Справа №628/2117/20

                                                                                  Провадження №2/628/856/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року Куп`янський міськрайонний суд Харківської області

у складі:    головуючого судді Барабанової В.В.

     за участю секретаря судового засідання Буткової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Куп`янську, Харківської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -

встановив:

             Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь 6000 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн., а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.

       В обґрунтування позову позивач вказує, що через те, що вона є інвалідом 2 групи загального захворювання, самостійно не змогла придбати для себе будівельні матеріали, а тому звернулась до ОСОБА_2 , який погодився придбати для неї будівельні матеріали для утеплення її квартири в будинку.

       На виконання прохання позивача, відповідач взяв у неї гроші в сумі 6000 грн. та не повернув. Вказані кошти були отримані відповідачем 25.10.2019 року і до цього часу не повернуті. Про отримання грошей відповідачем в сумі 6000 грн. свідчить розписка, надана відповідачем.

       Позивач зазначає, що неодноразово зверталась до відповідача щодо повернення коштів, на що останній давав обіцянки повернути гроші, призначав терміни повернення.

       Дії відповідача були такими, що протягом року вони змушують відчувати безсилля і відчай, тим самим завдаючи здоров`ю непоправну шкоду. На протязі цього періоду, ОСОБА_1 , страждала морально, а тому вважає, що необхідно врахувати при розгляді справи глибину душевних її страждань та справедливим буде стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн..

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, позивач вважає, що має право на звернення до суду з даним позовом для захисту її прав.

       Ухвалою суду від 01.09.2020 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, які просить суд задовольнити. У разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, поважності неявки не убачається, у зв`язку з чим зі згоди позивача та на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

       Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Згідно ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

       Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 25.10.2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 6000 грн. на придбання будівельних матеріалів для утеплення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про що відповідач власноруч написав розписку від 25.10.2019 року.

       На виконання умов розписки щодо придбання будівельних матеріалів позивач здійснила оплату в розмірі 6000 грн., однак відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав.

       Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

       Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Позивач, як на обґрунтування своїх вимог зазначає, що до взаємовідносин, що склались між сторонами внаслідок передання позивачем відповідачу грошових коштів за розпискою від 25.10.2019 року, застосуванню підлягає стаття 1212 ЦК України.

       Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

       Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

       Так, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

       Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

       Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

       Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

       За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

       Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

       Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

       В постанові від 31 січня 2020 року, по цивільній справі № 161/17945/18 , Велика Палата Верховного Суду дійшла до наступного правового висновку - при цьому у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно

       Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 6000 грн. є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

       Що стосується відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн., то суд виходить з наступного.

       Матеріальною правовою підставою компенсації моральної шкоди є норми цивільного права, зокрема ст.ст. 23,  1167 ЦК України.

       Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

       Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

       У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди від 31.03.1995 р. № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

       Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

              Згідно з вимогами чинного процесуального законодавства обставини, зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди, мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання їй моральної шкоди.

              Таким чином, оцінивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано будь-яких доказів та не доведено факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, спричинених відповідачем, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною позивачу моральною шкодою і неправомірними діями відповідача, зазначеними в позові, зокрема відсутні підтвердження щодо визначеного розміру шкоди, а тому не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди.

       Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).

       Так, позивач звільнений від сплати судового збору, який підлягав стягненню при подачі позовної заяви за дві пред`явлених вимоги на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

       Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому з урахуванням задоволених судом вимог з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 646,76 грн..

Керуючись ст.ст. 2, 23, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1212 ЦК України, суд –

УХВАЛИВ:

       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу – задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , грошову суму у розмірі 6000 грн..

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з  ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 646,76 грн..

         Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Куп`янський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

        Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

       Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

  Суддя: В.В. Барабанова

М.П.