ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2330/18

Провадження №2/477/201/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого у справі судді - Глубоченка С.М.,

за участі секретаря судових засідань - Оселедченко Д.В.,

прокурора - Петрової Т.Л.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про примусове припинення права власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області подав до суду позовну заяву до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій просить примусово припинити права власності вказаних осіб на земельні ділянки з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 48233381700:13:000:0093, 482338170:13:000:0095, а також скасувати свідоцтва про право власності відповідачів щодо вище вказаних земельних ділянок, та зобов`язати їх повернути дане майно у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі їх у власність.

Позов обґрунтований тим, що відповідачі, як власники земельних ділянок з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093 та 4823381700:13:000:0095, які були надані їм для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району, площею 2 гектари кожна, обов`язків землевласників не виконують та використовують земельні ділянки не за цільовим призначенням. Зокрема, на місці їх розташування виритий піщаний кар`єр глибиною до 10 м, з якого відкритим способом ведеться видобуток піску. Відповідно, на земельній ділянці, зайнятій кар`єром знято та перенесено родючий шар ґрунту. Факт нецільового використання спірних земельних ділянок встановлений прокураторую та підтверджений протоколом огляду місця події від 07 грудня 2017 року та інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року. Використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням спричинило шкоду в розмірі 32138,93 грн. Оскільки відповідачі використовують надані їм у власність спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, їх право власності може бути припинено за рішенням суду на підставі статті 378 ЦК України та пункту «а» частини першої статті 143 ЗК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2018 року вказана судова справа розподілена головуючій судді ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області Семенової Л.М. від 26 вересня 2018 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, по якій розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 26 вересня 2018 року задоволена. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки та заборони відповідачам вчиняти із спірними земельними ділянками дії, спрямовані на нецільове використання та зміни цільового використання.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 листопада 2018 року задоволено заяву про відвід головуючій у справі судді Семеновій Л.М., справу передано до канцелярії суду для визначення іншого складу суду відповідно до вимог статті 33 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 листопада 2018 року вказана судова справа розподілена головуючому судді Глубоченку С.М.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області Глубоченка С.М. від 20 листопада 2018 року судова справа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року ухвала Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року змінена, заборонено відчуження земельних ділянок площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0090, площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0093, площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095, які розташовані в межах Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, в тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів щодо передачі прав на ці ділянки, зміни розмірів та цільового призначення землі, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо цих земельних ділянок (у тому числі у разі їх поділу чи об`єднанню з іншими ділянками), а також заборонено відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані із нецільовим використанням цих земельних ділянок.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2019 року постановлено про огляд земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що належать відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 та розташовані в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Огляд спірних земельних ділянок за їх місцезнаходженням здійснений судом 31 січня 2020 року із залученням свідка ОСОБА_5 та спеціаліста з питань охорони та контролю за використанням земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Кушнєр Н.О., про що складений протокол проведеної процесуальної дії.

У судовому засіданні прокурор Петрова Т.Л. підтримала позовні вимоги, з підстав, що зазначені у позовній заяві та відповідях на відзиви. Крім обставин, що викладені в позові та відзивах на позов, прокурор акцентувала увагу на тому, що власність, згідно Конституції України зобов`язує. Звернула увагу суду на суспільний резонанс указаної справи, зазначаючи, що вирішення справи по суті з відмовою у задоволенні позову дасть іншим «поштовх» для порушень.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке у порядку частини п`ятої статті 56 ЦПК України набуло статусу позивача, ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, просив у їх задоволенні відмовити з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином.

24 жовтня 2018 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позовні вимоги прокурора є безпідставними, оскільки відсутні належні докази нецільового використання належних їм земельних ділянок на яких ФОП ОСОБА_5 з використанням екскаватора здійснюється будівництво ставу-накопичувача.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Балабан Н.І. у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

05 листопада 2018 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_3 вказувала, що належна їй земельна ділянка була «самовільно захоплена» іншими відповідачами, які її використовують. Вона дійсно була обізнана з обмеженнями у використанні спірної земельної ділянки, коли одержала право власності на неї. Уважає себе потерпілою особою, оскільки з земельною ділянкою не здійснювала жодних протиправних дій.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до частини шостої статті 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Складання повного рішення судом відкладено до 26 жовтня 2020 року.

Заслухавши вступні слова та пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд установив наступне.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 вересня 2018 року №138536257 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:13:000:0090 для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (т.2 а.с.18-21).

ОСОБА_1 змінив прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про зміну імені від 11 вересня 2018 року №00020957596 (т.2 а.с.96-97).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 вересня 2018 року №138536570 ОСОБА_9 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:13:000:0093 для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (т.2 а.с.18-21).

ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_9 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про зміну імені від 17 серпня 2018 року №00020806673 (т.2 а.с.99-100).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 вересня 2018 року №138536716 відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095 для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (т.2 а.с.25-27).

17 вересня 2018 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 Рябий Є.І. повідомив Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про звернення до суду в інтересах держави про припинення права власності на спірні земельні ділянки та скасування свідоцтв про право власності на них та повернення земель у власність держави (т.2 а.с.141-147).

Щодо використання спірних земельних ділянок суд установив наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі транспорту, промисловості, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до Розділу І Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 458, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення, та формування звітності із земельних ресурсів, класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Згідно проектів землеустрою щодо відведення відповідачам спірних земельних ділянок у власність, указані земельні ділянки за цільовим призначенням віднесені до категорії А.01.03 - землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок (стаття 33 ЗК України).

Згідно частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в пункті 49 постанови від 04 лютого 2020 року в справі №915/47/17 вказав, що поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Як зазначає прокурор, факт порушення вимог земельного законодавства відповідачами, зокрема нецільове використання спірних земельних ділянок встановлено Миколаївською місцевою прокуратурою №2 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150230001149 від 02 листопада 2017 року, розпочатого за частиною 1 статті 240 та статтею 254 КК України.

З указаною позицією погодитися у повній мірі не можна з огляду на таке.

Згідно статті 6 Конституції України органи влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Аналогічні за своїм змістом повноваження прокуратури містяться в статті 2 Закону України «Про прокуратуру».

Комплексно аналізуючи функції прокуратури та повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій слід дійти висновку, що прокуратура (прокурор) не є суб`єктом, яким встановлюється факт порушення вимог земельного законодавства.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля, є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України №963-IV).

Статтею 2 Закону України №963-IV встановлено, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель (стаття 3 Закону України №963-IV).

Об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України (стаття 4 Закону України №963-IV).

Згідно статті 5 Закону України №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до статті 10 Закону України №963-IV, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:

безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення; проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про охорону земель» №962-IV від 19 червня 2003 року (далі - Закон України №962-IV), до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у галузі охорони земель, належать, у тому числі здійснення державного контролю щодо використання та охорони земель за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов`язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою; дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків; розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням у дію об`єктів, які негативно впливають або можуть негативно вплинути на стан земель; здійсненням заходів, передбачених робочими проектами землеустрою, стосовно захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур`янами; 2) вирішення інших питань у галузі охорони родючості ґрунтів відповідно до закону.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення (стаття 19 Закону України №962-IV).

Отже, повноваженнями щодо проведення перевірок з питань дотримання законодавства про охорону земель, надання обов`язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення на території Миколаївської області наділений інспектор Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07 серпня 2018 року до указаного реєстру внесено відомості 02 листопада 2017 року про те, що невідомі особи в межах Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області із застосуванням спеціальної техніки ведуть видобуток піску, при цьому безгосподарсько використовують землю з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 1 статті 240 та статтею 254 КК України.

За частиною 1 статті 240 КК України кримінально караним діянням визнається порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров`я людей чи довкілля, а за статтею 254 (частини 1-4) КК України - безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; умисне ухилення від обов`язкової рекультивації земель, порушених внаслідок дослідно-промислової розробки родовищ бурштину чи видобування бурштину на підставі спеціального дозволу на користування надрами, що заподіяло істотну шкоду, у тому числі вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб або якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Як пояснив відповідач ОСОБА_1 йому не відомо про долю указаного кримінального провадження, ніяких процесуальних дій з ним не проводилося, останній раз по зазначеному провадженню його дружина ОСОБА_2 приймала участь у огляді місця події 07 грудня 2017 року.

Як зазначила в судовому засіданні прокурор, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150230001149 від 02 листопада 2017 року перебуває в провадженні Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області та їй особисто наразі невідомо на якій стадії та які процесуальні рішення прийняті по ньому. Вказала, що вказане кримінальне провадження не впливає на розгляд цієї справи.

Доказів про завершення досудового розслідування чи його закриття, наявність остаточних судових рішень по вказаному вище кримінальному провадженню матеріали справи не містять.

Суд констатує, що наявність кримінального провадження за частиною 1 статті 240 та статтею 254 КК України ні прямо, ні опосередковано не впливає на реалізацію суб`єкта владних повноважень, що реалізує державний контроль за використанням та охороною земель, зокрема здійснення ним визначених законом повноважень щодо встановлення факту нецільового використання земельних ділянок з подальшими діями, які пов`язані з припиненням виявлених таких порушень.

Як на доказ, що підтверджує нецільове використання спірних земельних ділянок прокурор посилається на протокол огляду місця події від 07 грудня 2017 року (т.2 а.с.103-116).

Відповідно до частини першої статті 237 КПК України під час досудового розслідування з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Огляд місця події, що відбувся 07 грудня 2017 року проведений у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150230001149 від 02 листопада 2017 року.

Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що об`єктом огляду є земельна ділянка загальною площею понад 4,00 га, розташована в межах Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на якій розташовані насип ґрунту від 0,5 до 2,0 метрів, яма розміром 10 на 25 метрів та глибиною понад 2-3 метри, у якій на дні та зі сторони заїзду міститься побутове сміття, з лівої сторони у ґрунті знаходиться кар`єр 50 на 150 метрів та глибиною понад 2-10 метрів у який доступ здійснюється через ґрунтову дорогу. На території земельних ділянок знаходиться техніка.

Суд відхиляє доводи позивача, що факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням підтверджений спеціалістом ОСОБА_10 , що брав участь у огляді місця події від 07 грудня 2017 року, оскільки будь-яких висновків чи застережень щодо нецільового використання спірних земельних ділянок протокол огляду не містить.

Зазначене суд розцінює виключно як суб`єктивну думку прокурора, що не підтверджена належними доказами.

При цьому, протоколом огляду місця події у даному випадку зафіксовано виключно обставину щодо стану спірної земельної ділянки, в тому числі знаходження на ній об`єктів та предметів.

Суд наголошує, що протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальну дію в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів (актів, приписів тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, що повинні містити опис виявленого порушення земельного законодавства по суті.

При цьому, лист Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року №10-14-0.165-904/2-18 на який також посилається прокурор як на доказ нецільового використання відповідачами спірних земельних ділянок, беззаперечно не підтверджує факт такого нецільового використання (т.2 а.с.133).

Так, зі змісту вказаного листа вбачається, що в ході взяття участі в огляді місця події державним інспектором встановлено не здійснення вирощування на спірних земельних ділянках сільськогосподарської продукції.

Разом з цим, зазначений лист, з огляду на приписи Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», не є офіційним висновком контролюючих органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель про виявлення факту порушення земельного законодавства, зокрема нецільового використання землі, а також, як наслідок встановлення відповідачам певного обов`язку щодо усунення порушень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Тому, нездійснення вирощування сільськогосподарської продукції (як зазначено в листі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року №10-14-0.165-904/2-18) та наявність на спірних земельних ділянках транспортних засобів та обладнання (що зафіксованого в протоколі огляду місця події) не є беззаперечним підтвердженням факту нецільового використання спірних земельних ділянок.

Отже, є вірним посилання відповідача ОСОБА_1 на відсутність офіційних документів органів та їх посадових осіб, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, якими встановлено факт нецільового використання спірних земельних ділянок.

Посилання прокурора на докази, які зібрані під час досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016151020000009 від 26 січня 2016 року, зокрема на протокол огляду місця події від 08 квітня 2016 року, як на підставу нецільового використання спірних земельних ділянок, є неприйнятним.

Так, указане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016151020000009 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України 10 серпня 2017 року, через встановлену відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (т.2 а.с.129), тобто з реабілітуючих підстав, отже, зазначений вище доказ не має преюдиційного значення.

Крім цього, позиція прокурора, що на спірних земельних ділянках ведеться видобуток піску не підтверджена належними і допустимими доказами.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (стаття 1 Кодексу України про надра).

Згідно статті 6 Кодексу України про надра корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно частини першої статті 18Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Відповідно до приписів статті 40 Кодексу України про надра, розвідані родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно норм статті 42 Кодексу України про надра, державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин містить відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин.

Згідно Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ піску та гравію, затвердженої наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України від 25 червня 2007 року №198, зареєстрованого в Мін`юсті України 13 липня 2007 року за №819/14086, пісок - сипка осадова дрібноуламкова гірська порода, що складена різною мірою обкатаними зернами (кварц, польові шпати, слюда, інші) та рідше уламками мінералів і порід розміром від 0,05 до 5,0 мм. 3; родовища піску та гравію - просторово визначені ділянки надр, у межах яких виявлені, геологічно вивчені та економічно оцінені поклади пісків та гравію, які за своїми властивостями, якістю, умовами залягання та кількістю запасів є економічно доцільними для промислової розробки і використання відповідно до встановлених державних стандартів та технічних вимог споживача.

Отже, для визначення типу ґрунту, його морфологічних ознак необхідні спеціальні знання в галузі ґрунтознавства.

Матеріали судового провадження не містять будь-яких висновків спеціалістів, експертів у галузі ґрунтознавства, у тому числі піщаних ґрунтів чи інших доказів наявності в межах території спірних земельних ділянок корисних копалин державного чи місцевого значення та здійснення їх видобутку станом на день подання цього позову та на день ухвалення судом рішення.

При цьому, повідомлення Вітовської районної адміністрації Миколаївської області, Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (т.2 а.с.136, 137, 140) про видобуток піску на спірних земельних ділянках без підтвердження належними і допустимими доказами розцінюється як припущення.

Як установлено в судовому засіданні під час огляду доказів за їх місцезнаходженням, на частині спірних земельних ділянок дійсно наявні зміни в рельєфі, однак однозначно встановити які межі земельних ділянок вони охоплюють не можливо (т.3 а.с.201, 202).

Крім цього, як пояснив у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , ним дійсно здійснювався забір певної частини шару ґрунту на земельних ділянках, що оглядалися судом.

Щодо примусового припинення права власності на спірні земельні ділянки суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Тобто, елементами права власності є право:

- володіння;

- користування;

- розпорядження.

Згідно частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності на землю, відповідно до частини першої статті 78 ЗК України - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. При розгляді справ суд застосовує при Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 71 рішення ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96) суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі Спорронга і Льонрота).

ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним», позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом (Рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії»).

Згідно частини першої статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

З правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі №6-92цс13 убачається, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені в статті 140 ЗК України.

Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 141 ЗК України врегульовано підстави припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту «а» частини першої статті 143 ЗК України у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням право на земельну ділянку може бути припинено в судовому порядку.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства визначений статтею 144 ЗК України.

Указаною нормою визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням норм земельного законодавства, визначених й у пункті «г» частини першої статті 211 ЗК України (невиконання вимог щодо використання земель не за цільовим призначенням).

Отже, вищезазначеними нормами земельного законодавства не передбачено примусового припинення права власності на земельну ділянку, а лише врегульовано порядок примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Виходячи з системного аналізу норм Глави 22 «Припинення прав на землю» ЗК України, статей 316, 317, 319 ЦК України та статті 78 ЗК України, з підстав, передбачених пунктом «а» частини першої статті 143 ЗК України, не може бути примусово припинено право власності на землю, оскільки ЗК України не містить прямої норми, згідно якої може бути примусово припинено право власності на землю з зазначених вище підстав та за яким порядком.

Указана позиція суду кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в рішенні від 18 серпня 2010 року в справі №6-21895св09.

Так, Верховний Суд України вказав, що порядок припинення права на землю регулюється Главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою. Предметом спору в цій справі є примусове припинення права власності на землю, проте стаття 140 ЗК України не містить таких підстав, як нецільове призначення чи неусунення допущених порушень. Ці порушення відповідно до статті 141 ЗК України є підставами лише для припинення права користування земельною ділянкою, а фізична особа володіє спірною землею на підставі державного акта на право власності на землю. Тобто, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та не усунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в пунктах 52-54 постанови від 13 травня 2020 у справі №810/451/17, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, пункт 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, пункти 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, пункт 65).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно статей 77-78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку, встановленого законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням через призму їх належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини дев`ятої-десятої статті 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Отже, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року підлягають скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ураховуючи положення статті 141 ЦПК України та приписи Закону України «Про судовий збір», судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 258-259, 264-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження земельних ділянок площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0090, площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0093, площею 2,00 га з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095, які розташовані в межах Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, в тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів щодо передачі прав на ці ділянки, зміни розмірів та цільового призначення землі, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо цих земельних ділянок (у тому числі у разі їх поділу чи об`єднанню з іншими ділянками), а також заборони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані із нецільовим використанням цих земельних ділянок, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року - скасувати.

Відповідно до частини десятої статті 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, зберігають свою дію до набрання цим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області - 54050, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 314, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 2910048;

позивач - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, 54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 39825404.

відповідачі:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 23 жовтня 2020 року.

СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО