Єдиний унікальний номер 227/813/18

Номер провадження 22-ц/804/2623/20        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020  року                                                                                                                        м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Космачевської Т.В.,

суддів: Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року, постановленого судом у складі головуючого судді Мацишин Л.С. в місті Добропіллі Донецької області, в справі номер 227/813/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2018 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернулось ПАТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 04 січня 2012 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_1 зобов`язань, покладених на неї кредитним договором, станом на 30.09.2017 утворилась заборгованість у загальній сумі 53815,39 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5283,40 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 43493,16 грн, заборгованість по штрафам – 500,00 грн (фіксована частина), 2538,83 грн (процентна складова), яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором б/н від 04 січня 2012 року в розмірі  50776,56 грн, а саме: 5283,40 грн – заборгованості за кредитом; 45493,16 грн – заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Вирішено питання про судові витрати.

11 червня 2020 року ОСОБА_1 подала до Добропільського міськрайонного суду Донецької області заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року.

Із заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 3 липня 2018 року не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Зазначає, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні

зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Вважає неправомірною підвищення банком процентної ставки, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо  сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що до спірних правовідносин має бути застосовані наслідку спливу позовної давності, оскільки кредитний договір був укладений 4 січня 2012 року строком на 12 місяців, позов заявлений в березні 2018 року.

В відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Підписавши анкету-заяву від 04.01.2012 року, ОСОБА_1 погодилась на укладення договору з банком та з Умовами і Правилами надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк».

При укладенні договору сторонами були обговорені всі істотні умови щодо його виконання.

В відповідач деякий час належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що він знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю – доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 04 січня 2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідачка отримала кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 9).

Відповідно до Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», встановлена базова відсоткова ставка в розмірі 2,5% в місяць (а.с. 10).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/  (а.с. 11-34).

З розрахунку заборгованості за договором від 04 січня 2012 року вбачається, що станом на 30 вересня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором перед АТ КБ «Приватбанк» становить 53815,39 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5283,40 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 45493,16 грн,  заборгованість по штрафам – 500,00 грн (фіксована частина), 2538,83 грн (процентна складова) (а.с. 6-11).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині спору про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом в загальному розмірі 50776,56 грн.

Проте, такий висновок суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За   змістом   статті  634  цього  Кодексу   договором   приєднання   є   договір,   умови  якого

встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що в анкеті-заяві позичальника від 04 січня 2012 року, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 , процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена (а.с. 9).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір процентів і порядок їх нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 січня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання, пункт 1.1.7.12 Умов), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо  сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04 січня 2020 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (березень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 січня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій  зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для стягнення процентів за користування кредитом.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач при поданні позову не пред`явив.

В  Україні  визнається  і  діє  принцип верховенства права. Конституція України має найвищу

юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання  має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції враховує при ухваленні судового рішення.

Враховуючи наведене вище, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, щодо процентів за користування кредитом.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неправомірного підвищення процентної ставки, апеляційний суд приходить до наступного.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, тому доводи апеляційної скарги про неправомірне підвищення процентної ставки не бере до уваги. 

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу пропуску строку позовної давності, апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Судом встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідачка ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 04.01.2012 отримала кредитну картку  № НОМЕР_1 , термін дії картки – до жовтня 2015 року (а.с. 48).

ОСОБА_1 цього не спростувала.

Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 заявлені в березні 2018 року (а.с. 2).  

Відтак, апеляційний суд вважає, що позивач звернувся з позовом до суду в межах загального строку позовної давності.

Тому, доводи апеляції скарги з приводу не застосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності є необґрунтованими.

Інших доводів апеляційна скарга не містіть.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості  по  процентам  за  користування  кредитом підлягає скасуванню та   ухваленню   в   цій   частині   нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.    

Рішення суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості за тілом кредиту є законним і обґрунтованим з наведених вище підстав.

Крім того, згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції,  не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню в розмірі 5283,40 грн, тому розмір сплаченого банком судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає зміні, та стягненню з відповідача на користь позивача судового збору пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 173,03 грн (розмір заявлених вимог – 53815,39 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 5283,40 грн (9,82 %), сплачено судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Також,  відповідно до  пп.  в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови

суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 2494,50 грн, апеляційна скарга задоволена частково.

Тому з позивача АТ КБ «Приватбанк» на користь відповідача ОСОБА_1   підлягає стягненню сплачений відповідачкою судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2234,82 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року в частині спору про стягнення процентів за користування кредитом скасувати, в частині спору про стягнення судового збору – змінити.

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , про стягнення заборгованості по процентам за кредитним договором б/н від 04 січня 2012 року в розмірі 45493,16 грн – відмовити.

В іншій частині заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, судовий збір в розмірі 173,03 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2234,82 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді:

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2020 року.

Суддя: