ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/819/595/20

Єдиний унікальний номер справи: 766/1674/17

У Х В А Л А

про закриття апеляційного провадження

27 жовтня 2020 року                                                                м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого                                                          Орловської Н.В.

суддів:                                                              Кутурланової О.В.

                                                       Майданіка В.В.

секретар                 Литвиненко В.О.                        

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року у складі судді Прохоренко В.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики,

В С Т А Н О В И В:

31 січня2017р. ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 06.02.2013р., згідно якого відповідач отримав позику у розмірі 135663 грн., які зобов`язався повернути до 05.10.2016 р., про що складено розписку від 25.02.2013 р. Умовами договору сторони погодили порядок повернення позики щомісячними платежем не пізніше 5-го числа поточного місяця, починаючи із березня 2013р. до 05.10.2016 р. частинами: від березня 2013р. по березень 2014р. по 1500 грн. щомісяця що за весь період становить 18 000 грн.; від березня 2014 по березень 2015р. – по 3000грн. щомісяця, що за весь період становить 36000грн. Від березня 2015 по березень 2016р. – по 4083,15 грн. що за весь період складає 48 997,80 грн., та із березня 2016 по жовтень 2016р. – по 4083,15 грн. загальна сума за цей період 32 665,20 грн.

       Додатковою угодою від 06.02.2013р. сторони погодили, що сума отриманої позики 81 663 грн. за курсом 1дол. до 7,993 грн. складає 10 216,81 дол. США, тому поверненню підлягає така сума у встановлений договором строк.

       Згідно п.3 додаткової угоди від 25.02.2013р. сума боргу вважається повернутою з моменту зарахування суми позики на рахунок позичальника. Просить стягнути із відповідача заборгованість в сумі 7362,65 дол. США, яка у еквіваленті на день подання позову (19.01.2017р.) становить 190 430,66 грн., а також судові витрати.

       02.06.2017р. ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики, який прийнятий судом до спільного розгляду із первинним позовом.

       Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами договору безпроцентної позики від 06.02.2013р. ОСОБА_3 отримав у позику 135 663 грн., зі строком повернення згідно п.5 додаткової угоди до договору або моментом вимоги позикодавця про повернення позики. Сторони погодили умови про звільнення позичальника від сплати процентів. Просив визнати недійсною додаткову угоду №2 від 25.03.2013р. до договору позики, оскільки пунктом 1 додаткової угоди №2 встановлена умова, що передбачає можливість повернення позикодавцеві суми, яка більше від суми позики, що суперечить зобов`язанню позичальника згідно п.6 договору позики та ст. 536,1048 ЦК України. Крім того додаткова угода № 2 підписана лише позикодавцем, тоді як умови її із позичальником не погоджувались.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 із ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 25.02.2013р. у розмірі 7364,64 доларів США, яка станом на 19.01.2017р. еквівалентна 202 453,89 грн. та судові витрати 1904.31 грн. судового збору і витрати, пов`язані із явкою до суду – 1485,05 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається та те, що про наявність оскаржуваного рішення суду довідалась лише 23.01.2020 р., до участі у справі залучена не була, тоді як рішення суду стосується її прав та обов`язків, оскільки сума позики за змістом ч.3 ст.62 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Проте, договір позики між ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_3 укладений без її на те згоди. За сумою позики 202 453,89грн. такий договір виходить за межі дрібного побутового у розумінні ч.2 ст.65 СУ України.

Боргова розписка від 25.02.2013р. не містить умови отримання коштів у борг із зобов`язанням їх повернути та зазначенням дати отримання і повернення суми позики, не містить визначення еквіваленту у іноземній валюті. Суд не взяв до уваги, що за розпискою сума позики визначена у національній валюті 135 663 грн.

Крім того, зміст правочину суперечить вимогам ч.2 ст. 1048 ЦК України, оскільки договором визначена позика, як безпроцентна. Однак, сума позики 135 663 грн. становить 7980 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тоді як згідно ч.2 ст. 1048 цього Кодексу, безпроцентною позика визнається, якщо її розмір не може перевищувати 50-кратний розмір, який станом на час укладання договору позики становив 17 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує доводи скаржника, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23.08.2017р. без змін. Зазначає, що для укладання договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя.

ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_2 , у відзиві на апеляційну скаргу також заперечує доводи скаржника та зазначає, що апеляційна скарга подана з порушенням строку на апеляційне оскарження, а наведені скаржником аргументи є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність судового рішення в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, судом встановлені такі обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участь у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору безпроцентної позики від 06.02.2013 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 135663,00 грн., а останній зобов`язався повернути вказану суму, про що було складено боргову розписку від 25.02.2013 року. (т. 1 а.с. 6-7, 11)

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 25.02.2013 року до договору безпроцентної позики від 06.02.2013 року сторони домовилися про те, що повернення безпроцентної позики в сумі 135663,00 грн. буде здійснюватися частинами, а саме: березень 2013 року - березень 2014 року по 1500,00 грн. щомісяця, сума складає 18000,00 грн.; березень 2014 року - березень 2015 року - по 3000,00 грн. щомісяця, сума складає 36000,00 грн.; березень 2015 року - березень 2016 року - по 4083,15 грн. щомісяця, сума складає 48997,80 грн.; березень 2016 року - жовтень 2016 року - по 4083,15 грн. щомісяця, сума складає 32665,20 грн. (т. 1, а.с. 8-9)

Згідно п. 2 додаткової угоди № 1 повернення вказаних сум здійснюється не пізніше 5 дня поточного місяця, починаючи з березня 2013 року по 05.10.2016 року.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 25.02.2013 року до договору безпроцентної позики від 06.02.2013 року сторони домовилися про повернення суми позики в розмірі 81663,00 грн. за період з березня 2015 року по жовтень 2016 року відносно до курсу долару США на день здійснення часткових щомісячних повернень. (т.1, а. с. 10)

Дослідивши вказані документи суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами укладено письмовий договір позики, який в силу його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошових сум позичальнику, невиконання відповідачем грошових зобов`язань у встановлені строки свідчить про порушення ним права позивача, яке підлягає судовому захисту, а тому суд задовольнив вимоги ОСОБА_2 , стягнувши з ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 7364,64 доларів США, що станом на 19.01.2017 року еквівалентно 202 453,89 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору позики суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності правочину.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року не було оскаржено жодною із сторін та набуло законної сили 05 вересня 2017 року, виконавчий лист по виконанню вказаного судового рішення видано Херсонським міським судом Херсонської області 25.09.2017 року, на підставі якого постановою Суворовського РВ ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області відкрито виконавче провадження.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, оскаржила його в апеляційному порядку, обґрунтовуючи своє право на звернення до суду апеляційної інстанції тим, що оскаржуваним судовим рішенням порушено її права та інтереси, оскільки судом не враховано, що отримані ОСОБА_3 за договором позики кошти є спільним майном подружжя, а тому укладання такого договору без згоди іншого з подружжя суперечить вимогам частин другої та третьої статті 65 Сімейного кодексу України, тоді як її до участі у справі залучено не було.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій саме кількості, того самого роду та такої саме якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Разом з тим, для укладання договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 09 червня 2020 року в справі № 522/20907/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 133/3928/14-ц, від 18 листопада 2019 року в справі № 569/7631/15-ц.

Крім того, ОСОБА_1 наявність права на оскарження рішення суду про ухвалення якого вона довідалась наприкінці 2019р., пов`язує також із тим, що отримана її чоловіком, ОСОБА_3 , позика належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та потребує її згоди як дружини на укладання договору позики.

Однак, за визначенням ч.3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є гроші чи інше майне, отримане одним із подружжя за договором, у випадку, якщо такий договір укладений ним в інтересах сім`ї.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги та пояснення ОСОБА_1 і її представника в апеляційному суді не містять посилань щодо укладання договору позики і отримання на його підставі коштів в інтересах сім`ї, що не створює у іншого подружжя обов`язку повернути суму боргу на виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року.

Таким чином, характер спірних правовідносин сторін договору позики та ухвалене у справі рішення суду щодо вирішення спору між ними не створює жодних наслідків чи порушень майнових прав або інтересу ОСОБА_1 , оскільки таке судове рішення передбачає його виконання за рахунок належного саме боржникові майна.

Оскільки необхідність надання письмової згоди другого з подружжя при укладанні договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя), яким апелянт обґрунтовувала своє право на апеляційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року, не знайшло свого підтвердження, тому доводи апелянта щодо вирішення оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки є безпідставними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстави вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи те, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року у даній справі не вирішує питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, тому апеляційне провадження за її апеляційною скаргою підлягає закриттю.

Керуючись ст. 362 ЦПК України суд

У Х В А Л И В :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договір позики, закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги  безпосередньо до суду касаційної інстанції. 

Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2020 року.

Головуючий                                ______________                        Н.В.Орловська

Судді:                                        ______________                        О.В.Кутурланова

                                       ______________                        В.В.Майданік