ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2010 р.           Справа № 2-а-792/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: представника позивача - Бондарчука В.В., представника третьої особи ВАТ "Ощадбанк" - Озинківській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк»(далі –АТ «УкрСиббанк») до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (далі –Ленінський ВДВС), третя особа Лісовський Валерій Станіславович, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Ощадбанк № 8672", Відкрите акціонерне товариство "Селянський Комерційний Банк "Дністер" про визнання рішення протиправним та звільнення майна з-під арешту

в с т а н о в и в :

У лютому 2010 року АТ “УкрСиббанк” звернулось в суд з позовом до Ленінського ВДВС про визнання рішення протиправним та звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.05.2006 року між АТ «УкрСиббанк»та Лісовським В.С. укладено кредитний договір № 11002144000, строком дії до 03.05.2013 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Лісовським В.С. та позивачем  укладено договір іпотеки № 8590 від 15.05.2006 року, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. 30 років Перемоги, буд. 6, № 73. На дану квартиру 05.05.2006 року накладено заборону в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С.П. та 10.05.2006 року в Державному реєстрі іпотек було проведено реєстрацію обтяження предмету іпотеки –вказаної квартири.

24.11.2009 року позивачем отримано повідомлення про те, що державним виконавцем Ленінського ВДВС накладено заборону на майно Лісовського В.С., а саме на квартиру, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. 30 років Перемоги, буд. 6, кв.73, яка знаходиться в іпотеці у позивача, з метою забезпечення вчинення виконавчих дій.

Відповідачем порушено права позивача, у зв’язку з чим позивач змушений звернутись до суду з позовом про захист своїх прав –про звільнення майна з-під арешту.

В судовому засіданні, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, представник позивач просив задовольнити позов, визнати протиправними рішення Ленінського ВДВС про накладення арешту на іпотечне майно та звільнити арештоване нерухоме майно з-під арешту.

Представник третьої особи ВАТ «Ощадбанк №8672»в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та пояснила, що Лісовський В.С. також отримав кредит в їхньому банку, проте в зв’язку з несвоєчасним та неповним погашенням належних платежів, рішенням суду на користь ВАТ «Ощадбанк №8672»присуджено залишок неповернутого кредиту. В зв’язку з невиконанням рішення суду в добровільному порядку, для можливості задоволення вимог стягувача, постановою державного виконавця Ленінського ВДВС було накладено арешт на майно боржника Лісовського В.С. Посилаючись на те, що вартість заставного майна, квартири, перевищує суму боргу Лісовського В.С. перед АТ “УкрСиббанк”, а також те, що позивач має пріоритетне право на задоволення своїх вимог представник ВАТ «Ощадбанк №8672»просила в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судове засідання  не з'явився, з невідомих суду причин, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. про що свідчить розписка про отримання повістки.

Відповідно до частини 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Враховуючи вищевикладене, суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду судової справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів. Отже, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача відповідно до положень статті 128 КАС України.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.05.2006 року між позивачем та Лісовським В.С. укладено кредитний договір № 11002144000 строком дії до 03.05.2013 року, за яким Лісовському В.С. надано кредит в сумі 45000 гривень. У забезпечення виконання зобов’язань позичальника за даним договором банком прийнято заставу, згідно договору іпотеки № 8590 від 05.05.2006 року. За договором іпотеки №8590 Лісовським В.С. передано в іпотеку квартиру № 73, що знаходиться в житловому будинку, який розташований в місті Вінниці по вул. 30 років Перемоги, під номером 6, на забезпечення в повному обсязі виконання кредитного договору № 11002144000 від 05.05.2006 року.

Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 05.05.2006 року, виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С.П., 05.05.2006 року до реєстру внесено реєстраційний запис про обтяження –заборону на нерухоме майно, на підставі іпотечного договору, 2148 від 05.05.2006 року, на квартиру № 73, що знаходиться в житловому будинку, який розташований в місті Вінниці по вул. 30 років Перемоги, під номером 6 та належить на праві власності Лісовському В.С.

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек № 7448721 від 10.05.2006 року, до Державного реєстру іпотек внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: підставою обтяження є іпотечний договір, 2148, 05.05.2006, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С.П., об’єктом обтяження є  квартира № 73, що знаходиться в житловому будинку, який розташований в місті Вінниці по вул. 30 років Перемоги, під номером 6. Боржником за основним зобов’язанням є Лісовський В.С., іпотекодержателем –АКІБ «УкрСиббанк»; розмір зобов’язання –45000 гривень, строком виконання до 03.05.2013 року; додаткові дані кредитний договір № 1102144000 від 05.05.2006 року.

