КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21.04.2010                                                                                           № 14/136

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Новікова  М.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -не з’явились

 від відповідача -не з’явились;

від ВДВС:                    не з’явились

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємцяь ОСОБА_1

 на ухвалу Господарського суду м.Києва від 09.02.2010

 у справі № 14/136 ( .....)

 за скаргою           Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на                              на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Бахмацького

районного  управління  юстиції Чернігівської області та державного

виконавця Залозної Тетяни Миколаївни

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"

 до                                                   Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

                                                  Відділ Державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   скарга на бездіяльність державної виконавчої служби та державного виконавця

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2010р. у справі №14/136 в задоволенні скарги відповідача на бездіяльність органу Державної виконавчої служби та державного виконавця було відмовлено. При цьому, суд першої інстанції наголошував на тому, що Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції та державний виконавець Залозна Т.М. діяли в межах наданих їм повноважень, з дотриманням вимог, встановлених Законом України „Про виконавче провадження”, у зв’язку з чим оскаржувані відповідачем дії органу Державної виконавчої служби є правомірними.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2010р. у справі №14/136, постановити ухвалу, якою задовольнити вимоги зазначені в скарзі, а саме: визнати бездіяльність Відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Чернігівської області та зобов'язати Відділ державної виконавчої служби районного управління юстиції Чернігівської області надіслати на адресу скаржника копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- він не отримував ані постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2009р., ані постанови про приєднання виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області по справі №14/136 до зведеного виконавчого провадження, у зв’язку з чим був позбавлений права самостійно виконати судове рішення;

- висновок суду першої інстанції про те, що постанови державного виконавця направляються сторонам виконавчого провадження простою кореспонденцією з супровідним листом суперечить вимогам п.4.1 Інструкції про виконавче провадження, яка є нормативним документом і встановлює, що копія постанови вручається в порядку, передбаченому для вручення судової повістки, тобто направляється рекомендованим листом з повідомленням або кур'єрською службою;

- судом не прийнято до уваги норми ст. 7 Закону України „Про виконавче провадження” відносно недопущення порушень прав громадян та юридичних осіб гарантованих Законом;

- під час розгляду скарги не надано належної оцінки тій обставині, що в порушення вимог ч.7 ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження” органом Державної виконавчої служби та державним виконавцем не було вчинено дій, спрямованих на виконання судового рішення у справі №14/136, а саме не подано до суду заяву про зміну способу та порядку виконання рішення, тоді як за твердженням державного виконавця грошові кошти на рахунку, вказаному в резолютивній частині рішення та в наказі, були відсутні.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.04.2010р.

19.04.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Чернігівської області надійшла заява №02-18/1449 від 16.04.2010р., в якій викладено клопотання про розгляд справи без участі представника Відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Чернігівської області, у зв’язку з неможливістю забезпечити явку останнього в судове засідання.

Колегія суддів задовольнила заяву Відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Чернігівської області.

Представник позивача у судове засідання 21.04.2010р. не з’явився, пояснень по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі, не надав, поважність причин нез’явлення суду не повідомив.   

21.04.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла телеграма, в якій викладено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з хворобою відповідача.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання відповідача є необґрунтованим, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не наведено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи за наявними в ній матеріалами. Окрім того, відповідно до ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги є обмеженим і становить два місяці з дати надходження справи разом з апеляційною скаргою в апеляційну інстанцію.

Оскільки явка представників сторін та органу Державної виконавчої служби у судове засідання 21.04.2010р. не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та органу Державної виконавчої служби про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін та органу Державної виконавчої служби за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008р. у справі №14/136 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №11098/р від 10.01.2007р. у розмірі 89 953,16 грн. було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 81 154,70 грн. основного боргу, 8 212,63 грн. пені, 893,67 грн. державного мита та 117,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 172-175).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2009р. вищевказане рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008р. у справі №14/136 було залишено без змін (том справи – 2, аркуші справи – 51-53).

01.09.2009р. Господарським судом Чернігівської області було видано наказ на виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008р. у справі №14/136 (том справи – 2, аркуш справи – 59).

26.10.2009р. відповідач звернувся до Господарського суду Чернігівської області із заявою про відстрочку виконання судового рішення у справі №14/136 (том справи – 2, аркуші справи – 61-62).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2009р. в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду від 25.11.2008р. у справі №14/136 було відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 68-69).

11.11.2009р. відповідач звернувся до Господарського суду Чернігівської області із заявою про розстрочку виконання судового рішення у справі №14/136 (том справи – 2, аркуші справи – 74-75).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.12.2009р. в задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду від 25.11.2008р. у справі №14/136 було відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 113-114).

10.12.2009р. відповідач звернувся до Господарського суду Чернігівської області зі скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного  управління юстиції Чернігівської області та державного виконавця Залозної Т.М.

В обґрунтування поданої скарги відповідач посилається на те, що йому не направлялись постанови про відкриття виконавчого провадження, про заміну виконавчого провадження шляхом звернення стягнення з боржника за рахунок майна, про звернення стягнення на майно боржника, внаслідок чого він був позбавлений права на самостійне виконання судового рішення. Окрім того, на думку скаржника, органом Державної виконавчої служби та державним виконавцем не було вчинено дій, спрямованих на виконання судового рішення у справі №14/136.

В процесі розгляду скарги відповідач доповнював та уточняв її вимоги. Згідно останніх уточнень, викладених в письмових поясненнях №3 від 27.01.2010р. (том справи – 3, аркуші справи – 24-26), відповідач просив суд визнати бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області стосовно виконання судового рішення по справі №14/136, яка полягає наступному:

- орган Державної виконавчої служби не направив на адресу боржника копії постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження;

- орган Державної виконавчої служби не вчинив дій, передбачених Законом України „Про виконавче провадження”, спрямованих на виконання судового рішення, а саме не  звернувся до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

Позивач та Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного  управління юстиції Чернігівської області заперечували проти доводів, викладених відповідачем в скарзі, посилаючись, зокрема, на наступні обставини:

- твердження відповідача на те, що він не був своєчасно повідомлений про відкриття виконавчого провадження є необґрунтованим, оскільки в заяві №38 від 21.10.2009р. про відстрочення виконання судового рішення по справі №14/136 відповідач сам зазначав про звернення стягувача з наказом до органу Державної виконавчої служби про примусове виконання судового рішення по справі №14/136;

- звернувшись до суду із скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області, відповідач має на меті лише ускладнити виконання рішення суду шляхом зловживання своїми процесуальними правами, як сторони виконавчого провадження;

- станом на час розгляду скарги в суді першої інстанції відповідач не виконав судове рішення у справі №14/136, а навпаки, постійно ухиляється від його виконання, не реагує на письмові розпорядження державного виконавця та всілякими способами намагається затягнути процес примусового виконання;

- факт заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується довідкою Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області (том справи – 3, аркуш справи – 44).

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні скарги відповідача, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість останньої.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Стаття 1212 Господарського процесуального кодексу України встановлює порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду, згідно з якою за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження”. Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження”, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження”).

В ст. 24 Закону України „Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2009р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області по справі №14/136 від 01.09.2009р. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС Лтд” грошових коштів у загальному розмірі 90 378,23 грн., а також встановлено боржнику (відповідачу у даній справі) строк для добровільного виконання вищевказаного наказу до 24.09.2009р. (том справи – 3, аркуш справи – 83).

25.09.2009р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного  управління юстиції Чернігівської області винесено постанову про приєднання виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-Лтд” у розмірі 90 378,23 грн. до зведеного виконавчого провадження, яке включає в себе провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП „Фармацевтична компанія” 7 916,91 грн. боргу, на користь ЗАТ „Альба Україна” 36 897,20 грн. боргу, на користь АБ „ВАТ „Ві Ей Бі Банк” 21 517,81 грн. боргу, на користь КП „Тепломережі” 13 147,82 грн. боргу (том справи – 3, аркуш справи – 10).

Обґрунтовуючи вимоги своєї скарги, відповідач зазначає про те, що він не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що направлення документів виконавчого провадження врегульовано в ст. 27 Закону України „Про виконавче провадження”, згідно з якою копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. За умови авансування стягувачем в порядку, передбаченому цим Законом, витрат на проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасникам виконавчого провадження рекомендованими листами.

Тобто, вищенаведеними нормами Закону не встановлено обов’язковість надіслання документів виконавчого провадження рекомендованими листами, як зазначає відповідач.

В матеріалах справи наявні копії супровідних листів та витяги з журналу реєстрації вихідної кореспонденції Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного  управління юстиції Чернігівської області, з яких вбачається, що орган Державної виконавчої служби у встановленому порядку направляв на адресу позивача та відповідача копії постанов, які приймались державним виконавцем під час здійснення ним виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області у справі №14/136, в тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2009р. та постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 25.09.2009р.  (том справи – 2, аркуші справи – 137, 140-141; том справи – 3, аркуші справи – 75, 77-83).

При цьому, посилання відповідача на положення Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 15.12.1999р. №74/5, не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.

Діюче законодавство України ділить нормативно-правові акти за юридичною чинністю на закони та підзаконні нормативні акти. При цьому, закон є нормативно-правовим актом, який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. Закон характеризується тим, що він є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити, а усі інші нормативні акти є підзаконними, оскільки вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

В свою чергу інструкція є відомчим підзаконним нормативним актом, який видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади, містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Інструкція про проведення виконавчих дій розроблена на виконання Закону України „Про виконавче провадження”, вона визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України „Про виконавче провадження”, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Однак, названа Інструкція є лише підзаконним актом, який покликаний конкретизувати норми Закону України „Про виконавче провадження”, тоді як сам Закон має вищу юридичну силу.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що твердження відповідача відносно порушення органом Державної виконавчої служби вимог Закону України „Про виконавче провадження” в частині надіслання сторонам виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області у справі №14/136 є необґрунтованим та спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відносно посилання відповідача на те, що в порушення вимог ч.7 ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження” орган Державної виконавчої служби не вчинив дій, спрямованих на виконання судового рішення у справі №14/136, а саме: не звернувся до суду, який видав виконавчий документ, з клопотанням про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника, тоді як грошові кошти на рахунку, вказаному в резолютивній частині рішення та в наказі суду, були відсутні, апеляційним судом було встановлено наступне.  

В частині 7 ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження” передбачено, якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

Як вбачається з тексту рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008р. та наказу від 01.09.2009р. по справі №14/136, судом не приймалося рішення про стягнення заборгованості з певного визначеного банківського рахунку відповідача (боржника). Рахунок відповідача в тексті резолютивної частини рішення суду та в наказі по справі №14/136 носить суто інформаційний характер.

При цьому, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 25.09.2009р. державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області прийняв постанову про приєднання виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 90 378,23 грн. згідно з наказом Господарського суду Чернігівської області від 01.09.2009р. по справі №14/136 до зведеного виконавчого провадження.

Статтею 50 Закону України „Про виконавче провадження” врегульовано загальний порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, тоді як особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника визначені в ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження”.

Згідно з нормами ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження”, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Таким чином, оскільки в даному випадку має місце саме зведене виконавче провадження, то застосовуванню підлягає ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження”, як спеціальна норма, яка надає право державному виконавцю накладати арешт на майно боржника у межах загальної суми стягнення.

Окрім того, відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

В обґрунтування вимог своєї скарги відповідач посилався на те, що, не отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій було встановлено строк для добровільного виконання рішення суду по справі №14/136, він був позбавлений права самостійно виконати дане рішення.

Згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”.

Як уже зазначалось вище, в постанові про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2009р. відповідачу було встановлено строк для добровільного виконання судового рішення у справі №14/136 до 24.09.2009р.

Доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до державного виконавця у встановленому порядку із заявою про несвоєчасне отримання або неотримання взагалі постанови про відкриття виконавчого провадження ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.  

До того ж, на час винесення постанови від 25.09.2009р. про приєднання виконавчого провадження до зведеного, докази добровільного виконання відповідачем (боржником) рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №14/136 від 25.11.2008р. були відсутні. З наявних у матеріалах справи доказів, а саме: довідки про заборгованість, банківських виписок по рахунках відповідача, останнім здійснено перерахування грошових коштів на користь позивача (стягувача) на виконання вищезгаданого рішення суду по справі №14/136 лише 28.12.2009р., хоча в заявах про відстрочку виконання судового рішення №38 від 21.10.2009р., №41 від 10.11.2009р. та про розстрочку виконання судового рішення №45 від 03.12.2009р. відповідач повідомляв про намір проводити оплату боргу перед позивачем.

Згідно з ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного відповідач суду не надав, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги відповідача на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління  юстиції Чернігівської області та державного виконавця Залозної Т.М.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів констатує, що Ухвала Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2010р. у справі №14/136 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 75, 86, 99, 101-103, 105, 106, 1212 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2010р. у справі №14/136 – без змін.

2. Матеріали справи №14/136 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.04.10 (відправлено)