Копія
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
09.04.10Справа №2а-236/10/2770
14 год. 32 хв.
каб. № 1
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Гавури О.В.,
при секретарі - Плаксіній О.С.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1 виданий Ленінський РВ УМВС України;
представника позивача - адвоката ОСОБА_2, свідоцтво №186 від 08.12.2009 року;
представника відповідача - Мозжухіної Тетяни Борисівни, Військова частина А4362; довіреність № 15/2/9/268 від від 10.03.2010;
представник відповідача - Батуріної Світлани Анатоліївни, Військова частина А4362; довіреність № 15/2/269 від 10.03.2010
представника відповідача - Касперського Олексія Віленовича, Військової частини А4362,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4362 про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військова частина А4362 про визнання протиправними дії, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди. Просила визнати протиправними дії командира військової частини А4362 щодо відмови виплатити грошове забезпечення та встановлення неповного робочого дня, зобов’язати командира військової частини А4362 видати наказ щодо виплати грошового забезпечення з жовтня 2009 року по березень 2010 року та наказ щодо встановлення позивачці неповного робочого дня, стягнути з відповідача затрати на оплату адвоката в сумі 1000,00 грн. та моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги змінили, просили визнати протиправними дії командира військової частини А4362 щодо відмови виплатити грошове забезпечення, стягнути з військової частини А4362 недоплачене грошове забезпечення з жовтня 2009 року по березень 2010 року, стягнути з відповідача затрати на оплату адвоката в сумі 1000,00 грн. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог п.4 ст.2, ст.19 «Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст. ст. 35-37 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», п.32 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджене Указом Президента України 10.12.2008, р-л 9 Положення про військове (корабельне) господарство збройних Сил України», що затверджене Наказом МО України №300 від 16.07.1997.
Представники відповідача позов не визнали у повному обсязі, надали суду заперечення за вих.№15/г/у/267 від 10.03.2010, вважають, що дії командування військової частини А4362 є цілком законними, у задоволенні позовних вимог просили відмовити у повному обсязі (а.с.41).
Суд, вислухавши позивача та її представника, представників відповідача, вивчивши докази, що є у матеріалах справи приходить до наступного.
У судовому засіданні встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 є матір»ю двох неповнолітніх дітей 2005 та 2008 років народження (а.с. 18-19). З 18 квітня 2003 року вона проходить військову службу за контрактом у військовій частині А4362 на посаді інженера групи програмного та інформаційного забезпечення відділу програмного та інформаційного забезпечення (а.с. 7). З 17.03.2009 по 20.10.2009 позивачка знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується довідкою військової частини А4362 (а.с. 8).
20.10.2010 позивачка прибула до військової частини А4362 з відпустки по догляду за дитиною, про що повідомила командира рапортом (а.с. 15).
Відповідно до наказу командира військової частини А4362 № 198 від 21.10.2009 ОСОБА_1 вважається такою, що прибула 21 жовтня 2009 року та приступила до прийняття справ та обов’язків по посаді після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 57).
23.10.2009 позивачці було передано техніку відповідно до накладної № 159 від 26.10.2009 (а.с. 57-58). Окрім того, як вбачається з акту прийому-передачі техніки інженера групи програмного та інформаційного забезпечення відділу програмного та інформаційного забезпечення, старшому лейтенантові ОСОБА_1 було передано техніку АСУ (а.с.). Зазначений акт був підготовлений відповідачем, проте не підписаний лише головою комісії –підполковником Касперського Олексія Віленовича Будь-яких переконливих пояснень, з якої причини акт прийому-передачі техніки не був підписаний головою комісії суду не надано. Доказів, що акт складений з недоліками, відповідачем також не було надано.
18.01.2010 позивачка письмово звернулася до командира військової частини А 4362 з проханням надати пояснення щодо того, з якої причини їй не виплачується грошове забезпечення з 20.10.2009 (а.с. 15). Листом від 04.02.2010 позивачці було повідомлено, що з 21 жовтня 2009 року їй нараховується грошове забезпечення згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»(а.с. 71).
Як встановлено судом, грошове забезпечення старшому лейтенанту ОСОБА_1 з 21 жовтня 2009 року виплачувалося за військове звання та вислугу років, що було підтверджено і представником відповідача в судовому засіданні (а.с.42).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 3 вказаного Закону встановлено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»від 25 березня 1992 року N 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Пунктом 9.1.1 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, яке затверджене Наказом МО України №300 від 16.07.1997 (далі Положення) встановлено, що з метою підвищення відповідальності за керівництво військовим (корабельним) господарством і забезпечення збереження державної власності всі посадові особи при призначеннях і переведеннях зобов'язані здавати та приймати справи і посаду. Для приймання та здавання справ і посади, починаючи з начальника служби військової частини та вище і їм відповідних посадових осіб, наказом старшого командира (начальника) призначається комісія.
Згідно пункту 9.1.4 Положення для приймання та здавання справ і посади встановлюються такі строки: командира військової частини - не більше 10 днів; заступника командира військової частини і з'єднання з тилу і їм відповідних посадових осіб - не більше 20 днів: начальника служби військової частини і з'єднання - не більше 15 днів; начальника клубу військової частини і з'єднання - не більше 15 днів; начальника складу, хлібозаводу (хлібопекарні) і їдальні - не більше 10 днів; начальника майстерні частини (з'єднання) - не більше 5 днів; командира і старшини підрозділу - не більше 5 днів; командира взводу - не більше 3 днів. Строк приймання та здавання справ і посади рахується з моменту прибуття у військову частину (з'єднання) призначеної для прийому справ і посади особи. Іншим посадовим особам строк приймання і здавання справ і посади визначається старшим начальником (але не більше 10 днів).
Преамбулою Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який затверджено Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України»від 24.03.1999 (далі –Статут) встановлено, що він визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Відповідно до пункту 3 Статуту військова дисципліна досягається у тому числі і шляхом: умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Згідно пункту 4 Статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Пунктом 5 Статуту встановлено, що за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до пункту 6 Статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності.
Згідно пункту 45 Статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Таким, чином з матеріалів справи виходить, що наказом командира військової частини А4362 від 21.10.2009 № 198 відповідно до якого ОСОБА_1 вважається такою, що прибула 21 жовтня 2009 року та приступила до прийняття справ та обов’язків по посаді після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 57) не визначений термін приймання справ. Разом з тим, діючим законодавством взагалі не передбачено приймання-передача справ для військовослужбовців, що повертаються з відпусток, окрім командирів (начальників служб).
З пояснень позивачки та представників відповідача виходить, що за неналежне виконання нею службових обов’язків, неприйняття справ (техніки) або за будь-які інші вчинки, які би свідчили, що вона ухиляється від виконання обов’язків, позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, дисциплінарне провадження щодо неї не порушувалося.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що після виходу з відпустки по догляду за дитиною позивачка не повинна була приймати справи та обов’язків по посаді, а грошове забезпечення їй повинно було нараховуватися відповідно до вимог законодавства як такій, що виконує обов’язки за посадою, на якій вона перебувала і до відпустки.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яку затверджено Наказом Міністра оборони України від 17 листопада 2009 року N 573 (далі –Інструкція).
Пунктами 1.2, 1.3 Інструкції встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, оклади за військовими званнями виплачуються з дня підписання наказу про присвоєння відповідних звань.
Згідно пункту 4.4 Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, посадові оклади за займаними посадами виплачуються з того дня, з якого вони стали до виконання обов'язків за посадою, але не раніше дня видання посадовими особами, яким надано право призначення військовослужбовців на посади, наказу по особовому складу про призначення їх на відповідні посади. Дата, коли військовослужбовець став до виконання обов'язків за посадою, визначається у наказі командира військової частини.
Відповідно до пункту 1.10 Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Таким чином, судом встановлено, що за період служби з 21 жовтня 2009 року до 26 березня 2010 року грошове забезпечення позивачці виплачувалося не в повному обсязі, чим порушено її право, яке і підлягає відновленню шляхом стягнення на її користь з відповідача недоплаченої суми грошового забезпечення.
Стосовно відмови відповідача у встановленні позивачці неповного робочого дня судом встановлено наступне.
18.01.2010 позивачка письмово звернулася до командира військової частини А 4362 із проханням встановити їй неповний робочий день з понеділка по п’ятницю з 8 годин 30 хвилин до 12 годин 30 хвилин (а.с.16). На вказане звернення 04.02.2010 їй було запропоновано неповний робочий день з понеділка по п’ятницю з 8 годин 30 хвилин до 12 годин 30 хвилин та з 14 годин 00 хвилин до 16 годин 00 хвилин, обідня перерва з 12 годин 30 хвилин до 14 годин 00 хвилин (а.с. 49).
Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України він регулює трудові відносини всіх працівників.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Стаття 56 Кодексу законів про працю України встановлює, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно до статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
З аналізу норм чинного законодавства виходить, що як виняток із загального правила частини 1 статті 56 Кодексу законів про працю України, яка передбачає встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору, деяким категоріям працівників надане суб'єктивне право на встановлення неповного робочого часу. Це - вагітні жінки, жінки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (в тому числі таку, що перебувають під опікою жінки), а також жінки, які здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. Власник зобов'язаний на прохання такого працівника, який має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йому повинен бути встановлений або неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, або неповний робочий день при неповному робочому тижні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії командира військової частини А4362 щодо відмови у встановленні неповного робочого дня ОСОБА_1 з понеділка по п’ятницю з 8 годин 30 хвилин до 12 годин 30 хвилин, як вона просила у своєму клопотанні, є протиправними та не відповідають потребам матері малолітніх дітей.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення на користь позивача затрат на оплату послуг адвоката у сумі 1000,00 грн. та стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
За загальним правилом витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони. Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу, але у межах, встановлених законом, а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України.
До набрання чинності таким законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року N 590.
Компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо вона сплачується суб'єктом владних повноважень, не повинна перевищувати 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи особи, яка надавала правову допомогу. А якщо компенсація відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України сплачується за рахунок держави, тоді така компенсація не повинна перевищувати 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день особи, яка надавала правову допомогу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача затрат на оплату послуг адвоката у сумі 1000,00 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 176 грн. 80 коп. (884 грн. - мінімальна заробітна плата відповідно до Закону України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20.10.2009, № 1646-VI) : 100 х 5% = 44,2 грн.; 44,2 грн. х 4 (робочі дні, в які був зайнятий адвокат) = 176 грн. 80 коп.).
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то позивачкою в судовому не доведено, в чому саме виразилася моральна шкода, яких саме душевних страждань вона зазнала через неправомірну поведінку відповідача, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивачки або позбавлення можливості їх реалізації, розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований. А тому у цій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Постанова складена та підписана в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 14.04.2010 року.
На підставі викладеного, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 9.1.1 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, Наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам», Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.56 Кодексу законів про працю України, керуючись ч. 3 ст. 2, ст.ст. 70-72, 90, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії командира військової частини А4362 щодо відмови виплатити грошове забезпечення та встановити неповний робочий день ОСОБА_1.
Стягнути з військової частини А4362 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному розмірі з 21 жовтня 2009 року до 26 березня 2010 року.
В частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 176 (сто сімдесят шість) гривень 80 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя підпис О.В. Гавура
З оригіналом згідно
Суддя
О.В. Гавура