ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2010 р. Справа № 2-а-1235/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Люльчак Людмили Петрівни
відповідача : Туранського Миколи Анатолійовича
третя особа : не з"явилась
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницької міської ради
до: головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Туранського М.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3,
про: визнання постанови протиправною та її скасування
ВСТАНОВИВ :
До Староміського районного суду м. Вінниці звернулася Вінницька міська рада (далі – позивач) з позовом до головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Туранського Миколи Анатолійовича (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 23.02.2010 року відкрито провадження у справі (а.с.10), а відповідною ухвалою від 15.03.2010 року справу передано за предметною підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду (а.с.19).
25.03.2010 року Вінницький окружний адміністративний суд своєю ухвалою прийняв справу до свого провадження (а.с.23).
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанову від 14.12.2009 року про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-а-129/08, виданого Староміським районним судом м. Вінниці, позивач одержав 21.12.2009 р., зазначивши при цьому, що строк для добровільного виконання рішення суду надано до 21.12.2009 р., що було неможливо практично. Виконавчим комітетом Вінницької міської ради направлено на адресу державного виконавця лист з повідомленням про те, що вимога про виконання рішення була отримана з запізненням і що на черговий виконком міської ради буде підготовлено відповідний проект рішення міської ради. Проте, державний виконавець вказані обставини до уваги не взяв та, на думку позивача, 19.01.2010 року неправомірно виніс постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 340 грн., у зв’язку з чим вона підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.
Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, які в судовому засіданні підтримав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У відповідності до наданих заперечень вважає, що виконавчі дії, проведені державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу, відповідають вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, а, відтак, оскаржувана постанова є законною та скасуванню не підлягає.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилась, повноважного представника не направила, хоча про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялась завчасно та належним чином за адресою, вказаною у позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи. З’ясувавши думку представника позивача та відповідача, суд дійшов висновку за можливе розглянути справу за даної явки сторін відповідно до положень ст. 128 КАС України.
Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
14.12.2009 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-а-129/08, виданим Староміським районним судом м. Вінниці 08.12.2009р. (а.с.4). Згідно зазначеного виконавчого листа Вінницьку міську раду зобов’язано розглянути заяви ОСОБА_3 від 26.05.2008 р., від 07.07.2008 р. та додані до них документи, та прийняти за наслідками їх розгляду відповідне рішення. Постанова про відкриття виконавчого провадження супровідним листом від 14.12.2009 р. направлялася на адресу боржника – Вінницької міської ради та стягувача – ОСОБА_3 (а.с.7).
Згідно з вищевказаною постановою боржнику – Вінницькій міській раді - запропоновано в добровільному порядку виконати рішення суду в строк до 21.12.2009 р., що, однак, не було зроблено. Натомість боржник листом від 04.01.2010 р. повідомив державного виконавця про те, що з огляду на віднесення до компетенції міської ради прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду заяв ОСОБА_3, управлінням земельних ресурсів міської ради буде підготовлено проект рішення та винесено його на черговий виконком міської ради, а про наслідки розгляду заяв державного виконавця буде повідомлено додатково (а.с.6).
Статтею 5 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.
Статтею 76 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 вказаного Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання.
Відповідно до ст. 87 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника – юридичну особу – від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
19.01.2010 року на виконання вимог вищезазначених положень Закону головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Туранським М.А. прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 340 грн. за невиконання останнім без поважних причин рішення суду щодо зобов’язання вчинення певних дій, які можуть бути виконанні лише боржником (а.с.3). Постанова про накладення штрафу супровідним листом від 19.01.2010 р. №31/03-22/5 направлялась на адресу боржника – Вінницької міської ради (а.с.5).
Як вбачається з вищевикладеного, державним виконавцем при проведенні виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 08.12.2009 р. по справі №2-а-129/08 дотримано вимог Закону України “Про виконавче провадження” та вжито всіх можливих заходів з примусового виконання рішення суду.
В даному випадку, суд вважає, що державний виконавець Туранський М.А. діяв за обставинами, що склалися, з урахуванням причин та умов, які унеможливили виконання судового рішення у визначений законом спосіб, та в межах повноважень, встановлених Законом України “Про виконавче провадження”.
Суд також враховує, що вжиття заходів з примусового виконання судових рішень є прерогативою органів державної виконавчої служби з усією послідовністю дій та правил, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”.
Суд критично оцінює посилання представника позивача на вимоги ст.ст. 46, 52 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, як на обґрунтування своєї правової позиції, оскільки воно не узгоджується з положеннями Закону України “Про виконавче провадження” відносно строків добровільного виконання рішення суду.
Крім цього, боржник відповідно до ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій або несвоєчасного одержання документів виконавчого провадження, внаслідок чого був позбавлений можливості використати надані йому Законом права, може звернутися із заявою про відкладення провадження виконавчих дій. Лист від 04.01.2010 р., направлений боржником державному виконавцю, не містить прохання про відкладення провадження виконавчих дій, а також отриманий державним виконавцем 20.01.2010 р. за вх.№73/0322, тобто після винесення постанови від 19.01.2010 р. про накладення штрафу.
Також боржник за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, має право звернутися як до суду, так і до державного виконавця, із заявою про відстрочку або про встановлення чи зміну як способу, так і порядку виконання рішення, що також не було зроблено.
Отже, зазначена бездіяльність позивача свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк.
Заслухавши та перевіривши доводи сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що в даному випадку органом державної виконавчої служби не допущено порушень чинного законодавства при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову Вінницької міської ради до головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Туранського Миколи Анатолійовича щодо визнання протиправною та скасування постанови від 19 січня 2010 року про накладення штрафу в сумі 340 (триста) грн. відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 19.04.10
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович