Справа № 22ц-2662/10 Головуючий у суді 1 інстанції: Мазниця А.А.
Категорія 37 Доповідач: Перцова В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі :
Головуючого судді: Глущенко Н.Г.
Суддів : Перцової В.А., Петешенкової М.Ю.
При секретарі: Журавель Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 і, уточнивши його, просила визнати недійсними свідоцтва про право власності за заповітом від 28 грудня 2005 року, видані на ім'я відповідачів, припинити право власності кожного із відповідачів на Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на ј частину вказаного домоволодіння.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що власником спірного домоволодіння був ОСОБА_5, який помер у 1995 році. Після його смерті спадкоємцями були його дружина – ОСОБА_6, сини – відповідачі по справі та вона – онука, так як її батько - син ОСОБА_5, помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто, до смерті спадкодавця. Вона, позивачка прийняла спадщину, проживаючи у спадковому будинку, але, коли нотаріус вже після смерті ОСОБА_6 видавав свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідачам, її право на частину домоволодіння в порядку спадщини після смерті діда враховано не було.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2010 року позов задоволено частково, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 грудня 2002 року видані кожному із відповідачів на Ѕ частину спірного домоволодіння визнані недійсними; визнано за позивачкою право власності на ј частину цього домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання щодо судових витрат.
ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою і просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, ухвалив рішення без достатніх доказів обґрунтованості позовних вимог, не врахував вимоги норм матеріального права, не застосував норми щодо строку позовної давності.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 21 січня 1991 року (а. с. 11. 13-14).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер (а. с. 38). Після його смерті із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався і спадкова справа не відкривалась (а. с. 50).
9 грудня 2002 року померла його дружина – ОСОБА_6 (а. с. 71), яка залишила заповіт на все належне їй майно на ім'я своїх синів ОСОБА_4 і ОСОБА_3, кожен з яких 28 грудня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину спірного домоволодіння (а. с. 58, 59). При видачі вказаних свідоцтв про право на спадщину нотаріус виходив з того, що після смерті ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину була ОСОБА_6, яка проживала в спадковому домоволодінні.
Однак, на момент смерті ОСОБА_5 в зазначеному будинку проживала і позивачка, ОСОБА_2 – дочка його сина ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10), тобто, до смерті батька. Позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 55), на момент смерті діда, була неповнолітньою, про отримання відповідачами свідоцтв про право на спадщину на все домоволодіння їй відомо не було.
Те, що на момент смерті ОСОБА_5 вона проживала в спірному домоволодінні підтверджується поясненнями самої позивачки, допитаної в якості свідка, показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачка фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 і, керуючись ст. ст. 529, 548, 549 ЦК України (в ред. 1963 року), визнав за нею право на ј частину спірного домоволодіння, а, також, зробив правильний висновок про безпідставну видачу відповідачам свідоцтв про право на спадщину на все домоволодіння після смерті ОСОБА_6, без урахування права позивачки на спадщину після смерті ОСОБА_5
Доводи в апеляційній скарзі про недоведеність позивачкою проживання в спірному домоволодінні і прийняття нею спадщини та невідповідність рішення суду вимогам норм матеріального права, є безпідставними, оскільки зазначені обставини підтверджуються як вищевказаними доказами, так і домовою книгою, оглянутою в судовому засіданні, в якій зазначено, що на момент смерті ОСОБА_5 в спадковому будинку була зареєстрована мати позивачки ОСОБА_10, з якою і проживала неповнолітня позивачка та актами територіального комітету, в яких зазначено, що в цьому будинку позивачка не проживає з грудня 1998 року (а. с. 53, 100). При ухваленні рішення суд правильно керувався ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року), який діяв на момент відкриття спадщини.
Необґрунтованим є і посилання в скарзі на неповне з'ясування судом обставин справи, так як суд розглянув справу у відповідності до вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України щодо змагальності сторін, на підставі наданих ними доказів.
Не можуть бути прийняті до уваги і доводи в апеляційній скарзі про порушення судом норм щодо строку позовної давності, оскільки, в судовому засіданні було встановлено факт прийняття позивачкою спадщини і її право на частину спадщини після смерті діда, ніхто із спадкоємців після його смерті свідоцтво про право на спадщину не отримував, про те, що відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 на все домоволодіння позивачка дізналась лише під час розгляду даної справи, тобто, даних про порушення прав позивачки до цього часу не було.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що районний суд без достатніх підстав визнав свідоцтва про право на спадщину, видані відповідачам, недійсними в повному обсязі, порушивши цим їх права. Оскільки, за позивачкою визнано право власності на ј частину спірного домоволодіння, відповідачі мають право на ѕ частини цього домоволодіння в рівних частках, відповідно до заповіту, тобто, кожен з них має право на 3/8 його частини. Так як, свідоцтва про право на спадщину кожному з них було видано на Ѕ частину домоволодіння, то недійсними вони є лише в 1/8 частині (1/2 – 3/8).
Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_4, змінити рішення суду в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнавши їх недійсним в 1/8 частині і, відповідно - в частині розміру стягнутих судових витрат, стягнувши з кожного з відповідачів на користь позивачки по 123 грн., а в решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2010 року змінити в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та розміру стягнутих судових витрат.
Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 грудня 2005 року реєстровий № 2054 видане ОСОБА_3 на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 частково недійсним, а саме, визнати його недійсним в 1/8 частині.
Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 грудня 2005 року реєстровий № 2055 видане ОСОБА_4 на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 частково недійсним, а саме, визнати його недійсним в 1/8 частині.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати в розмірі по 123 грн. з кожного.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Судді: