ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/628/19

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Ранецької Л.А.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско", вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, 46006

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", вул. За Рудкою,33 оф.40, м. Тернопіль, 46003

про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та про визнання недійсним додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998

за участі представників від:

позивача: директор ОСОБА_2., наказ № 22-к від 11.06.2011, адвокат Фольчик А.С., довіреність від 11.04.2019;

відповідача: адвокат Авдєєнко В.В. ордер від 14.11.2019 серія ТР № 065780.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аско" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5 та про визнання недійсним додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакціях із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додаток № 1 до вказаного договору є підробленими, оскільки ТОВ "Аско" не виявляло своєї волі на вчинення вказаних правочинів, а уповноважені особи товариства їх не підписували.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.12.2019 у справі № 921/628/19 (суддя Сидорук А.М.) провадження у даній справі закрито на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 вказану ухвалу Господарського суду Тернопільської області скасовано. Справу № 921/628/19 передано до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 36 ГПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2020, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу №921/628/19 передано на розгляд судді Охотницькій Н.В.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 30.03.2020 справу №921/628/19 прийнято до провадження суддею Охотницькою Н.В. та зупинено провадження у справі № 921/628/19 до перегляду Верховним Судом постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у даній справі за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" та повернення матеріалів справи № 921/628/19 до Господарського суду Тернопільської області.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у справі №921/628/19 - без змін.

20 липня 2020 року згідно супровідного листа № 24.2-16/921/628/19478/2020 від 18.06.2020 (вх. № 4654 від 20.07.2020) матеріали справи № 921/628/19 повернулись до Господарського суду Тернопільської області.

Ухвалою суду від 24.07.2020 поновлено провадження у справі №921/628/19, вирішено розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 20 серпня 2020 року.

12.08.2020 позивачем через канцелярію Господарського суду Тернопільської області подано клопотання від 10.08.2020 (вх. № 5384 від 12.08.2020) про приєднання доказів до матеріалів справи, відповідно до якого ТОВ "Аско" просить суд поновити процесуальний строк на подання доказів у справі № 921/628/19 та приєднати до матеріалів справи № 921/628/19 документи, а саме: копію клопотання адвоката Свиріної - Депутат В.З. від 01.04.2020 слідчому Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, копію протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 01.04.2020, копію висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 27.03.2014 № 149/15-22, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ.

12 серпня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 10.08.2020 (вх.№5373 від 12.08.2020), відповідно до якого ТОВ "Автотехсервіс" позовні вимоги заперечує в повному обсязі. Зокрема, у даному відзиві на позов відповідач вказує на те, що обставини на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, які встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 по справі № 607/5641/18 про закриття провадження у кримінальній справі та відповідно до якої директора ТОВ "Аско" ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364-1 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, не є преюдиційними згідно ч.6 ст. 75 ГПК України та не мають будь-якого доказового значення для вирішення по суті спору у справі №921/628/19 та можуть бути застосовані судом виключно щодо з`ясування обставин пов`язаних з укладенням ОСОБА_1 , як представником ТОВ "Аско", додатку №1 до договору від 01.09.1998.

Крім того, відповідач вважає безпідставне посилання позивача як на підставу позову, на ту обставину, що згідно з висновком експерта №1202/14-22 від 26.11.2014, підтверджується факт підроблення договору про спільну діяльність в редакціях зі зміненими пунктами 2 та 4, оскільки вказаний висновок експерта не може бути прийнятий судом до уваги з огляду на ту обставину, що він проводився не по оригіналу документу.

Також, у відзиві на позов відповідач просить суд застосувати у даній справі строк позовної давності, який позивачем, на думку відповідача, пропущений без поважних причин.

14 серпня 2020 року до Господарського суду Тернопільської області позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 5436 від 14.08.2020), відповідно до якої ТОВ "Аско" спростовує аргументи відповідача викладені у відзиві на позов. Так, зокрема вказує, що факт підроблення редакцій договору про спільну діяльність підтверджується не лише ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, але й іншими наданими суду доказами, в тому числі і заявою свідка ОСОБА_1 , де останній вказав, що він, як директор ТОВ "Аско", ніколи не підписував і не завіряв печаткою додаток №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Також позивач у відповіді на відзив на позовну заяву стверджує, що факт підроблення вказаних редакцій договору беззаперечно підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, проведеної Тернопільським відділенням КНДІСЕ на виконання постанови слідчого у кримінальному провадженні.

Крім того позивач вважає, що саме у відповідача наявні оригінали договору про спільну діяльність із зміненими редакціями п. 2 та п. 4 і він без поважних причин ухиляється від їх подання на вимогу суду, що в свою чергу, унеможливлює дослідження оригіналів цих документів у судовому засіданні чи проведення необхідних додаткових судових експертиз. У зв`язку з чим, ТОВ "Аско" вважає, що обставини щодо підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненими редакціями п. 2 та п. 4 до цього договору, в порядку ч. 10 ст. 81 ГПК України підлягають визнанню судом.

Крім того, позивач вказує на безпідставність тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки заявлені позовні вимоги ґрунтуються на обставинах щодо підроблення спірних редакцій договору про спільну діяльність, встановлених ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, залишеною без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, а також на матеріалах вказаної справи і до набрання законної сили ухвалою Тернопільського міськрайонного суду, у позивача не було і не могло бути інформації та належних і допустимих доказів про підроблення цих договорів та про порушення його права, тому перебіг позовної давності для пред`явлення вказаного позову почався лише 14.11.2018, а тому строк позовної давності позивачем не порушено.

20 серпня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення від 17.08.2020 (вх. № 5599 від 20.08.2020), відповідно до яких ТОВ "Автотехсервіс" вважає, що доводи позивача наведені у відповіді на відзив є хибними та не можуть бути прийняті судом, оскільки: позивачем не наведено будь-якої аргументації того, що спірні редакції договору є зміною першопочаткової редакції договору, в якій п. 2 та п. 4 були викладені в іншій редакції; положення ст. 203 ЦК України не можуть застосовуватись до оспорених позивачем договорів з огляду на ту обставину, що такі договори були укладені та завершили свою дію до набрання чинності ЦК України (01.01.2004), що випливає з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; у справі №7/86-1298 суд приймав до уваги і досліджував оригінал договору саме в оспореній редакції (із зміненими п. 2 та п. 4), що видно з описової частини рішення, а також про це вказує сам позивач у відповіді на відзив. Оспорені редакції правочинів були також предметом судового дослідження у справах № 6/7/921/39/13 та № 9/43/5022-681/2012; в матеріалах справи №7/86-1298 знаходиться нотаріально посвідчена заява директора ТОВ "Аско" Флекея О.П. від 07.03.2012, який вказує, що він підписував договір про спільну діяльність від 01.09.1998 і що будівництво та реконструкція АЗС була проведена виключно за власні кошти АТЗТ "Автотехсервіс", ТОВ "Аско" не вносило у спільну діяльність будь-яких коштів чи матеріальних цінностей.

Відповідач також зазначає, що докази, на які посилається позивач як на факт підроблення оспорених договорів, а саме: заява свідка ОСОБА_1 та висновок експерта №1202/14-22 від 26.11.2014, слід оцінювати критично, оскільки висновок експерта №1202/14-22 від 26.11.2014 складено з істотним порушенням норм матеріального права, а згідно показів ОСОБА_1 , то він безпосередньо підписував звернення на ім`я Тернопільського міського голови, в якому не заперечував щодо оформлення права власності за майно АЗС по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі за АТЗТ "Автотехсервіс", що власне є квінтесенцією домовленостей сторін, викладених у додатку №1 до договору від 01.09.1998, тобто переходу до АТЗТ "Автотехсервіс" права власності на 100% майна вказаної АЗС.

Щодо позовної давності відповідач вважає, що позивач дізнався про наявність спірних редакцій договорів та додатку №1 під час розгляду Господарським судом Тернопільської справ №6/7/921/39/13 та №9/43/5022-681/2012, де суд досліджував недійсність оспорених правочинів і відповідно мав можливість подати позовні вимоги про визнання їх недійсними з підстав підроблення.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.08.2020 відкладено підготовче засідання на 21 вересня 2020 року, а також задоволено клопотання позивача від 10.08.2020 (вх. № 5384 від 12.08.2020) про поновлення процесуального строку на подання доказів у справі № 921/628/19 та про приєднання доказів до матеріалів справи, поновлено процесуальний строк на подання доказів у справі № 921/628/19, приєднано до матеріалів справи № 921/628/19 подані позивачем документи, а саме: копію клопотання адвоката Свиріної - Депутат В.З. від 01.04.2020 слідчому Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, копію протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 01.04.2020, копію висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 27.03.2014 № 149/15-22, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ.

Окрім того, 17.09.2020 на адресу суду від ТОВ "Аско" надійшла заява від 16.09.2020 (вх. № 6390 від 17.09.2020), у якій товариство зазначає, зокрема, що твердження відповідача викладені у запереченнях на відповідь на відзив, про те, що позивачем не наведено будь-якої аргументації того, що спірні редакції договору є зміною початкової редакції договору, в якій п.2 та п.4 були викладені в іншій редакції, не відповідає дійсності. Так, позивачем ніколи не заперечувався і не заперечується сам факт укладення між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" договору про спільну діяльність від 01.09.1998. Водночас, як свідчать матеріали справи, існують 3 різних редакції вказаного договору, із яких одна є в наявності у позивача, а дві інші (із зміненими п. 2 та п. 4) використовувались лише відповідачем під час неправомірного оформлення правоустановчих документів на приміщення автозаправної станції шляхом надання їх копій органам державної влади та місцевого самоврядування, а також до суду під час вирішення спорів. При цьому, жодними доказами не підтверджується факт внесення змін у вказаний договір шляхом підписання додаткової угоди. А тому, позивач вважає, що редакції договору про спільну діяльність із зміненими п. 2 та п. 4 є підробленими, оскільки вони об`єктивно не могли бути укладені між сторонами 01.09.1998.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21 вересня 2020 року, враховуючи, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.10.2020.

Разом з тим, суд зазначає, що одночасно з поданням позову ТОВ "Аско" було подано клопотання про витребування у ТОВ "Автотехсервіс": оригіналу договору про спільну діяльність від 01.09.1998 між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" в редакції пункту 2, в редакції, де наявний п.4,5; оригіналу додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, а також у Слідчого відділення Тернопільського відділу поліції ГУНП Тернопільської області: оригінал додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 року; оригінал висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №1202/14-22 від 26.11.2014.

Ухвалами суду від 21.10.2019 та від 19.11.2019 дані документи витребовувались судом.

03.12.2019 в судовому засіданні слідчим ГУНП Тернопільської області Остапчуком Ю.М. надано для огляду в судовому засіданні оригінал додатку № 1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 року між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс".

Тоді як, відповідачем вимог вказаних ухвал Господарського суду Тернопільської області не виконано, витребуваних документів суду не представлено. Разом з тим, присутній в судовому засіданні 21.09.2020 представник ТОВ "Автотехсервіс" зазначив, що у відповідача вказаних оригіналів документів (договору про спільну діяльність від 01.09.1998 між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" в редакції пункту 2, в редакції, де наявний п.4,5) немає, оскільки останні товариством знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання. Дані пояснення повноважного представника ТОВ "Автотехсервіс" зафіксовані в протоколі судового засідання від 21.09.2020.

В судовому засіданні 12.10.2020 судом оголошено перерву без постановлення окремого процесуального документу із зазначенням про оголошення перерви в судовому засіданні у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, на 19 жовтня 2020 року о 11:30 год., про що представник відповідача повідомлений під розписку, а Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКО" повідомлено ухвалою суду.

В судове засідання 19.10.2020 прибули представники сторін.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 19.10.2020 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та зазначив, що стороною позивача надано достатньо належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини підроблення спірних правочинів, просить суд позов задоволити.

У свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2020 позовні вимоги вважає безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами та просить суд в позові відмовити.

В судовому засіданні 19 жовтня 2020 року справу розглянуто по суті та, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Аско" (Сторона-1) та АТЗТ "Автотехсервіс" (Сторона-2), правонаступником якого є ТОВ "Автотехсервіс", укладено договір про спільну діяльність від 01.09.1998, відповідно до якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції (АЗС) за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.

Згідно умов п. 2.1 Договору, ТОВ "Аско" зобов`язалось передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 та передати попередню проектну документацію на АЗС.

У свою чергу, АТЗТ "Автотехсервіс", згідно з п. 2.2 договору, зобов`язалось оформити документи для прийняття в експлуатацію АЗС; надати для цілей спільної діяльності обладнання для АЗС; провести будівництво АЗС: організувати роботу АЗС; забезпечувати постачання паливно - мастильних матеріалів та така інше; організувати найм персоналу для забезпечення діяльності АЗС.

Відповідно до п. 4.1 Договору ТОВ "Аско" для цілей спільної діяльності за даним договором передає право користування земельною ділянкою по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі на проектну документацію на АЗС.

Згідно з п. 4.2 Договору АТЗТ "Автотехсервіс" для цілей спільної діяльності за даним договором передає обладнання АЗС та здійснює фінансування усіх робіт, необхідних для експлуатації АЗС.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що частка ТОВ "Аско" у спільній діяльності складає - 10%, а АТЗТ "Автотехсервіс" - 90%. Сторони зобов`язалися зробити свої внески у повному обсязі в місячний термін з моменту підписання договору.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що при зміні обсягів робіт, що виконуються, сторони вносять відповідні зміни та доповнення до даного договору, у тому числі уточнюючи свою часткову участь у сумісній діяльності.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що умови договору мають однакову зобов`язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, діє до 01.09.2003 та автоматично пролонговується на невизначений термін в разі виконання сторонами своїх зобов`язань по договору.

Також, як вбачається із матеріалів справи, між учасниками спірних правовідносин укладено, окрім вищезазначеної, ще дві редакції договору про спільну діяльність від 01.09.1998 (надалі редакція 2 та редакція 3).

Зокрема, у редакції 2 договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в п.2.1, замість обов`язку ТОВ "Аско" "передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м.Тернопіль по вул. Микулинецькій,40" зазначено обов`язок "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майном АЗС) переходить до АТЗТ "Автотетехсервіс".

В редакції 3 договору про спільну діяльність від 01.09.1998, міститься підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс".

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, сторонами укладено додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 (без дати та місця укладення додатку), відповідно до якого Сторона-2 (АТЗТ "Автотехсервіс") сплачує Стороні-1(ТОВ "Аско") частку яка складає 10% і майно залишається за Стороною-2. Частка майна Сторони 2 складає -100%.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакціях із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додаток № 1 до вказаного договору є підробленими та підлягають визнанню недійсними, як такі, що не відповідають передбаченим ст. 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, ТОВ "Аско", яке є стороною спірного договору, не виявляло своєї волі на вчинення договору в редакціях із зміненими пунктами 2 та 4 і додатку № 1 до договору, уповноважені особи товариства не підписували таких правочинів, у зв`язку з чим ТОВ "Аско" звернулося із даним позовом до суду.

При цьому, в підтвердження своїх доводів, позивач посилається на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18 про закриття на підставі п. 1 ст. 284 КПК України кримінального провадження про обвинувачення колишнього директора ТОВ "Аско" ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364-1 КК України, на заяву свідка ОСОБА_1 від 27.11.2019, а також на інші докази зібрані у згаданій кримінальній справі, зокрема на висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014 та на висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 27.03.2014 за № 149/15-22.

Дослідивши норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має учинятися у формі, встановленій законом. Правочин може учинятися усно або в письмовій формі (ст. 205 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Юридичний аналіз вищезазначених приписів законодавства свідчить про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як зазначено судом вище, між ТОВ "Аско" (Сторона-1) та АТЗТ "Автотехсервіс" (Сторона-2), правонаступником якого є ТОВ "Автотехсервіс", укладено договір про спільну діяльність від 01.09.1998 у трьох редакціях, відповідно до якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції (АЗС) за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.

Згідно умов п. 2.1 Договору у редакції 1, Сторона -1 (ТОВ "Аско") зобов`язалось передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 та передати попередню проектну документацію на АЗС.

Відповідно до п.2.1 Договору у редакції 2, Сторона -1 (ТОВ "Аско") зобов`язалось передати Стороні-2 проектну документацію для будівництва АЗС; після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майном АЗС) переходить до Сторони -2.

У свою чергу, АТЗТ "Автотехсервіс", згідно з п. 2.2 Договору (у всіх трьох редакціях), зобов`язалось оформити документи для прийняття в експлуатацію АЗС; надати для цілей спільної діяльності обладнання для АЗС; провести будівництво АЗС: організувати роботу АЗС; забезпечувати постачання паливно - мастильних матеріалів та така інше; організувати найм персоналу для забезпечення діяльності АЗС.

Відповідно до п. 4.1 Договору (у всіх трьох редакціях), ТОВ "Аско" для цілей спільної діяльності за даним договором передає право користування земельною ділянкою по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі на проектну документацію на АЗС.

Згідно з п. 4.2 Договору (у всіх трьох редакціях), АТЗТ "Автотехсервіс" для цілей спільної діяльності за даним договором передає обладнання АЗС та здійснює фінансування усіх робіт, необхідних для експлуатації АЗС.

Пунктом 4.3 Договору (у всіх трьох редакціях) встановлено, що частка ТОВ "Аско" у спільній діяльності складає - 10%, а АТЗТ "Автотехсервіс" - 90%. Сторони зобов`язалися зробити свої внески у повному обсязі в місячний термін з моменту підписання договору.

Пунктом 4.4 Договору (у всіх трьох редакціях) передбачено, що при зміні обсягів робіт, що виконуються, сторони вносять відповідні зміни та доповнення до даного договору, у тому числі уточнюючи свою часткову участь у сумісній діяльності.

Згідно п.4.5 Договору у редакції 3, побудоване спільне майно (автозапровочна станція) протягом 30 (тридцяти ) календарних днів з моменту підписання Сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс".

Пунктом 8.1 Договору (у всіх трьох редакціях) визначено, що умови договору мають однакову зобов`язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договір (у всіх трьох редакціях) набуває чинності з моменту його підписання сторонами, діє до 01.09.2003 та автоматично пролонговується на невизначений термін в разі виконання сторонами своїх зобов`язань по договору.

Отже, договір про спільну діяльність від 01.09.1998 укладено в період дії Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.07.1963 № 1540-VI.

Згідно ст. 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов`язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Договори про сумісну діяльність між громадянами і соціалістичними організаціями не допускаються.

Відповідно до ст. 431 ЦК УРСР ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Із змісту ст. 432 ЦК УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Відповідно до ст. 433 ЦК УРСР порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором.

Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно.

У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Однак позивач стверджує, що визначені договором зобов`язання сторонами впродовж терміну його дії не виконувались. Зокрема, АТЗТ "Автотехсервіс", на яке за умовами договору покладалось керівництво сумісною діяльністю, не здійснило у встановленому законом порядку реєстрації такої діяльності в податкових органах. ТОВ "Аско", у свою чергу, не передало для цілей спільної діяльності земельну ділянку за вищевказаною адресою, яка перебувала у нього на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ТР № 12 від 11.05.1994, а також не замовляло та не передавало проектну документацію на будівництво автозаправної станції, а відповідно сторонами не здійснювалось будівництво нової АЗС. Натомість, 2001 році проведено реконструкцію уже існуючої за вказаною адресою автозаправної станції, збудованої та прийнятої в експлуатацію у 1998 році на підставі дозвільної документації, виданої ТОВ "Аско".

Позивач зазначає, що вказаний договір про спільну діяльність від 01.09.1998 припинив свою дію 01.09.2003, у зв`язку з чим, вважає, що вказані обставини є підставою для визнання останнього недійсним.

Проте, суд критично розглядає таке твердження позивача та має за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову (п. 2.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Із змісту зазначеного, правомірність договору, а відповідно і дійсність договору презюмується.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Аналогічна викладеній правова позиція зафіксована у п. 2.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Слід зазначити, що договір про спільну діяльність від 01.09.1998, був предметом судового дослідження у справі №6/7/921/39/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в тому числі і з підстав зазначених вище, за наслідками розгляду якої рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.04.2013, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013, в позові відмовлено. Зокрема, в даному рішенні судом встановлено: відсутність в діях директора ТОВ "Аско" перевищення своїх повноважень при підписанні договору про спільну діяльність від 01.09.1998 року, а також те, що для чинності договору про спільну діяльність від 01.09.1998 достатньо було укладення останнього лише у письмовій формі, відповідно твердження позивача про недотримання сторонами при укладенні оспорюваного договору вимог про його державну реєстрацію, а саме: порушення п.п. 4.12.3 наказу ДПА України №80 від 19.02.1998 "Про затвердження порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів)" щодо необхідності взяття на облік договору про спільну діяльність органами державної податкової служби визнані безпідставними. Вказані обставини, в силу ч. 4 ст.75 ГПК України, є преюдиціальними та не потребують повторного доведення у даній справі.

Таким чином, суд вважає безпідставним та необґрунтованим посилання позивача як на підставу недійсності договору про спільну діяльність від 01.09.1998 на ту обставину, що мало місце невиконання чи неналежне виконання сторонами Договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем не заперечується сам факт укладення 01.09.1998 між ТОВ "Аско" (Сторона-1) та АТЗТ "Автотехсервіс" (Сторона-2) договору про спільну діяльність, однак спірними є редакції договору із зміненим п.2, де замість обов`язку ТОВ "Аско" "передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецькій, 40" зазначено обов`язок "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майно АЗС) переходить до АТЗТ "Автотехсервіс", а також в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс", які ТОВ "Аско" вважає підробленими.

Обставини щодо підроблення вказаних вище редакцій спірного договору, за твердженням позивача, встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18 про закриття провадження у кримінальній справі, у відповідності до якої колишнього директора ТОВ "Аско" ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364-1 КК України (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми) у зв`язку із закінченням строків давності.

Зокрема, в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18 судом зазначено, що в процесі здійснення реконструкції, а надалі після її завершення, невстановлені у ході досудового розслідування посадові особи АТЗТ "Автотехсервіс" вживали заходів з метою оформлення права власності на реконструйоване приміщення АЗС по вул. Микулинецька, 40, за АТЗТ "Автотехсервіс". У зв`язку із чим, використовували копії договору про спільну діяльність від 01.09.1998, але вже із зміненим змістом істотних умов договору, а саме: договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.2 та договір про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4; договір про спільну діяльність від 01.09.1998 року із зміненим п.4, який доповнено підпунктом 4.5, посадовими особами TOB "АСКО" не підписувався та печаткою товариства не скріплявся. Оскільки, відтиск печатки ПрАТ "Автотехсервіс", який послужив оригіналом для його виготовлення, нанесений не 01.09.1998, а його нанесено не раніше, ніж 15.02.2000. В свою чергу підпис від імені Флекея О.П. (на той час директора TOB "АСКО") в оригіналі договору про спільну діяльність від 01.09.1998 без зміненого змісту не послугував оригіналом при виготовленні копії підпису від імені Флекея О.П. у договорі про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.2 та договорі про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п.4. Наведене свідчить про те, що договір із зміненим пунктом 4, який доповнено підпунктом 4.5 є підробленим; єдиним укладеним договором про спільну діяльність залишився договір, де відсутній підпункт 4.5 та зазначено, що для цілей спільної діяльності, яка полягала в об`єднанні майна та зусилля, щоб спільно діяти в сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції за адресою: м. Тернопіль вул. Микулинецька, 40 TOB "Аско" зобов`язувалось: передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецька, 40; передати попередню проектну документацію на АЗС. А кінцевою метою вказаного договору було спільне використання збудованої АЗС відповідно до часток у спільній діяльності. Передача у власність збудованого об`єкту будь-якій із сторін договором не передбачалась.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, яка залишена без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14.11.2018, підтверджується факт підроблення укладеного між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2, де замість обов`язку ТОВ "Аско" "передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецькій, 40" зазначено обов`язок "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майно АЗС) переходить до АТЗТ "Автотехсервіс" та в редакції договору із зміненим п.4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс".

При цьому, ТОВ "Аско" вважає, що обставини встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, в силу положень ч. 6 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню та є обов`язковими для господарського суду.

Однак, суд не погоджується із такою позицією позивача зважаючи на наступне.

При зверненні із даним позовом до Господарського суду Тернопільської області (вх. № 773 від 02.10.2019) ТОВ "Аско" у тексті позовної заяви покликається на ч. 6 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, відповідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 139-IX від 20.09.2019 внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі і до господарського процесуального Закону України, а саме: частини шосту ст. 75 Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: "Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою".

Частиною 3 статті 3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, станом на момент розгляду даної справи, суд керується чинною редакцією ч. 6 ст.75 ГПК України, зокрема із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 139-IX від 20.09.2019.

Так, за приписами статей 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як уже зазначалось вище, частиною шостою статті 75 ГПК України визначено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналіз зазначених норм права вказує, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах не мають преюдиціального значення при розгляді господарських справ.

Таким чином, обставини встановлені в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, відповідно до ч. 6 ст.75 ГПК України, не мають преюдиціального значення при розгляді господарської справи № 921/628/19.

При цьому, суд відзначає, що ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.18 по справі №607/5641/18 стосується дій (бездіяльності) директора ТОВ "Аско" ОСОБА_1, щодо з`ясування обставин пов`язаних з укладенням ОСОБА_1 , як представником ТОВ "Аско", додатку №1 до договору від 01.09.1998.

Окрім ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18, позивач посилається і на інші докази зібрані у згаданій кримінальній справі, зокрема на висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, яким, на думку позивача, підтверджується факт підроблення договору про спільну діяльність у вищезазначених редакціях із зміненими пунктами 2 та 4.

Розглянувши представлений позивачем висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, суд відзначає наступне.

Як вбачається із тексту висновку судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, до Тернопільського відділення КНДІСЕ 19.11.2014 надійшла постанова від 18.11.2014 щодо проведення судово-технічної експертизи документів, призначеної слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області старшим лейтенантом міліції Маракіним С.С. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12014210010000625 від 07.03.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів). Разом із постановою надано досліджувані документи, зокрема: копію договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому відсутній п. 4.5, а в підпункті 2.1.2 зазначено: "передати попередню проектну документацію"; копію договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому відсутній п. 4.5, а в підпункті 2.1.2 зазначено: "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту право власності та розпорядження об`єктом (майном АЗС) переходить до сторони 2; копію договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому наявний пункт 4.5, а в підпункті 2.1.2 зазначено: "передати попередню проектну документацію на АЗС".

Тоді як, на вирішення експертизи поставлено питання: 1. Чи виготовлено надані на дослідження копії документів № 2 та № 3 шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально - розмножувальної техніки? 2. Чи нанесений відтиск печатки Акціонерного товариства закритого типу "Автотехсервіс" під реквізитами сторін на копіях документів № 2 та № 3 у час, який зазначений на документах? 3. Чи послугував оригіналом при виготовленні копії підпису від імені Флекея О.П. у копіях документів № 2 та № 3 підпис від імені Флекея О.П. у оригіналі документу № 1?

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, на перше поставлене запитання експертом надано відповідь, що встановити, чи виготовлено надані на дослідження документи № 2 (копія договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в якому відсутній пункт 4.5., а в підпункті 2.1.2 зазначено: "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту право власності та розпорядження об`єктом (майном АЗС) переходить до сторони 2") та № 3 (копія договору про спільну діяльність від 01.09.1998, в якому наявний пункт 4.5., а в підпункті 2.1.2. зазначено: "передати попередню проектну документацію на АЗС") шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної техніки або копіювально - розмножувальної техніки не вдається за можливе, оскільки дослідження цих документів на предмет монтажу характерних ознак монтажу (неправильності рядків, різних фрагментів тексту, неправильності ліній полів, перекосу чи зміщення рядків або окремих знаків тексту, нерівномірності інтервалів між знаками та окремими рядками тексту, границь окремих фрагментів змонтованого зображення тощо) не виявлено. Все перераховане, однак не дає підстав для твердження про відсутність монтажу, оскільки при кваліфікованому монтажі його ознаки у зображенні можуть не проявитись.

Щодо другого запитання призначеної експертизи, експертом надано відповідь про те, що відтиск печатки ПрАТ "Автотехсервіс", котрий послужив оригіналом для копіювання при виготовленні документа № 2, нанесений до 15.02.2000 року. Встановити, чи був він нанесений у період з 15.02.2000 по 15.02.2001 не видається можливим через відсутність зразків за цей проміжок часу.

Відтиск печатки ПрАТ "Автотехсервіс", котрий послужив оригіналом для виготовлення документа № 3, нанесений не 01 вересня 1998 року. Його нанесено не раніше ніж 15 лютого 2000 року.

Також, у висновку № 1202/14-22 від 26.11.2014 вказано, що підпис від імені Флекея О.П. у оригіналі документа № 1 не послугував оригіналом при виготовленні копії підпису від імені Флекея О.П. у документах № 2 та № 3.

Так, відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (далі Інструкція) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.

Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Відповідно до п.1.3. Інструкції Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), повинен (на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. При цьому, відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об`єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити (п. 1.6. Інструкції).

Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Однак, в даному випадку, дії які необхідні для проведення почеркознавчої експертизи (наприклад відбирання експериментальних зразків почерку), не проводились.

Таким чином, з огляду на поставлені на вирішення експертизи запитання та надані на них відповіді, суд критично оцінює доводи позивача про те, що висновком судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014 підтверджується підроблення підпису від імені директора ТОВ "Аско" Флекея О.П. на договорах із зміненими п. 2 та п.4, оскільки питання "чи виконано підпис від імені директора ТОВ "Аско" Флекея О.П. у досліджуваних документах ним особисто, чи іншою особою?" експерту не ставилось, відповідно в ході експертного дослідження питання щодо справжності підпису директора ТОВ "Аско" Флекея О.П. на наданих експерту примірниках договору про спільну діяльність від 01.09.1998 не досліджувалось.

Окрім того, як вбачається із висновку судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області в ході досудового розслідування, яким було призначено технічну експертизу документів, для дослідження були представлені копії документів.

Отже, експертне дослідження проводилось не по оригіналах, а по копіях документів.

Так, до 26.12.2012 експертні дослідження за копіями документів регламентувалися відповідними документами суб`єктів судово-експертної діяльності України, зокрема трьома нормативно-методичними документами Міністерства юстиції України, а саме: 1) Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз (затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145), де п. 3.5 було визначено наступне: "У виняткових випадках, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законом порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано в постанові (ухвалі) про її призначення". 2) Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145), де було визначено наступне: "1. … У виняткових випадках, коли оригінали досліджуваних документів не можуть бути представленими експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями документа, приєднаними до справи у встановленому законом порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано у постанові (ухвалі) про її призначення. Почеркознавчі дослідження за копіями об`єктів можуть бути проведені лише після вирішення експертами в галузі технічного дослідження документів питання про відсутність монтажу. У таких випадках можуть вирішуватися такі питання: Чи виконано певною особою рукописний текст (рукописні записи) у документах, електрофотографічні копії яких надані на дослідження? Чи виконано підпис, зображення якого міститься в електрофотографічній копії документа, тією особою, від імені якої він зазначений? …". 3) Методичними рекомендаціями з питань призначення та проведення комплексних судових експертиз, що виконуються комісією експертів (внесено до Реєстру методик проведення судових експертиз у 2009 році за № 0.1.16), якими визначено наступне: 3.1. "1.1. Предмет комплексної судової почеркознавчої і судово- технічної експертизи документів - фактичні дані і обставини справи, встановлювані на базі інтеграції спеціальних знань в галузях почеркознавства та технічного дослідження документів про виконавця (виконання) певних записів (підписів), можна диференціювати за чотирма групами: 1.1.1. Про виконавця певних записів (підписів) по копіях документів, виготовлених за допомогою копіювальних апаратів електрофотографічного і струминного способу утворення зображень (далі - копії)... 1.2. Об`єкти комплексної судової почеркознавчої і судово-технічної експертизи документів: копії документів; документи, записи (підписи) в яких виконані із застосуванням попередньої технічної підготовки; утворені за допомогою факсиміле-кліше; рукописні записи; вільні, умовно-вільні і експериментальні зразки почерку для порівняльного дослідження й ін. 1.3. Завдання комплексної судової почеркознавчої і судово-технічної експертизи документів можна диференціювати відповідно до її предмету на 4 групи: 1.3.1. Встановлення виконавців записів (підписів) по копіях документів… 1.6.1. У виняткових випадках, коли оригінали досліджуваних документів не можуть бути надані експертові, можливе проведення експертизи за копіями документів. У таких випадках почеркознавчі дослідження повинні проводитися тільки після вирішення експертами в галузі технічного дослідження документів питань про відсутність (наявність) монтажу… При встановленні експертом в галузі технічного дослідження документів факту монтажу, питання про виконавця підпису (запису), зображення якого міститься в копії змонтованого документа, не вирішується… При встановленні експертом в галузі технічного дослідження документів факту відсутності монтажу, питання про виконавця підпису (запису), зображення якого міститься в копії документа, розв`язується експертом-почеркознавцем… При неможливості встановлення експертом у галузі технічного дослідження документів факту монтажу, повинні проводитися дослідження зображення запису (підпису) експертом-почеркознавцем з метою встановлення виконавця підпису…".

Аналізом положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та змісту останнього речення п. 1.6.1. Методичних рекомендацій з питань призначення та проведення комплексних судових експертиз, що виконуються комісією експертів встановлені певні протиріччя: першим документом було визначено, що тільки у разі встановлення відсутності факту монтажу в копії наданого на дослідження документа можливо проведення почеркознавчих досліджень; другим документом визначено, що при неможливості встановлення факту монтажу в копії документа повинні проводитися почеркознавчі дослідження зображення запису (підпису) з метою встановлення виконавця.

З 26 грудня 2012 року було внесено зміни до п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, який став нести наступний зміст: "Коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта)".

Такий методичний підхід до проведення почеркознавчих експертиз та технічних експертиз документів був визначений одночасно із змінами до вищезазначеної Інструкції про призначення та проведення судових експертиз внесеними змінами до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень до переліку об`єктів, що підлягають дослідженню при проведенні зазначених експертиз, а саме: - у підрозділі 1.1 розділу 1 "Почеркознавча експертиза" для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів; - у підпункті 3.2.1 підрозділу 3.2 розділу 3 "Технічна експертиза документів" для проведення дослідження щодо встановлення факту внесення змін у первинний зміст документів надаються оригінали документів; - у підпункті 3.3.5 підрозділу 3.3 розділу 3 "Технічна експертиза документів" для дослідження документів щодо ідентифікації печаток, штампів (у тому числі факсиміле) та встановлення відповідності часу нанесення відтисків печаток, штампів даті виготовлення документа надаються оригінали документів.

Крім того, станом на дату розгляду даної справи п. 3.5 зазначеної вище Інструкції про призначення та проведення судових експертиз має наступну редакцію:

"3.5. Коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта)." (пункт 3.5 із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2015 № 1350/5).

Відповідно до п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Тобто, на сьогоднішній день копії документів виведені з переліку основних об`єктів дослідження почеркознавчих експертиз та технічних експертиз документів.

Отже, наданий позивачем висновок Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1202/14-22 від 26.11.2014, яким, на думку позивача, підтверджується факт підроблення договору про спільну діяльність у вищезазначених редакціях із зміненими пунктами 2 та 4 не може бути прийнятий судом як належний, допустимий та достатній доказ у справі, оскільки такий висновок складено без дотримання визначених спеціальною Інструкцією обов`язкових вимог щодо такого виду експертиз.

За таких обставин, суд вважає, що поданими суду доказами позивачем не доведено існування підстав, з якими заявник пов`язує свій позов в частині визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" в редакції договору із зміненим п.2 та в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5., а тому доводи позивача щодо підроблення підпису на спірних правочинах не приймаються судом, оскільки вони не підтверджені допустимими та належними доказами. Поряд з цим, позивач вказує на необхідність визнання судом, в порядку ч. 10 ст. 81 ГПК України, обставин щодо підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, оскільки відповідач без поважних причин ухиляється від подання витребуваних судом доказів, зокрема оригіналів зазначених редакцій договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Відповідно до ч. 10 ст. 81 ГПК України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пояснень представника ТОВ "Автотехсервіс" в судовому засіданні 21.09.2020 (зафіксовані в протоколі судового засідання від 21.09.2020), причиною неподання відповідачем витребуваних документів у даній справі є їх знищення, у зв`язку із закінченням строків зберігання. При цьому, представник відповідача зазначив, що оригінал даного договору було надано АТЗТ "Автотехсервіс" для огляду суду під час розгляду справи № 7/86-1298, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 03.09.2010 у справі № 7/86-1298 та видно з описової частини рішення у даній справі.

Враховуючи повідомлення представником ТОВ "Автотехсервіс" причин неподання витребуваних доказів, хоча і без підтвердження доказами, оформленими у відповідності до чинних Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, суд не вбачає підстав для визнання, в порядку ч. 10 ст. 81 ГПК України, обставин щодо підроблення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції договору із зміненим п.2 та в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5., оскільки, як вбачається із матеріалів справи, оригінал даного договору надавався АТЗТ "Автотехсервіс" для огляду суду під час розгляду справи № 7/86-1298.

Не беруться судом до уваги і посилання представника позивача в судовому засіданні 19.10.2020, які зафіксовані в протоколі судового засіданні від 19.10.2020, на пояснення директора ТОВ "Аско" Флекея О.П. згідно нотаріально посвідченої заяви від 07.03.2012, копія якої долучена відповідачем до письмового заперечення від 17.08.2020 (вх. № 5599 від 20.08.2020), як на доказ, що підтверджує що договір про спільну діяльність від 01.09.1998 було укладено лише в редакції 1, оскільки відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України позивач на підтвердження своїх вимог повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, утім обґрунтовуючи свої вимоги позивач у позові про дану заяву не згадує, як і не долучає її до позовної заяви, тобто остання не є поданою позивачем у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства.

При цьому, копія заяви (оригінал нотаріально посвідченої заяви ТОВ "Аско" Флекея О.П. від 07.03.2012 знаходиться в матеріалах справи № 7/86-1298), на яку посилається позивач долучена до матеріалів даної справи відповідачем, зокрема для підтвердження обставин того, що будівництво та реконструкція АЗС була проведена виключно за кошти АТЗТ "Автотехсервіс".

Поряд з цим, суд відзначає, що саме редакція 3 договору про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс", виконувалася сторонами та надавалась для вчинення юридично значимих дій у виконавчий комітет Тернопільської міської ради та БТІ, що підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 у справі № 7/86-1298 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" до відповідача 1 Акціонерного товариства закритого типу "Автотехсервіс", відповідача 2 Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на будівлю автозаправочної станції під літерою "А" загальною площею 39.8 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аско", яке залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 та Вищого господарського суду України від 13.11.2012.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наведені вище обставини, зокрема щодо виконання умов договору про спільну діяльність від 01.09.1998 в редакції із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс", а також щодо правомірності набуття/оформлення права власності на будівлю автозаправочної станції по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі за АТЗТ "Автотехсервіс", встановлені судовим рішенням у справі 7/86-1298 і, в силу ч. 4 ст.75 ГПК України, не потребують повторного доведення у справі, що розглядається.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову ТОВ "Аско" в частині позовних вимог про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998, укладеного між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" в редакції договору із зміненим п.2, де замість обов`язку ТОВ "Аско" "передати для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Микулинецькій, 40" зазначено обов`язок "після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майно АЗС) переходить до АТЗТ "Автотехсервіс", а також в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ "Автотехсервіс".

Також, як вбачається із матеріалів справи, учасниками спірних правовідносин укладено додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 (без дати та місця укладення).

Із змісту поданої позивачем належним чином завіреної копії даного додатку до договору, оригінал якого судом оглянуто в судовому засіданні 03.12.2019, вбачається, що Сторона-2 (АТЗТ "Автотехсервіс") сплачує Стороні-1(ТОВ "Аско") частку яка складає 10% і майно залишається за Стороною-2. Частка майна Сторони 2 складає -100%.

Вказаний додаток №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 позивач вважає підробленим та просить визнати його недійсним. Обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваного правочину, позивач зазначає що колишній директор ТОВ "Аско" ОСОБА_1 не підписував і не завіряв печаткою додаток №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, ТОВ "Аско" не виявляло своєї волі на вчинення останнього, що знаходить підтвердження в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18 про закриття провадження у кримінальній справі, висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 27.03.2014 за № 149/15-22, а також заяві свідка від 27.11.2019 ОСОБА_1 .

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 79 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

До предмета доказування при розгляді спору про визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України входить доведення належними і допустимими доказами факту укладення оспорюваного правочину в простій письмовій формі, з порушенням вимог статті 203 ЦК України.

Аналіз ч.1 ст. 205, ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони, та якщо правочин підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину на його вчинення, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Таким чином, при розгляді спору щодо дійсності правочину з підстав недотримання такої вимоги як вільне та таке, що відповідає внутрішній волі учасника правочину волевиявлення на вчинення правочину, суду необхідно з`ясувати, чи існував зовнішній прояв волевиявлення учасників правочину під час його вчинення у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії) та чи відповідає таке волевиявлення фактичній внутрішній волі учасників правочину.

Зазначені обставини можуть бути встановлені на підставі наданих учасниками справи доказів у розумінні ст. 73 ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінивши подані позивачем докази, суд вважає за необхідне зазначити наступне: із ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 по справі № 607/5641/18 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364-1 КК України (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми) визнав повністю за обставин, що вказані в обвинувальному акті, щиро розкаявся.

Також із згаданої вище ухвали вбачається, що ОСОБА_1 , який перебував на посаді директора TOB "Аско", в силу чого являвся службовою особою, оскільки виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, на початку грудня 2002 року підписав та скріпив печаткою товариства чисті листи формату A4, які в подальшому передав не встановленим у ході досудового розслідування посадовим особам АТЗТ "Автотехсервіс", які використали їх для оформлення не передбаченого договором про спільну діяльність від 01.09.1998 року додатку №1 до вказаного договору, за умовами якого АТЗТ "Автотехсервіс" сплачує TOB "АСКО" частку, яка складає 10% і майно залишається за АТЗТ "Автотехсервіс", частка майна якого складає 100%.

Надалі, вже на виконання договору про спільну діяльність від 01.09.1998 і додатку №1 до вказаного договору ОСОБА_1 , підписав та видав офіційний документ - лист на ім`я міського голови м. Тернопіль про те, що TOB "АСКО" не заперечує проти видачі рішення про оформлення права власності на спорудження автозаправної станції загальною площею 39,8 кв. м. за адресою вул. Микулинецька, 40 , АТЗТ "Автотехсервіс".

Проте, як уже зазначалось вище, преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах, в даному випадку в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 по справі № 607/5641/18 про закриття провадження у кримінальній справі, не мають преюдиціального значення при розгляді господарської справи № 921/628/19 та оцінюються судом в сукупності з іншими доказами.

Крім того, в підтвердження своїх доводів про непідписання ОСОБА_1 додатку до № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, позивач посилається на заяву свідка ОСОБА_1 від 27.11.2019.

Так, у заяві свідка від 27.11.2019, ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що він як директор ТОВ "Аско" ніколи не підписував і не завіряв печаткою додаток №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, за умовами якого АТЗТ "Автотехсервіс" сплачує ТОВ "Аско" частку, яка складає 10% і майно залишається за АТЗТ "Автотехсервіс", частка майна якого складає 100%. Також, ОСОБА_1 зазначає, що до нього ніхто ніколи не звертався з приводу підписання такого додатку, на що він не мав права без рішення загальних зборів учасників товариства, і за час його перебування на посаді директора у розпорядженні ТОВ "АСКО" ніколи не було такого додатку. При цьому, зазначив, що він поставив свій підпис та зробив відтиск печатки на чистих листках паперу, які віддав комусь із службових осіб АТЗТ "Автотехсервіс". Внаслідок цього АТЗТ "Автотехсервіс" протиправно оформило право власності на АЗС, яка належала ТОВ "Аско", за що він ( ОСОБА_1 ) притягувався до кримінальної відповідальності. Також, ОСОБА_1 у своїй заяві свідка допускає, що для виготовлення додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 могли бути використані підписані ним і завірені печаткою товариства чисті листки паперу.

Крім того, у заяві свідка від 27.11.2019 ОСОБА_1 виклав свої показання щодо листа на ім`я Тернопільського міського голови, та зазначив що враховуючи скрутний фінансовий стан ТОВ "Аско" та обіцянки службових осіб АТЗТ "Автотехсервіс" у наданні матеріальної допомоги товариству, ОСОБА_1 погодився із їх пропозицією і підписав лист на ім`я Тернопільського міського голови про те, що не заперечує проти видачі рішення про оформлення права власності на АЗС за АТЗТ "Автотехсервіс", не маючи при цьому рішення загальних зборів учасників товариства, до виключної компетенції якого відносилось це питання.

На думку позивача, дані пояснення свідка повністю співвідносяться з поданим суду висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 27.03.2014 за № 149/15-22.

Як вбачається із тексту висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи № 149/15-22 від 27.03.2014, до Тернопільського відділення КНДІСЕ надійшла постанова щодо проведення судово-технічної експертизи документів, призначеної слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області старшим лейтенантом міліції Маракіним С.С. за матеріалами кримінального провадження № 12014210010000625 від 07.03.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів). Досліджуваний документ - додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, який надіслано до Відділення разом із матеріалами для проведення почеркознавчої експертизи.

На вирішення експертизи поставлено питання: 1. Яким способом нанесені відтиски печаток у наданому на дослідження об`єкті дослідження? 2. В якій послідовності нанесені на наданому на дослідження об`єкті дослідження відтиски печатки, друкований текст та підписи?

Відповідно до зроблених експертом висновків, зокрема, на перше запитання, відтиски печаток ТОВ "Аско" і АТЗТ "Автотехсервіс" у додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 нанесено за допомогою рельєфного (опуклого) кліше.

Щодо другого запитання, експерт вказує, що у досліджуваному документі спершу було нанесено відтиск печатки ТОВ "Аско", а поверх нього - друкований текст. Підпис від імені директора ТОВ "Аско" виконано поверх відтиску печатки ТОВ "Аско".

Встановити, що було нанесено раніше: підпис від імені директора ТОВ "Аско" чи друкований текст у цьому документі не вдається можливим.

Встановити, що було нанесено раніше у досліджуваному документі - відтиск печатки АТЗТ "Автотехсервіс" чи друкований текст - не вдається можливим.

Підпис від імені директора АТЗТ "Автотехсервіс" виконано поверх відтиску печатки АТЗТ "Автотехсервіс".

Встановити, що було нанесено раніше: підпис від імені директора АТЗТ "Автотехсервіс" чи друкований тексту цьому документі, не видається можливим.

З огляду на зазначені у заяві свідка від 27.11.2019 ОСОБА_1 та висновку експертизи № 149/15-22 від 27.03.2014 обставини, позивач вважає, що ТОВ "Аско", яке є стороною спірного додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, не виявляло своєї волі на вчинення останнього, а уповноважена особа товариства не підписувала такого правочину.

Однак такі твердження позивача суд оцінює критично, оскільки результати проведеної експертизи, викладені у висновку № 149/15-22 від 27.03.2014, зокрема щодо підпису від імені директора ТОВ "Аско" виконано поверх відтиску печатки ТОВ "Аско", не спростовують доводів позивача щодо непідписання директором ТОВ "Аско" ОСОБА_1 спірного додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Крім того, у даному експертному дослідженні міститься аналогічний висновок і щодо АТЗТ "Автотехсервіс", а саме: підпис від імені директора АТЗТ "Автотехсервіс" виконано поверх відтиску печатки АТЗТ "Автотехсервіс", що є підставою стверджувати, що учасники спірних правовідносин перебували у рівних умовах.

Більше того, у висновку експертизи № 149/15-22 від 27.03.2014 експертом не встановлено, що у додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 підпис від імені директора ТОВ "Аско" було нанесено раніше ніж друкований текст, що не дає підстави стверджувати, що згадані у заяві від 27.11.2019 свідка ОСОБА_1 підписані ним і завірені печаткою товариства чисті листки паперу були використані для виготовлення саме додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача на покази свідка ОСОБА_1 , викладені у його заяві від 27.11.2019, оскільки у заяві свідок ОСОБА_1 тільки припускає, що для виготовлення додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 могли бути використані підписані ним і завірені печаткою товариства чисті листки паперу, при цьому, не вказує кому саме із службових осіб АТЗТ "Автотехсервіс" їх віддав. Поряд з цим, визнає, що подав лист на ім`я Тернопільського міського голови, в якому не заперечував проти оформлення права власності на відповідне майно, при цьому суд зауважує, що саме додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 і був підставою для оформлення за АТЗТ "Автотехсервіс" права власності на майно АЗС.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи "баланс ймовірностей" або "розумна ступінь достовірності" (balance of probabilities) та "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).

Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Аналізуючи викладене, суд констатує, що доказування не може мати абстрактне значення та ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені поданими ними до суду належними доказами, що є загальним правилом, для виключення з якого в даній справі відсутні підстави.

Як уже зазначалось вище, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тоді як, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Окрім того, відповідно до абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт укладення/не укладення, виконання зобов`язання за договором. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18.

Отже, якщо правочин має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що уповноважена особа товариства не підписувала такого правочину, оскільки, як зазначалось вище, матеріалами справи не спростовано факту його укладення у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.18 у справі №607/5641/18, показання свідка ОСОБА_1 , викладені письмово у нотаріально засвідченій заяві від 27.11.2019 та висновок експертизи № 149/15-22 від 27.03.2014 не є належними та допустимими доказами, у відповідності до ст.ст. 73, 77 ГПК України, на підтвердження обставин підроблення додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, у зв`язку з чим в частині позову про визнання недійсним додатку № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 укладеного між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс", за умовами якого Сторона-2 (АТЗТ "Автотехсервіс") сплачує Стороні-1 (ТОВ "Аско") частку яка складає 10% і майно залишається за Стороною-2. Частка майна Сторони 2 складає -100% суд також відмовляє.

Одночасно, розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, яка викладена у відзиві на позов (вх. № 5373 від 12.08.2020), суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі №922/1425/17.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК).

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Оскільки судом не встановлено підстав для визнання недійсними редакцій договору про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додатку № 1 до вказаного договору, що свідчить про відсутність порушення прав позивача та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому питання пропущення позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. ст. ст. 73-75, 86, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 27.10.2020.

Суддя Н.В. Охотницька