Під час примусового виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення з Лісовського В.С. на користь ВАТ «СКБ «Дністер»та ВАТ «Ощадбанк № 8672»суми боргу, постановами державного виконавця Ленінського ВДВС серії АН № 203869 від 24.01.2009 року та серії АН 203871 від 02.09.2009 року, відповідно, накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження квартири № 73 в будинку № 6 по вулиці 30 років Перемоги у м. Вінниці, що належить Лісовському В.С.

24.11.2009 року Ленінський ВДВС листом № 13705/08-21/8 повідомив позивача про те, що відкриті зазначені виконавчі провадження та накладено заборону на квартиру Лісовського В.С.

Позивачем подано до Ленінського ВДВС заяву № 132/33-91/36 від 22.01.2010 року про виключення з-під арешту квартири, в зв’язку з тим, що вона знаходиться в іпотеці у АТ «УкрСиббанк». Проте відповідач листом № 1104/08-22/8 від 09.02.2010 року заяву про звільнення з-під арешту квартири залишено без задоволення та роз’яснено право на звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов частково суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник, при цьому боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Позивач не є стороною зазначених виконавчих проваджень, тому правомірно звернувся з позовом до адміністративного суду.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника визначено у статті 50 вказаного Закону, зокрема, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, відповідно до статті 59 вказаного Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту.

Згідно статті 12 Закону України «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Тому виходячи з вищенаведеного виключний пріоритет права на задоволення забезпечених іпотекою вимог належить позивачу, оскільки дотримані всі норми чинного законодавства відносно державної реєстрації іпотеки, а вимоги інших кредиторів стосовно предмету іпотеки є безпідставними.

Відповідно до п. 5.3.9. Інструкції про проведення виконавчих державний виконавець при виявлені нерухомого майна не перевірив Інформацію щодо заборони відчуження нерухомого майна, яку можна отримати в Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, держателем якого є Міністерство юстиції України. Тобто при вчиненні спірних дій та прийняті рішення не врахував всі обставини, які мають значення. В подальшому це призвело до порушення прав та інтересів позивача, як іпотекодержателя.

Згідно статті 3 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель (позивач) має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

У відповідності до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження»для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника  заставодержателю.

З вищенаведеного вбачається, що існує чіткий перелік підстав коли на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не являться іпотекодержателем.

Так судом було встановлено, що боргові вимоги ВАТ «Ощадбанк № 8672»та ВАТ «СКБ «Дністер»до Лісовського В.С. по яким вчиняються виконавчі дії виникли відповідно до виконавчих листів Лелніського районного суду м. Вінниці від 10.06.2009 року, 14.08.2008 року, відповідно, тобто після укладення Договорів іпотеки.

Разом з тим слід зазначити, оскільки договір іпотеки діє до моменту терміну дії кредитного договору, тобто до 03.05.2013 року, а тому встановити, шляхом прогнозування, вартість квартири не можливо.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»позивач стосовно відповідача є обтяжувачем з вищим пріоритетом, а тому має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, згідно статті 52 Закону України «Про виконавче провадження»у відповідача відсутні підстави для накладення арешту та опису квартири на користь інших кредиторів, що не являються іпотекодержателями.

Таким чином суд вважає, що відповідачем порушено законний інтерес позивача на недопущення втручання у його діяльність державних органів та його посадових осіб, діями які суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам статті 19 Конституції України, оскільки дії державного виконавця не відповідають принципам виконавчого провадження.

Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв в супереч вимог статті 19 Конституції України, та частини 3 статті 2 КАС України. Зокрема спірні рішення прийняті всупереч повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому вказані рішення як протиправні підлягають скасуванню.

Відмовляючи в іншій частині позову суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 162 КАС України, визначені види постанов, що може прийняти суд у разі задоволення адміністративного позову. Так судом встановлено, що право позивача було порушено відповідачем шляхом накладення арешту на майно, що перебуває у іпотеці, внаслідок винесення Ленінським ВДВС постанов про накладення арешту. Оскільки судом дані постанови скасовуються, і як наслідок порушене право позивача відновлене, а тому суд вважає, що інша вимога позивача щодо звільнення майна з-під арешту не підлягає задоволенню, тому, що вона не є належним способом захисту порушено права особи в публічно-правових відносинах.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених  вимог.

Керуючись статтями 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови Ленінського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області серії АН № 203869 від 24.01.2009 року, серії АН 203871 від 02.09.2009 року про арешт та оголошення заборони на відчуження квартири № 73 по вулиці 30 років Перемоги, 6 у м. Вінниці, що належить Лісовському Валерію Станіславовичу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства “УкрСиббанк” 1,70 грн. понесених судових витрат.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови буде оформлено: 21.04.2010 року.

Суддя:          Дончик Віталій Володимирович