ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2010 рокуСправа № 2а-1038/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченко О.О.,
з участю прокурора Ревухи І.В.,
представника відповідача Гальчика С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом прокурора міста Нововолинська до відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу,
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Нововолинська звернувся в суд з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції у Волинській області (далі –ВДВС Нововолинського МУЮ) про визнання протиправними дій ВДВС Нововолинського МУЮ щодо повернення виконавчого документа без виконання та скасування постанови старшого державного виконавця ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчука В.А. від 23.02.2010 року ВП №15604461 про повернення виконавчого документа – рішення УПФ України в м. Нововолинську №90 від 08.05.2009 року за яким стягнуто з ОСОБА_1 в користь УПФ України в м. Нововолинську 170 грн. штрафу.
Вважає постанову про повернення виконавчого документа незаконною через порушення відповідачм пункту 5 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки даною нормою Закону не передбачено можливості повернення виконавчого документа у зв’язку з неможливістю з’ясування місця перебування боржника. В порушення статті 5 вищезгаданого Закону ВДВС не вжито заходів для встановлення місця перебування та проживання боржника. На підставі статті 21 Закону України «Про прокуратуру», статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» прокуратурою м. Нововолинська 27.02.2010 року було внесено протест на зазначену постанову з вимогою про її скасування, однак відділом ДВС Нововолинського МУЮ протест було відхилено. Дії ВДВС Нововолинського МУЮ щодо повернення виконавчого документа стягувачу вважає протиправними, а оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.
Прокурор Ревуха І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові. Підтвердила, що за заявою УПФ України в м. Нововолинську до прокуратури міста, даною прокуратурою було проведено перевірку невиконання рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь Управління Пенсійного фонду штрафу в розмірі 170 грн. Додала, що при проведенні перевірки було встановлено, що державним виконавцем ВДВС Нововолинського МУЮ було зроблено ряд запитів у різні банківські установи міста, органи БТІ, МРЕВ, садове товариство, відділ архітектури та відділ земельних ресурсів про наявність у боржника – ОСОБА_1 коштів на рахунках та майна, однак, не дочекавшись відповідей на них, передчасно державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю з’ясування місця перебування боржника. Вважає, що державний виконавець повинен був направити запити в адресне бюро про фактичне місце проживання боржника, членів його сім’ї, опитати їх з приводу фактичного місця перебування ОСОБА_1, отримати відповіді на надіслані запити, як того вимагає стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження», тобто зобов’язаний був вжити всіх необхідних заходів та своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, і якщо в результаті вжитих виконавцем заходів виявилось неможливим встановити місце проживання та перебування боржника, винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Оскільки виконавцем всі належні та необхідні заходи не були вжиті, тому прийняте ним рішення не відповідає вимогам діючого законодавства. З цього приводу, прокуратурою було внесено протест до ВДВС Нововолинського МУЮ з вимогою про скасування оскаржуваної постанови, однак відповідачем протест відхилений. Також додала, що державним виконавцем була винесена постанова про арешт коштів боржника, яка при винесенні постанови про повернення виконавчого провадження стягувачу, не скасована, що, на її думку, є порушенням Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що посилання відповідача в запереченнях на те, що проведення перевірки прокуратурою є втручанням в діяльність виконавчої служби – не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки прокурор, який проводив перевірку, будь-яких опитувань працівників виконавчої служби не проводив, а лише спільно з представником стягувача – УПФ України в м. Нововолинську оглянули матеріали виконавчого провадження, що не заборонено діючим законодавством. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача Гальчик С.М. в судовому засіданні позов не визнав, при цьому пояснив, що 09.05.2009 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення УПФ України в м. Нововолинську №90 від 08.09.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФ України в м. Нововолинську 170 грн. штрафу, та надано строк для добровільного виконання до 09.11.2009 року, однак боржником вищезгадане рішення в добровільному порядку виконане не було. У зв’язку з цим, державним виконавцем 16.12.2009 року було направлено письмові запити до Нововолинської ОДПІ, Нововолинського МРЕВ та банківських установ міста. Було встановлено, що за боржником зареєстровано транспортний засіб, на який було накладено арешт. Державним виконавцем була винесена постанова від 10.02.2010 року про арешт коштів боржника у ПАТ «Західінкомбанк», однак з цього банку отримано відповідь, що кошти на рахунку боржника відсутні. Додав, що боржник за своїм місцем реєстрації постійно був відсутній та неможливо встановити його місцезнаходження. У зв’язку з цим, державним виконавцем 23.02.2010 року на підставі пункту 5 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки неможливо встановити місце проживання боржника. Вважає, що прокуратура не мала законних підстав проводити перевірку ДВС щодо виконання виконавчих проваджень, а разом з цим і вносити документи прокурорського реагування. Додав, що проведення таких перевірок є втручанням в діяльність ДВС. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Таким чином, відповідний суб’єкт владних повноважень повинен діяти згідно із законом, оскільки його повноваження визначені у законі.
Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб Державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення – п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам.
З оглянутої в судовому засіданні постанови державного виконавця ВДВС ГУЮ Ковальчука В.А. від 02.11.2009 року вбачається, що відкрито виконавче провадження з виконання рішення №90 виданого 08.05.2009 року УПФ України в м. Нововолинську про стягнення з ОСОБА_1 в користь УПФ України в м. Нововолинську 170 грн. штрафу, яка, як вбачається із супровідного листа відповідача від 02.11.2009 року була направлена учасникам виконавчого провадження. Зі змісту цієї постанови вбачається, що боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду в десятиденний строк з моменту отримання постанови, яка не була виконана.
Судом встановлено, що в процесі виконання державний виконавець звертався із запитами від 16.12.2009 року до КП «Волинське ОБТІ», органів МРЕВ УДАІ УМВС України, садового товариства, відділу архітектури, відділу земельних ресурсів, УПФ України в м. Нововолинську, в Нововолинську ОДПІ та банківські установи міста, а саме, у відділення банків Західінкомбанк, Аваль, Кредобанк, Укрсоцбанк, Надрабанк, Правексбанк, Індексбанк, Кредитпромбанк, Сведбанк, Укрсиббанк, ОТПбанк, Дельтабанк про надання інформації за якою адресою зареєстрований, проживає боржник, чи зареєстроване за ним нерухоме майно, транспортні засоби, чи має він відкриті рахунки в банківських установах, чи отримує пенсію, чи зареєстрований як платник податків.
З дослідженої відповіді Нововолинської ОДПІ від 22.12.2009 року за вих. №12519/10/29-011 вбачається, що інформація про рахунки, відкриті у банківських установах Величком С.В. відсутня. Також зазначено, що органи податкової служби не можуть гарантувати достовірність наданих відомостей щодо банківських рахунків, оскільки вони сформовані на підставі повідомлень самих платників податків або повідомлень установ банків, що надходили до органів державної податкової служби.
Волинська філія ЗАТ «Кредитпромбанк» своїм листом від 16.12.2009 року за вих. №7233/03.1.1-б.б-03 повідомила ДВС про те, що рахунки на ім’я ОСОБА_1 у Волинській філії відсутні.
Також з відповіді РВК №7 ПАТ «Західінкомбанк» від 23.12.2009 року вих. №87/1377, яка надана на запит державного виконавця ВДВС Нововолинського МУЮ вбачається, що ОСОБА_1 має відкритий поточний рахунок в іноземній валюті. Разом з цим, після отримання винесеної ДВС постанови про арешт коштів боржника від 10.02.2010 року на рахунку у ПАТ «Західінкомбанк», банк у своєму листі від 17.02.2010 року за вих. №45 повідомив ДВС про те, що станом на 17.02.2010 року кошти на відкритому рахунку ОСОБА_1 у їх банківській установі відсутні.
Крім того, з повідомлення Нововолинського ВРЕР від 25.12.2009 року №1/528 вбачається, що у приватній власності ОСОБА_1 є автомобіль марки «Рено Трафік», державний номер НОМЕР_1 на який накладено арешт, заборона на відчуження.
Як вбачається з оглянутого судом виконавчого провадження інші відповіді на запити державного виконавця в матеріалах провадження відсутні.
З досліджених судом актів державного виконавця ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчука В.А. від 09.02.2010 року та від 17.02.2010 року вбачається, що боржник ОСОБА_1 за адресою м. Нововолинськ, 5-й мікрорайон, 17/18 не проживає тривалий час, місце його знаходження встановити не вдалось.
23 лютого 2010 року державним виконавцем ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчуком В.А. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Дана постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, встановити його місцезнаходження не являється можливим.
Судом встановлено, що на підставі заяви УПФ України в м. Нововолинську прокуратурою м. Нововолинська була проведена перевірка виконання виконавчого провадження з примусового виконання рішення УПФ України в м. Нововолинську №90 від 08.05.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь Пенсійного фонду. За результатами перевірки прокуратурою м. Нововолинська 27.02.2009 року відділу ДВС Нововолинського МУЮ було внесено протест на постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Зі змісту протесту вбачається, що ВДВС Нововолинського МУЮ в порушення статтей 5, 25, 40, 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме, в зв’язку з тим, що боржник тривалий час не з’являється за місцем проживання. Прокурор вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки законодавством не передбачено можливості повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тривалою відсутністю боржника, тому вимагав її скасувати, а про результати розгляду протесту повідомити прокуратуру м. Нововолинська.
З дослідженої судом відповіді ВДВС Нововолинського МУЮ від 03.03.2010 року за вих. №3271 вбачається, що ДВС вважає, оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню. Таким чином, в протесті прокурора відмовлено.
Пунктом 5 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника.
Відповідно до частини 1 статті 25 вищеназваного Закону Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування – це право громадянина України на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року №74/5 розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження», визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Підпункт 5.1.1. пункту 5 Інструкції про проведення виконавчих дій визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Як встановлено судом та вбачається з оглянутої копії виконавчого провадження №986/8024-7 під час виконавчого провадження державний виконавець Ковальчук В.А. не вжито всіх необхідних заходів та своєчасно і повно не вчинено виконавчі дії, а саме, не надіслано запиту в адресне бюро про фактичне місце проживання боржника, членів його сім’ї, не опитано їх з приводу фактичного місця перебування ОСОБА_1, не отримано усіх відповідей на надіслані ним запити, і таким чином передчасно винесено постанову про повернення виконавчого документа.
Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що державний виконавець ППВР ГУЮ Максимець Г.Г. не вжив заходів примусового виконання рішення, не здійснив необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, не вчинив необхідних виконавчих дій у спосіб і порядок, визначений Законом України «Про виконавче провадження», тому винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 23.02.2010 року та повернення рішення №90 від 08.05.2009 року, виданого УПФ України в м. Нововолинську про стягнення з ОСОБА_1 в користь УПФ України в м. Нововолинську 170 грн. штрафу стягувачу, не відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема, статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, державний виконавець оскаржуваною постановою від 23.02.2010 року припинив виконавчі дії в порушення статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не здійснив всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення УПФ України в м. Нововолинську №90 від 08.05.2009 року, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно не вчинив виконавчі дії.
Згідно із частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Натомість відповідач не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Відповідно до статті 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зважаючи на вищевикладене, державний виконавець ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчук В.А. діяв не у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією про вчинення виконавчих дій.
Таким чином, постанова державного виконавця ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчука В.А. про повернення виконавчого документа стягувачу винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції про вчинення виконавчих дій, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд приймає постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця ВДВС Нововолинського МУЮ Ковальчука В.А. від 23.02.2010 року ВП №15604461 про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Щодо строку звернення до суду прокурора з позовом суд вважає зазначити наступне.
Стаття 21 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.
З оглянутого вхідного штемпеля прокуратури на відповіді відділу ДВС Нововолинського МУЮ від 03.03.2010 року за вих. №3271 вбачається, що відповідь прокуратурою м. Нововолинська отримана 11.03.2010 року, а з позовом до Волинського окружного адміністративного суду прокурор звернувся 24.03.2010 року, що вбачається зі штемпеля на конверті про відправлення матеріалів позову, тобто в п’ятнадцятиденний термін з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту.
Посилання відповідача на те, що прокуратура не мала законних підстав проводити перевірку ДВС щодо виконання виконавчих проваджень, а разом з цим і вносити документи прокурорського реагування, оскільки це є втручанням в діяльність ДВС не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 року №1577 Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.
Стаття 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачає, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Отже, Державна виконавча служба є органом виконавчої влади.
З аналізу цих законодавчих актів, суд приходить до висновку, що стаття 121 Конституції України безпосередньо стосується здійснення органами прокуратури нагляду за законністю виконавчого провадження з огляду на віднесення державної виконавчої служби до органів виконавчої влади. Прокурорський нагляд у виконавчому провадженні полягає в організації і проведенні перевірок за додержанням чинного законодавства державними виконавцями, вжитті заходів прокурорського реагування, контролі за належним і своєчасним розглядом приписів прокурорів державною виконавчою службою, фактичному усуненні порушень закону.
Судом встановлено, що прокурор м. Нововолинська при проведенні перевірки виконання рішення УПФ України в м. Нововолинську №90 знайомився з матеріалами закінченого виконавчого провадження, з’ясовував своєчасність вчинення виконавчих дій та законність підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві.
Стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з цим, відповідно до статті 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право, зокрема, давати приписи про усунення очевидних порушень закону, звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Вищий адміністративний суд України в своїй постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» роз’яснив, що згідно з частинами першою та четвертою статті 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. У цьому випадку прокурор у адміністративній справі може бути позивачем і не повинен визначати орган чи особу, в інтересах якої він звертається до суду з позовною заявою.
Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 72, 158, 160, 162, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 19, 121, 55 Конституції України, статтей 1, 5, 24, 25, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», статтей 20, 21 Закону України «Про прокуратуру», суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції у Волинській області щодо повернення виконавчого документа про стягнення фінансової санкції з ОСОБА_1 стягувачу – Управлінню Пенсійного фонду України в місті Нововолинську.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 23 лютого 2010 року ВП №15604461, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції у Волинській області Ковальчуком Василем Анатолійовичем про повернення виконавчого документа стягувачу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається сторонами протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі – 10 квітня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич