Справа № 339/125/20

Провадження № 22-ц/4808/1168/20

Головуючий у 1 інстанції Головенко  О. С.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача                Василишин Л.В.,

суддів:                        Максюти І.О., Горейко М.Д.

секретаря                        Капущак С.В.

за участю                        апелянта ОСОБА_1 ,

адвоката Савчука Р.Р.

представників відповідача Шиян Л.І., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Савчуком Романом Романовичем, на рішення Болехівського міського суду у складі судді Головенко О.С., ухвалене у м.Болехів, від 20 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Болехівська центральна міської лікарня» Болехівської міської ради Івано-Франківській області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що наказом Болехівської центральної міської лікарні №16-к від 29 квітня 1999 року вона на не визначений строк була переведена на посаду сестри медичної стоматологічного кабінету консультативно-діагностичного відділення КНП «Болехівська ЦМЛ».

Відповідно до наказу Болехівської ЦМЛ від 03 лютого 2020 року №23-к «Про скорочення чисельності працівників» 05 лютого 2020 року їй вручено повідомлення про звільнення з посади згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, в якому також було вказано: «Пропонуємо Вам переведення на вакантну посаду сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ».

Наказом №72-к від 03 квітня 2020 року її звільнено з роботи з 06 квітня 2020 року, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці № 8.

Позивачка вважає своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки при скороченні чисельності чи штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці вона мала переважне право на залишення на роботі, оскільки регулярно підвищувала свій освітньо-кваліфікаційний рівень, проходила відповідні курси підвищення кваліфікації, їй присвоєна вища кваліфікаційна категорія сестри медичної та безперервний стаж роботи становив більше 25 років.

За період роботи проявила високу продуктивність праці, відпрацювала максимально можливу кількість робочого часу, а кількість днів непрацездатності чи перебування у відпустках є мінімальним.

Заходи дисциплінарного реагування до неї не застосовувалися, натомість неодноразово вона заохочувалася за сумлінне ставлення до виконання своїх обов`язків.

Враховуючи, що в її сім`ї, окрім неї, немає інших осіб з самостійним заробітком, а тому має перевагу на залишення на роботі у випадку питання щодо звільнення, однак відповідач цим знехтував.

У врученому повідомленні 05 лютого 2020 року відповідач вказав, що пропонує їй переведення на вакантну посаду сестри медичної приймального відділення і запропонована посада відповідає її освітньому та кваліфікаційному рівні.

Для з`ясування достовірності вказаної пропозиції вона зустрілася з директором вказаного підприємства та підтвердила бажання на переведення на таку вакантну посаду, однак її звільнено з роботи.

В період часу з 05 лютого 2020 року до 06 квітня 2020 року їй жодного разу не пропонувалося зайняття вільних на той час посад, від яких вона б не відмовилася. Водночас на вакантні посади переведено осіб, які не мають переважного права перед нею на залишення на роботі.

З наведених підстав ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Болехівської центральної міської лікарні» №72-к від 03 квітня 2020 року про звільнення її з роботи за п.1 ст.40 КзпП України, поновити її на попередньо займаній посаді та стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 07 квітня 2020 року до дати ухвалення рішення по справі.

Рішенням Болехівського міського суду від 20 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянтки не погоджується з висновком суду про те, що відповідач при звільненні позивачки дотримався всіх вимог трудового законодавства.

ОСОБА_3 зазначив, що статтею 49-2 КЗпП України встановлено обов`язок роботодавця попередити працівника про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та одночасно запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

05.02.2020 року відповідач вручив позивачці повідомлення про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, в якому зазначив, що пропонує ОСОБА_1 переведення на вакантну посаду сестри медичної Приймального відділення КНП “Болехівська ЦМЛ”.

Позивачка неодноразово висловлювала свою згоду директору КНП “Болехівська ЦМЛ” на переведення на одну з вакантних посад сестри медичної приймального відділення і від такого переведення не відмовлялась. Керівник КНП “Болехівська ЦМЛ” у судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 зверталась до нього з приводу переведення на вакантні посади, отже керівнику лікарні було відомо про намір позивачки залишитись на роботі шляхом переведення.

Посилаючись на п.19 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами трудових спорів”, представник апелянта вказав, що при вирішенні даного спору, суд повинен був з`ясувати, які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.

У судовому засіданні суду першої інстанції представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що будь-яких письмових доказів, в яких би був зафіксований факт відмови ОСОБА_1 від запропонованої посади, відсутні. Однак, вказані факти суд першої інстанції не взяв до уваги.

ОСОБА_3 вказує, що позивачка була обмежена у своєму праві щодо подання письмової заяви на переведення на вакантну посаду. Згідно повідомлення 05.02.2020 року її повідомлено про звільнення з 04.04.2020 року. Оскільки вказана дата припадає на вихідний день, а також враховуючи те, що у випадку її звільнення в цей день не було б дотримано встановленого законом двохмісячного терміну, позивачка мала обгрунтовані сподівання, що її буде переведено на вакантну посаду в перший день після цієї дати, тобто 06.04.2020 року.

Однак, відповідач обмежив права позивачки, оскільки прийняв оскаржуваний наказ про звільнення 03.04.2020 року, в п`ятницю в кінці робочого дня.

З наведених підстав представник апелянта вважає, що позивачка звільнена з порушенням встановленої законом процедури, а відтак просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задоволити.

Директор КНП “Болехівська ЦМЛ” подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що у відповідності з приписами ст.49-2 КЗпП України позивачку 05.02.2020 року було письмово повідомлено про майбутнє вивільнення з 04.04.2020 року, з яким вона ознайомилася 05.02.2020 року. Одночасно позиваці запропоновано переведення на вакантну посаду сестри медичної приймального відділення. Інших вакантних посад, які б відповідали кваліфікації ОСОБА_6 в період її звільнення в лікарні не було.

Однак, впродовж усього часу (з 03.02.2020 по 06.04.2020) апелянтка не надала письмової згоди на переведення на вакантну посаду сестри медичної приймального відділення, хоча була обізнана з вказаними вакансіями.

Директор КНП “Болехівська ЦМЛ” вказав, що він дійсно мав розмову з позивачкою з приводу її звільнення і роз`яснив їй, що у випадку, якщо вона має бажання далі працювати, то необхідно подати заяву про переведення. Однак, позивачка таку заяву не подала, в той час як інші працівники таким правом скористалися.

Посилаючись на вказані обставини Директор КНП “Болехівська ЦМЛ” просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. А рішення суду першої інстанції – без змін.

У засіданні апеляційного суду апелянт та її представник вимоги скарги підтримали в повному обсязі, просили її задоволити.

Представники відповідача скаргу не визнали, просили її відхилити.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає наведеним нормам закону виходячи з такого.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка з 01.08.1994 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, що стверджується наказом №30-адм по Болехівській міській лікарні (а.с.6).

Наказом Болехівської ЦМЛ №1-к від 01 листопада 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної з стоматології консультативно-діагностичного відділення КНП «Болехівська ЦМЛ» стоматологічного кабінету з 01 листопада 2019 року (а.с.7).

З метою реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій, оптимізації штату працівників та приведення до нової структури у межах кошторисних призначень, відповідно до чинного законодавства наказом директора КНП «Болехівська ЦМЛ» скорочено чисельність та штат працівників медичного підприємства та затверджено новий штатний розпис, який погоджений із засновником підприємства - Болехівською міською радою.

Відповідно до наказу директора КНП БЦМЛ «Про скорочення чисельності та штату працівників» від 03 лютого 2020 року № 23-к у лікарні скорочено штатну чисельність на 79,0 штатних одиниць, скорочено всі посади стоматологічних кабінетів: лікарів- стоматологів, лікарів-стоматологів-терапевтів, сестри медичної зі стоматології та молодшої медичної сестри. Тобто, скорочено, зокрема, і посаду сестри медичної зі стоматології, на якій працювала ОСОБА_1 .

Цим же наказом створено комісію по скороченню працівників, а інспектора з кадрів ОСОБА_7 зобов"язано повідомити працівників про наступне вивільнення у встановленому законом порядку (а.с.8-11).

На виконання вказаного наказу 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 попереджено про майбутнє звільнення з посади з 04 квітня 2020 року та запропоновано переведення на вакантну посаду сестри медичної приймального відділення КНП « Болехівська ЦМЛ», що підтверджується її підписом із зазначенням дати (05.02.2020 року) про ознайомлення (а.с.12).

Відповідно до штатного розпису КНП «Болехівська ЦМЛ» станом на 03 лютого 2020 року в лікарні в період з 03 лютого 2020 року до 06 квітня 2020 року були три вакантні посади сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ» (а.с.52).

Згідно листа № 24/01-05 від 10 лютого 2020 року Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я повідомила про те, що у зв`язку із тим, що від членів профспілки не надійшло жодної заяви про вступ у первинну профспілкову організацію КНП «Болехівська ЦМЛ», обласний комітет на підставі п. 2. ст. 72 Статуту професійної спілки працівників охорони здоров`я України приймає рішення про припинення діяльності первинної профспілкової організації Болехівської ЦМЛ, як організаційної структури галузевої профспілки (а.с.50-51).

Відмовляючи у задовленні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач дотримався процедури звільнення позивача з роботи, оскільки ним було вжито заходи, передбачені статтею 49-2 КЗПП України, щодо працевлаштування позивача, а саме запропоновано позивачу усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії та спеціальності позивача), які існували на підприємстві протягом усього періоду, як з часу її попередження про звільнення, так і на день звільнення, зокрема посаду сестри медичної приймального відділення. При цьому позивачка не заперечила того факту, що вона була обізнана про наявність посади, проте своєї згоди на переведення на запропоновану їй посаду не надала та не вчинила необхідних дій для свого переведення на посаду.

Такий висновок правильний, оскільки згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

За змістом частин першої, другої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з усталеною судовою практикою розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (п.19 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року N 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”).

Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина перша статті 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (частина третя статті 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

При вирішенні спору суд першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів достовірно встановив факт наявності підстави для скорочення чисельності та штату працівників в КНП «Болехівська центральна міської лікарня», як-то зміни в організації виробництва та праці. Зазначену обставину апелянт не заперечує.

Матеріалами справи підтверджено, що про майбутнє скорочення ОСОБА_1 було під особистий підпис попереджено 05 лютого 2020 року, тобто визначений законом термін роботодавцем дотримано.

Одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ», що підтверджується її підписом із зазначенням дати ознайомлення (05.02.2020 року), (а.с.12).

Як зазначає у своїх поясненнях апелянт, вона погоджується, що дана посада відповідала її рівню кваліфікації.

Оскільки згідно листа № 24/01-05 від 10.02.2020 року Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я первинна профспілкова організація КНП «Болехівська ЦМЛ» припинила діяльність, роботодавець з об`єктивних причин не погоджував з профспілковим органом питання звільнення позивачки.

Будучи поінформаваною про наявність вакантної посади сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ» з часу попередження про наступне вивільнення, ОСОБА_1 не подала заяви (згоди) на її переведення на вакантну посаду, що в свою чергу вказує на відмову від запропонованої посади.

Доводи апелянта щодо відсутності письмових доказів її відмови від посади, наявності обіцянки головного лікаря взяти її на посаду, на увагу не заслуговують, оскільки висновків суду не спростовують.

Зокрема, неподання заяви про переведення на запропоновану вакантну посаду слід розцінювати ніяк не інакше, як відмову від неї.

Незнання чи нерозуміння позивачкою своїх прав, в даному випадку, не може розцінюватися як підстава визнати звільнення незаконним. Посилання апелянта на існування обіцянок, проведення розмов з головним лікарем із усним погодженням на посаду, навіть за їх достовірності та визнання такого факту відповідачем, належними доказами обставин, які доводить апелянт бути не можуть.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки 04.04.2020 року припало на вихідний день, то ОСОБА_1 планувала подати заяву у понеділок 06.04.2020 року, суд оцінює критично.

Як встановлено судом, відповідно до Штатного розпису КНП «Болехівська ЦМЛ» станом на 03 лютого 2020 року в лікарні в період з 03 лютого 2020 року до 06 квітня 2020 року були три вакантні посади сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ» (а.с.52).

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2020 року заяву про переведення на посаду сестри медичної приймального відділення КНП «Болехівська ЦМЛ» подала ОСОБА_8 , 26.02.2020 року – ОСОБА_9 , 03.04.2020 року – ОСОБА_10 (а.с.46-49).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Савчуком Романом Романовичем, на рішення Болехівського міського суду від 20 серпня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач:                                                                Василишин Л.В.

Судді:                                                                                Максюта І.О.        

                                                                                Горейко М.Д.