Єдиний унікальний номер 219/6709/19

Номер провадження 22-ц/804/2654/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Космачевської Т.В.,

суддів: Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Дубовика Р.Є. в місті Бахмуті Донецької області, в справі номер 219/6709/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2019 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернулось АТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2800,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_1 зобов`язань, покладених на неї кредитним договором, станом на 27 травня 2019 року утворилась заборгованість у загальній сумі 124337,94 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3203,54 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 29.10.2013 до 31.10.2018 - 121134,40 грн, яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29.10.2013 року в сумі 3203,54 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним заочним рішенням частково не погодився відповідач АТ КБ «Приватбанк», подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року в частині спору про стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду є незаконним, винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Суд мав оцінити надані позивачем докази та правові висновки, зазначені в постановах ВСУ у сукупності та задовольнити позовні вимоги.

Місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з

відповідача відсотків за користування кредитом, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

Зазначив, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Оскаржуваним рішенням місцевий суд призводить до нехтування принципами платності кредитного договору і наносить шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.

Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.

Позивач АТ КБ «Приватбанк» отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження (а.с. 99).

На адресу реєстрації відповідачки ОСОБА_1 направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження з копією апеляційної скарги. Проте конверт з пакетом документів повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Отже, відповідачка ОСОБА_1 повідомлена про відкриття апеляційного провадження.

Відзив від відповідача в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за кредитним договором, апеляційний суд переглядає рішення суду саме в цій частині.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 29 жовтня 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 7).

Відповідно до витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», встановлена базова відсоткова ставка в розмірі 3% в місяць (а.с. 8).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-32).

З розрахунку заборгованості за договором від 29 жовтня 2013 року вбачається, що станом на 27.05.2019 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором перед АТ КБ «Приватбанк» становить 124337,94 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3203,54 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 29.10.2013 до 31.10.2018 - 121134,40 грн (а.с. 5-6).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 3203,54 грн та недоведеності вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Такий висновок суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що в анкеті-заяві позичальника від 29 жовтня 2013 року, яка підписана відповідачем, процентна ставка не зазначена (а.с. 7).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, зокрема, стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір процентів і порядок їх нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 жовтня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання, пункт 1.1.7.12 Умов), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення процентів за користування кредитом.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач при поданні позову не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 9 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції враховує при ухваленні судового рішення.

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, щодо процентів за користування кредитом, комісії та штрафам.

За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції на не впливають на правильність ухваленого рішення та не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді:

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2020 року.

Суддя: