ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Черкаси  

справа № 711/1550/18 провадження № 22-ц/821/500/20 категорія 310000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретар: Попова М.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Смоляр Андрій Олександрович;

відповідач:  ОСОБА_2

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника – адвоката Смоляра Андрія Олександровича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року (постановлене в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Позарецької С.М., повний текст рішення виготовлено 09 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного сумісного майна, визнання права власності на майно, виділ майна в натурі, стягнення грошової компенсації вартості частини майна.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суду із позовом до ОСОБА_2 поділ майна подружжя.

В остаточній заяві про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог від 06 липня 2018 року просила визнати торгівельний павільйон з прибудовою А-1, а, загальною площею 67,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 1 200 000 грн. та автомобіль марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., зареєстрований за ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 .

Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках по Ѕ частині, виділивши кожному з них майна на суму 775 500 грн., змінивши правовий режим майна із спільної сумісної на спільну часткову власність.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину торгівельного павільйону з прибудовою А-1, а, загальною площею 67,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 1 200 000 грн., зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 45519881 від 12 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748000971101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Встановити неподільність рухомого майна, а саме автомобіля марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., зареєстрований за ОСОБА_2 .

Виділити ОСОБА_2 в натурі автомобіль марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки вартості автомобіля у розмірі 175 000 грн. З дня отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за Ѕ частку автомобіля марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб. припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частку на вказаний автомобіль.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати по справі.

Позов мотивовано тим, що сторони перебували у шлюбі з 05 вересня 2009 року, який розірваний за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2018 року. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із позивачкою.

Вказує, що проживаючи разом, вони були матеріально забезпеченою родиною, кожен мав автомобіль і використовував його в інтересах сім`ї.

Сторони працювали над створенням та розвитком майна: магазину по роздрібній торгівлі продуктами в торгівельному павільоні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що знаходиться по АДРЕСА_1 та баром-рестораном « ІНФОРМАЦІЯ_4 », по АДРЕСА_2 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2015 року зареєстроване право власності на торгівельний павільйон з прибудовою А-1, а загальною площею 67,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки МВС України в Черкаській області за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб – автомобіль марки МАЗДА 6, 2012 року випуску.

Інше вказане майно оформлене право власності на матір відповідача ОСОБА_6 .

Позивач вважає, що зазначене рухоме та нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, однак відповідач грубо порушує права позивача, оскільки користується ним одноосібно та не в інтересах сім`ї.

Згоди, на добровільний поділ майна, сторони не дійшли. Тому, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано автомобіль марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., зареєстрований за ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виділено ОСОБА_2 автомобіль марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., зареєстрований за ОСОБА_2 , стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки вартості автомобіля у розмірі 175 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1 357 грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль марки МАZDA 6, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1 798 см.куб., вартістю 351 000 грн., зареєстрований за ОСОБА_2 придбаний сторонами під час перебування їх у шлюбі у 2012 році за спільні кошти та в інтересах сім`ї, тому є спільним майном подружжя.

Оскільки автомобіль є неподільною річчю, тому змінився правовий режим майна із спільної сумісної на спільну часткову власність, а оскільки сторони погодили виділення автомобіля відповідачу, тому суд стягнув з нього на користь позивача грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля. Крім того, суд зазначив, що виконання рішення по даній справі фактично припинить у ОСОБА_1 право на частку у праві спільної часткової власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спільним сумісним майном подружжя торговельного павільйону з прибудовою, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надала суду доказів, що вона працювала над створенням такого майна та вносила кошти на його розвиток. Досліджені по справі докази давали суду підстави вважати, що це майно набуте ОСОБА_2 до шлюбу із позивачем, незважаючи на те, що право власності у останнього виникло вже в період шлюбу з позивачкою.

Судовий збір було стягнуто пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 357 грн. 80 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Смоляр А.О. оскаржили вказане рішення суду в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі просили скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року в частині відмови визнання торговельного павільйону спільним сумісним майном подружжя та визнання на нього права власності. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину торгівельного павільйону з прибудовою А-1, а, загальною площею 67,5 кв.м., загальною вартістю 1 200 000 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 45519881 від 12 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748000971101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Змінити рішення в частині стягнення судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі понесені нею судові витрати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору, суд правильно зазначивши в судовому рішенні обставину, що право власності на павільйон набуто відповідачем в період шлюбу з позивачем, помилково не визнав його спільним сумісним майном подружжя.

ОСОБА_1 в доводах своєї апеляційної скарги зазначила, зо в рішенням сесії Черкаської міської ради № 5-510 від 30 жовтня 2003 року ОСОБА_2 було погоджено лише місце розташування торговельного павільйону по АДРЕСА_1 . Згідно акту приймання-передачі, земельна ділянка відповідачу була передана 12 квітня 2006 року, тому до цього часу ОСОБА_2 не мав змоги будувати торговельний павільйон.

Право власності на торговельний павільйон оформлене в 2015 році в період шлюбу сторін. З 2009 року по 2015 рік позивач працювала над створенням вказаного нерухомого майна та вносила кошти на його розвиток, цього факту не було спростовано відповідачем під час розгляду справи.

ОСОБА_2 зазначає ту обставину, що вищезазначений павільйон є спільним надбанням подружжя, зареєстрований на праві власності і доведений до такого стану, яким він є на сьогоднішній день, після збігу 6-ти років спільного проживання з відповідачем після реєстрації шлюбу, тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в задоволенні позову в частині визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 , останній вказав, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що торгівельний павільйон не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки збудований та прийнятий в експлуатацію ще за довго до реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем. Хоча право власності на торгівельний павільйон виникло у ОСОБА_2 вже після реєстрації шлюбу, висновком Черкаської санітарно-епідеологічної станції від 04 травня 2006 року № 146-03/3-1394 та дозволом на розміщення об`єкту торгівлі № 1131 від 13 травня 2009 року, виданий орендатору ОСОБА_6 підтверджено, що торгівельний павільйон вже був побудований та діяв на момент видачі вказаних документів.

Крім того, зазначив, що відповідно до постанови про визнання предметів речовими доказами від 11 вересня 2019 року, слідчий передав ОСОБА_2 раніше викрадений лист Управління планування та архітектури № 8765-2 від 26 березня 2017 року, в якому теж підтверджується дата закінчення будівництва торгівельного павільйону «Хвиля», а саме 2006 рік. Вказаний доказ суд першої інстанції не прийняв, хоча відповідач пояснював неможливість його приєднання у встановлений ст. 83 ЦПК України строк.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині спору про визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя та в частині розподілу судових витрат.

За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69 – 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно,  що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року N 6-843цс17.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 25 вересня 2001 року ОСОБА_2 (а.с. 86 Т. 1) є суб`єктом підприємницької діяльності – фізичної особи з 02 жовтня 2001 року. При цьому, видами діяльності відповідача, як фізичної особи-підприємця, з 24 червня 2006 року є здача майна в оренду.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 30 жовтня 2003 року № 5-100 (а.с. 72 Т.1) погоджено приватному підприємцю ОСОБА_2 місце розташування торгового павільйону на земельній ділянці, площею 70 кв.м. по АДРЕСА_1 за рахунок земель Черкаської міської ради.

 Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 12 квітня 2006 року (а.с. 73 Т.1) Черкаська міська рада передала, а підприємець ОСОБА_2 прийняв на підставі рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-340 в оренду земельну ділянку, площею 70 кв.м. до 24 жовтня 2016 року під розміщення торгового павільйону.

 Відповідно до договору оренди від 12 квітня 2006 року (а.с. 78 Т.1) приватному підприємцю ОСОБА_2 Черкаською міською радою передано в оренду земельну ділянку за вказаною адресою під розміщення торгового павільйону. Як вбачається з довідки, виданої КП «ЧООБТІ» № 329 від 01 червня 2018 року, в матеріалах інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна - по АДРЕСА_1 інвентаризація та реєстрація права власності на торгівельний павільйон не проводилась.

Сторони у справі не заперечили тієї обставини, що 05 вересня 2009 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2018 року. Дана обставина визнається сторонами, тому доказуванню не підлягає.

Згідно п. 2.2 рішення Черкаської міської ради від 30 жовтня 2003 року (а.с. 72 Т.1) вказано, що будівельні роботи можливо виконувати після отримання дозволу у відділі ДАБК.

В матеріалах справи міститься копія акта робочої комісії про прийняття в експлуатацію малої архітектурної форми по АДРЕСА_1 без дати (а.с. 74 Т.1). Саме цей акт став підставою для видачі свідоцтва про право власності та відповідну державну реєстрацію вказаного об`єкту нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 19 Т.1) вбачається, що державна реєстрація спірного об`єкта відбулася 12 жовтня 2015 року. Зареєстрований такий об`єкт був за фізичною особою ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 12 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Черкаського міського управляння юстиції.

В підтвердження своїх доводів про те, що торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 існував ще до шлюбу позивача із відповідачем, відповідач надав суду дозвіл Департаменту економічної політики та розвитку № 1031 від 13 травня 2009 року на розміщення об`єкту торгівлі, що виданий Кущенко Н.І. на підставі рішення міськвиконкому від 21 жовтня 2003 року № 1131. Крім того, відповідач вказав, що рішенням Черкаської міської ради від 30 жовтня 2003 року № 5-100 (а.с. 72 Т.1) погоджено приватному підприємцю ОСОБА_2 .. Місце розташування торгового павільйону на земельній ділянці площею 70 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта № б/н робочої комісії про прийняття в експлуатацію малої архітектурної форми (а.с. 74-76 Т.1), за яким комісія у присутності ПП ОСОБА_2 прийняла в експлуатацію, як виняток із зауваженнями стаціонарну малу архітектурну форму – торговий павільйон, площею 70 кв.м., що збудований по АДРЕСА_1 .

В доводах, що приведені у відзиві на апеляційну скаргу та підтверджених в судовому засіданні, ОСОБА_2 зазначив, що вищевстановлені обставини свідчать про те, що торгівельний павільйон не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки збудований та прийнятий в експлуатацію ще задовго до реєстрації шлюбу між сторонами у справі та до їх сумісного проживання.

Перевіривши такі доводи ОСОБА_2 , колегія суддів вважає їх обґрунтованими і такими, що спростовують доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Пунктом 23 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року передбачено, що вирішуючи спори між подружжями про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Згідно з п. 24 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належать одному з подружжя особисто.

Враховуючи норми статей 63, 65 СК України, у разі, якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилося після ліквідації підприємства.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно після здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року «Статус фізичної особи-підприємця: проблеми застосування законодавства» фізична особа-підприємець у цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як у приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається громадянином – фізичною особою. Таким чином, до підприємця застосовуються норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб`єкта, то застосовуються норми ЦК України. Цими роз`ясненнями визначено, що законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності, як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності ФОП – законодавство лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Таким чином, нерухоме майно має реєструватись за фізичною особою.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Майно, фізичної особи-підприємця яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Критеріями, за допомогою яких можна надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Встановивши фактичні обставини, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмову в задоволенні позову в частині визнання торгівельного павільйону прибудовою АДРЕСА_3 спільним сумісним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ частину вказаного нерухомого майна.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 працювала над створенням нерухомого майна – торговельного павільйону та вносила кошти на його розвиток.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що на момент, коли був зареєстрований шлюб між сторонами за адресою АДРЕСА_1 знаходився невеликий кіоск. На сьогоднішній день за вказаною адресою за відповідачем зареєстровано право власності на торговельний павільйон. Отже, з моменту укладення шлюбу позивач разом з відповідачем спільні кошти вкладали розвиток торгівельного бізнесу і будівництво павільйону і він є спільним надбанням подружжя, який зареєстрований на відповідача та доведений до такого стану, який є сьогодні після збігу шести років спільного проживання сторін у шлюбі.

Однак, такі доводи апеляційної скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами про те, торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 існував ще до шлюбу позивача та відповідача.

Так, згідно висновку санітарно-епідеміологічної станції від 04 травня 2006 року № 146-03/3-1394 вбачається, що такий висновок виданий саме на торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 (а.с. 80 Т.2) саме на ім`я ОСОБА_2 , який здійснював на той час торгівлю в павільйоні.

Крім того, дозвіл на розміщення об`єкту торгівлі № 1131 від 13 травня 2009 року (а.с. 81 Т.2) виданий орендатору  ОСОБА_6  з зазначенням місця здійснення торгівлі: «Павільйон «Хвиля» за адресою  АДРЕСА_1 .  При цьому сторони у справі не заперечили, що згідно  свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 25 вересня 2001 року (а.с. 86 Т. 1) одним із видів підприємницької діяльності ОСОБА_2 було здача в оренду майна. Тому, дозвіл на розміщення об`єкту торгівлі № 1131 від 13 травня 2009 року є належним доказом права ОСОБА_2 на здачу в оренду майна ОСОБА_6 для здійснення нею виду діяльності – торгівля саме в спірному торгівельному павільйоні.

Також, до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 було додано копію постанови про визнання предметів речовими доказами від 11 вересня 2019 року (а.с. 82-83 Т.2) в якому визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017251010002959 в тому числі лист Управління планування та архітектури від 26 березня 2017 року № 8765-2. Згідно вищевказаного листа (а.с. 84 Т.2) вбачається, що в 2006 році Робочою комісією виконкому Черкаської міської ради було прийнято в експлуатацію торговий павільйон, площею 70,0 кв.м. по АДРЕСА_1 у відповідності до ескізного проекту «Торгівельного павільйону для розміщення по АДРЕСА_1 ». Даний лист завірений печаткою Управління та підписаний начальником управління архітектури та планування Чернуха В.В.

У вищевказаному листі також зазначено, що на об`єкті торгівлі проводився тільки поточний ремонт. Фізичні розміри торговельного павільйону залишаються незмінні (у відповідності до прийнятих в експлуатацію).

Дані обставини підтверджують висновок районного суду про те, що спірне майно, а саме торговельний павільйон за адресою АДРЕСА_1 набуто відповідачем ОСОБА_2  до шлюбу із позивачем, незважаючи на те, що право власності у останнього на торговельний павільйон виникло вже в період шлюбу з  ОСОБА_1 та спростовують доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення шлюбу існував невеликий кіоск і позивач разом з відповідачем внесла значні кошти у його розвиток та будівництво павільйону.

Крім того, позивачем не спростовано встановлених судом першої інстанції обставини того, що павільйон використовується відповідачем у підприємницькій діяльності (здача майна в оренду) тривалий час, а відтак це підтверджує факт належності павільйона як особистої приватної власності відповідачу.

Отже, вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 268 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника – адвоката Смоляра Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного сумісного майна, визнання права власності на майно, виділ майна в натурі, стягнення грошової компенсації вартості частини майна залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного  судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. 

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2020 року.

Головуючий                                                В.Г. Бородійчук

Судді                                                                Л.І. Василенко

                                                               О.В. Карпенко