Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 754/13007/19

провадження № 61-3630св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація,

третя особа - Комунальне підприємство «Ватутінськінвестбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Деснянська РДА), третя особа - Комунальне підприємство «Ватутінськінвестбуд» (далі - КП «Ватутінськінвестбуд»), про скасування розпорядження та поновлення на роботі.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі контракту, укладеного 01 липня 2011 року між ним та Деснянською РДА, він працював на посаді керівника (директора) КП «Ватутінськінвестбуд». Контракт укладений строком до 01 липня 2014 року, але після закінчення строку дії контракту позивач продовжив виконувати обов`язки директора КП «Ватутінськінвестбуд». До 08 серпня 2019 року жодних дій щодо його звільнення, пред`явлення вимог про припинення виконання ним трудових функцій керівника, як і пропозицій щодо продовження чи переукладення контракту з боку відповідача, вчинено не було.

Згідно з листком непрацездатності станом на 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. 12 серпня 2019 року позивачу стало відомо, що в період перебування його на лікарняному за поданням начальника Управління будівництва архітектури та землекористування Деснянської РДА від 02 серпня 2019 року, який не є уповноваженою особою ініціювати таке подання, погодженого заступником голови виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Оскільки після закінчення строку контракту між ним та відповідачем трудові відносини тривали, жодна із сторін не вимагала їх припинення, то дію контракту за таких обставин було продовжено на невизначений строк. За таких умов позивача не може бути звільнено у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Окрім цього, роботодавцем були допущені й численні порушення процедури звільнення, встановленої Порядком укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого розпорядженням Київського міського голови від 15 липня 2013 року № 118.

На підставі викладеного позивач просив суд скасувати розпорядження Деснянської РДА від 08 серпня 2019 року № 128-к та поновити його на роботі на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд»; рішення в частині поновлення на роботі звернути до негайного виконання.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.Скасовано розпорядження Деснянської РДА від 08 серпня 2019 року за № 128-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд». Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 . Стягнуто з Деснянської РДА на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 536,80 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що після закінчення строку дії контракту, тобто 02 липня 2014 року, трудові відносини продовжували тривати і жодна із сторін не наполягала на їх припиненні до моменту видання відповідачем оскаржуваного розпорядження від 08 серпня 2019 року, відповідно, враховуючи приписи частини першої статті 391 КЗпП України (продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк), трудовий договір між позивачем та Деснянською РДА був продовжений на невизначений строк, отже, відповідачем порушено процедуру звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Окрім цього, суд першої інстанції погодився із доводами позивача, що його звільнення відбулось із порушеннями Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (подання про звільнення погоджено неуповноваженою особою та позивачу не надісланий за два місяці лист щодо припинення контракту), та у період перебування на лікарняному. Зазначене у сукупності є підставою для поновлення позивача на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд».

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу Деснянської РДА задоволено частково.Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з Деснянської РДА на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору. Стягнуто з Деснянської РДА на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування розпорядження та поновлення на роботі, виходив із того, що позивач після встановленого контрактом строку, на який він був укладений, а саме з 01 липня 2014 року, продовжив працювати на своїй посаді. При цьому нового контракту з позивачем укладено не було, трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, із займаної посади позивач звільнений лише 08 серпня 2019 року. За таких обставин після 01 липня 2014 року дія трудових правовідносин між сторонами була продовжена на невизначений строк, тобто строкові трудові правовідносини трансформувалися у безстрокові.

За своєю суттю передбачена пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підстава для припинення трудових правовідносин (закінчення строку) може бути застосована лише до строкових трудових договорів (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України). За таких умов припинення трудових правовідносин, які набули безстрокового характеру, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є неприпустимим. У зазначеній нормі міститься вказівка на неможливість її застосування у випадках, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не ставить питання про їх припинення.

Зважаючи на вказане, звільнення позивача за обраною роботодавцем підставою, на думку апеляційного суду, не може вважатися законним. При цьому колегія суддів апеляційного суду критично сприйняла позицію відповідача щодо того, що ці правові норми не можуть бути застосовані до випадків контрактної форми роботи працівників, оскільки така позиція не підтверджена жодними правовими нормами і ґрунтується на невірному тлумаченні закону.

Водночас колегія суддів апеляційного суду не погодилась із рішенням суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат, оскільки позивачем заявлено дві позовні вимоги, при цьому, зважаючи на встановлену законом пільгу, при подачі позову позивачем фактично сплачено судовий збір за однією вимогою. Отже, при вирішенні справи та задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мав стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію фактично сплаченого судового збору (за однією вимогою), а судовий збір за іншою вимогою мав стягнути з відповідача на користь держави. У той же час суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача відшкодування судового збору за обома вимогами, тобто навіть і за тією, за якою позивач фактично кошти не сплачував. За таких умов рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатися обґрунтованим та підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У лютому 2020 року Деснянська РДА подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на умови пунктів 5.1, 5.2, 5.5 контракту, зазначає, що з огляду на неможливість продовження трудових відносин за контрактом на невизначений термін, а також відсутність за контрактом законодавчих підстав для його автоматичної пролонгації, враховуючи те, що за два місяці до закінчення строку дії контракту він не був за угодою сторін продовжений на новий строк, відповідачем прийнято розпорядження Деснянської РДА в м. Києві від 08 серпня 2019 року № 128-к, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади директора КП «Ватутінськінвестбуд» 08 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідно до пункту 2 частини першої частини статті 36 КЗпП України.

Судом першої інстанції не взято до уваги необізнаність роботодавця про тимчасову непрацездатність позивача, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивач згідно з підпунктом 2.4.20 контракту своєчасно повідомив (чи взагалі повідомив) відповідача про виданий на відповідний період листок тимчасової непрацездатності. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не зробив висновків щодо того, чи відбувалось звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності та чи повідомляв він роботодавця про цю обставину всупереч тому, що однією з підстав позовних вимог було саме звільнення в період тимчасової непрацездатності.

Також заявник зазначає, що за відсутності укладення між сторонами за два місяці до закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк відповідач на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини із позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Деснянська РДА, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц та від 25 квітня 2018 року у справі № 344/3868/16-ц, проігноровані судами попередніх інстанцій, наполягає, що висновки судів про те, що після 02 липня 2014 року продовжені фактичні трудові відносини є відповідно до приписів частини першої статті 391 КЗпП України підставою для визнання договору таким, що укладений на невизначений строк, є необґрунтованими, оскільки положення вказаної статті не застосовуються до правовідносин з керівниками підприємств, які виникли на підставі укладення з ними строкових контрактів. Окрім цього, строк дії контракту відповідно до Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (в редакції розпорядження Київського міського голови від 13 червня 2018 року за № 383) не може перевищувати 5 років.

При цьому виконуючий обов`язки голови Деснянської РДА видав розпорядження про звільнення позивача в межах наданих йому повноважень на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», на виконання підпункту 2.5.3 укладеного із позивачем контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Деснянської РДА в м. Києві, в якому, посилаючись на її необґрунтованість, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та є обґрунтованими.

Станом на дату розгляду справи інших відзивів на касаційну скаргу Деснянської РДА на адресу Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2020 року касаційна скарга та матеріали справи № 754/13007/19 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року поновлено Деснянській РДА в м. Києві строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 754/13007/19 із Деснянського районного суду міста Києва, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року матеріали справи № 754/13007/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 липня 2011 року між Деснянською РДА та позивачем ОСОБА_1 укладено контракт щодо виконання ним обов`язків керівника - директора КП «Ватутінськінвестбуд».

Відповідно до пункту 7.1 контракту строк його дії визначено з 01 липня 2011 року до 01 липня 2014 року.

Після 01 липня 2014 року позивач продовжив виконувати обов`язки директора КП «Ватутінськінвестбуд», при цьому нового контракту з позивачем укладено не було, трудові відносини фактично тривали і жодна зі сторін не вимагала їх припинення.

Відповідно до подання від 02 серпня 2019 року за підписом начальника Управління будівництва, архітектури та землекористування Деснянської РДА В. Кривошей запропоновано звільнити ОСОБА_1 із займаної посади директора КП «Ватутінськінвестбуд» у зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Розпорядженням Деснянської РДА від 08 серпня 2019 року № 128-к за підписом виконуючого обов`язки голови С. Снопкова звільнено ОСОБА_1 із займаної посади директора КП «Ватутінськінвестбуд» 08 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Згідно з копією листка непрацездатності станом на 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Відповідно до акта, складеного 08 серпня 2019 року головними спеціалістами відділу управління персоналом Дибкалюк К. С., Поповою Г. О. , Сидоренко М. М. , виконуючим обов`язки голови Деснянської РДА в м. Києві С. Снопковим в його робочому кабінеті № 331 о 15 год. 25 хв ознайомлено ОСОБА_1 , директора КП «Ватутінськінвестбуд», із розпорядженням Деснянської РДА в м. Києві від 08 серпня 2019 року № 128-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та вручено копію зазначеного розпорядження. ОСОБА_1 відмовився засвідчити ознайомлення із зазначеним розпорядженням власним підписом.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо суті спору

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на дату розгляду справи судами) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Статтею 391 КЗпП України передбачено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що після закінчення строку дії контракту, починаючи з 02 липня 2014 року, трудові відносини продовжували тривати і жодна із сторін не наполягала на їх припиненні до моменту видання розпорядження від 08 серпня 2019 року, відповідно, з урахуванням частини першої статті 391 КЗпП України, трудовий договір між позивачем та Деснянською РДА продовжений на невизначений строк.

Однак із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитися, виходячи з такого.

Відповідно до підпункту 5.2.1 контракту він припиняється після закінчення строку його дії. У свою чергу, контракт діє з 01 липня 2011 року до 01 липня 2014 року, про що вказано у пункті 7.1 контракту. За два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений на новий строк (пункт 5.5 контракту).

Контракт, у якому передбачено термін дії, який переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 391 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту по суті не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Закінчення строку дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу або розпорядження про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини. В такому випадку звільнення має бути проведено саме на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України - закінчення строку дії контракту.

Деснянська РДА як власник висловила своє волевиявлення не продовжувати контракт із ОСОБА_1 , у зв`язку з чим висновки судів про те, що дія контракту була продовжена на невизначений строк, на чому також наполягав позивач, не відповідають фактичним обставинам справи.

Отже, Деснянська РДА, видавши розпорядження від 08 серпня 2019 року № 128-к (за підписом виконуючого обов`язки голови С. Снопкова), висловила своє волевиявлення не продовжувати контракт із ОСОБА_1 . Крім того, позивачу було достеменно відомо про те, що останнім робочим днем згідно з умовами контракту є 01 липня 2014 року, про що свідчить його підпис у контракті.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації здійснюють функцію управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління. Голови місцевих державних адміністрацій укладають та розривають контракти з їх керівниками. Голови місцевих державних адміністрацій укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації, або уповноважують на це своїх заступників (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Відповідно до пункту 4 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого розпорядженням Київського міського голови від 15 липня 2013 року № 118 (у редакції, чинній на дату звільнення позивача, далі - Порядокукладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва), контракт може бути укладений на строк від 1 до 5 років, строк дії контракту, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами, не може перевищувати 5 років.

У пункті 36 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначено, що у разі розірвання контракту з ініціативи власника або органу управління майном керівник структурного підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (структурного підрозділу районної в місті Києві державної адміністрації), якому підпорядковане підприємство, установа, організація, на ім`я Київського міського голови (голови відповідної районної в місті Києві державної адміністрації) надає подання, погоджене із першим заступником голови Київської міської державної адміністрації або заступником голови Київської міської державної адміністрації (заступником голови відповідної районної в місті Києві державної адміністрації) відповідно до розподілу обов`язків, в якому обґрунтовуються підстави його розірвання.

Пунктом 39 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передбачено, що за три місяці до закінчення строку дії контракту керівник структурного підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (керівник структурного підрозділу районної в місті Києві державної адміністрації), якому підпорядковане підприємство, установа, організація, на підставі підготовлених матеріалів вносить на ім`я Київського міського голови (голови районної в місті Києві державної адміністрації) подання, погоджене із першим заступником голови Київської міської державної адміністрації або заступником голови Київської міської державної адміністрації (заступником голови відповідної районної в місті Києві державної адміністрації) відповідно до розподілу обов`язків з пропозиціями щодо звільнення керівника підприємства, установи, організації у зв`язку із закінченням строку дії контракту, продовження строку дії контракту шляхом укладення додаткової угоди, що є невід`ємною частиною контракту, або укладання контракту на новий строк.

На підставі передбаченого пунктом 37 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (у редакції, чинній на дату звільнення позивача), подання управління по роботі з персоналом апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідальний структурний підрозділ районної в місті Києві державної адміністрації) готує лист на ім`я керівника підприємства, установи чи організації, яким доводить до його відома позицію органу управління майном щодо припинення, продовження або укладання контракту на новий строк за підписом першого заступника голови Київської міської державної адміністрації або заступника голови Київської міської державної адміністрації відповідно до розподілу обов`язків (голови районної в місті Києві державної адміністрації) (пункт 40 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва).

На думку Верховного Суду, порушення пунктів 36, 39, 40 Порядку укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, які мали місце, на переконання позивача, при його звільненні, та з чим погодились суди, не є підставою для скасування оскаржуваного розпорядження та поновлення позивача на посаді, оскільки, як зазначено вище, контракт укладався не на невизначений строк, питання погодження подання відноситься до організаційного порядку взаємодії посадових осіб, що не відміняє рішення власника КП «Ватутінськінвестбуд» про припинення контракту із позивачем, в оскаржуваному розпорядженні зазначено прізвище, ім`я, по батькові працівника, його посада, дата та підстава припинення трудового договору відповідно до формулювання законодавства про працю з конкретним посиланням на статтю, пункт закону, що відповідає вимогам трудового законодавства щодо порядку оформлення припинення трудових правовідносин з працівником.

Оскаржуване розпорядження Деснянської РДА видано з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач як власник комунального підприємства мав право на визначення форми та умов договору з керівником цього підприємства, у тому числі шляхом укладення контракту як особливої форми трудового договору, в якому установлюються строк його дії, права та обов`язки сторін та організація праці працівника, а також умови розірвання договору. Голова Деснянської РДА (в особі виконуючого обов`язки голови Снопкова С. П.) відмовився від укладення контракту з ОСОБА_1 на новий строк, робота позивача на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд» на підставі контракту, строк дії якого закінчився, не є обов`язковою умовою та підставою для укладення нового контракту на новий строк, з огляду на дискреційні повноваження голови Деснянської РДА щодо укладення контрактів з керівниками комунальних підприємств, і відмова голови Деснянської РДА від укладення нового контракту з відповідним керівником є підставою для звільнення останнього на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Положення статті 391 КЗпП України не застосовуються до правовідносин з керівниками підприємств, які виникли на підставі укладених з ними строкових контрактів.

Розпорядження Деснянської РДА від 08 серпня 2019 року № 128-к за підписом виконуючого обов`язки голови С. Снопкова врегулювало ситуацію правової невизначеності, яка склалась після закінчення строку дії попереднього контракту із позивачем та продовження його робити на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд» поза межами строку дії контракту.

Отже, розпорядження є правомірним та обґрунтованим, підстави для його скасування судом відсутні.

Щодо звільнення ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності

Сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови; зокрема, це тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Разом із тим відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Трудовим законодавством встановлені юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення зазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника, та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Верховний Суд України у постанові від 02 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14 виходив із того, що із працівником було укладено строковий трудовий договір, звільнення працівника з роботи проведено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору у період його тимчасової непрацездатності, однак положення частини третьої статті 40 КЗпП України не підлягають застосуванню у такому випадку, оскільки вказана норма трудового законодавства встановлює таку заборону лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), а позивача звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18) та від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18) суд дійшов висновків, що за наявності підстав для звільнення (відсутності підстав для поновлення), але здійсненого у день перебування на лікарняному, суд може усунути таке порушення прав позивача шляхом зміни дати звільнення на перший день після закінчення періоду непрацездатності.

Верховний Суд враховує, що розпорядження про звільнення позивача видано 08 серпня 2019 року, тобто у період, коли позивач був тимчасово непрацездатний.

Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному, може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин першим днем після закінчення періоду тимчасової непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19).

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення періоду його непрацездатності.

З урахуванням пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким встановлено, що днем звільнення вважається останній день роботи, датою припинення трудових відносин ОСОБА_1 є 12 серпня 2019 року.

Враховуючи, що Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді, а інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог про скасування розпорядження Деснянської РДА та поновлення позивача на роботі на посаді директора КП «Ватутінськінвестбуд», в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки висновки судів про те, що контракт було продовжено на невизначений строк, є такими, що не відповідають дійсності, наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту доведена відповідачем під час розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується зібраними доказами, у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини у справі встановлено судами повно, аде допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 08 серпня 2019 року на 12 серпня 2019 року.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту першого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на дату подання позову - 768,40 грн).

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Отже, в суді першої інстанції позивач мав сплатити за подання позову 1 536,80 грн судового збору (768,40 грн * 2).

Позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про скасування розпорядження та поновлення на роботі. Водночас з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позовних вимог про скасування розпорядження та поновлення на роботі, судові витрати, понесені позивачем у суді першої інстанції, залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, витрати Деснянської РДА на сплату судового збору у розмірі 7 299,80 грн (1 921,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову + 2 305,20 грн за подання апеляційної скарги + 3 073,60 грн за подання касаційної скарги) підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з 08 серпня 2019 року на 12 серпня 2019 року.

В іншій частині позову відмовити.

Сплачений Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 299,80 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак

Судді:І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко