , між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , було порушено права позивача, як орендаря.

При вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін права користування чужою власністю.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зроблено висновок про те, що «добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Укладення 1 жовтня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 оспорюваного договору оренди землі №б/н і його державна реєстрація 04.10.2019 року призвели до виникнення права користування земельною ділянкою у ОСОБА_3 , тобто у іншої особи, яка є відмінною від орендаря за договором від 21 квітня 2006 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Суд вважає доводи сторони позивача про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі №б/н від 1 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , обґрунтованими, адже оспорюваний договір оренди землі укладено до закінчення дії попереднього договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2006 року.

Строк дії договору оренди від 21 квітня 2006 року не закінчився, правові підстави для припинення цього договору відповідачем не зазначені та не доведені, судом не встановлено при розгляді справи, що сторони договору від 21 квітня 2006 року ( ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ) дійшли згоди про його розірвання, тому орендодавець ОСОБА_6 не мала законних підстав укласти договір оренди цієї ж земельної ділянки з іншою особою - орендарем ОСОБА_3 під час дії чинного договору оренди.

Такими діями ОСОБА_6 порушила права ОСОБА_1 , як орендаря земельної ділянки, на володіння та користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2006 року.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач навів суду обставини та надав відповідні докази, які є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки договір оренди землі між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено до закінчення дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , при цьому одна й та ж сама ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів оренди землі, укладених з різними орендарями, отже порушене право позивача щодо користування спірною земельною ділянкою підлягає захисту, тому позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

У складеному Верховним Судом України "Аналізі практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України" вказано, що якщо запис у Державному реєстрі здійснено внаслідок укладення договору, дійсність якого оспорюється, спосіб захисту прав осіб встановлено п.2 ч.2 ст.16 ЦК України за позовом про визнання договору недійсним і скасування запису в Державному реєстрі, внесеного за заявою набувача.

Відтак, визнаючи недійсними спірний договір оренди землі, суд також скасовує відповідний запис про реєстрацію відповідного права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Розглядаючи позовну вимогу в частині стягнення з відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 30 000 грн., суд приходить до наступного.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір по надання правової допомоги ( договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших виплат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року по справі № 752/4513/17, визначено, що при визначенні суми відшкодуванням, суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду виключно договір про надання правової допомоги від 1 квітня 2020 року, відповідно до якої гонорар адвоката за підготовку документів до суду та складання позовної заяви складає 30 000 грн. Однак, позивачем до матеріалів справи не долучено документ, що свідчать про оплату гонорару та інших виплат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., у зв`язку з недоведеністю.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог на підставі наданих доказів.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а тому підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245 , 259, 263 - 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди землі б/н від 1 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо передачі в оренду земельної ділянки, площею 9,24 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, яка на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ-ХР від 23.03.2001 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №567 належить ОСОБА_6 та скасувати його державну реєстрацію.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер  НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою:  АДРЕСА_1  та ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер  НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою:  АДРЕСА_1  на користь  ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер  НОМЕР_3 , проживаючої за адресою:  АДРЕСА_2 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Богодухівський районний суд Харківської області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